Українська література 9 клас - Л.Т. КОВАЛЕНКО - Оріон 2017

І мертвим, і живим, і ненародженим... - ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО 1814-1861 - ТАРАС ШЕВЧЕНКО: ГІДНІСТЬ, ДУХ І ПАМ'ЯТЬ - У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література

Історія створення. Т. Шевченко написав „І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє” в 1845 р. Цей твір, як і поема „Сон” („У всякого своя доля...”), не міг пройти крізь лещата цензури, тому розходився в списках, які були знайдені й у членів Кирило-Мефодіївського товариства. Послання фігурувало в слідчій справі й також вплинуло на жорстокий вирок його автору. Уперше твір надруковано в 1859 р. в лейпцизькому виданні „Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”.

Ідейно-тематичний зміст. Як і в поемі „Сон” („У всякого своя доля...”), у посланні Т. Шевченко художньо розкрив найголовніший соціальний конфлікт свого часу — протистояння закріпаченого народу й панів-кріпосників. Проте в „І мертвим, і живим, і ненарожденним...” ця суперечність набула нових відтінків. З одного боку, поет продовжує тему „земляків”, а з іншого — увиразнює її. Один з них, чи не найважливіший, у розгортанні думки про те, що і пани, і пригноблені селяни — нащадки „славних прадідів великих”, які боролися за Україну, її волю. Звідки ж узялися „погані правнуки”? На думку поета, це козацька старшина, яка, дбаючи про власні інтереси, зрадила народ, перетворилася на кріпосників-визискувачів „незрящих гречкосіїв”, також козацьких правнуків. Так у посланні вимальовуються два образні ряди: сучасна поетові національна „еліта”, яка втрачає людську подобу, бо запрягає людей „в тяжкі ярма”, дере з них шкуру. Це жорстокі кріпосники, які схиляються перед закордонною освітою, проте забули рідну культуру, літературу, мову, історію. Вони одягли на себе фальшиву маску народолюбців, а насправді визискують простий люд. Саме народ і є другим образним рядом, який змальовує Т. Шевченко. Тяжка підневільна праця знесилила його, перетворила на раба.

Поет свідомий того, що лише у вільній і незалежній Україні може бути соціальна справедливість. Ця думка є головною ідеєю твору, який закінчується такими рядками:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України...

У них поет висловлює обнадійливу думку про те, що соціальна рівність можлива. До неї закликає ліричний герой (а в посланні автор і ліричний герой зливаються в бажанні бачити Україну щасливою і вільною), який бачить підстави для цього в минулому, який понад усе любить свою батьківщину — „заплакану матір” і мріє про її добробут. Водночас він нагадує „землячкам” про те, що терпіння народу не безмежне, що соціальна прірва між людьми тому величезна, що вибух можливий щохвилини. Ліричний герой, як і поет, закликає панство оцінити себе й свої вчинки критично, стати справжньою національною елітою, яка повинна дбати про всю націю.

У посланні засуджується продажність панства, його схиляння перед усім іноземним, чужим і свідоме ігнорування або ж забуття свого, рідного. Для досягнення такої художньої мети поет використовує широкий спектр комічних засобів: це іронія, сатира, сарказм. Найперше Т. Шевченко малює сатиричний образ панства, яке глухе й німе до горя народного, яке в гонитві за статками забуло про людські та християнські чесноти. Пани не лише „кайданами міняються, / Правдою торгують”, а й зневажають Господа. З іронією поет називає їх „орлами”, із сарказмом — „смердючим гноєм”. Так звана національна еліта зайняла вигідну їй позицію пристосуванства. Саме відсутність власної думки, спостережена Т. Шевченком, дозволяє їй схилятися перед авторитетами чужинців. Тому поет гнівно-схвильовано порушує питання: ...що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? За що закуті?

Така гостра викривальність зумовила різні настроєві інтонації твору. У ньому простежується то пересторога („Схаменіться! будьте люди, / Бо лихо вам буде...”, „...потече сторіками / Кров у синє море”), то заклик („Учітесь, читайте, / І чужому научайтесь? / Й свого не цурайтесь”), то суперечка („...Несли, несли з чужого поля /І в Україну принесли / Великих слів велику силу, / Та й більш нічого. Кричите, / Що Бог создав вас не на те, / Щоб ви неправді поклонились. / І хилитесь, як і хилились!”), то погроза („.якби те сталось, щоб ви не вертались, / Щоб там і здихали, де ви поросли!”). Вони об'єднуються ораторською інтонацією, яка підпорядкована тому, щоб донести до широкого загалу ідею поета-громадянина, поета-патріота — його пристрасну мрію бачити Україну оновленою, незалежною.

Композиція. „І мертвим, і живим, і ненарожденним...” розпочинається епіграфом, який уводить у зміст твору: „Коли хтось говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — брехня це”. Євангельський вислів стверджує гуманістичну аксіому про нерозривність любові до Всевишнього й до конкретної людини, усіх людей. Поет ніби заявляє про свій намір перевірити цю християнську заповідь і її виконання українською елітою.

З перших рядків тексту Т. Шевченко накреслює два світи — „люду потомленого” й кріпосників, яких він і картає, і закликає змінитися. Це вступна частина послання.

Далі, за визначенням відомої дослідниці творчості Т Шевченка Валерії Смілянської, мотив розгортається „двома хвилями”:

· перша — розкриття невідповідності між учинками та пишномовними гаслами національної еліти, що може викликати кінець світу, вибух спротиву;

· друга — заклик отямитися, тверезо оцінити свої ганебні вчинки та дії.

У наступних рядках поет поглиблює цей мотив, додаючи все нові штрихи до поведінки й портрету українського панства через його ставлення до навчання, освіти, історії.

Фінальна частина послання починається так:

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

У ній — найщиріше вболівання поета за долю рідного краю, прагнення відродити його до нового життя шляхом вирішення непримиренних соціальних конфліктів.

Жанр. У самій назві твору його автор визначив жанр — послання, яке має свого адресата: землякам-українцям. Сучасні літературознавці вважають, що Т. Шевченко, ймовірно, звертається й до освіченого панства, яке нібито обстоювало ліберальні та народницькі ідеї, і до всього народу, його минулих, сучасних і майбутніх поколінь. Спробував узагальнити ці підходи І. Дзюба, праці якого як шевченкознавця сьогодні дуже авторитетні: „...“Посланіє” фактично адресоване уявленій українській нації, мрія про яку набирає в Шевченка конкретних рис”.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Поясніть, чому Т. Шевченко в посланні „І мертвим, і живим, і ненарожденним...” називає ліричного героя „окаянним”.

2. Як ви розумієте ці слова з послання?

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

3. Схарактеризуйте погляди Т. Шевченка на історію України та її сутність, ураховуючи текст твору.

4. Випишіть з послання слова, які стали крилатими, поясніть їх зміст.

5. На каналі YouTube знайдіть і прослухайте шевченківські вірші у виконанні народного артиста України Федора Стригуна. Що у прочитанні поезій майстром вас вразило найбільше? Що змусило замислитися?