Всі публікації щодо:
Куліш Пантелеймон

Українська література 9 клас - О. В. Слоньовська - Літера 2017

РОМАН ЧОРНА РАДА - ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ (1819-1897) - НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА(КІНЕЦЬ ХVIII - ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ ст.)

Історія створення

П. Куліш уперше висвітлив історичне минуле України в російськомовному романі «Михайло Чарнышенко, или Малороссия 80 лет назад» (1843). Уже в цьому ранньому творі прозаїка виявилися принципи вальтерскоттівської побудови сюжету: його «Михайло Чарнишенко...» виразно нагадує «Уеверлі, або Шістдесят років тому» англійського автора. І хоча деякі дослідники вважають цей роман скоріше українізованою інтерпретацією біблійної історії про блудного сина, все-таки це був упевнений крок талановитого прозаїка до створення першого українського історичного роману — «Чорна рада. Хроніка 1663 року».

Митець невипадково писав роман одразу в двох редакціях: російською та українською мовами (рукописи датовані 1846 р.). Працював над ним довго, оскільки виданню повного тексту твору завадили арешт і заслання. Протягом цього часу встигли змінитися морально-етичні ідеали «гарячого Панька» та його погляди на козацьку минувшину. Тому 1856 р. письменник повертається до тексту і створює другу редакцію роману. У 1857 р. «Чорна рада» виходить друком паралельно українською та російською мовами, після чого авторитет П. Куліша значно зріс.

У «Чорній раді» П. Куліш творчо використав започаткований шотландським романтиком Вальтером Скоттом естетичний підхід до зображення історичного минулого, який полягав насамперед у прагненні відтворити конкретно-історичну картину епохи за допомогою творчої уяви, спертої на документальні матеріали. Для прихильників іншого підходу, серед яких - і Микола Гоголь, важливішим було вираження авторських поглядів і почуттів, власного переосмислення історії.

Написати роман на історичному матеріалі доби козацтва П. Куліша спонукала повість «Тарас Бульба» Миколи Гоголя - твір, яким він захоплювався і водночас вважав «недосконалим із позицій жанру», а самому авторові закидав, що той «виявив украй недостатню обізнаність із малоросійською старовиною», змалював не реальні історичні події й осіб, а вигадані, тому брак історичної правди породив вузькість правди художньої. Натомість автор «Чорної ради» пішов шляхом вальтерскоттівського відображення історії: у відтворенні минулого дотримувався максимальної точності історичних фактів та колориту епохи, принципу критичного підходу до минувшини. Однак це зовсім не ознака того, що роман П. Куліша наслідувальний: «Чорна рада» - оригінальний твір, сюжет якого ґрунтується на реальних подіях української історії.

Історична основа твору і художня правда

Історичною основою роману «Чорна рада» стали події 1663 р. - власне, «чорна рада» як козацьке зібрання, що відбулося в Ніжині. Трагічні історичні події привернули увагу письменника своїм драматизмом, гострим конфліктом між «черню» (міською і сільською біднотою) та «кармазинниками» (козацькою старшиною), що в кінцевому результаті поглибив трагізм ситуації, в якій опинилась Україна в добу Руїни (1657-1687).

Як відомо, після смерті Богдана Хмельницького Україну було розділено на Правобережжя і Лівобережжя. На правобережних землях посилився гніт польської шляхти, на лівобережних - царські воєводи, нахабно порушуючи Переяславські угоди, продовжували наступ на права й вольності українців. Крім того, козацька старшина взялася правдами й неправдами непомірно збагачуватися: чинила утиски простолюду, загарбувала величезні земельні угіддя, рвалася до найвищої в державі влади. На Правобережжі на гетьманство претендував Павло Тетеря, на Лівобережжі - Яким Сомко та Іван Брюховецький. Тимчасово гетьманом був обраний Яким Сомко, який намагався продовжити державницькі традиції Богдана Хмельницького, прагнув повернути Україні єдність, виступав проти втручання російського царя в українські справи. Закономірно, що самодержець не затвердив Сомка гетьманом, оскільки небезпідставно підозрював його в намірах вирвати Україну з московського ярма. У ті смутні часи на гетьманську булаву взялися претендувати ніжинський полковник Василь Золотаренко, переяславський полковник Яким Сомко й кошовий отаман Іван Брюховецький. Прихильники Івана Брюховецького звернулись до царя за дозволом зібрати «чорну раду», у якій візьме участь простолюд. Хитрістю й підступом, обманом сільської та міської бідноти, підкупом царського посланця І. Брюховецький здобув на козацькій нелегітимній1 раді перемогу. Прийшовши до влади, новий гетьман одразу ж виявив свою справжню сутність: фізично розправився із супротивниками, посилив гноблення простолюду, якому ще напередодні Ніжинської ради особисто роздавав щедрі обіцянки про майнову рівність з багатіями. Така політика Брюховецького призвела до вибуху народного гніву. Під час одного зі збройних заколотів його вбили.

Ці драматичні події з української історії лягли в основу роману «Чорна рада». Відомості про них П. Куліш частково почерпнув з фольклору, літопису «Історія русів», праць українських і польських істориків, а найбільше - з літописів Самовидця і Г. Граб'янки. Зокрема, припущення Г. Граб'янки про те, що наказний гетьман Сомко й паволоцький полковник Іван Попович могли б, якби не загинули, спільними зусиллями об'єднати Правобережжя й Лівобережжя під рукою московського царя, дало поштовх творчій фантазії Куліша для побудови в романі сюжетної лінії паволоцького полковника Івана Шрама.

1Нелегітимна - незаконна.

Два гетьмани Арешт гетьмана Повалення гетьмана

Ірина Суманенкова. Ілюстрації до роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада» (2009)

Багата уява письменника, поєднана з ґрунтовним знанням історичних документів, дала йому змогу вивести на сторінках роману повнокровні образи як історичних осіб (гетьмани Я. Сомко, І. Брюховецький, ніжинський полковник В. Золотаренко, генеральний писар М. Вуяхевич), так і вигаданих персонажів. Авторові вдалося художньо переконливо зобразити і «правдоподібність характерів», і «невблаганність долі» - незворотність історичного процесу. Згідно з моделлю вальтерскоттівського роману П. Куліш увів у твір і любовну сюжетну лінію, але замість типового «любовного трикутника» вибудував «любовний чотирикутник», адже на руку Лесі Череванівни в романі претендують аж три залюблені в неї козаки різного соціального походження.

Історичну правду автор роману вважав «доконечною потребою письменника». Він звернувся до реальної історичної події, точно вказав місце і час дії роману, детально змалював побут, звичаї, соціальні настрої широких верств населення. Прикметно, що навіть топографія і географія описаних місць є правильною.

В епілозі до «Чорної ради» П. Куліш писав, що з метою відтворення духу епохи «повествователю надобно смотреть на вещи глазами тогдашнего общества». Тому визначив свій роман як хроніку «в драматическом изложении», але припустився явних похибок. Чому? Для хроніки характерне змалювання справжніх подій минулого в їх часовій послідовності та достовірні образи історичних осіб, які брали участь у цих подіях, але в типовій хроніці не може бути вигаданих персонажів. Натомість у Кулішевому творі саме з такими персонажами пов'язані центральні сюжетні лінії. Власне, це розумів і сам автор: в одному зі своїх літературно-критичних оглядів він писав, що роман і повість неможливо створити з одних лише історичних матеріалів. Отже, під поняттям «хроніка» П. Куліш мав на увазі історичну канву, яку поєднав із вигаданою художньою оповіддю («драматичний виклад»).

Жанрова своєрідність твору

Дослідники визначають жанр «Чорної ради» як соціально-історичний роман-хроніку.

Роман - це складний за побудовою і великий за обсягом прозовий (рідше - написаний віршами) твір, у якому широко охоплені події певної епохи та багатогранно й у розвитку змальовані персонажі.

Історичний роман - жанровий різновид роману, в якому змальовуються події минулих епох та їх діячі. У такому творі історичні факти й події поєднуються зі створеними авторовою уявою, історичні особи - з вигаданими героями, які нібито живуть і діють у межах художньо відтвореної автором епохи. Історична правда (інтерпретація письменником історичної дійсності, забезпечена глибоким знанням історичних документів та аналітичним осмисленням значення тієї чи іншої історичної події в житті народу) тільки в поєднанні з мистецьким талантом письменника і творчим умінням глибоко розкривати психологію людини, мотивувати її поведінку в тих чи інших обставинах, відчувати й передавати дух і колорит епохи (подивитись на давноминуле «зсередини» - очима людини тієї доби) стає правдою художньою.

Роман-хроніка - твір, у якому події розгортаються в часовій та логічній послідовності, а прототипами літературних героїв є історичні особи.

Не ідеалізуючи і не прикрашаючи минулого, митець показав і стихію соціальних пристрастей простолюду, і ненаситну жадобу влади, яка роз'їдає страшною хворобою козацьку верхівку. Романне мислення письменника охопило життя на певному історичному етапі у всіх вимірах, у всьому розмаїтті типів і конфліктів. Саме критичний погляд автора «Чорної ради» на минуле крізь призму соціального конфлікту, прагнення зрозуміти українське минуле як життя широке, всебічне, багатогранне, надає його твору ознак соціально-історичного роману.

У часи СРСР «Чорна рада» П. Куліша була затаврована як шкідливий націоналістичний твір і заборонена. Тільки після проголошення незалежності України в 1991 р. український читач отримав безперешкодний доступ до цього твору. Історичний роман П. Куліша навіть успішно екранізовано (режисер Микола Засєєв-Руденко). У головних ролях задіяні такі відомі українські актори, як Богдан Ступка, Олександр Бондаренко, Олексій Петренко, Богдан Бенюк, Руслана Писанка, Радмила Щоголева.

Кадри із фільму «Чорна рада» (2002)

Ідейне спрямування твору

У «Чорній раді» виявилося глибоке розуміння П. Кулішем причин утрати державності України, серед яких одна з найважливіших - відсутність єдності, розбрат серед різних верств українців, жадоба наживи й вивищення козацької старшини, відсутність відповідальності за долю рідної землі й ближнього (про це автор устами свого героя каже: «... Усяке, як звірюка, про свою тільки шкуру та про свій барліг дбає»). Отже, основний конфлікт роману - між державницькими ідеалами і руїнницькими, корисливими інстинктами.

У романі зреалізувались усі основні світоглядні позиції письменника, насамперед його власна «філософія життя», тому кожен персонаж твору стає художнім утіленням певної ідеї. Так, ідеалом Івана Шрама й Якима Сомка є українська автономна феодальна держава (П. Куліш, плекаючи ідею самостійності України, розумів, що і в його часи можлива лише відносна самостійність - автономія в складі імперії). Михайло Черевань вбачає своє щастя в мирному й забезпеченому хуторянському житті (хутір - один із найцінніших ідеалів самого П. Куліша, автора «хутірної філософії»), Леся Череванівна і Петро Шраменко - в родинній ідилії, Матвій Гвинтовка - у кар'єризмі, незалежно від того, яка держава візьме верх над Україною (він поводиться як російський дворянин, полює із собаками, водить дружбу з Іваном Брюховецьким і російськими представниками, хоча за дружину взяв повдовілу польську княгиню). Релігійно-філософські міркування автора реалізувалися в образі сліпого кобзаря - Божого чоловіка, який живе за законом серця, вважаючи всі земні блага марнославством, убачаючи справжнє щастя людини в праведності, житті за християнськими законами.

Основною ідеєю роману «Чорна рада» є ідея примирення, об’єднання нації - національної злагоди. Автор вкладає її в уста лицаря-священика - як науку, виголошену мирянам: «Блюдітеся, да не порабощені будете». Ці слова звучать і в нашому непростому сьогоденні актуальним духовним заповітом.

Композиційні особливості роману

Для реалізації свого задуму П. Куліш використав традиційний для вальтерскоттівського історичного роману мотив дороги, що став вектором художнього світу роману. Його герої нагадують пілігримів шотландського автора, які потрапляють у вир народних пристрастей. Мотив дороги організовує композицію і сюжет Кулішевого роману, адже всі події відбуваються з персонажами в дорозі - чи під час руху, чи в період зупинок (у Хмарищі, Києві, на хуторі Гвинтовки, під час ради в Ніжині). Такий композиційний прийом дозволив автору змалювати панорамну картину України в переддень трагічних подій, показати настрої різних верств населення, залучити докладні етнографічні описи, вивести розлогу галерею епізодичних постатей, які колоритно характеризують епоху (Тарас Сурмач, козацька старійшина - «діди», безталанна дружина Гвинтовки, мати й сестра Кирила Тура, колоритні образи постатей «з юрби»: одні - в кармазинах, інші в сіряках), провести центральних персонажів справжньою «дорогою випробувань» на міцність характеру, на відданість ідеалам побратимства й лицарства, вірності батьківщині.

Кульмінаційною вершиною роману стає «чорна рада». У цій географічній точці, що назавжди залишилася чорною міткою в історії України, закінчується спільна дорога прихильників Сомка й тих, хто сподівався змінити на краще долю України, вивести її на дорогу відродження державності. Далі кожен піде своїм шляхом: старий Іван Шрам - дорогою звитяги й високої жертви, Кирило Тур - дорогою байронічного блукальця, для якого, однак, найвищим ідеалом залишиться вірність запорозькому братерству. Михайло Черевань повернеться на хутір і там у клопотах про затишок і добробут знайде своє щастя. Петра Шраменка винагородить доля (звісно, в особі автора) родинною ідилією.

У романі паралельно розгортаються дві центральні сюжетні лінії, що також характерно для вальтерскоттівського роману: історична й любовна. Традиційно дослідники пов'язують любовну лінію із Петром Шраменком і Лесею Череванівною, однак тут переплітаються і їхні стосунки із Сомком та Кирилом Туром. Натомість лінію старого Шрама витлумачують як частину історичної канви. Та має слушність дослідниця Романа Багрій, стверджуючи, що «Шрам і Петро представляють два альтернативні ставлення до історії. Шрамів сюжет веде до відцентрових сил «чорної ради», тоді як сюжетна лінія Петра - до приваб хутірського життя».

Ще однією особливістю побудови художнього світу Кулішевого роману є групування персонажів: незалежно від того, яку «філософію життя» сповідує кожен із них, дійові особи твору поділені на прихильників Сомка і прихильників Брюховецького.

Юзеф Брандт. Козацьке весілля (1893)

Галерея образів роману

Літературознавець Віктор Петров був переконаний, що «Чорна рада» - «роман психологічних типів та суспільних конфліктів», літературний твір із «багатьох істин». Персонажі «Чорної ради» здебільшого постають не спрощено-схематичними, блідими зліпками авторових переконань, а повнокровними художніми образами. Щоправда, дещо поверхово виписані всі жіночі образи роману.

Ідея «вивести Україну на добру дорогу» (тобто державотворча ідея) реалізується в образі наказного гетьмана Якима Сомка, який мріє об'єднати Лівобережжя й Правобережжя. Він сміливий, відчайдушний, благородний. Усі ці риси ідеального романтичного героя підкреслює автор у його зовнішності й у поведінці.

Типово романтичною рисою є і Якимова зневага до холуйства й підлості. Образ Сомка оповитий виразною авторською симпатією, однак фантазія письменника розгортається в межах історичних свідчень. П. Куліш дивиться на свого героя очима тієї епохи, про яку пише - навіть змальовуючи зовнішність наказного гетьмана, зауважує: «...В літописах пишуть: "Сомко був воїн уроди, возраста і красоти зело дивної»». Ідеалізація образу Сомка водночас веде й до певної схематизації характеру. Наприклад, його взаємини з Лесею не розкривають «життя серця» наказного гетьмана, однак це можна пояснити кодексом, що панував серед запорожців, тим більше, людей при владі: сердечні справи для них вважалися далеко не найважливішими.

Однак є в характері наказного гетьмана й риси не зовсім привабливі: духовний аристократизм персонажа іноді межує зі зверхністю і самовпевненістю. Хоча Сомко й обстоює принцип справедливості в суспільстві («... Нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила»), все ж не прагне почути причину нарікань народу. Така самовпевненість і зневага до простолюду також стала однією з причин його поразки на раді в Ніжині.

Образ Сомка як благородного лицаря й вірного сина своєї землі найглибше розкривається в готовності пожертвувати власним життям задля України. Його смерть набуває символічного значення: разом із загибеллю Якима Сомка відходить ціла епоха козацької України.

Полковник Іван Шрам. У шкалі цінностей цього найближчого гетьманового однодумця найважливішими виявляються державні й політичні справи. Образ паволоцького полковника, що почасти народився в Кулішевій уяві під впливом відомостей із літопису Г. Граб'янки, почасти із власних політичних переконань і симпатій, нагадує вальтерскоттівського лицаря. Незважаючи на свій похилий вік і старі бойові рани, він їде «Україну рятувати». Паволоцький полковник, колись - син паволоцького попа Чепурного, навіть прізвисько має символічне: він увесь «пошрамований» у боях, його «шрами» поважають свавільні запорожці. Це свідомий, активний патріот. Саме в його уста автор вкладає полум'яні слова про обов'язок перед Україною: «Хіба нам сидіти, згорнувши руки, коли огонь уже підложено і ось туж-туж пожежа схопиться по Вкраїні!».

Воїн-священик, який наче втілює заповідь діяльної любові, постійно у вирі громадських та політичних справ. Його постать оповита трагічною величчю: двох синів віддав Шрам боротьбі з ворогами України, власне життя для нього не має ваги, коли Україні загрожує небезпека. Під видом прочанина-мандрівника прямує паволоцький полковник із наймолодшим сином Петром до наказного гетьмана Сомка, маючи на меті заручитися його підтримкою й об'єднати Правобережжя й Лівобережжя. Та дорогою до Києва він бачить настрої міщан і посполитих і як досвідчений політик розуміє, чиїх рук це справа: «У вас десять гетьманів хапається за булаву, а що Вкраїна розідрана надвоє, про те усім байдуже!». З відчаєм кидає Шрам звинувачення бунтівникам, що затіяли міжусобицю: «О голови сліпії і жорстокі! Як збирається на небі хуртовина, то й звірюка забуває свою ярость; а ви перед самою бурею заводите криваві чвари».

Життєва дорога паволоцького полковника після «чорної ради», на якій зазнали краху всі його надії й плани, не має перспективи: як і гетьман Сомко, він добровільно приймає смерть: «Шрам головою своєю одкупив свій город» від каральних акцій Тетері. На символічному рівні твору смерть цього персонажа увиразнює катастрофічні наслідки «чорної ради».

Петро Шраменко уособлює майбутнє України. Він «пішов по батькові як орля по орлові»: такий же сміливий, відчайдушний і вправний у бою, Петро уміє кохати по-справжньому, глибоко й щиро. І саме сімейна ідилія Петра і Лесі втілює в романі Кулішеве уявлення про національну перспективу: міцна українська родина стане запорукою збереження нації.

Курінний отаман Кирило Тур - то Кулішева данина власному юнацькому захопленню Запорозькою Січчю, хоча в образі цього героя й уловлюються типові риси персонажів шотландського романтика. Кирило Тур утілює ідею свободи, братерства, лицарський дух запорозького козацтва. Водночас Тур - символ некерованої стихії, що не піддається дисципліні й закону. Характерник, вічний блукалець, представник тієї «вольниці», що руйнувала «порядок господарський». П. Куліш заперечує січовий устрій життя, тому Кирилові немає місця в суспільстві, в якому все більшої ваги набуває осілий, родинний спосіб життя з усталеними порядками.

Автор виписує образ Кирила із захопленням, надаючи йому багатьох рис типово романтичного героя. У спогадах Сомка і Шрама розкривається лицарськість його поведінки, відчайдушність у битвах із ворогом. У душі курінного отамана вирують справжні пристрасті. Кирило Тур виявляє велику жертовність і силу духу, намагаючись урятувати Сомка; він чинить благородно з Петровою нареченою - рятує Лесю від Вуяхевича. Однак, на відміну від байронічного романтичного героя, цей образ не оточений ореолом таємниці, замість високих трагедійних регістрів у його характеристиці іноді звучать навіть бурлескні нотки - зокрема й у описі зовнішності: «... Здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за вухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані і аж до жупана ізвисли; очі так і горять, а чорні густії брови аж геть піднялися над тими очима». Вчувається в його характері й відлуння могутньої сили козацького племені з «Енеїди» І. Котляревського. Також образ Кирила Тура втілює сукупний могутній і непереможний дух запорозького козацтва.

Антиподом Якима Сомка в романі виступає Іван Брюховецький. Колишній джура1 Богдана Хмельницького стає на Січі кошовим отаманом завдяки хитрощам і підкупу запорожців: «Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скільки його там осталось, да й махнув на Запорожжє». Підступними методами він прагне добитися гетьманської булави. Для цього Іван вдається до політичного авантюризму. Саме завдяки доносові Брюховецького цар не призначив Сомка гетьманом. Іва- нець хитрий, мстивий і підступний, хоча вдало маскує власні інтереси, прикидається захисником простого люду й козаків-січовиків, називає їх «дітками», одягається, наче найбідніший сірома. Брюховецький увесь ніби зліплений з фальшу й облесливості. Коли ж йому вдається досягти мети, новоявлений гетьман змінює не тільки одяг: з погордою дивиться на тих, кого вчора називав «дітками», насміхається над старими січовиками, глумиться із власної обіцянки зробити всіх рівними. Важливу роль відіграє мова самого персонажа, опис його зовнішності (особливо - промовисті деталі, наприклад: «. Очі так і бігають - то сюди, то туди, і, здається, так усе й чигають ізпідтишка на чоловіка»), сприйняття очима інших, авторська характеристика й характеристика устами інших персонажів.

1 Джура - слуга у війську.

Постать Брюховецького також символічна. Невипадково автор наголошує, що Іванцева агітація, підбурювання простолюду до заколоту діє, немов якісь «чари» - страшна небезпека, до якої часто провадять народ солодкі обіцянки політиканів. Іванець має особливу підтримку в таких, як він сам: захланних, підступних, без почуття честі. Узагальненим образом таких пройдисвітів і політичних авантюристів стає Матвій Гвинтовка.

Веселий, гостинний, добрий господар і гарний сім'янин - таким постає Михайло Черевань уже з перших сторінок роману. Його життєві цінності - спокійне родинне життя в достатку на власному хуторі - це й цінності самого Пантелеймона Куліша. Пізніше в художньо-публіцистичній праці «Листи з хутора» (1861) письменник-філософ виклав основні тези своєї «нової селянської філософії».

П. Куліш детально змальовує побут мешканців Хмарища, любовно виписує найменші деталі, що свідчать про родинну ідилію - «у хаті, як у віночку», «хліб випечений - як сонце». Черевань у минулому теж воював, пройшов чимало битв. Він не скупиться на золото, щоб викуповувати бранців із татарської неволі. Для автора цей персонаж особливо привабливий: таке ставлення відчувається навіть на рівні незначного штриха в індивідуалізації мовлення - Черевань не вимовляє «р». Однак сите й спокійне життя потихеньку заколисує лицарський дух вчорашнього воїна. Для нього житейським «щитом» стає огрядне черево, виплекане в затишку хутора. Череваня не цікавить доля України. Він сповідує філософію пристосуванця: «А що нам, брате, до України? Хіба нам нічого їсти або ні в чому хороше походити? Слава тобі, Господи, буде з нас, поки нашого віку». Навіть після Ніжинської ради Череваня не мучить сумління і не турбує незавидне майбутнє України.

Ознаки романтизму в романі «Чорна рада»

Звернувшись до минулого, П. Куліш змалював козаччину у творі так, як це властиво романтикам: для нього історія постає живим і складним процесом, а не застиглими декораціями, як для класицистів. Минуле письменник наповнює національним, конкретним змістом, завдяки чому народжується колоритна картина епохи, сповненої суперечностей. Для сюжетної основи роману автор обрав важливу й трагічну сторінку в житті нації і на її тлі змалював незвичайні постаті в незвичайних обставинах. Колоритна постать сліпого кобзаря - Божого чоловіка - нагадує романтичного барда, посередника між Богом і людьми. Він вивищується над світом суєти: «Його душа жила не на землі, а на небі». Свободу кобзар цінує понад усі блага, тому й не втручається в міжусобні суперечки, не служить нікому.

У романі зображено багато типово романтичних пригод і сцен: викрадення Череванівни-хуторянки, нічне переслідування, двобій, покарання Кирила Тура запорожцями, в'язниця. Однак вони зовсім не сприймаються як запозичення із романів Вальтера Скотта: у Кулішевому творі все це має виразний національний, історичний колорит. Це не тільки простір яскравих романтичних пригод, а й неповторний світ нашої героїчної й трагічної минувшини.

П. Куліш поглибив психологізм української літератури художніми образами, створеними в «Чорній раді». Автор змалював складний, часто суперечливий внутрішній світ персонажів, як це й властиво літературі романтизму. Тому і друга характерна риса - тяжіння до символізації образів - є ознакою романтичного стилю: «За картиною бурхливих подій і боротьби різних людей» автор «бачить щось глибше, загальне, боротьбу "правди та кривди»» (Дмитро Чижевський). Символічними в романі є навіть постаті запорожців - реальних і водночас таких, «як той сон», бо «їм усе дурниця: чи жить, чи вмерти». Символічним постає і Київ - «святий город», український духовний Єрусалим. Завдяки цьому роман має не тільки конкретно-історичний зміст, а й релігійно-філософський. Образом Божого чоловіка П. Куліш звеличує моральну чистоту - «правду серця». У гріховному світі, сповненому марнославства, жадоби, поривань до влади, немає щастя: людині слід шукати його у найвищих істинах.

Значення роману «Чорна рада» в історії української літератури. «Чорна рада» одразу ж після виходу у світ здобула широке визнання. Щире захоплення романом висловив «братчикові» Тарас Шевченко. У листі від 5 грудня 1857 р. він написав: «Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий.., особливе, спасибі тобі за "Чорну раду". Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз... Дуже, дуже добре ти зробив, що надрукував "Чорну раду" по-нашому». Згодом І. Франко назвав Кулішів роман «найкращим твором історичної прози в українській літературі».

Роман «Чорна рада» П. Куліша виявився важливим етапом утвердження нової української літератури. Він заклав підвалини розвитку української романістики ХІХ ст., поглибив психологізм, сприяв зацікавленню як читачів, так і самих письменників минулим України, героїчними й трагічними сторінками її історії.

Діалог із текстом

1. Що послугувало історичною основою для написання П. Кулішем роману «Чорна рада»?

2. У чому полягає жанрова специфіка історичного роману?

3. Що таке історична, а що - художня правда? Як саме історична правда зреалізована в Кулішевому романі?

4. Хто з персонажів твору мав прототипами реальних історичних осіб, а хто - був персонажем вигаданим?

5. Знайдіть у тексті роману епізод зустрічі прочан із Сомком у Києві. Зачитайте уривок, у якому змальовується Сомко. Зверніть увагу, які світоглядні риси наказного гетьмана виявляються в його розмові з гостями.

6. Прочитайте епізод, у якому Кирило Тур намагається врятувати Сомка. З якої причини ув'язнений відмовляється від порятунку? Як пояснює власне рішення?

7. Яку роль у поразці Сомка на «чорній раді» відіграв воєвода Гагін?

8. Розкрийте «біографію» Шрама. Знайдіть і зачитайте опис зовнішності паволоцького полковника. На чому акцентує автор?

9. Знайдіть у тексті роману свідчення того, що Шрам - освічена людина. Де він здобував освіту? Як ви думаєте, які традиції Шрам увібрав у цій школі? Складіть план сюжетної лінії Івана Шрама.

10. Напишіть план уявного продовження сюжетної лінії Петра Шраменка з урахуванням того, що в 1687 р. гетьманом Лівобережної України став Іван Мазепа. Для цього пригадайте з курсу історії України суспільно-політичний стан цієї доби.

11. Від імені Лесі Череванівни розкажіть про її сімейне життя з Петром.

12. Що означає прізвисько «Тур»? Чи відповідає воно персонажеві? Як характеризують Кирила Сомко і Шрам? Чому Кирила називають «юродою»?

13. Хто в романі протиставлений Якимові Сомку? Складіть порівняльну характеристику образів Сомка і Брюховецького, використавши таку таблицю:

Типові риси носіїв українського характеру

Яким Сомко:

відмінні риси вдачі порівняно з характером Івана Брюховецького (цитати з тексту)

Спільні риси в характерах і вчинках Якима Сомка та Івана Брюховецького (цитати з тексту)

Іван Брюховецький:

відмінні риси вдачі порівняно з характеромЯкима Сомка (цитати з тексту)

Розум




Оптимістична життєва налаштованість




Кмітливість або хитрість




Справжнє служіння рідному народові або кар'єризм




Ставлення до народу




Ідеали




Щирість або фальш




Смерть як прояв героїзму або заслужена кара злочинцеві




14. Разом з однокласником, із яким сидите за однією партою, підготуйте розповідь про Кирила Тура та Петра Шраменка від першої особи, не забуваючи про події дитинства і ранньої юності цих героїв, поведінку під час Ніжинської ради та ставлення до Лесі Череванівни.

15. Якою була мотивація Івана Брюховецького у його прагненні будь-якою ціною здобути гетьманську булаву? Знайдіть у тексті епізод, у якому йдеться про початок «кар'єри» Іванця.

16. Розкажіть про поведінку Брюховецького до перемоги на Ніжинській раді.

17. Яким чином Брюховецькому вдалося схилити царського посланця на свій бік?

18. Як змінилася поведінка Брюховецького після його обрання гетьманом? Чому старі січовики проклинали Іванця? Чим вражає цей епізод?

19. Підготуйте короткий усний виступ «Риси романтизму в романі "Чорна рада»».

Діалоги текстів

1. Пригадайте з курсу зарубіжної літератури життєвий і творчий шлях Вальтера Скотта. У чому виявляється схожість творчої долі шотландського письменника і П. Куліша?

2. З яким творами Т. Шевченка перегукуються висловлені в романі П. Куліша думки про зрадливість національної верхівки й безвідповідальність народу?

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте ілюстрації до роману «Чорна рада» П. Куліша, запропоновані в підручнику. Віднайдіть у тексті твору відповідні репродукціям уривки і висловіть свою аргументовану думку про доцільність чи недоцільність таких ілюстрацій.

2. Як ви вважаєте, які саме події передано на запропонованих у підручнику кадрах із фільму «Чорна рада», які герої роману постають перед вами в акторській інтерпретації?

Діалог із науковцем

Романа Багрій1

ШЛЯХ СЕРА ВАЛЬТЕРА СКОТТА В УКРАЇНУ

...Вальтера Скотта слід вважати новатором, що виробив новий метод історичного сприйняття й розповіді. Як і науковці, він ставив собі за мету правдиве відображення минулого. Історик та історичний романіст схожі в одному: обидва прагнуть надати фактам певне значення, синтезувати їх. Однак природа їхнього синтезу відмінна. Скотт дуже чітко наголосив на цій відмінності: «Предмет моєї розповіді - скоріше люди, ніж побут та звичаї». Історичний же роман має об'єктом «правдоподібність характерів і невблаганність долі». Характерною рисою, спільною для всіх романів шотландського письменника, є центральний вигаданий герой-протагоніст2. Саме тому, що протагоніста вигадано, він спроможний уникнути того, чого не здатний робити історичний персонаж. Скотт показує, як людина здатна подолати жахи історії і зберегти себе для участі в новій стабільній системі.

Історичні романи Вальтера Скотта були дуже популярними в Росії 20-30-х років ХІХ ст. Не уник чару цих романів і Микола Гоголь. Сам Куліш зумів побачити зовсім у новому світлі природу козацьких воєн в Україні, й це пояснюється тим, що він скористався з нових історичних джерел, зокрема «Літописом Самовидця», хроніки набагато вигіднішої від тих, якими користався М. Гоголь. У «Чорній раді» є два вигадані протагоністи (Шрам3 та його син Петро). Обидва ілюструють вплив історії на людину. Чорна рада - це історія, неминучість і руйнівність, хаос, зовнішній і внутрішній розлад і розбрат. Хутір (за П. Кулішем) уособлює окрему людину, протиставлену історії; виживання, стабільність і спадкоємність, любов і злагоду, душевну гармонію. Негероїчним «героєм» Куліша є Петро, який знаходить спокій у житті хуторянина. Цим образом Куліш створив нового позитивного героя в українській літературі - «заможного простолюдина» з багатьма моральними чеснотами.

І художньо, й тематично «Чорна рада» перевершує «Тараса Бульбу». Роман Куліша не має невідповідностей тону та стилю, характерних для «Тараса Бульби», і Кулішева тема безперечно переважає Гоголеву. «Тарас Бульба» звеличує вузький романтичний патріотизм, «Чорна рада» розглядає універсальну проблему - взаємозв'язок людини й історії.

1Романа Багрій - професор Йоркського університету (Канада), онука українця з містечка Городенка на Івано-Франківщині.

2Протагоніст - вигаданий персонаж, збірний образ.

3Той факт, що Шрам є напіввигаданою фігурою - бо в ньому поєднано дві реальні постаті - полковника Поповича з Паволочі і чернігівського полковника - не підриває нашої аргументації на користь того, що він є одним із вигаданих героїв. Адже автентичний Попович, ледве накреслений Граб'янкою, також не був історичною фігурою. - Прим. Романи Багрій.

1. У чому, на думку дослідниці, полягає принцип романтичного історизму, застосований Вальтером Скоттом? Чому у творах цього письменника завжди співіснують дві сюжетні лінії: історична й любовна?

2. Хто такий протагоніст? Чому Вальтер Скотт у своїх романах центральним витворював не художній образ, списаний із історичного прототипа, а образ героя-протагоніста?

3. Чи вдалося П. Кулішеві створити новий для української літератури тип позитивного персонажа? Чому «символ хутора тріумфує в кінці роману»? Як це пов'язано зі світоглядом самого П. Куліша? А як ви особисто розцінюєте позицію, вдало передану таким українським прислів'ям: «Моя хата скраю, я нічого не знаю»?

4. У чому, на думку дослідниці, «Чорна рада» П. Куліша» перевершує «Тараса Бульбу» М. Гоголя?







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.