Історія русів - Перлини доби Бароко - Давня література - Духовний шлях народу в пошуках самого себе: Давня література

Українська література 9 клас - Л.Т. КОВАЛЕНКО - Оріон 2017

Історія русів - Перлини доби Бароко - Давня література - Духовний шлях народу в пошуках самого себе: Давня література

Анонімною пам'яткою, написаною в традиціях козацьких літописів, є „Історія русів”. Виник твір, імовірно, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. й поширювався в рукописних копіях до часу його публікації в 1846 р. Він мав неоціненне історичне значення, тому що автор своєю працею намагався протистояти тогочасній російській історіографічній науці. Згідно з нею, історія Київської Русі, усі її культурні надбання належали російському народу, натомість українці як етнос утворилися лише в XIV ст. „Історія русів” протидіяла російській імперській приватизації української історії, наголошувала на героїчному минулому українського народу й стверджувала, що Україна гідна бути автономною в складі Російської імперії.

Автора твору дослідники досі не встановили, називають майже десяток можливих імен. Найімовірніше, ним був церковний і культурний діяч Георгій Кониський. Зі змісту тексту можна безпомилково сказати, що „Історію русів” з великою любов'ю до свого народу написав український інтелектуал, прибічник ідеї самостійності України. Визнаний знавець українського літературного бароко, письменник Валерій Шевчук зазначає, що „Історія русів” — „великий, епохальний твір, одна з найвидатніших пам'яток української духовності”. Літопис у першій половині XIX ст. справив надзвичайне враження на культурних діячів того часу.

Тема твору — змалювання історії українського народу і його визвольних змагань до 1774 р.

Ідея — утвердження думки про давність і могутність українського народу та його історичну перспективу.

Твір не поділено на розділи, але за змістом у ньому можна виокремити три частини:

ü Перша частина починається розповіддю про слов'янські народи від 1600 р. до н.е., таким чином історію свого народу автор розглядає у світовому контексті. Далі він переходить до історії Київської Русі, називає й стисло характеризує лише тих князів, які сприяли розвитку української державності. Автор спростовує великоруську імперську теорію, що український народ виник із XVI ст., заперечує присвоєння Росією історичного спадку українців. Він вважає, що Україна є наступницею Київської Русі, що „уряд, першість і сама назва Русі від нас до Москви перейшли”.

ü Друга частина присвячена періоду від об'єднання русичів із литовцями та поляками в одній державі до початку доби Руїни. Для автора важливо, що польсько-литовсько-руський союз був об'єднанням рівноправних народів. Ось, наприклад, 1596 р. гетьман Павло Наливайко нагадує польському королеві, що „народ Руський... не був ніколи од них завойований і їм раболіпний...”. Причини ж ворожнечі автор вбачає в порушенні суспільної згоди між поляками та українцями. У творі, на відміну від, скажімо, літопису Самовидця, Визвольну війну 1648-1654 рр. не описано в батальних сценах детально за роками.

Завдання автора зовсім інше — сформувати в читачів уявлення про українців як про шляхетний, волелюбний народ. Це виявляється у вчинках козаків та їхньої старшини, якими захоплюються навіть вороги. Ось, наприклад, як про них відгукується польський король: „Як ошукано мене облесниками моїми, які називали вас, Козаків, грубіянами та варварами! Навпаки, бачу я у вас благородних воїнів і великодушних Християн”.

Найдраматичнішим у цій частині літопису є зображення подій підписання угоди між Б. Хмельницьким і російським царем Олексієм. Автор відтворює непрості стосунки між козацькою старшиною, спричинені різнимставленням до російсько-української злуки. Найвиразніше ідею автономності означив генеральний осавула Богун: „в народі Московському владарює... рабство і невільництво у найвищій мірі і... людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати”. Козацький ватажок передбачав, що Московське „царство страшне та могутнє” несе українцям загрозу духовного закріпачення. Як слушно зазначив з цього приводу літературознавець М. Наєнко, „боротьба з польським поневоленням у нього [автора літопису] постає як боротьба проти винищення нації, а боротьба з московським царством — це боротьба за особистість, за генетичний код самої людини”.

ü Третя частина „Історії русів” присвячена подіям після смерті Б. Хмельницького до 1774 р. Центральною постаттю в ній постає гетьман Іван Мазепа, який намагався своєю політикою визволити народ з московського рабства. Його спроби закінчилися трагічно. Автор зображує страшні, криваві картини покарання мешканців гетьманської столиці Батурина російськими військами: „Меншиков ударив на міщан беззбройних, що були в своїх домах і зовсім у задумах Мазепиних участі не брали, вибив усіх їх до ноги, не милуючи ні статі, ні віку, ні самих молочних немовлят. ... Звичайна кара для них була живцем чвертувати, колесувати й на палю вбивати, а далі вигадано нові роди тортур, що саму уяву жахали. ...Трагедію свою Батуринську завершив він [російський князь Меншиков] огнем і розтопленою сіркою: усе місто і всі публічні його будівлі, себто церкви та урядові будинки з їх архівами, арсенали і магазини з запасами, з усіх кінців запалено і обернено на попелище. Тіла побитих Християн та немовлят кинуто на вулицях і поза містом „і небі погребаяй їх!”” Невідомо, чи знав автор „Історії русів”, який наступ на народні права вчинить російський царизм уже в недалекому майбутньому. Це й остаточне закріпачення українців, і заборона Запорозької Січі, і згортання всього культурного життя. Але вустами гетьмана Полуботка письменник передбачив тернистий шлях України на наступні кілька століть: „Я знаю, що на нас чекають кайдани і понурі в'язниці, де виморять нас голодом і утисками за звичаєм московським...”.

Як гуманіст і демократ, автор „Історії русів” заперечував тиранію, він був переконаний, що „всяке правління, насильницьке і тиранське, ніколи не було тривке і довгочасне, воно з гуркотом падало”. І в цьому — історичний оптимізм автора цього геніального твору. Читача не можуть залишити байдужим зображені події, колоритні характеристики персонажів, емоційність і пристрасність викладу, які надають твору надзвичайної енергії.

В „Історії русів” поряд з публіцистичним часто можемо натрапити на яскраві приклади художнього стилю.

Поетично, наприклад, змальовано пейзаж перед битвою під Збаражем: „Перед сходом сонця стала велелюдна армія Польська на видноті армії Козацької; вона численністю своєю уподібнювалась грізній тучі, що затуляє обрій і затьмарює сонце. Вершники її, виблискуючи зброєю та багатими убраннями, являли собою лиху блискавицю, що розтинає темряву нічну; а од численної кінноти здіймалася курява і підносилась вихорами аж до хмар і тьмарила зір людський, опускаючись на землю”.

Обкладинка сучасного видання „Історії русів”

Отже, козацькі літописи продовжили києворуську літописну традицію. Вони залишили нащадкам широке історико-художнє осмислення подій минулого, виховували і виховують у народу патріотичні почуття й незламний дух.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.