БІБЛІЯ В ЖИТТІ ШЕВЧЕНКА - ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) - НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII - ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)

Українська література 9 клас - О. В. Слоньовська - Літера 2017

БІБЛІЯ В ЖИТТІ ШЕВЧЕНКА - ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) - НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII - ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)

Цікаво знати!

Дослідники творчості Шевченка зробили підрахунки: в його поезіях слова Україна і український вжито 269 разів. Але слова Бог, Божий, Господь, Господній, Ісус, Христос та Христів - 1281 раз!

Шевченків імператив „Молітесь Богові одному, / Молітесь правді на землі, / А більш нікому...” походить із глибин народного світосприйняття. Своє знайомство з біблійними текстами він почав у ранньому дитинстві. За традицією, яка тоді була в нашому народі, життя українського села узгоджувалося з календарем церковних свят. „Псалтир” (книга псалмів із Біблії) у дяківській школі був навчальною книгою: використовувався і як буквар, і як читанка. Малий Тарас знав багато уривків із цієї книги напам'ять. Навчаючись в Академії мистецтв, Тарас опрацьовував біблійні сюжети й мотиви для ескізів, картин (це входило до обов'язкової програми навчання). У „Кобзарі” значна частина творів мають епіграфи, узяті з Біблії. Святе Письмо стає не тільки джерелом, з якого поет черпає мотиви й образи. Високою ідеєю любові наснажена вся творчість Т. Шевченка. З біблійними пророцтвами перегукується настанова про те, що „вражий”, демонічний антисвіт буде подолано світлом божественної Любові, Правди, Добра, і „на оновленій землі” „врага не буде супостата...”. І „Щоденник”, і листи Шевченка із заслання свідчать про те, наскільки важливою для нього була Біблія та християнський твір „Наслідування Христа” Томи Кемпійського - саме ці книги давали йому духовну поживу в тяжких життєвих випробуваннях.

„Жоден із великих поетів не жив у повсякчасному діалозі з Богом, як Шевченко”.

Євген Сверстюк

„Шевченко не любить московське попівство не лише за похмурий рабський дух “візантійщини”, ... тримання народу в духовній темряві. Адже це вже не була релігія його козацьких предків - із підпорядкуванням Київської митрополії Московському патріархату живий дух народної віри поступово втрачався, елементи демократичності в церковному устрої були витіснені бюрократичною централізацією церковного життя”.

Іван Дзюба

Наскрізною ідеєю християнства, що звучить в Новому Завіті, є любов до ближнього і прощення ворогам. Цією ідеєю пронизаний світ буття й пошуків персонажів „Кобзаря”. Іспит на справжнє християнство як відданість заповітам Бога, а не візантійсько-московське ідолопоклонство, що благословляє найбезбожніші діяння („За кражу, за войну, за кров, / Щоб братню кров пролити, просять / І потім в дар тобі приносять / З пожару вкрадений покров!” („Кавказ”)), складають чи не всі персонажі його ліро-епічних творів. Прощає свого кривдника відьма з однойменної поеми - замість помсти „набрала зілля / Та пішла в палати / Лічить його, помагати”. У двох редакціях „Москалевої криниці” фізично покалічений герой цього твору - Максим - постає прикладом святості. Його ж убивця, спокушений демонічною пристрастю, проходить страшний шлях кровопролиття, однак і сам усвідомлює сатанинську природу гріха: „розкажи.../ Що ти бачив диявола / Своїми очима” і просить про молитву. „Суда людського” молить і варнак із однойменної поеми - спочатку месник, згодом - розбійник; прощає свою дружину-зрадницю через неї ж „забритий” у москалі герой поеми „Меж скалами, неначе злодій...”: „Підняв руки калічені / До святого Бога, / Заридав, як та дитина. / І простив небогу!”; за Нерона - „за ката лютого” - моляться неофіти перед мученицькою смертю („Неофіти”).

Для Т. Шевченка російська церква („візантійщина”) не має нічого спільного із справжнім християнством. Поет таврує лицемірство і фарисейство, якими підмінили віру в Бога живого, звинувачує „візантійського Саваофа” (інститут церкви на службі царській імперії) за те, що іменем Христа по-блюзнірськи благословляються найбільші злочини. Тому часто й досі можна почути недолугі аргументи про „атеїзм” поета.

Шевченко бачив у російській православній казенній церкві духовного тюремника, вірного слугу царя.

Цикл „Давидові псалми” (1845)

„Можна розгорнути Біблію і в розділі “Псалми” знайти такі мотиви: в жорстокому світі співець псалмів покладається на поміч Божу. Але час від часу вриваються в його спів грішні мотиви смутку й відчаю, що переходить у докори (“Ти нас нашим сусідам віддав на зневагу”) і навіть ідуть далі: “Прокинься ж, - для чого Ти, Господи спиш!” (Псалом 43). “Коли опочити ляжеш, Боже утомлений”, - це одна з Шевченкових варіацій на цю тему”.

Євген Сверстюк

Слово „псалом” з грецької перекладається як „пісня”. Псалми - це пісні релігійного змісту, зібрані в Псалтирі (одній із книг Біблії). За легендою, їхнім автором був цар Давид. В українській традиції саме псалми стали джерелом „духовних віршів”. Псалми переспівувалися в авторській поезії доби Бароко, широко використовувалися в літературі XVII ст. У новій українській літературі першим до переспівів цього джерела звернувся Т. Шевченко, адже пафос псалмів відповідав стилістичним шуканням поета, зокрема, для нього мала вагу наявність у них викривальних і волелюбних мотивів.

Юліус Шнорр фон Карольсфельд. Давид Псалмоспівець - хвала і подяка. Ілюстрація до Біблії (1850-1860)

Це спонукало Шевченка використовувати біблійний текст для сучасного звучання, викривати зло реальне, закликати розбити „тьму неволі”.

Ліричний цикл становлять переспіви десяти псалмів.

Художній переспів - це, на відміну від художнього перекладу, довільно переданий текст першоджерела. Якщо художній переклад вимагає дотримання перекладачем якнайближчої точності змісту, стилю, образної системи, колориту, тобто відтворення оригіналу засобами іншої мови зі збереженням його неповторності, то художній переспів допускає неточності змісту й форми, певний відхід від оригіналу.

Наскрізними мотивами циклу є віра в Божу справедливість, возвеличення тих, хто творить добро, й засудження злих: „Діла добрих обновляться, / Діла злих загинуть”. Автор закликає своїх потенційних читачів бути активними у власному виборі між добром і злом. Прикметно, що Шевченко йде за риторикою „плачів” царя Давида, який у відчаї безпорадності волав до Бога про визволення його народу з вавилонського полону: „Нащо, Боже, назавжди Ти нас опустив, чого розпалився гнів Твій на отару Твого пасовиська?” (Псалом 74:1). У Шевченкових переспівах звучить такий же біль і відчай за свій народ - „окрадений”, „замучений”, що „в путах умирає”, однак лунає заклик „розбити тьму неволі”.

Особливо виразно звучить він у Псалмі 136 („На ріках круг Вавилона...”).

Тут мотив активного спротиву злу, поєднаний із метафоричним образом вавилонського полону, є не просто стилістичним прийомом відтворення біблійної риторики - в образі давнього Вавилону виразно прочитується царська Росія з її ідеологічно-політичним всеохопним злом.

Увесь цикл переспіваних Т. Шевченком псалмів пронизаний глибокою вірою в силу Господніх заповідей, переконанням, що основою людського буття є закон Божий. Той, чиє „серце й воля” перебувають у цьому законі, є справді „блаженним”. Людина, яка сповідує такий закон, усіма своїми вчинками й переконаннями сіє добро довкола себе - обов'язково прославиться в поколіннях, її зусилля дадуть добрий плід.

„Патетика біблійних пророків відповідала власним стилістичним шуканням Шевченка, що прагнув створити поезію могутнього публіцистичного напруження”.

Юрій Івакін

Цікаво знати!

Прикметно, що сам Шевченко вважав гріхом байдужість до чужого горя та пасивність як потурання злу. Біографи розповідають про такий випадок із життя самого поета: він допомагав бідній єврейській родині порятувати з пожежі пожитки, а потім з обуренням вичитував натовпові, що не годиться стояти осторонь людської біди.

„Ісаія. Глава 35” (1859)

Після повернення із заслання поет кілька разів звертався до Біблії. Для його переспівів біблійних тем характерний потужний викривальний пафос, пророцтво майже апокаліптичної картини загибелі „самодержавного владики” та його слуг („Подражаніє Ієзекіїлю”), а також розплати вождів за зраду власного народу („Осії. Глава XIV”), і водночас - віра в те, що „правда оживе” і „люд окрадений спасе”.

Зауважимо: Бог у Т. Шевченка нерозривно пов'язаний з поняттям „правда” як осердям морального вчення Христа (у його поезії правда є синонімом найвищої Істини - Божих заповідей). Ідея справедливості як Божої любові виразно прочитується в Шевченковому переспіві з пророцтв Ісаії. Ісаія - один із найвідоміших пророків Ізраїлю. Жив у часи поневолення Юдейського царства ассирійцями. Намагаючись розрадити власний народ, розповідав про щасливе життя, яке настане після чудесного порятунку Богом ізраїльського народу.

Якщо порівнювати образну систему біблійного тексту з Шевченковим, то виявиться, що поет використав усі наскрізні символи біблійного тексту, стилістику й риторику Святого Письма, його піднесений пафос. Лише час від часу надзвичайно майстерно використовував власні тропи: „утомлені руки”, „кайданами куті”. Також Т. Шевченко уникнув реалій часопростору земляків біблійних пророків: замість „леговище шакалів... стане місцем тростини й папірусу” в Шевченковій поезії - „озера кругом гаями поростуть”. Дуже виразний, промовистий штрих, який додає поет і ним осучаснює пророцтво та переносить місце дії на українські терени: шляхи не просто „вольнії”, а „не верстовії”, тобто не звичайні дороги, а висхідний напрям руху української нації.

Цікаво знати!

Пригадайте картину „Катерина”: на шляху, яким утікає москаль, видніються смугасті стовпи. Ці стовпи вздовж українських шляхів з'явилися за цариці Катерини ІІ, яка після знищення Гетьманщини наказала переміряти дороги України, бо для імперії це мало важливе стратегічне й економічне значення. У часі ця подія збіглася з остаточним закріпаченням українських селян, для яких смугасті верстові стовпи постали символом поневолення України й ненависного кріпацтва.

Про те, як навіть на рівні мікрообразів Т. Шевченко вдосконалював текст переспіву, свідчить і чорновий варіант твору, написаний на офорті1 з картини художника Івана Соколова. Спочатку в поезії було: кривий „із гаю полем застрибає”. В остаточному варіанті використано слово „помайнують”, що привносить точніший відтінок, спрацьовує на посилення художності образу й не створює тієї шаржованості, яку несе слово „пострибає” на позначення одужання людини-каліки.

1Офорт - це різновид гравюри на металі, на який наносять малюнок голкою і азотною кислотою. Офорт дає можливість отримувати відтиски-копії такої картини на папері.

У наслідуванні біблійного пророка бажаний час майбутнього раю і зцілення людства від духовного рабства („незрячі прозрять”, „німим отверзуться уста”) Т. Шевченко означив саме як утвердження правди на землі: „Тойді, як, Господи, святая / На землю правда прилетить / Хоч на годиночку спочить”. Територію земного раю Господь дасть тим, хто готовий прийняти її - „вбогодухим”, „невольникам”, „убогим”, „довготерпеливим”, кого закували в кайдани фізичної неволі злодії (зло-діючі), однак не змогли зробити духовними рабами; тим, чиє серце не обтяжене матеріальними скарбами (бо „де скарби ваші, там і серце ваше”), чий дух - убогий, себто хто не вражений бацилою гордині, вивищенням-пануванням над ближніми. „Злодіям” же буде воздано „за злая”: хоча в пророцтві і немає апокаліптичних картин загибелі слуг „супостата”, вони не зможуть потрапити у священний вимір Нового Царства (щасливого майбутнього): „І не найдуть / Шляхів тих владики”. Заключним акордом, важливим для утвердження цього майбутнього царства правди, стає мотив радості, хвали Богові (як у Святому Письмі - „всяке дихання хай славить Господа”).

„Ідейний інтерес Шевченка до Святих Книг продиктований способом мислення поета, духовними переконаннями, близькими до народних вболівань. А любов до рідного народу, отчого краю допомогла йому збагнути зміст живої народної християнської віри, перетопити їх у вогні свого серця і подати Україні як національну віру поневоленого народу у своє краще майбутнє”.

Український історик Нестор Мизак

„Злоначинающих спини...”

Поезія Т. Шевченка „Злоначинающих спини...” - унікальне явище не лише в українській, а й загалом у європейській літературі часу написання цього твору. За жанром це вірш-молитва, що складається з чотирьох трирядкових строф. Поет засвідчує своє глибоке філософське осмислення протистояння земної людини як Божого творіння тому глобальному злу, яке набрало рівня космічного злочину, тому для його успішного подолання людині потрібна повсякчасна підтримка й величезне сприяння Бога.

Твір датований 27 травня, але сам автор не вказав рік написання. Літературознавці переконані, що цей вірш був написаний у Петербурзі 1860 р., тобто на схилі віку й у період численних осяянь Т. Шевченка найвищими істинами. Усе своє свідоме життя Кобзар безстрашно протистояв російському царизму як диявольській тоталітарній машині, а самому цареві Миколі І як призвідцю воєн, бідувань і лихоліть покріпачених і колонізованих народів.

Поезія „Злоначинающих спини...” зовсім не суголосна таким віршам Кобзаря, як „Царям, всесвітнім шинкарям...”, „Царів, кровавих шинкарів...”, „Тим неситим очам...”, у яких сильні світу цього постають демонічними сутностями, шинкують людською кров'ю і не бояться відповідальності перед Богом за свої страшні злочини.

Уже в першій із чотирьох строф ліричний герой просить Господа зупинити зло і його творців на самому початку їхньої грішної діяльності, не допускаючи таких людей до переступу грані між підлим задумом і виконанням цього страшного задуму. Отже, в уявленні Т. Шевченка людина навіть при найвищій владі і можливостях - недосконала, гріховна, така, що не може в собі притлумити бажання коїти несправедливість, біду, кривду, гріх. Тільки Бог здатний не допустити вчинків, за які розплачуватимуться тисячі ні в чому не винних людей.

У другій строфі вірша йдеться про людей з добрими помислами, але вони також слабкі, недосконалі, тому особливо потребують Божої допомоги, вчення.

Третя строфа присвячується тим, хто чистий серцем. Це люди, які в жодних випробуваннях не скоять гріха, не перейдуть межі між тим, що можна й чого не можна чинити, але в жорстокому світі вони безборонні, тож ліричний герой просить Бога поставити їм як охорону небесних янголів.

Остання строфа виразно підтверджує духовну просвітленість і всепрощення самого Т. Шевченка. Його ліричний герой не злий і не злопам'ятний, абсолютно нікого зі своїх сучасників не осуджує, ніким не гордує, не відчуває ненависті й презирства, тому просить у Господа для всіх без винятку його живих творінь „єдиномислія” і „братолюбія”. Церковнослов'янізми, давньоукраїнські місткі лексеми створюють урочистий і особливо піднесений настрій ліричного героя, що був притаманний тільки біблійним пророкам або натхненим Святим Духом апостолам, які писали Євангелія. Цей вірш виразно засвідчує, що Т. Шевченко в останні роки свого життя виявився особливо гуманною і глибоко віруючою людиною, справжнім праведником, пророком.

Діалог із текстом

1. Що ви можете сказати про Біблію в житті Т. Шевченка? Про що свідчать епіграфи зі Святого Письма до його художніх текстів?

2. Чому Т. Шевченко знав біблійні псалми з дитинства?

3. З якої причини Тарас Шевченко звернувся до переспіву псалмів? Коли був написаний цикл „Давидові псалми”? Про що це свідчить?

4. Чим відрізняються художні переклади від переспівів? Чому саме в переспівах поети мають більшу можливість звертатися до актуальних проблем свого сьогодення?

5. Доведіть, що уривки із псалмів або мотиви цих творів поет використовував і в тих рядках, де відчувається авторська позиція самого Т. Шевченка.

6. Назвіть ключові мотиви циклу „Давидові псалми” Т. Шевченка.

7. Випишіть із циклу „Давидові псалми” Т. Шевченка словесно-образні ряди на означення антагоністичних сил, які представляють добро і зло. Яке їхнє значення в ідейному спрямуванні циклу?

8. Що надає поезії „Ісаія. Глава 35” біблійного звучання? Знайдіть у тексті і розкрийте роль заперечних форм, епітетів. Які ще художні засоби використані в поезії?

9. Чому поезію Т. Шевченка „Злоначинающих спини...” літературознавці називають віршем-молитвою?

10. Як ви особисто розцінюєте мотиви всепрощення, милосердя й гуманізму в цьому творі?

11. Поезія „Злоначинающих спини...” Т. Шевченка в радянські часи належала до замовчуваних творів Кобзаря. Чому, на вашу думку? Чи могли б читачі, які ще в школі читали цей вірш, підтримувати офіційну в ті часи думку про атеїзм і богоборство Шевченка? На основі чого ви зробили свій висновок?

Діалоги текстів

1. Порівняйте розділ 35 Книги пророка Ісаії з твором Т. Шевченка. Зверніть увагу на такі моменти: що в Шевченковому переспіві залишилося без змін, а які образи зазнали трансформації? Розкрийте символіку дороги, „зцілющої води”. Назвіть образи, які є абсолютно новими. Яка їхня роль? Як ви думаєте, чому Т. Шевченко замінив використане ним у чорновому варіанті поезії слово „застрибає” на „помайнують”?

2. Зробіть текстуальне зіставлення Шевченкового переспіву псалма 1-го („Блаженний муж на лукаву не вступає раду...”), оригінального біблійного тексту й вірша Ліни Костенко „Псалом 1” із циклу „Давидові псалми”. Який із цих творів для вас особисто найбільш зрозумілий? Чому саме?

Мистецькі діалоги

Прослухайте уривок кантати Миколи Лисенка „Радуйся, ниво неполитая...”. Які почуття передав композитор своїм твором? Чи відповідають вони настрою поезії Т. Шевченка „Ісаія. Глава 35”?

Діалог із науковцем

Василь Пахаренко

ПРОРОЦТВО МАЙБУТНЬОГО ЧУДЕСНОГО ПОРЯТУНКУ1

... Чим брутальніше блюзнірство бачить поет у світі, тим більше впевнюється: Господній суд неминучий, бо інакше „сонце встане / І оскверненну землю спалить”. Тобто сам об'єктивний закон буття, інстинкт самозбереження Всесвіту зумовить припинення зла, яке вже перейшло всі межі дозволеного й недозволеного...

Одначе аж ніяк не сама кара приваблює поета у Страшному Суді, - то тільки необхідна тяжка умова припинення зла, - приголомшує, захоплює неуявленне величне чудо преображення (перетворення) світу, встановлення Господом гармонії (раю) на землі. Перечитаймо свіжим оком вірш „Ісая. Глава 35” - і відчуємо сяйво, мелодію наближення тієї гармонії в кожному образі й слові, у переливі барв, у зблисках асонансів, алітерацій і рефренів, у спалахах інтонаційних окликів.

Текст стане зрозумілішим, якщо знати, що Карміл (Кармель) - це вкрита пишною рослинністю гора в Палестині, що стала біблійним символом гордої краси, Ліван - гірське пасмо на півночі Палестини, котре біблійні пророки часто згадували як символ слави і величі Юдейського царства, омофор - багатий, вишитий золотом покров.

На цьому тлі по-весняному розквітлої природи до людей приходить довгождане звільнення. Шевченко пророкує, що Всевишній наділить людей одним, але найбільшим даром - фізичною й духовною досконалістю (зцілить розчахнуту душу). Досконалій людині „вольнії, широкії / Скрізь шляхи святії / Простеляться”, тобто відкриється істина, сенс буття, таїна щастя. Але „не найдуть шляхів тих владики”, у цьому буде їхня найтяжча кара - у позбавленні майбутнього. Довготерпеливі ж учорашні раби „без ґвалту і крику” увійдуть тими шляхами Господньої істини в Едемський сад, і вся земля знову стане раєм.

Згаданий вірш є переспівом („подражанієм”) 35 глави біблійної книги пророка Ісаї. У Старому Завіті вміщено 19 книг пророків: Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Осії та ін. Найбільший серед усіх пророків Ізраїлю - Ісая. Місія Ісаї полягала в тому, щоб втішити земляків у нещасті. Він проповідував, аби вони в боротьбі з ассирійцями не покладалися на Єгипет, не шукали людської допомоги, а сподівалися на Бога і на себе.

Книга Ісаї написана бездоганно під кутом зору риторики мовою. Глава 35 - це пророцтво майбутнього чудесного порятунку Богом єврейського народу та знищення його ворогів. Шевченко у переспіві зберіг образність оригіналу, специфіку мови та ідею, лишень поширив символіку до загальнолюдських, планетарних масштабів.

1Назва статті наша. - Прим. авторів підручника.

1. Які найважливіші судження науковця про особливості поезії „Ісаія. Глава 35”?

2. Літературознавець згадує про присутність у цій поезії асонансів, алітерацій та рефренів. Пригадайте значення цих художніх засобів. Знайдіть у тексті вірша асонанси та алітерації. Перепишіть відповідні рядки у зошит і підкресліть букви, які на письмі передають приголосні або голосні звуки, що створюють належний ефект асонансів чи алітерацій у художньому тексті.