Українська література 9 клас - Л.Т. КОВАЛЕНКО - Оріон 2017

Пісні про кохання й дошлюбні взаємини - Родинно-побутові пісні - перлини задушевності - Усна народна творчість - Фольклор - доісторія літератури: усна народна творчість

Пісні про кохання присвячені відтворенню стосунків закоханих. Ліричним героєм у них може бути і дівчина, і хлопець. У монолозі-сповіді одного з них передаються емоції, викликані певною драматичною подією.

Рідко, коли родинно-побутова пісня оспівує щасливе кохання, адже воно не потребує розради й емоційної допомоги. „Табу, “мовчанки печать” на саме кохання народ і його поети наклали, очевидно, тому, що в кожному випадку воно — типове, однакове, а не індивідуальне“, — зазначає літературознавець М. К. Наєнко. Натомість трагічні обставини, які стояли на перешкоді щастю закоханих, збурювали сильні почуття й переживання, що знаходили відображення в ліричних творах. Самих драматичних подій народ у піснях не згадував, реальне життя ніби відступало на другий план, бо в центрі уваги було лише переживання ліричним героєм подій цього життя.

Пісні про кохання поділяють на дівочі й парубоцькі. Тематично різноманітнішими та багатшими кількісно є дівочі пісні.

Найпоширенішими їх мотивами є:

ü мрії про щасливий шлюб, мотив вірності;

ü нерозділене кохання;

ü зрада парубка чи зведення ним дівчини;

Михайло Дмитренко. Закохані

ü перешкоди на шляху закоханих (розлука через участь коханого у війні, злий поговір чужих людей, небажання батьків віддати дочку заміж, відсутність посагу, а внаслідок цього — неможливість знайти пару тощо).

За мотивами парубоцькі пісні істотно відрізняються від дівочих. Найпоширенішими з них є:

ü пошук пари та роздуми про майбутнє одруження;

ü очікування зустрічі з милою;

ü кохання до вже засватаної дівчини або до нерівні парубкові-бідняку;

ü заборона на одруження з боку батьків дівчини.

Серед найпопулярніших народних ліричних творів про кохання є пісні „Місяць на небі, зіроньки сяють...“, „Цвіте терен, цвіте терен...“, „Сонце низенько...“. Вони належать до групи родинно-побутових пісень про дошлюбні взаємини.

Мотивом пісні „Місяць на небі, зіроньки сяють...“ є оспівування нерозділеного кохання.

У ній відтворено напружений і драматичний епізод: юнак слухає дівочу пісню про розлуку та порівнює її зі своїми непростими стосунками з коханою. У пісні ліричного героя зображено надмірно чутливим. Досягається таке враження через використання гіперболи: він плаче, коли чує дівочий спів, у козака від голосу дівчини „серденько мре“. Як і в усіх народних піснях, портрет ліричної героїні тут змальовано через деталі. Юнак згадує лише її очі, які „темні, як нічка, ясні, як день“. Але цього достатньо, щоб скласти уявлення про його ідеал жіночої краси й ставлення до нього коханої. Ліризму пісні, крім пестливих слів і постійних епітетів, надає романтичний пейзаж: Місяць на небі, зіроньки сяють, / Тихо по морю човен пливе...

З пейзажної замальовки починається й пісня „Цвіте терен, цвіте терен...“, яка готує слухача до сприйняття особистої драми ліричної героїні. Терен — символ важкої життєвої дороги, страждань і мук. Із подальшої сповіді зрадженої дівчини слухач дізнається про те, як колишній коханий зневажив її почуття й покинув. Тільки після цього до неї прийшло прозріння: вона покохала негідного чоловіка, якого всі „люди обминали“.

Тому в пісні звучить мотив застороги від необдуманих вчинків і позашлюбного кохання.

У спогадах покинутої дівчини оживають солодкі миті зустрічей і зітхань, очікування милого. Незважаючи на зраду, вона ідеалізує свого коханого. Він для неї залишається миленький, її й досі ваблять його очі, у пам'яті спливають їхні зустрічі тихими вечорами. Хоча лірична героїня й не засуджує коханого-зрадника, вона, а з нею й колективний автор, висловлює думку, що зло завжди буде покаране: Не дасть йому / Господь щастя, куди повернеться.

Щоб збурити емоції слухачів, викликати в них співпереживання ліричній героїні, автори пісні вживають пестливі слова: вечероньки, нічки, миленька, рученька. Прийомом контрасту між щасливим „було“ і трагічним „є“ пісня досягає максимального драматизму.

Романтизмом овіяні почуття закоханих у пісні „Сонце низенько, вечір близенько...“. Через діалог юнака та дівчини перед слухачем розкриваються їхні ідеальні стосунки. Побачення молодят не буденне — воно піднесено й емоційно сприймається обома. Коли дівчина виходить до козака, то його „серденько розвеселиться“, він готовий на все: зігріти її в мороз, перевести через річку. Юнак добирає безліч пестливих слів для коханої: серденько, рибонько, дорогий кришталю, моє золото. Почуття дівчини взаємні: у кожному куплеті звучить слово серденько, звернене до коханого. Вона не відпускає його додому, готова терпіти покарання від матері, аби бути з милим. У пісні опоетизовані людські почуття, оспівані внутрішня краса й велич душ.