Всі публікації щодо:
Франко Іван

Українська література 10 клас - Семенюк Г.Ф.

„Нам пора для України жить!“ (Іван Франко) - Іван Франко - Українська драматургія і театр 70—90-х років ХІХ століття

У збірці „З вершин і низин“ особливим пафосом вирізняється цикл „Україна“, що складається з громадянської лірики. До циклу увійшли й такі патріотичні твори, як „Не пора, не пора, не пора!..“, „Розвивайся ти, високий дубе“, заборонені в радянські часи. Цим циклом поет репрезентував себе як палкий поборник державності України, накресливши своєрідну програму її відродження, здобуття нашим народом соборної держави в її історичних межах — „Від Кубані аж до Сяну-річки / Одна, нероздільна“. Головна ідея циклу — протест проти колоніального поневолення України двома імперіями — Австро-Угорською і Російською, заклик до творення суверенної держави.

Відкриває цикл вірш „Моя любов“, в якому змальовано поетичний образ Вітчизни, осяєної святою, чистою красою. Україна постає в образі Божої Матері, яка випромінює добро, красу, лагідність, шляхетність: „на лиці яріє знак / Любові, щирості, спокою“. Водночас митець бачить її стражденний образ в історичному поступі. Але для нього він дорогий і незабутній. Вірш будується як сповідь самому собі: ліричний герой замислюється над історіософськими аспектами буття країни, її трагічною долею, зізнається в любові до рідної землі. Ліричний герой ставить собі риторичні запитання, які утверджують його непохитну волю вірно служити вітчизні. „Моя любов“ є своєрідною маніфестацією національних почуттів і загальнолюдських ідей, які, на погляд автора, не вступають у суперечність.

У циклі Франко провіщав новий етап у відродженні народу в його змаганнях за державність. Цим пафосом пройнятий вірш „Не пора, не пора, не пора!“ (1880), який Франко назвав „національним гімном“. Твір закликав до завзятої боротьби „за волю, щастя і честь“ України. Це й визначило пафос громадянської лірики поета. Вірш має конкретного адресата — українську інтелігенцію, а ширше — націю. Просторова картина тексту будується на кількох визначальних мотивах. Малюється непривабливий образ колоніальної України, сини якої служать своїм напасникам (застосовуються метонімічні образи „москалеві й ляхам служити“, що уособлюють дві сусідні держави). Відтак українці проливають кров за поневолювачів, люблять „царя, що наш люд обдира“, тобто у них спотворене поняття патріотизму. Через втрату національної свідомості українці не доходять згоди, „в рідну хату вносять роздор“, а тому поет закликає: „Най пропаде незгоди проклята мара!“ Пафос твору — в утвердженні позитивного ідеалу, мети „для України жить“, боротися за її незалежність. Цьому слугують окличні інтонації, гасла, що підсилюють експресію ліричного висловлення і набувають смислового значення: „ Для України наша любов!“, „Під Украйни єднаймось прапор!“ Твір сповнений одичних інтонацій, які прославляють піднесення національного духу свободи, і динамічності, підкресленої рефреном „ Не пора, не пора, не пора!“.

Художньо майстерно поет застосував наскрізну антитезу, градацію, афористичні заклики: „Довершилась України кривда стара — / Нам пора для України жить!“ Поет сповнений віри у визволення народу, в об’єднання українців в ім’я світлого прийдешнього. В останній строфі вимальовується величний образ Вітчизни, боротьба за волю якої є священною: „Бо пора се великая єсть: / У завзятій, важкій боротьбі / Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь, / Рідний краю, здобути тобі!“ Воля, щастя, честь — атрибути незалежної Української держави.

Мистецька скарбниця. Поезія „Не пора, не пора...“ стала народним гімном, музику до неї написав Дмитро Січинський.

Провідною у вірші „Розвивайся ти, високий дубе“ (1883) є думка про возз’єднання українських земель у єдину суверенну державу. Поет щиро вірив у визволення і відродження України: „Розпадуться пута віковії, / Тяжкії кайдани, / Не побіджена злими ворогами / Україна встане!“ Вільна Вітчизна персоніфікується в образі щасливої матері, що зібрала воєдино своїх дітей, тобто всі українські землі: „Встане славна мати Україна, / Щаслива і вільна, / Від Кубані аж до Сяна-річки / Одна, нероздільна, / Щезнуть межі, що помежували / Чужі між собою, / Згорне мати до себе всі діти / Теплою рукою!“ Так Іван Франко висловив надію на духовне просвітлення, самовизволення українців, усвідомлення своєї національної гідності.

Окрему композиційно-смислову одиницю становлять п’ята — восьма строфи, у яких поет звертається до „щасливих дітей“ — українців, які віками прислуговують сусідам. Він будує образи на системі антитез, що характеризують пасивність, рабську покірливість українців та їхню активність, волелюбність. Митець вкладає протилежне значення в слово „служити“ і похідний від нього іменник — „услуга“. Звертаючись до співвітчизників, „блудних сиротят“, поет докоряє: „Годі ж бо вам в сусід на услузі / Свій вік коротати!“ і повчає: „Підіймайтесь на святеє діло, / На щирую дружбу, / Та щоби ви чесно послужили / Для матері службу“. Жити, працювати для України — сенс життя справжніх громадян, дітей вітчизни. У хронотопі твору, в смисловому поєднанні образів неволя, рабство, безталання ототожнюються з географічним простором чужих держав, які для українців принесли жорстокість, кровопролиття, визиск, неволю: „Чи ж то ви мало наслужились Москві і Ляхові? / Чи ще ж то мало наточились / Братерської крові?“ Риторичні запитання підсилюють емоційний ряд, втретє вводячи оцінно-емоційний образ — „наслужились“ — в логічно акцентних місцях тексту, римах і кінцівках рядків, утворюючи своєрідний „замок“. „ Наслужились“ римується із „наточились“, тобто пролили кров, принесли горе, страждання рідному народові й Україні. Структуруючи змістове поле тексту, виразно виступає у творі опозиційна пара зло — добро. Це внутрітекстова антитеза: „ Пора, діти, добра поглядіти / Для власної хати, / Щоб ґаздою, не слугою, / Перед світом стати! “.

Франкові образи динамічні, естетично функціональні. Цілісність емоційно-стилістичної організації тексту підкреслюють семантичні розширення, переосмислення й градація образів, що набувають метафоризму — поєднання контрастних значень, перенесення, що так виразно відбилось в образі-символі „високого дуба“ — міцності, безсмертя народу та в образі весни — відродження України: „Розвивайся ти, високий дубе, / Весна красна буде! / Гей, уставаймо, єднаймося, / Український люде! / Єднаймося, братаймося / В товариство чесне, / Най братерством, щирими трудами / Вкраїна воскресне!“. Згодом образ „красної весни“, символ відродження української держави, використає Павло Тичина в збірці „Сонячні кларнети“.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.