Українська література 9 клас - Л.Т. КОВАЛЕНКО - Оріон 2017

МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ГОГОЛЬ 1809-1852 - ...ІСТИННИЙ ЗНАВЕЦЬ СЕРЦЯ ЛЮДСЬКОГО...: МИКОЛА ГОГОЛЬ - У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література

МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ГОГОЛЬ 1809-1852

Гоголь — істинний знавець серця людського!

Наймудріший філософ! І найкращий поет має схилитися перед ним, як перед людинолюбцем.

Тарас Шевченко

Звичайно ж, Гоголь — це російський письменник, але це — український геній.

Ліна Костенко

Пригадайте!

Пригадайте з уроків зарубіжної літератури, що вам відомо про життя і творчість М. В. Гоголя. Які твори цього письменника вам подобаються?

Життєвий і творчий шлях письменника

Протягом майже півтора століття триває затята українсько-російська боротьба за генія Миколу Гоголя. Народжений у центральній частині України, на Полтавщині, він писав свої твори лише російською мовою; люблячи свою батьківщину, став ідеологом Російської імперії. У чому ж його феномен як письменника?

Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня (20 березня) 1809 р. в селі Василівці на Полтавщині в родовому по місті дворян Гоголів-Яновських. Батьки „Ніколи”, як називали сина в родині, з гордістю носили подвійне прізвище як пам'ять про славних предків. Натомість Микола вже в юнацькі роки відмовився він польського за походженням прізвища Яновський на користь козацького Гоголя.

У батьковому роду були представники заможної козацької старшини. Найвідоміший із них — полковник козацького війська часів Богдана Хмельницького Остап Гоголь, який отримав шляхетський титул від польського короля за заслуги у війні проти Московії. Миколина мати походила з українсько- польського аристократичного роду.

Як і багато дітей українських дворян першої половини ХІХ ст., хлопчик виховувався в змішаному українсько-російському середовищі. Батьки розмовляли між собою й листувалися переважно російською зі значними домішками українських слів, із селянами та деякими знайомими дворянами — українською. У родині також знали польську й передплачували польські літературні журнали. Тому малий Нікола змалку засвоїв три мови.

Роки дитинства хлопчика були багаті на театрально-музичні враження. Батько майбутнього письменника служив у багатого аристократа й свого далекого родича Д. Трощинського. У його маєтку в селі Кибинці він часто організовував театральні вистави, на які з'їжджалися знатні поміщики з усієї округи. Василь Афанасійович Гоголь не лише здійснював постановки, а й сам писав для них драматичні твори українською мовою. У маєтку Д. Трощинського часто гостювали відомі українські аристократи, які були активними учасниками таємних політичних організацій та виступали за автономію України. На формування образу України в майбутнього письменника вплинули також твори українських письменників, у першу чергу, визначного земляка-полтавця Івана Котляревського, знайомство з українськими народними піснями й баладами. Вони формували в юного Гоголя шанобливе ставлення до українського народу, виховували патріотичні почуття. Пізніше він так писав про українську пісню: „Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого...”

Початкову освіту М. Гоголь здобув удома, потім продовжив навчання в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 р. — у Ніжинській гімназії вищих наук. Хоч головним завданням гімназії була підготовка дітей аристократів до державної служби в імперії, серед викладачів і студентів панував дух вільнолюбства, захоплення й вивчення історії та культури українського народу. На цій патріотичній хвилі юний Гоголь почав вести записну книжку під назвою „Книга всякой всячины, или Подручная энциклопедия”. У неї він занотовував уривки з „Граматики” О. Павловського, фольклорних збірок М. Цертелєва та М. Максимовича, лексикографічний, етнографічний і фольклорний матеріали. Сюди ж він включив цитати з поеми „Енеїда” І. Котляревського.

У ніжинський період М. Гоголь збирає відомості для українсько-російського словника, починає сам писати твори й занотовує їх у гімназійний рукописний журнал. Зокрема, юнак створює повість за вальтерскоттівським зразком на українську історичну тему „Гетьман”, яка, щоправда, не збереглася.

У гімназії М. Гоголь бере активну участь у постановці театралізованих вистав, виконуючи обов'язки і режисера, і декоратора, й актора. Особливо запам'яталися ніжинським студентам його комічні ролі, зокрема в „Недоростку” Фонвізіна. Учителі й учні одностайно пророкують М. Гоголеві блискучу акторську кар'єру в столиці. Але юнак щиро прагне присвятити себе громадянському служінню країні: „Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага”.

У першій половині ХІХ ст. українська інтелігенція була поставлена в умови вибору між українським патріотизмом і російськими привілеями й безпекою. Тому батьки Гоголя розуміють, що життєвий успіх сина може забезпечити лише віддане служіння імперії. Закінчивши Ніжинську гімназію, у 1828 р. М. Гоголь переїжджає до Санкт-Петербурга і влаштовується на державну службу. Але омріяна російська столиця розчарувала молодого провінціала. Він сумує за Україною, та й кар'єра службовця вже мало приваблює амбітного юнака. У 1831 р. він полишає службу і влаштовується працювати вчителем історії в школі для молодих дворянок. Розробляючи лекції, М. Гоголь заглиблюється в історію. Саме в цей час він усвідомлює велику національну й культурну відмінність між українцями та росіянами. У Петербурзі до М. Гоголя приходить розуміння своєї національної ідентичності. Його ностальгійні1 почуття роздмухували також патріотично налаштовані співвітчизники Петербурга і мода в північній столиці на все українське. На цій хвилі юнак починає писати твори на українську тематику. Двотомник М. Гоголя „Вечори на хуторі біля Диканьки” (1831-1832) російськомовна читацька аудиторія сприйняла прихильно. Легкий стиль оповіді, захопливі сюжети, поєднання реального й фантастичного, тонкий гумор, зрештою, простакуватий, але такий симпатичний оповідач-малорос Рудий Панько, — усе приваблювало російського читача. Але російський читач не знайшов у творах великоросійського національного пафосу. Зі сторінок двотомника до нього зверталася... Україна. Автор опоетизовував її, у романтичних традиціях змальовував її народ, ідеалізував українське життя, виявляв велику любов до своєї батьківщини. У повістях М. Гоголь зобразив український народ як літературного героя, причому героя позитивного. У численних народних характерах автор утілив такі прекрасні його якості, як розум, кмітливість, духовну силу, вільнолюбність, шляхетність.

1 Ностальгія - почуття суму за батьківщиною.

Життя в сірому й непривітному Петербурзі стає для Гоголя нестерпним. Він шукає привід повернутися в Україну. Коли ж у 1836 р. йому трапилася нагода посісти посаду викладача історії в новоствореному Київському університеті імені Святого Володимира, він з неприхованою радістю пише своєму другові М. Максимовичу, ректорові цього навчального закладу: „Туди, туди! до Києва! в древній, в прекрасний Київ!” М. Гоголя приваблює українська історія. Він з ентузіазмом будує нові творчі плани: „Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!.. Багато можна буде зробити добра”.

Ярослав Гладкий. Гоголь у Києві

Хоча М. Гоголь не отримав жаданої посади, його не полишає думка про діяльність професора-історика. У 1834 р. він посів місце професора Петербурзького університету. У цей час М. Гоголь пише російському культурному діячеві Погодіну: „Я весь тепер занурився в історію малоросійську і всесвітню; і та й інша у мене починають рухатися...” У своїх наукових викладах М. Гоголь представляє історію як розвиток людства в напрямі до прогресу.

У цей же період він не полишає літературну діяльність. Письменник працює над книгами „Арабески” й „Миргород” (1835). Протягом 1839-1842 рр. М. Гоголь знову повертається до української тематики. Він створює другу редакцію повісті „Тарас Бульба” — великого епічного полотна з української історії.

Але М. Гоголь не може одночасно повноцінно віддаватися письменницькій справі й викладацькій роботі, тому змушений полишити службу й професійно присвятити себе літературі. Її він розглядає як одну з форм свого служіння Російській державі. Можливо, саме такими міркуваннями пояснюється зміна з 1836 р. тематики його творів з української на російську. Але видима демонстрація проросійських поглядів у літературних творах усе-таки не збігалася з його неприйняттям Росії, яку він виявляє у приватних листах до найближчих людей.

Вибір у творчості на користь „російськості” пов'язаний передусім з тим, що в 30-40-х роках ХІХ ст. в імперії все менше місця залишається для подвійної українсько-російської ідентичності. Перед українськими інтелігентами щораз жорсткіше постає дилема: або суто російське, або українське. Частина друзів М. Гоголя й російська критика радять йому покинути вузьку українську тематику, яка не зможе принести всеросійської слави, і розробляти великоросійську. Публіка очікує від М. Гоголя оспівування російської історії, яка буде представлена не менш талановито, ніж українська. І письменник починає писати твори, присвячені російському життю, створює комедію „Ревізор”, поему „Мертві душі”. Але замість пафосу й гордого утвердження російського життя читач побачив... глузливий сміх. У жодному науковому чи художньому творі М. Гоголь не зміг опоетизувати російську історію й російський народ так, як він представив українські. Для нього Росія — це корумпована бюрократія, аморальність, духовна убогість.

Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе та істини. Він ніколи не повертається вже до української тематики, хоч внутрішньо зберігає вірність своїй малій батьківщині.

Пробувши тривалий час за кордоном, М. Гоголь у 1847 р. повертається в Росію. Незадовго перед смертю він спалює другий том поеми „Мертві душі”.

4 березня (21 лютого) 1852 р. після тяжкої хвороби письменник відійшов у вічність.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть, які обставини в дитинстві вплинули на формування патріотичних почуттів М. Гоголя.

2. Поясніть, як у збірці „Вечори на хуторі біля Диканьки” виявилися національні симпатії автора.

3. Чому М. Гоголь переходить у своїй творчості до російської тематики? Що для неї було характерним?

4. Розгляньте репродукцію портрета М. Гоголя, виконану сучасним українським митцем В. Слєпченком. Поясніть задум художника.

Володимир Слєпченко. Гоголь (із серії „Обрані часом”)