Українська література 9 клас - Л.Т. КОВАЛЕНКО - Оріон 2017

Марія - ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО 1814-1861 - ТАРАС ШЕВЧЕНКО: ГІДНІСТЬ, ДУХ І ПАМ'ЯТЬ - У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література

Історія створення. В одному з листів у 1850 р. Т. Шевченко писав: „Новый Завет я читаю с благоговейным трепетом. Вследствие этого чтения во мне родилась мысль описать сердце матери по жизни Пречистой Девы, матери Спасителя”. Отож задум поеми виник у поета в період заслання, а реалізувався в 1859 р., коли твір було написано. Уперше його надруковано в 1876 р. у празькому виданні „Кобзаря”.

Ідейно-тематичний зміст. У поемі „Марія” наскрізна у творчості Т. Шевченка тема материнства досягла найвищої точки розвитку. Якщо Катерина не змогла пережити свою ганьбу, то вже наймичка Ганна знаходить у собі сили й мудрість зробити свого сина щасливим. Досягає вона цього завдяки саможертовному вчинку — відмові від визнання власного материнства. У поемі „Марія”, створеній за біблійною історією, мати Боголюдини думає лише про одне — про долю сина, заради якого вона живе, якого виховує та навчає добра й любові до всіх людей. Власне, цей образ — головний у творі. Це засвідчує й назва поеми.

Марія — сирота, вона розцвіла „рожевим квітом” у Йосипа-тесляра, який усім серцем полюбив цю красиву і скромну дівчину. Вона працьовита, весела, жвава, проте із сумом і тривогою думає про своє майбутнє. Дівчина дуже чутлива до краси природи, уважна до старого Йосипа. Вона піклується про нього, готова стати йому за дитину, аби полегшити життя цього хоч убогого, але доброго й щирого чоловіка. Проте в долю цієї родини втручається випадок. Візит несподіваного гостя — апостола, котрий проголошував народові прихід Месії й за те був убитий, настільки вражає дівчину, що

...І словеса його святиє

На серце падали Марії,

І серце мерзло і пеклось!

Дівчину з невеликого поселення, майже безлюдного, цей гість вразив не стільки своєю молодістю й дивністю, як „словесами”, тобто проповідями. Т. Шевченко, щоб підкреслити емоційний стан Марії в ту мить, використав персоніфікацію: душа дівчини від слів добра та віри й замерзала, і горіла одночасно.

А далі — новий виток долі. Спостережливий Йосип, який був таким уважним до дівчини, помічає зміни в її зовнішності та настрої. Він пропонує вінчання як порятунок для своєї доброї наймички. Адже закони жорстокі — натовп може розтерзати, закидати камінням матір-покритку.

За наказом кесаря сімейство вирушає „на ревізію” у Віфлеєм, і в дорозі

Марія сина привела.

Єдиную тую дитину,

Що нас од каторги спасла!

І, пресвятая, неповинна,

За нас, лукавих, розп'ялась!

Допомагають породіллі прості чабани, саме вони розпізнали Сина Божого, принесли у свій вертеп і нарекли Еммануїлом (біблійне ім'я Месії). А головне — врятували від Ірода, який наказав знищити всіх немовлят.

Т. Шевченко змальовує Марію як турботливу й добру матір, котра має перед собою найважливішу мету:

...Гадаєш, думаєш-гадаєш,

Як його вчити, навести

На путь святий святого сина

І як його од зол спасти?

Од бур житейських одвести?

Вона мужньо змагається й переборює жорстокі обставини, і лише раз її душа зневірилась. Після побаченої сплюндрованої домівки, забур'яненої криниці, де дівчина колись зустрілася з „гостем святим”, вона заледве не втопилась у тій криниці. Але перемагає материнський інстинкт, любов до сина, якого треба виховувати й вчити. Марія сама неписьменна, але хоче дати синові освіту, навчити „добру і розуму”. Найвищою хвилиною її щастя стає мить, коли

...Її хлоп'яточко, сидить

І научає, неповинне,

Як в світі жить, людей любить,

За правду стать! за правду згинуть!

Згодом шлях сина — аж до Голгофи — стає і дорогою матері, яка й раділа, і мліла за сина, і так важко пережила його розп'яття. Проте, сильна духом, Марія підхопила вчення своєї дитини й несла його в люди аж до смерті.

Образ стражденної, приниженої, зганьбленої жінки-покритки у творчості Т. Шевченка зазнав змін. Так, Катерина — самотня у світі, усіма покинута й збезчещена. Вона не змогла пережити свою ганьбу навіть заради дитини. Наймичка Ганна притлумлює свій біль, живе заради сина. Якщо образ Катерини змальований романтичними фарбами, а образ Ганни — реалістичними, то Марія — це символічне узагальнення святості й саможертовності материнства, незнищенності людського духу й добра. Вона зображена як ідеальна мати, що страждає за сина, але й розуміє його вселюдську місію.

Старий Йосип змальований чуйною та доброю людиною. Він стає батьком і для Марії, і для її Сина. Цей чоловік не лише дбає про добробут маленького Ісуса, а й учить його працелюбності, доброті, щирості. Він привчає хлопчика до теслярського ремесла. Це ідеальний образ батька родини, у якому втілено риси українського національного характеру — працьовитість, порядність, мовчазність, відповідальність.

В образі Ісуса відтворено впливи й результати родинного виховання. Адже зусилля батька й матері були спрямовані на те, щоб дитина виросла розумною, доброю, працьовитою. Уже в семирічному віці хлопчик почав проповідувати у храмі, бо зрозумів необхідність нести людям слово правди й любові.

Так у поемі зображено Святу родину. Як слушно зауважив Іван Франко, події біблійні поет поставив „на чисто людський ґрунт”.

Отож, головна ідея твору — сенс життя в любові до людей, у відстоюванні правди, у боротьбі проти насильства навіть ціною власного життя.

Сюжет і композиція. В основі сюжету поеми „Марія” покладено євангельську легенду про Марію, Йосипа й Ісуса Христа, а також у ньому відчутні відгомони народних різдвяних колядок, живописних творів епохи Відродження.

Розпочинається твір вступом, який нагадує молитву. У ній звучить трагічний мотив материнської долі та хресних мук її сина-мученика. У вступі автор накреслює пунктиром основний конфлікт поеми — одвічне протистояння добра і зла.

Експозиція поеми традиційна. Автор знайомить читачів з місцем дії (убога хатина на березі Тіверіадського озера в Палестині) та героями, Йосипом і Марією. У зав'язці змальовано знайомство дівчини з „благовістителем” Месії, якому вона беззастережно довірилась. Розвиток дії у творі досить стрімкий і напружений. Це вінчання, після якого Марія дізнається про смерть батька своєї дитини, це наказ кесаря йти до Віфлеєма, народження сина. Після цих епізодів конфлікт поглиблюється зображенням кривавих дій Ірода, сценою дітовбивства. Проте на Святу родину чекають нові випробування. Єгипетське вигнання супроводжувалося страшними образами „сфінксів, мов сичів” та „фараоновою сторожею”. Повернення в опустілу й знищену домівку також посилює драматизм цієї частини поеми. А вершиною в розвитку дії є вражаючий епізод-передбачення долі Ісуса: маленький хлопчик разом із другом змайстрував іграшковий „хрестик-шибеничку”. Коли мати побачила його, то зомліла. Адже в давні часи на хрестах розпинали засуджених на смерть.

Василь Лопата. Ілюстрація до поеми „Марія”

Кульмінація твору — смерть Ісуса як праведника, котрий присвятив своє життя людям. Трагізм цього епізоду поглиблюється згадкою про зраду учнів, про смерть друга дитинства Івана та його матері, старого Йосипа. Марія залишається „одна-однісінька”. Незважаючи на це, вона згуртовує послідовників Христа, тому „любов і правда” поширюються по всьому світу.

Розв'язка поеми також трагічна. Фінал життя Мрії — типова смерть самотньої згорьованої покритки:

Ти ж під тином,

Сумуючи, у бур'яні

Умерла з голоду. Амінь.

І лише після смерті Марію звеличують як „царицю”. Т Шевченко вбачає в цьому фальш і наругу над чистим і світлим образом Діви Марії: „Розп'яли/ Й тебе, як сина. Наплювали/ На тебе, чистую, кати; / Розтлили кроткую!”

Композиція твору об'єднує в собі розповідь про життя Богоматері з ліричними відступами. Вони надзвичайно емоційні, підсилюють найважливіші епізоди поеми. Наприклад: „О муко! / О тяжкая душі печаль!” — так починається роздум поета про соціальну несправедливість, який нагадує інвективу. Слова „Такий / Талан твій латаний, небого!” сповнені співчуттям долі матері. Трапляються у творі ідилічні картини життя серед природи: на берегах Тіверіадського озера в Галілеї чи Нілу в Єгипті. Проте в зображенні Т. Шевченка вони набувають українського колориту, як і численні побутові деталі сільського життя. Та й головна героїня — Діва Марія — звичайна молода селянка, яка й поставою, і вродою, і характером схожа на багатьох українських дівчат.

Жанр. „Марія” — ліро-епічна поема біблійно-філософського змісту. Використавши євангельську легенду, поет художньо осмислив загальнолюдські проблеми: що таке духовність людини? У чому зміст її життя? Що таке саможертовність і служіння людям?

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Схарактеризуйте тематику й проблематику поеми Т. Шевченка „Марія”.

2. У чому виявляється велич і трагізм образу Марії?

3. Прочитайте й поясніть такі рядки з поеми:

...а Ти,

Мов золото в тому горнилі,

В людській душі возобновилась,

В душі невольничій малій,

В душі скорбящей і убогій.

4. Чи можна вбачати в поемі апофеоз материнства?

5. Поясніть, як ви розумієте такі рядки з поеми:

Не вас мені, сердешних, жаль,

Сліпі і малиє душою,

А тих, що бачать над собою

Сокиру, молот і кують

Кайдани новиє...

6. Простежте, як Т. Шевченко, відштовхуючись від ідеалів і традицій свого хліборобського народу, осмислює священну християнську історію в поемі „Марія”.

Напишіть твір на тему: „Образ жінки-матері у творчості Т. Шевченка”.