Українська література 9 клас - Л.Т. КОВАЛЕНКО - Оріон 2017

Чорна рада - ПАНТЕЛЕЙМОН ОЛЕКСАНДРОВИЧ КУЛІШ 1819- 1897 - РАТАЙ НА НИВІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ - У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література

Пригадайте!

Пригадайте зі свого читацького досвіду, які романи з української і зарубіжної літератури ви читали, обговорювали. Які з них справили на вас найбільше враження?

Історико-мистецькі координати

У більшості європейських літератур роман утверджується в кінці XVIII ст. Його трактують як вільний жанр без суворих правил, зорієнтований на змалювання приватної людини, у центрі якого, як правило, — любовна історія. Невипадково довгий час роман вважають спорідненим з романсом — ліричним твором про вічне кохання та незвичайні події, з ним пов'язані.

Найвищого розквіту цей жанр досяг у ХІХ ст. Основоположником історичного роману був Вальтер Скотт, твори якого, присвячені переважно подіям шотландського Середньовіччя, стали відомі всій Європі („Айвенго”, „Талісман”, „Пуритани”). Але особливої популярності набули реалістичні романи Стендаля („Червоне і чорне”), О. де Бальзака („Батько Горіо”, „Євгенія Гранде”), Г. Флобера („Мадам Боварі”), Е. Золя (цикл романів „Ругон-Маккари”), Ч. Діккенса („Домбі і син”), Ф. Достоєвського („Злочин і кара”, „Брати Карамазови”). У них письменники художньо осмислювали суспільні конфлікти, питання моралі, відтворювали найтонші й найскладніші порухи душі, характери в їх формуванні, становленні та розвитку. Кращі зразки цього жанру стали скарбницею світової літератури, без знайомства з якими не можна уявити сучасну освічену людину.

Хронологічно першим в історії української романістики є твір Пантелеймона Куліша „Чорна рада” (1857). Закономірно виникає питання: чому так запізно, порівняно з іншими європейськими літературами, виникає український роман? Відповідь на поверхні: драматичні зовнішні обставини, найперше, соціально-політичні, не сприяли появі книг великого формату, до яких належить роман. Це й заборона української мови, і цензурні перешкоди, і навіть відсутність типографських можливостей — невеличку поетичну збірочку ще можна було випустити у світ, а от кількасотсторінковий роман — майже неможливо! Уже в 90-х роках ХІХ ст. І. Нечуй-Левицький з болем писав про ці проблеми, отже, вони тривали й далі: „...ходить така чутка, що є приказ цензорам не пускати українських книжок, здорових та показних, а тільки дрібненькі та маленькі казки, водевілі тощо, задля того, щоб українська література була непримітна і не мала впливової та ще й культурної сили і вартості”.

Майже детективна історія

Між часом написання українських романів ХІХ ст. та їх виходом у світ лежить тривалий проміжок часу в 10-15 і більше років. Так, у 1846 р. П. Куліш закінчує першу редакцію „Чорної ради”, а опубліковано твір у 1857 р. Тривалим був шлях до читача й роману Панаса Мирного та Івана Білика „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Завершений у 1875 р., він виходить друком у Женеві 1880 р., але в Україну потрапляє пізніше, у 1903-1905 рр. і друкується під назвою „Пропаща сила”. Нелегко пробивав собі дорогу й роман І. Нечуя-Левицького „Над Чорним морем”. Створений у 1888 р., він побачив світ у 1890 р. у львівському журналі „Зоря”. Письменник був переконаний, що на Східній Україні царська цензура не пропустить цей твір. Тривалий час не перевидається роман І. Нечуя-Левицького „Князь Єремія Вишневецький”. Ще суворішу долю й триваліше „забуття” має інший роман цього ж автора — „Гетьман Іван Виговський”, тільки порівняно нещодавно вперше з'являються друком романи М. Старицького „Молодость Мазепы” та „Руина”.

Історична основа й авторська уява у творі

Перший український роман постав як історичний. Цей факт пояснив сам автор в одному зі своїх листів: „Дивно думати, що народ, який так діяльно брав участь у подіях роду людського, не в змозі розповісти про своє життя в історичному романі!”

Реальна основа твору — рада в Ніжині 27-28 червня 1663 р., яку названо „чорною” тому, що ініціатором її проведення виступив простий люд, тобто чернь. Це був дуже складний час для України — занепаду, міжусобиць, хаосу й страждань народу, час Великої Руїни. Територіально й політично Україна була роздерта на Правобережну (під владою Польщі), тут гетьманував Павло Тетеря — прихильник шляхти, і Лівобережну (проросійську). На Лівобережній Україні розгорнулася боротьба за гетьманську булаву між козацькою старшиною, яка підтримувала наказного (тимчасового) гетьмана Якима Сомка, й низовим козацтвом, котре хотіло бачити гетьманом кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького. Він обіцяв народу деякі зміни на краще й водночас робив усе для того, щоб сподобатися Москві як найвигідніший претендент на булаву. Через чвари й роз'єднаність старшини й народних мас чорна рада перетворилася на трагедію: прихильники Я. Сомка перейшли на бік І. Брюховецького, а самого Я. Сомка, як і його однодумців, було страчено.

Одним із найважливіших джерел цього твору стали козацькі літописи, зокрема Літопис Самовидця, тому закономірно виникає питання про співвідношення авторської уяви та історичної основи роману.

На нього відповів сам автор. До історичного роману він висував такі вимоги: „часткова, свіжа і захоплююча подія”, яка б інтригувала читача; правдоподібність зображеного — і персонажів, і зовнішніх обставин, проте не їх копіювання; історична епоха, яка має ожити й повернутися „з лона минулого перед погляди читача”. Справді, історики доводять, що в багатьох місцях „Чорної ради” П. Куліш відступає від історичних подій і фактів. Але це не впливає на художню вартість історичного роману, оскільки письменник майстерно відтворює колорит епохи в художніх образах, описах, портретах, діалогах, мові роману. Для автора різниця між історією та історичним романом полягала в тому, що історія вивчає рід, суспільство, колектив, а історичний роман — роль особистості в історії. Зазначимо, що в „Чорній раді” діють не лише окремі постаті, а цілі стани, групи, життя й світогляд яких відтворюються через долю конкретних осіб.

До почуттів читача, вважає письменник, він мусить звертатись „не дисертацією”, тобто мовою науки, а художнім словом. Художнє слово П. Куліша дуже нагадувало слово літописне, адже, не зайве повторити, роман створений за літописною оповіддю. Саме літописи для нього як історичного романіста подарували фактаж, реальну основу, а письменницька вигадка допомогла відтворити дух й атмосферу часу.

Отже, П. Куліш накреслив свій підхід до змалювання історичного минулого: відтворення конкретно-історичної картини епохи, засноване на документальних матеріалах і творчій уяві (цю лінію започаткував родоначальник історичної романістики шотландець В. Скотт).

Український письменник ставить завдання — змалювати роль народу у творенні історії', його державотворчі можливості й водночас соціальні причини роз'єднаності нації.

Він не оминає увагою такі негативні явища, як козацько-старшинські міжусобиці, їх трагічні, фатальні наслідки не лише для ХVІІ ст., а й для усієї української історії.

„Чорна рада” має підзаголовок: „Хроніка 1663 року”. П. Куліш підкреслює ще раз своє бачення художнього зображення історії саме як достовірного, правдивого змалювання реалій певної епохи. Хронікальність сюжету „Чорної ради”, безперечно, запозичена з козацьких літописів, а його причиново-часова послідовність поглиблюється образом дороги.

У творі діють як вигадані, так і реальні персонажі. До історичних постатей належать кошовий Запорозької Січі І. Брюховецький, гетьман Я. Сомко, ніжинський полковник Васюта. Створені уявою письменника образи курінного отамана Кирила Тура, старого запорожця Пугача, Василя Невольника, Петра, Лесі. На користь вигадки свідчать такі факти: не існувало двох полків — Гадяцького та Зіньківського, це — одне ціле. Василь Золотаренко в 1663 р. був молодою людиною, а не дідом. Яким Сомко в той час був одружений на Ірині, а тому не міг бути нареченим Лесі Череванівни тощо. Отже, для письменника найважливішим є не копіювання історії, а відтворення колориту епохи, того гострого соціального конфлікту, який буквально роздирав тогочасну українську спільноту, — між козацькою старшиною й широкими народними масами.

Кадр з історичної кінодрами „Чорна рада” (режисер — Микола Засєєв-Руденко; Богдан Ступка у ролі Івана Брюховецького)

Ідейно-тематичні домінанти роману

мальована Ніжинська рада переконливо вказує на основні причини занепаду української держави, які письменник бачив у стані свідомості народу. Він вважав головною суспільною силою в боротьбі за зміцнення української державності патріотичну, освічену частину козацько-старшинської верхівки. Водночас автор діагностував тогочасну хворобу: кожен, хто вирішував долю України, дбав про власні інтереси. Відтак у творі зображено гостре протистояння сил державотворення та руїнництва.

Отож, змальовуючи Україну після епохи Хмельниччини, П. Куліш порушує низку животрепетних для української спільноти проблем, які не втратили свого значення дотепер.

Це проблеми соціальні — державотворення, української еліти, історії, справедливого розподілу благ і прав для різних суспільних верств. Це й питання морально-етичні: духовного самовдосконалення людини, пошуків щастя, родинного тепла, вірності й зради, дружби та побратимства. Вони підпорядковані художній ідеї єдності українців заради майбутнього рідної держави.

Ця ідея посилюється думкою про пріоритетність людського щастя, яке, власне, можливе лише в незалежній, мирній і квітучій країні. Такий авторський погляд підкріплюється не лише словами кобзаря — чоловіка Божого, який бачить щастя не в „гетьманстві” (у переносному значенні — не в чинах, посадах, грошах, політичних пристрастях), а в праведному житті з Богом у серці. Підтвердження цьому — щасливий фінал любовної історії Петра й Лесі. Власне, і фінальні рядки роману — це авторська настанова жити з християнськими чеснотами, покладаючись на Боже провидіння: „Се так, як от інколи схопиться заверюха — громом гримить, вітром бурхає, світу Божого не видно; поламає старе дерево, повиворочує з корінням дуби й берези: а чому указав Господь рости й цвісти, те й останеться, і красується весело да пишно, мов ізроду й хуртовини не бачило”.

Образи роману

Кожен з героїв твору П. Куліша втілює певну ідею, сутність якої визначається його ставленням до майбутнього України.

Найповніше свої погляди на минуле й майбутнє батьківщини автор розкриває через образ паволоцького полковника і священика Івана Шрама — людини доброчесної, справжнього патріота й відважного воїна. „Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного... Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то він устряв до козацького війська, бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як ллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів і урядників над українцями”. Проте у ставленні до того, що відбувається, герой ніби розполовинений. З одного боку, він вдячний запорожцям, які на чолі з Кирилом Туром врятували йому життя, захоплюється їхньою самовідданою боротьбою зі шляхтичами, татарами, а з іншого, — рішуче відстоює права козацької старшини верховодити, із зневагою ставиться до простого люду й запорожців: „Перевелися тепер уже кат знає на що запорожці. Поки ляхи та недоляшки душили Україну, туди тікав щонайкращий люд з городів, а тепер хто йде на Запорожжя? Або гольтяпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба”. Шрам гине геройською смертю, рятуючи Паволоч від знищення.

Він найвірніший однодумець Якима Сомка, прихильника міцної гетьманської влади, представника тієї козацької старшини, яка уособлює честь і гідність.

Яким Сомко також щиро вболіває за долю батьківщини. Своє палке бажання бачити її соборною він висловлює так: „Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва... приклонились під одну булаву! Виженем недоляшка [Павла Тетерю] з України, одтиснем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна”. Майбутнє рідної держави Я. Сомко мріє будувати, звіряючись на давні традиції: „...ми позаводимо усюди правнії суди, школи, академії, друкарні, піднімемо Україну вгорі і возвеселимо душі тих великих київських Ярославів і Мономахів”. Він розраховує й на підтримку Москви („москаль нам рідніший од ляха, і не слід нам од його одриватися”), проте в цій співдружності прагне незалежності й рівноправності.

Кадр із фільму „Чорна рада” (Сергій Романюк у ролі Івана Шрама)

Водночас у ставленні до козацької голоти й міщанства Я. Сомко виявляє жорстокість, погрожуючи простому люду: „Побачимо, як та чорна рада встоїть проти гармат! Запорожців я тоді здавлю, як макуху... а дурну чернь навчу шанувати гетьманську зверхність”.

Яким Сомко — романтичний герой, сильна особистість. Саме цей персонаж найповніше втілює державницькі погляди П. Куліша, його сподівання на козацьку старшину, яка здатна забезпечити мир, злагоду й добробут в Україні.

Кирило Тур — чи не найяскравіший персонаж твору, змальований як герой фольклорних творів. Понад усе він ставить бойове товариство, козацькі звичаї, відвагу й відчайдушність. Це йому належать такі слова: „А в нас над усе — честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала”. Його вчинки не завжди продиктовані розумом, навіть свавільні, бо він живе за законами серця. Про своє життєве кредо він міркує так: „Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. Не сьогодні, так завтра поляже вона, як од вітру на степу трава; а слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже”. Це справжній лицар, який має власні уявлення про людську честь і гідність, про благородство. Так, він рятує життя своєму супернику Петрові Шраменку, прагне врятувати життя Я. Сомку.

Як лицар змальований у творі Петро Шраменко — „орел, не козак”. Він сміливий, порядний, вірний у коханні. Проте, порівняно зі своїм батьком, меланхолійний, занурений у світ особистих проблем. Його почуття до Лесі витримують неабияку перевірку, оскільки ця пара потрапляє в любовний чотирикутник, у якому вирують бурхливі пристрасті й почуття.

Старий запорожець Пугач, змальований хранителем традицій Січі, мріє про демократичну козацьку республіку, у якій би панувала правда й рівність усіх людей. Він підтримує І. Брюховецького, але, зрозумівши його підступну натуру, засуджує вчинки цієї ницої і брехливої людини.

Кадр із фільму „Чорна рада” (Олександр Бондаренко в ролі Якима Сомка)

Іван Брюховецький зображений як людина, яка у своїх вчинках керується брехнею, підкупом. Звертаючись до міщан, він проголошує ідею позастанової рівності: „Не знатимете під моєю булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: усі будемо рівні” (цю заяву письменник іронічно прокоментував так: „Добре він порівняв Україну”).

І. Брюховецький майстерно грає свою роль до виборів, особливо перед старими козаками, а перемігши, легко забуває про власні обіцянки. Недаремно народ відвертається від нього. І. Брюховецький байдужий до долі України, бо на перше місце ставить власні корисливі інтереси, найперший з яких — гетьманська булава. Недаремно автор називає його не Іваном, а зневажливо — Іванцем, дитячим іменем, або ж „безбожним пройдисвітом”. Неправдивість, безчесність — його основні риси.

В образі Череваня письменник втілив свій ідеал заможного й спокійного хуторянського життя. Водночас шлях героя до сімейного добробуту — це шлях егоїстичного забуття суспільних інтересів, шлях від завзятого козака до ситого обважнілого хуторянина. Тому він так і міркує: „А що нам, брате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти, або пити, або ні в чому хороше походити?.. Я... сидів би лучче дома та їв би хліб-сіль з упокоєм, аніж мені битись на старість по далеких дорогах та сваритись із міщанами”.

Колоритним постає у творі образ „черні” — селянства, міщан, козацької голоти. Виявляючи свою активність у справі обрання гетьмана, свою рішучість і силу, вони роблять помилку, демонструючи довірливість і сліпоту, підтримавши І. Брюховецького. Відтак народ у зображенні П. Куліша не завжди може зрозуміти мету боротьби, відрізнити розумні й продумані вчинки від стихійного бунту. Це народ-юрба, яка до кінця не усвідомлює державницькі інтереси. Водночас романіст не оминає змалювання тієї кривди, що відчувала „чернь”, тих утисків, які змушували її шукати соціальну справедливість.

Ірина Суманенкова. Два гетьмани

Сюжет і композиція твору

Сюжет твору динамічний, напруга в ньому зростає стрімко. Сприяє цьому переплетення двох сюжетних ліній — історичної, пов'язаної із Чорною радою, й любовної, у якій діють Петро, Леся, Яким Сомко, Кирило Тур. Сюжет сповнений романтичними пригодами, які захоплюють читача. Так, Леся й Петро — закохані, проте мати дівчини хоче видати її за Якима Сомка, прагне побачити в ролі дружини гетьмана. Кирило Тур викрадає Лесю. Петро б'ється з ним на шаблях. З'являється ще один суперник — Я. Сомко, який рятує не Лесю, а Кирила Тура, бо той колись став його рятівником. Тура карають, бо він порушив козацький закон — не закохуватися.

Події в романі об'єднані у 18 розділів.

Вони розвиваються так:

· експозиція — зображення історичного тла, на якому розгортатимуться події, знайомство з головними героями;

· зав'язка — прагнення І. Шрама підтримати на раді Я. Сомка, подолати розбрат і безлад серед козаків;

· розвиток дії становлять численні епізоди подорожі Шраменків, їхні зустрічі, несподіванки в дорозі;

· кульмінація роману — сама Чорна рада, за підсумками якої Брюховецький стає гетьманом, а Сомко — в'язнем;

· у розв'язці змальовано смерть Сомка, Шрама, одруження Петра з Лесею.

Оповідь ведеться від третьої особи, проте протягом твору відстежується той факт, що історичні події оцінюються з боку козацької старшини, зокрема Якима Сомка, який з повагою ставиться до запорожців та народних традицій.

Сюжетним стрижнем твору й основним композиційним прийомом є дорога, на якій батько й син Шраменки зустрічаються з різними людьми, спілкуються з ними, і з цього спілкування вимальовується надзвичайно строката картина настроїв, політичних поглядів, амбіцій, уявлень про майбутнє України.

Жанр твору

Зазначимо, що роман — це широке епічне полотно, що охоплює тривалий проміжок часу, ланцюг важливих життєвих подій, організованих, як правило, у кілька сюжетних ліній, через які в повноті змалювання постає система образів-персонажів.

Літературознавчі координати

Різновид роману — роман історичний. Це твір, у якому зображена певна історична епоха чи подія, у його сюжеті діють історичні особи поряд з вигаданими, а співвідношення історії та уяви залежить від авторської позиції.

Роман П. Куліша створений у річищі романтизму. У ньому виявилася й вальтерскоттівська романтична традиція — поєднання події національної історії з любовним сюжетом (цей факт свідчить про запозичення українською літературою досвіду європейської романістики). Проте, безперечно, „Чорна рада” є цілком оригінальним твором, у якому панує стихія українського життя, українська історія. Цей тематичний вузол також є характерним для романтизму, як і незвичайні герої в незвичайних ситуаціях. Автор підкреслює благородство Якима Сомка, особливо в останні години життя, втілює в цьому образі найкращі риси козацтва. Романтикою запорозьких подвигів оповитий образ Кирила Тура, який нагадує козака-характерника. Для нього готовність до самопожертви — закон життя. У романтичному ключі змальовано старого Пугача, охоронця козацьких звичаїв. Яскравими, романтичними барвами відтворено перипетії кохання Лесі й Петра, а також пристрасть Кирила Тура — справжнього лицаря, який викрадає дівчину, не зважаючи на те, що вона — наречена самого гетьмана. У творенні цих яскравих і неповторних образів П. Куліш використав думи, історичні пісні, народні перекази.

Романтичність стилю роману підкреслюють і символи. Це хутір (ідеал спокійного й заможного життя), дорога (дорога майбутнього України, різні дороги обирають герої твору). Символічна паралель між Києвом та Єрусалимом як „вічними” містами-осередками християнської духовності. Символічною є і сама назва твору — Ніжинська рада поглибила Руїну, породила чорну смугу в історії України. Поле під Ніжином

символізує розбиту й пограбовану Україну. Адже чернь погодилася підтримати І. Брюховецького саме через обіцянку взяти участь у пограбуванні міста.

Як зазначає сучасний літературознавець Пінчук, „про “Чорну раду” можна сказати, що в ній немає ніяких недоліків. Цей невеликий за обсягом роман слід відтворити в добротних перекладах провідними мовами світу, бо саме в ньому відбитий феномен України як такої”.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Схарактеризуйте основні сюжетні лінії роману П. Куліша „Чорна рада”.

2. Поміркуйте, чому низове козацтво підтримало І. Брюховецького.

3. Поясніть, чи виправдане зневажливе ставлення Шрама до простолюду. Свою відповідь обґрунтуйте.

4. Чому Я. Сомко назвав простий народ „дурна чернь”?

5. За укладеним самостійно складним планом зробіть порівняльну характеристику Я. Сомка й І. Брюховецького.

6. З якою метою П. Куліш у романі „Чорна рада” використовує такий композиційний прийом, як подорож героїв?

7. Проаналізуйте оповідну манеру автора в романі П. Куліша „Чорна рада”. Якими засобами створюється враження присутності оповідача у творі?

8. Що символізує повернення Лесі й Петра Шраменка до хутора та їхнє щасливе, спокійне родинне життя?

9. Чим мова Тура подібна до народних пісень? Випишіть відповідні цитати.

10. Поясніть слова Шрама, звернені до Череваня: „Ти Барабаш, а не Черевань!”. Перегуки з якою думою тут простежуються?

11. Поміркуйте, чому прибічники І. Брюховецького називали Я. Сомка „переяславським крамарем”.

12. Позначте в тексті твору цитати до характеристики Сомка, Шрама, Череваня, Брюховецького, зверніть увагу на їхні портретні характеристики. Якими романтичними рисами вони наділені?

13. Схарактеризуйте ознаки роману-хроніки. Поміркуйте, з якою метою автор наголошує на хронікальності свого роману.

14. Прокоментуйте слова Миколи Костомарова про те, що в „Чорній раді” зображено „и могущество, и слабость духовной жизни народа”.

15. Як змальовано козацтво у творах Т. Шевченка й П. Куліша?

16. Поміркуйте, чому П. Куліш називає Київ „старим дідом”.

Дайте розгорнуту відповідь на питання: „Актуальність роману П. Куліша “Чорна рада” в наші дні”.

Література в колі мистецтв

1. Перегляньте кінофільм Миколи Засєєва-Руденка „Чорна рада”. Напишіть рецензію на нього, акцентувавши увагу на збігах і розходженнях між кіносценарієм і романом.

2. Доберіть матеріали та підготуйте повідомлення на тему „П. Куліш — художник”. З результатами свого дослідження ознайомте однокласників на уроці української літератури або в соцмережах.

Малюнки Пантелеймона Куліша

ВАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ

Створіть з однокласниками буктрейлер до роману П. Куліша „Чорна рада” або рекламний ролик до однойменного фільму.

ВИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

Придумайте притчу про провину й кару, використавши біографію І. Брюховецького й урахувавши змалювання цього образу П. Кулішем.

Читаємо із задоволенням

Непересічна особистість, П. Куліш у всі часи привертав до себе увагу дослідників. Сподіваємося, вам цікаво буде прочитати романізовану біографію. Про непрості стосунки й почуття О. Білозерської та П. Куліша оповідає Іван Корсак у романі „Перстень Ганни Барвінок”.