Українська література 9 клас - Л.Т. КОВАЛЕНКО - Оріон 2017

МАРКО ВОВЧОК 1833-1907 - ЗАХИСНИЦЯ ПОКРИВДЖЕНИХ І ПОНЕВОЛЕНИХ: МАРКО ВОВЧОК - У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література

МАРКО ВОВЧОК 1833-1907

...Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестоких

Людей неситих.

Тарас Шевченко

Марко Вовчок — псевдонім Марії Олександрівни Вілінської. Її твори належать трьом літературам — українській, російській, французькій, проте найбільше вона зробила для українського письменства, збагативши його оригінальними творами. Це перша жінка-письменниця в українській літературі, яка не лише здобула популярність і визнання, а й увійшла в коло таких уже добре відомих корифеїв вітчизняного письменства, як Т. Шевченко та П. Куліш. Її твори перекладалися російською мовою, і завдяки ним російський читач більше знав про Україну, яку тоді називали Малоросією.

Життєвий і творчий шлях письменниці

арія Олександрівна Вілінська народилася 22 (10) грудня 1833 року в збіднілій дворянській родині в Орловській губернії. Дівчинка рано втратила батька, який, на думку одного з дослідників творчості Марка Вовчка Миколи Зерова, походив із західної губернії, і весь його рід, імовірно, білоруський, а не російський. Дитинство її не можна назвати щасливим — вітчим-алкоголік був егоїстичним і жорстоким. Щоб ізолювати доньку від нього і його товариства, мати часто відправляла її до своїх родичів Писарєвих, у яких підростав син Дмитро — майбутній російський критик. Тут вона вивчала іноземні мови (Марія Олександрівна знала вісім іноземних мов, серед них — англійську, німецьку, французьку, італійську, польську), багато читала художньої літератури, захоплювалася музикою. У дванадцятирічному віці її віддали до Харківського жіночого пансіону, а потім дівчина жила у своєї багатої тітки в Орлі на правах бідної родички — чи то вихованки, чи то виховательки тітчиних дітей. Зовсім юною, у 1851 р., Марія одружується з Опанасом Марковичем, фольклористом й етнографом1, членом Кирило-Мефодіївського братства, який за участь у ньому відбував трирічне заслання в Орлі.

Цей шлюб допоміг їй здобути незалежність, самостійність, порвати пута принизливого становища далекої родички. Молоде подружжя вирушило в Україну: проживало в різних містах, часто бідувало, нарешті оселилося в Немирові на Вінниччині. Під впливом чоловіка Марія вивчає українську мову, збирає фольклорні та етнографічні матеріали, спілкується з простим людом, а найголовніше — стає свідомою українською патріоткою.

У 1864 р. Марко Вовчок підготувала до видання збірник українських народних пісень із нотами, працюючи над його упорядкуванням два тижні. Вона співала пісні композиторові Мертке, а він записував ноти до них. Так було опрацьовано 200 пісень. Проте через брак коштів з восьми зошитів був надрукований лише один у 1866 р.

У немирівський період життя Марко Вовчок звертається до літературної творчості. Поштовхом до цього стали „Записки о Южной Руси” П. Куліша. О. Марковича й П. Куліша зв'язувала участь у Кирило-Мефодіївському братстві, тож майбутня письменниця надсилає свої твори саме П. Кулішеві. Пантелеймон Олександрович так згадує про це: „...хтось, хто назвав себе Марком Вовчком, прислав один зошит. Поглянувши на нього мигцем, я вирішив, що написане в ньому — стенографія народних оповідей... Зошит лежить у мене тиждень, другий. Нарешті я спромігся і почав його читати. Читаю і очам своїм не вірю: у мене в руках чистий, непорочний, повний свіжості художній твір... Я пишу до автора... Мені відповідають, що, живучи довго з народом і шануючи народ більше всякого іншого товариства, автор надивився на все, що буває в наших селах, наслухався народних оповідей і плодом його спогадів стали ці невеликі повісті. Автор працював як етнограф, але в етнографії виявився поетом”.

Опанас Маркович (фото середини ХІХ ст.)

1 Етнографія — наука, що вивчає народи, їхню культуру та побут. Етнограф — фахівець з етнографії.

У 1857 р. П. Куліш видав її першу книгу — „Народні оповідання”, підписану псевдонімом Марко Вовчок. І досі точаться суперечки щодо його походження, проте більшість літературознавців схиляються до думки, що за основу взято прізвище чоловіка — Маркович, а Вовчок — назва села чи річки на Вінниччині, словом, місцевості, у якій, можливо, бувала майбутня письменниця, спілкуючись із селянами. Вона не ховалася за чоловічий псевдонім, лише наслідувала приклад тогочасних жінок-письменниць.

„Народні оповідання” викликали захоплення М. Костомарова, М. Добролюбова, Д. Писарєва та інших тогочасних російських критиків. І. Тургенєв переклав „Народні оповідання” російською мовою, а в передмові зазначив, що він намагався зберегти їхню „особливу, наївну чарівність і поетичну грацію”. Ці твори вразили й Т. Шевченка, тому у своєму щоденнику він записує: „яке піднесено прекрасне створіння ця жінка... Необхідно буде їй написати лист і подякувати її за подаровану радість читанням її натхненної книги”. Т. Шевченко присвятив Марії Олександрівні вірш „Сон” („На панщині пшеницю жала...”). У січні 1859 р. відбулось їхнє знайомство в Петербурзі, на пам'ять про яке поет пише послання „Марку Вовчку”. У ньому звучало захоплення талантом письменниці. Т. Шевченко побачив у ній людину, яка, як і він, стала на захист безправних кріпаків, тому поет з повагою і любов'ю звертається до Марка Вовчка „моя ти доне”. У 1860 р. Тарас Григорович надіслав Марії Олександрівні „Кобзар” з написом: „Моїй єдиній доні Марусі Марковичевій — і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко”. Сама письменниця дуже високо цінувала дружбу з Тарасом Григоровичем. Ось лише один приклад — лист Марії Олександрівни до поета: „...говорю Вам і прошу Вас дуже: бережіте себе. Чи таких, як Ви, в мене поле засіяне?.. Ви напишіть мені словечко, коли час буде. Ви забули чи ні, що Ви названий батько? Коли взяли ім'я, то взяли й біду батьківську; тепер думайте і не забувайте”. Марко Вовчок присвятила Т. Шевченкові свою повість „Інститутка”.

Поет дуже високо оцінював мову її творів. Свідченням цього була його порада Іванові Тургенєву вчитися української мови, читаючи твори Марка Вовчка.

У 1859 р. письменниця приїхала до Петербурга. Тут вона стала знаменитістю: її запрошують брати участь у літературних салонах, вона спілкується з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, В. Білозерським, І. Тургенєвим, М. Некрасовим. У 1860 р. в російському часописі „Отечественные записки” публікується повість „Інститутка” в перекладі Івана Тургенєва з авторською присвятою Тарасові Шевченку. Російський письменник популяризував твори Марка Вовчка, він знайомив талановиту письменницю з видатними діячами, допомагав у видавничих і фінансових справах. У 1862 р. вийшла друга книга „Народних оповідань” — остання книга українською мовою, надалі авторка звертатиметься до російської і французької мов. (Ще одне видання 1865 р. було таким неохайним, що характеризувалось як „жахлива друкарська халтура”.) У кінці 60-х років ХІХ ст. письменниця відходить від українського літературного життя.

У 1859 р. — подорож за кордон (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія), ознаменована численними зустрічами з видатними людьми того часу — Д. Менделєєвим1, І. Сєченовим2, Л. Толстим, О. Бородіним3, Жулем Верном.

Зокрема, І. Тургенєв познайомив Марко Вовчок з паризьким видавцем і письменником П'єром-Жулем Етцелем (псевдонім П.-Ж. Сталь), який редагував „Журнал виховання і розваг”. Українська авторка друкувала в ньому повісті французькою мовою, була працівником дитячого відділу часопису, у якому публікувалися твори Ж. Верна. У Франції здобуває славу романтична повість Марка Вовчка „Маруся”. Вона видана в Парижі 1878 р. в „Журналі виховання і розваг”. Твір присвячений українській історії. У ньому йдеться про події 1668 р., коли тривало протистояння між гетьманом Лівобережної України І. Брюховецьким і Правобережної — П. Дорошенком. Проте цей достеменний факт — лише канва для розгортання зворушливої історії дівчинки Марусі, яка гине, допомагаючи запорожцеві виконати важливу дипломатичну місію.

Саме патріотична ідея цього твору привернула увагу П.-Ж. Етцеля. Він намагався зберегти історичне тло повісті, а також героїчний і захопливий сюжет. Головна героїня Маруся виявляє кмітливість, відвагу, розум. Дівчинка допомагає запорожцю передати повідомлення обом гетьманам, а для цього вона то ховає козака у возі із сіном, то проводить під виглядом сліпого кобзаря, то шпигує за російськими солдатами в їхньому таборі. Проте, уже виконавши завдання, дівчинка гине. До цього сюжету П.-Ж. Етцель додав нові розділи. Так, у передмові „Україна” він накреслив окремі історичні штрихи стосовно Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, пояснив значення слова „козак”, у розділі „Героїчний рік” уславив героїзм і відвагу українського козацтва, указав на схожість Марусі з Жанною д'Арк. Найцікавіше, що перекладач запропонував читачам щасливий фінал. Маруся не загинула від рук татарина, а вижила. Така розв'язка ще раз наголошувала на ідеї служіння батьківщині, невмирущості героїв, які віддали за неї життя. На думку П.-Ж. Етцеля, подібні твори покликані виховувати молодих французів у дусі патріотизму. Так Україна, яка в той час вважалася далекою східної околицею Європи, постала героїчною країною, яка найбільше цінує свою свободу. Французькі читачі дуже схвально зустріли цей твір, який насправді був адресований дитячій аудиторії.

1 Менделєєв Дмитро Іванович (1834-1907) — російський учений-хімік, один з авторів періодичної таблиці хімічних елементів.

2 Сєченов Іван Михайлович (1829-1905) — російський учений-фізіолог.

3 Бородін Олександр Порфирович (1833-1887) — російський композитор і вчений-хімік.

Майже п'ятнадцять років Марко Вовчок співпрацювала з П.-Ж. Етцелем. З його легкої руки вона перекладала твори Жуля Верна, Віктора Гюго, Еркмана-Шатріана1 російською мовою, а також популяризувала українську літературу у Франції. Цей факт засвідчив, що українська література може бути цікава європейцям.

За кордоном письменниця писала й твори українською мовою, зокрема казки для дітей — „Кармелюк”, „Невільнич- ка”, „Дев'ять братів і десята сестриця Галя”, цикл нарисів „Листи з Парижа”.

У 1867 р. Марко Вовчок повертається до Петербурга, пише російську прозу („Живая душа”, „Записки причетника”, „Сельская идиллия” та інші), співпрацює з видавцями „Отечественных записок” Миколою Некрасовим і Михайлом Салтиковим-Щедріним, з літературним критиком Дмитром Писарєвим. Саме він висловив думку, що в окремих епізодах Марко Вовчок не поступається перед „великим англійцем” Шекспіром „щодо грації і ніжності барв”. Під впливом Д. Писарєва вона перекладає російською мовою „Походження людини” Ч. Дарвіна та „Життя тварин” А. Брема.

1 Еркман-Шатріан — літературне ім'я двох французьких письменників-співавторів: Еміля Еркмана (1822-1899) та Шарля Шатріана (1826-1890).

На початку 70-х років Марко Вовчок редагує ілюстрований журнал „Переводы лучших иностранных писателей”, залучаючи до нього жінок-перекладачок, бо виявляє інтерес до проблем жіночої емансипації. У ньому вона друкувала і свої переклади, зокрема романів В. Гюго („Людина, що сміється”) та Еркмана-Шатріана („Історія одного селянина”).

У 1878 р. письменниця назавжди залишає Петербург і разом зі своїм другим чоловіком — дрібним чиновником Михайлом Лобачем-Жученком — живе в різних провінційних містечках, у які його направляли працювати. Марія Олександрівна багато читала, свою невелику бібліотеку збирала поступово, часто економлячи кошти на побутових речах заради книжок, скрізь возила її із собою, хоч це було й нелегко. У цей період письменниця перекладає з польської твори Е. Ожешко та Б. Пруса. У 1902 р. на сторінках журналу „Киевская старина” опубліковано її оповідання „Чортова природа”, яке І. Франко визнав найцікавішою літературною подією року.

10 серпня (28 липня) 1907 р. Марко Вовчок померла в Нальчику на Кавказі. Поховано її в тій садибі, де вона прожила останні роки свого життя, недалеко від улюбленої старої груші.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Прокоментуйте думку Миколи Зерова: „В українській прозі 60-х років Марку Вовчку належить центральне місце”.

2. Чому Марко Вовчок вивчила українську мову?

3. Чому Т. Шевченко назвав Марко Вовчок „донею”, „кротким пророком”, „обличителем жестоких людей неситих”?

4. Поясніть, чому творчість Марка Вовчка належить трьом літературам — українській, російській, французькій.

Чи можна вважати Марію Маркович феміністкою? Аргументи для підтвердження своєї думки пошукайте у статті В. Агеєвої „Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність” (у книзі „Три долі. Марко Вовчок в українській, російській і французькій літературі”. — К., 2002).

1. Складіть хронологічну канву основних подій життя і творчості Марка Вовчка.

2. Дізнайтеся більше про арт-проект „Атмосфера Марка Вовчка”, а також Всеукраїнський конкурс ілюстрацій до творів цієї письменниці.

У чому, на вашу думку, головна таємниця цієї видатної жінки?

Мистецький проект „Атмосфера Марка Вовчка”

Максим Ларин. Маруся

Антон Карлик. Кармелюк (малюнки учасників конкурсу ілюстрацій до творів Марка Вовчка)