Всі публікації щодо:
Кобилянська Ольга

Українська література 10 клас - Семенюк Г.Ф.

«Робітниця свого народу» (Ольга Кобилянська) - Ольга Кобилянська (1863—1942) - Українська література 10-х років

І ти, найкраща жінко, героїчная.

Прекрасна Ольго! Духа не вгаси,

Як не вгашала ти ніколи! Стрічная

Тобі любов од нас! Ти воскреси

Нам діяння народу: одвічная

Ти ж наша сило, — славна-бо єси!

(Павло Тичина)

Ольга Кобилянська збагатила українську літературу гуманістичною проблематикою, галереєю героїв, які проходять шлях від ідеї внутрішнього вдосконалення людини до активної дії, а деякі персонажі зі зброєю в руках виборюють незалежність України, в процесі якої духовно воскресають («Апостол черні»). Творчість Кобилянської розгорталася в річищі модернізму, органічно поєднавши поетику неоромантизму, символізму й експресіонізму. В її доробку є новели, поезії в прозі, оповідання, повісті, романи, статті. Ольга Кобилянська європеїзувала українське письменство, піднісши його до вершин світового мистецтва.


«Робітниця свого народу» (Ольга Кобилянська)

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року на Буковині, в містечку Гура-Гумора (тепер Румунія). Ольжин батько, Юліан Якович, знав безліч українських народних пісень, любив мистецтво, був наполегливим і працелюбним, вивчив німецьку мову, що панувала тоді у вищих колах суспільства, склав правничі іспити й дістав посаду судового радника. Дід Ольги Кобилянської, Яків, жив у Бучачі, але помер, коли його синові виповнилося чотирнадцять років, тож Юліан вибивався в люди самостійно. Мати майбутньої письменниці, Марія Йосипівна, походила з українізованого німецько- польського роду Вернерів. Її предок, Захарій Вернер, був німецьким письменником-романтиком, приятелем Ернста Теодора Амадея Гофмана (про пригоди друзів у революційному Парижі написав роман «Дама з оксамиткою на шиї» Олександр Дюма). Від Вернера буковинська письменниця перейняла романтичний ідеал, схильність до ірраціонального, художню форму «драматичної долі», неприйняття жорстокого світу. Для Ольги мама була втіленням «безмежної доброти, біблійної лагідності, жіночої ніжності». Згодом в «Автобіографії» письменниця розповіла про свою родину: батьків, п’ятьох братів (Максиміліан, Олександр, Володимир, Юліан, Степан) і сестру Євгенію. Батько прагнув дати освіту братам, а дочок мріяв вигідно віддати заміж, що відповідало тодішнім уявленням про родинне щастя.

Службовцю Юліану Кобилянському часто пропонували нове місце роботи, тому родина переїжджала з місця на місце, але це не засмучувало Ольгу, яка прагнула нових знайомств і вражень. Дитинство і юність вона провела в містах Сучаві, Довгополому (Кімполунг), селі Димка, з 1891 року постійно проживала в Чернівцях. У 1872 році Кобилянська познайомилася з Ольгою, дочкою українського поета Миколи Устияновича, автора пісні «Верховино, світку ти наш». Пізніше письменниця згадувала: «Це був перший правдивий руський дім, в який увійшли ми, діти, й почули, крім у рідній хаті, руську мову й руські пісні». Дівчина із захопленням слухала народні пісні, читала казки, слухала легенди про карпатський край. Обдарована фантазією, вона писала дитячі твори, які складала Ользі Устиянович.

На Буковині австрійський уряд проводив політику онімечення, тому не відкривав українських культурно-освітніх закладів. Майбутня письменниця у 1877 році закінчила чотирикласну німецьку школу в Кімполунзі, а далі навчатися їй не судилось. Проте Ольга постійно займалася самоосвітою: багато читала, брала приватні уроки з української мови. Згодом вона як вільна слухачка відвідувала лекції з української літератури в Чернівецькому університеті. Допитливість спонукала її до постійної праці над художніми й науковими книгами, ознайомлення з працями філософів, соціологів, істориків. Вона захоплювалася Гейне, Ґете, Шиллером, Ібсеном, Тургенєвим, Толстим, Шевченком, Франком, Марком Вовчком, Лесею Українкою, що вплинуло на характер естетичних шукань письменниці, її світогляд.

Формування Ольги Кобилянської як творчої особистості відбувалося в атмосфері постійної праці над собою. Вона малює картини, виступає в аматорських виставах, виконує на сцені пісні (мала чудовий голос), грає на фортепіано. З чотирнадцятилітнього віку Кобилянська веде «Щоденник» (німецькою мовою) — неоціненне джерело для пізнання становлення характеру, духовного світу дівчини, її почуттів, захоплень вражень, естетичних смаків, осмислення свого покликання. Вона жила в німецькомовному містечковому середовищі, тому розпочинала свою творчість новелами, написаними німецькою мовою («Гортенза», «Образок з життя Буковини», «Видиво» та інші). Німецька мова для Кобилянської була своєрідним вікном виходу в широкий духовний світ. Це допомогло їй засвоїти нові ідеї і форми словесного самовираження, пізнати світову літературу, розвинути свій письменницький хист.



Музей-садиба Ольги Кобилянської в селі Димка Чернівецької області

Важливою подією у житті Ольги Кобилянської була зустріч 1881 року з Софією Окуневською, однією з найосвіченіших жінок тодішньої Галичини, яка здобувала медичну освіту в Швейцарії. Саме їй молода письменниця зізналася, що спрага до творчості у неї непереборна:«Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по німецьки, а для свого народу — по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок, стала моєю щирою подругою». Ольгу Юліанівну захоплюють ідеали краси, потяг до знань і освічене товариство. Перед Кобилянською постало питання: якою мовою писати, хто буде її читачем. Вона знаходить опору в рідному народі, для якого вирішила писати. За словами Дмитра Павличка, її вибір — це справжній подвиг, адже їй потрібно було змінити своє «духовне єство, треба було вивчити рідну мову, пізнати стихію рідного письменства, пристосувати до нового життя — життя в українській літературі — свої знання, набуті в іншому світі — у світі німецької культури».

Софія Окуневська познайомила молоду авторку з українською письменницею Наталею Кобринською, яка пропагувала жіночий рух у Галичині. Ольга Юліанівна стала членом «Товариства руських жінок на Буковині», написала працю «Дещо про ідею жіночого руху» (1894), в якій захищала рівність прав на освіту жінок і чоловіків. Кобилянській у фемінізмі імпонувала ідея рівності чоловіка і жінки в усіх сферах суспільного та культурного життя.

Фемінізм — (лат. femina — жінка) — суспільно-культурний рух, метою якого є надання жінкам усіх громадянських прав, боротьба з дискримінацією жінки за рівність у правах з чоловіками. Фемінізм обґрунтував французький соціаліст- утопіст Шарль Фур’є у XVIII столітті.

Питання емансипації’ жінки було в полі зору Ольги Кобилянської, стало однією з ідей її прозових творів. Вона писала, що жінці слід забезпечити право вибору роботи, особисту самостійність, психологічну незалежність і свободу від норм «загальноприйнятої» моралі антигуманного суспільства. До альманаху українських феміністок «Перший вінок» Кобилянська надіслала оповідання «Вона вийшла заміж» (перероблене пізніше на повість «Людина»). Проте редактор альманаху Іван Франко через художню неопрацьованість відхилив повість. Сувора оцінка авторитетного письменника збентежила душу авторки, але не згасила ентузіазму писати, вдосконалювати твір.

1 Емансипація — (лат. emancipation — звільнення) — звільнення від залежності, скасування певних обмежень.

1894 — 1896 роки були знаковими у творчості Ольги Кобилянської. Вона опублікувала повісті «Людина», «Царівна», новели «Жебрачка», «Природа», «Аристократка», «Час», «Мати Божа», «Банк рустикальний» (селянський), перекладала твори Марка Вовчка і Юрія Федьковича німецькою мовою. Її новели побачили світ польською, чеською, французькою і німецькою мовами. У 1901 році Кобилянська видала німецькою мовою збірку «Українські новели». Ознайомившись

із творами Кобилянської, німецький критик Ґеорг Адам назвав письменницю «талантом, яким пишався б кожний народ. Вона втілює в собі дух сучасної української літератури, в її особі жінки мають натхненного борця за свої інтереси».



Ольга Кобилянська. Фото кінця 80 х років XIX ст.



В. Баринова-Кулеба. Леся Українка та Ольга Кобилянська. 1982

У 1899 році вийшла друком перша збірка новел «Покора», що принесла Кобилянській визнання і славу. На талановиту письменницю з Буковини звернула увагу Леся Українка, відзначивши, що Кобилянська її цікавить як талант і людина. Щира дружба, ідея служіння рідному народові, творчості як запоруки індивідуальної свободи зближують Ольгу Кобилянську з Лесею Українкою. Спочатку вони листувалися, а 1901 року — зустрілися. Це були споріднені шляхетні душі, які своє життя присвятили утвердженню краси, гуманізму, мріючи про відродження соборної України. Ольга Юліанівна зізнавалася, що поетеса допомогла їй «пізнати більше українського світу її поглядів. Вона ж багато оповідала, була освічена, і я їй дуже вірила». Духовно підтримала Ольгу Юліанівну стаття Лесі Українки «Малоросійські письменники на Буковині», оприлюднена 1899 року в чернівецькій газеті «Буковина» та російському журналі «Жизнь». Поетеса резонно писала: «Найкращий, спосіб втримати Кобилянську при нашій літературі — се не дорікати їй щодня Німеччиною, не називати чужою, екзотичною квіткою, а признати за нею те почесне місце в нашій літературі, на яке вона цілком заслуговує». Вони були подругами, підтримуючи одна одну в житейських негараздах і радіючи успіхам одна одної. Ольга гостювала в родині Косачів, а Леся — в Чернівцях у Кобилянської. Цікавими й пізнавальними є їхні листи — своєрідні сповіді, зізнання, монологи, роздуми над смислом життя, влучні характеристики творів, обговорення літературних новинок.

Ольга Юліанівна мріяла побачити столицю України. Такою нагодою був з’їзд археологічного товариства в Києві, на якому вона познайомилася з діячами культури Миколою Лисенком, Михайлом Коцюбинським, Михайлом Старицьким, Оленою Пчілкою та іншими. В Каневі Кобилянська відвідала могилу Тараса Шевченка, згодом гостювала в родині Косачів на хуторі Зелений Гай біля Гадяча Полтавської губернії, пізнаючи красу і велич України. Листи Ольги Кобилянської до рідних сповнені любові до рідної землі, цікавих вражень і захоплень про край та людей, що його населяють.

Формувалася естетична концепція людини і світу Ольги Кобилянської під впливом ідей німецького філософа Фрідріха Ніцше, який мав чималий вплив на модерністів Європи. Естетична концепція мистецтва письменниці співзвучна з Ніцшевим тлумаченням синтезу аполлонівського (розумної доцільності, міри, мистецької насолоди) та діонісійського (ірраціональне, буйне і трагічне, що виховує вольову людину) творчих начал. Ідеї філософа оригінально трансформувалися в художньому світі письменниці: його ідея «надлюдини» позначилася на змалюванні образів вольових жінок і чоловіків, ідеального типу особи в її ставленні до життя і себе. Імпонував новелістці підкреслений Ніцше імперативний, тобто владний мотив перемоги особи над собою, його суспільний розподіл людей на сильних особистостей, які прагнуть духовно і фізично вдосконалювати себе, і пасивних членів юрби, які втілюють обивательське суспільство. Письменниця поетизувала освічену і сильну натуру українця, здатного зі зброєю в руках виборювати незалежність вітчизни.

Міжпредметні паралелі. Ольга Кобилянська відіграла велику роль у пропагуванні української літератури в Німеччині та Австрії. Вона переклала німецькою мовою твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Наталії Кобринської, Осипа Маковея, Леся Мартовича, Василя Стефаника, Лесі Українки. Українською мовою вона переклала твори донських і німецьких прозаїків Енса Петера Якобсона ( «Тут мали б стояти рожі», «Місяць свідок» ),Освальда Рунке («Серце сина»). Кобилянська захоплювалася творчістю Льва Толстого, написавши про нього статтю, повістями Івана Тургенєва, новелами Всеволода Гаршина.

Природа наділила Ольгу Кобилянську творчою уявою, щирим і вразливим серцем, багатою натурою, спостережливістю, аналітичним розумом. За своїм психологічним типом це — людина інтроверт (від лат. intro — усередину, verto — повертаю, звертаю), тобто заглиблена у свій внутрішній світ, емоційна, наділена інтуїцією, схильна до самоаналізу, до символічного означення образу. Такою вимальовується Ольга Кобилянська в «Щоденнику», зі сторінок якого також постають портрети закоханого в неї Олеся Ястшебського, Івана Чоп’яка, Ернеста Зерґлера, на яких ллється світло з її душі. Вражає проникливість її суджень про людей. Чимало чоловіків пропонували їй свою руку, та вона відмовляла їм. Тільки Осип Маковей, перший редактор, пропагандист і дослідник творів Кобилянської, запалив у її серці справжнє кохання. Проте він не одружився з Ольгою Юліанівною, духовні поривання якої не відповідали приземленим бажанням раціоналістичного чоловіка. «Можете повірити, — писала вона Маковею, — що мої почування поважні, як смерть. Я бачу, я бачу округ себе жінок, що люблять, і я бачу, що Бог дав мені десять душ і серць і всі тії десять зіллялися в одну і моляться за вас». «Медвідь» (так вона називала його) не відповів на її лист. Подругу заспокоїла Леся Українка, якій вона довірилася: «Коли хто нещасний, то мусить бути гордим, інакше не витримає з честю... Все минеться, одна правда зостається, і як хтось стане високо- високо на горі, то звідси йому всі «ведмеді» здаються малими. Не всі мають те. що хтось має, хтось має іскру в серці, огонь в душі, се, може, не дає щастя, але дає щось більше і вище від щастя, щось таке, чому назви немає в людській мові».

Доля не була прихильною до Ольги Кобилянської. У 1903 році тяжко захворіла матір, та й сама страждала від серцевої недуги. Письменниця вражає силою духу, мужністю, наполегливістю. Долаючи усі негаразди, вона продовжує писати твори. Новели цього періоду та повість «Ніоба» (1904) позначені настроями меланхолії, невлаштованості, самотності. У 1905 році вийшла збірка новел «До світла». Серед сучасників найкраще збагнули творчість Кобилянської митці «Молодої музи», які видали на її пошану альманах «За красою», вважаючи Кобилянську прапороносцем модернізму в українській літературі.

Десятиліття перед Першою світовою війною письменниця невтомно працює, веде інтенсивне листування з діячами європейської та української культури, радіє досягненням вітчизняного письменства. Вона публікує повість «У неділю рано зілля копала» (1908), новели «Старі батьки», «Весняний акорд» (1910), повісті «Через кладку» (1911), «За ситуаціями» (1913). Особливо вражає остання повість образом талановитої піаністки, дівчини-сироти з химерним ім’ям Аглая-Феліцітас, яка прагне утвердити себе як митця. Проте в обивательському світі справжній талант не може зреалізувати себе — дівчина гине, не вписується в «ситуацію*. Герої Кобилянської символізують ідею визволення жінки, владу людського духу над тілом з його інстинктом самозбереження та над соціальним життям людей. Основною рисою їхніх характерів є воля до життя і перемоги.

Перша імперіалістична війна не обминула родину Кобилянських: один брат письменниці втрапив у полон, другий — пропав безвісти. Перебуваючи в Чернівцях, Ольга Юліанівна зазнала страждань і поневірянь, холоду і голоду. Вона писала: «Неспокій, гамір, витворений війною, страх, нічна тривога — ох, як се торгає нерви, підкошує здоров'я, а як ще до того при стане турбота о насущний хліб — ляг би в труну і навіки з утоми заснув! Поет в мені заховався. Лиш часом, як я присяду на лавочку під своєю хатою і дивлюся на чисте синє небо, мене така шалена туга опановує за тишею і пером, що забуваю тоді все страшне і сліджу душевними очима за тими картинами, що здіймаються десь із закутків душі». Протестом Кобилянської проти антилюдяного світу стали новели «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Сниться», «Вовчиха», «Зійшов з розуму» та інші, які пізніше увійшли до збірки «Але Господь мовчить...» (1927).

У 1918 році, після розпаду Австро-Угорської імперії, Буковину окупувала Румунія. Поневолені українці зазнали страшних переслідувань, було заборонено українську культуру. Влада жорстоко розправилася з повсталими селянами і мешканцями міста Хатинь, які проголосили свою єдність з Україною: вбивала дорослих, жінок і дітей, спалювала села. Хвора письменниця зі світовим іменем зазнала переслідувань, обшуків, була змушена жити в підвалі, без матеріальних засобів. Проте Кобилянська не покладає пера. В «Автобіографії» вона сформулювала девіз свого життя:«Пишучи що будь, довше чи коротше, я лише одно мала на душі — Україну, ту велику, пишну, пригноблену, сковану. її одну іі нічого інше». З думою про вітчизну та її перспективи розвитку 1926 року Ольга Юліанівна написала роман «Апостол черні», в якому порушено питання відродження нації, ролі інтелігенції в пробудженні самосвідомості українців. Ідею духовної, націєтворчої місії інтелігенції втілюють отець Захарій та головний герой роману Юліан Цезарович.

У складних умовах національного поневолення Буковини румунською владою Кобилянська мужньо долала усі перешкоди, писала нові твори. Її не забули в Україні. В Харкові вийшли окремими виданнями збірки новел, повісті «Земля», «У неділю рано зілля конала», твори у дев’яти томах. 1927 року широко відзначалося 40-річчя літературної діяльності Ольги Кобилянської. На гонорар, одержаний з України, письменниця придбала будиночок з садом у Чернівцях. Тепер це літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської.

Новий етап у житті Ольги Кобилянської настав у 1940 році, коли Буковина була возз’єднана з Україною. В перші ж дні визволення до Чернівців прибули українські письменники, які відвідали авторку «Землі»: Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Андрій Малишко, Юрій Яновський, Дмитро Косарик та інші, дарували їй свої книги, артисти читали уривки з її творів, виконували народні пісні. Нова влада демонструвала світові, як вона шанує кращих митців народу. У цьому ж році урочисто відзначили 55-річний ювілей літературної діяльності письменниці, її твори ввели в шкільну програму для вивчення.

З початком війни 1941 року Буковина знову опинилася під владою Румунії, яка була союзником фашистської Німеччини. Край опинився під подвійною, румунсько-німецькою окупацією. Фашисти видали наказ знищити всі книги, видруковані в СРСР. У вогнищах палали і твори Ольги Кобилянської, відкрили й справу проти паралізованої української письменниці, яку передали до військового суду. Проте суду не було: 21 березня 1942 року Ольга Юліанівна померла.

Румунська преса відмовилася подати інформацію про смерть української письменниці. З окупованої території ця звістка дійшла через місяць до палаючої в огні України. Некролог написав Андрій Малишко: «Умерла Ольга Кобилянська, славетна українська письменниця... Полум'яна патріотка, вірна дочка українського народу, Ольга Юліанівна весь свій хист віддала народові, що віддячував їй щирою любов'ю і пошаною. Ім'я Ольги Кобилянської, її палке і щире слово, її твори завжди житимуть у народі».

Спочиває Ольга Кобилянська в родинному склепі на Чернівецькому кладовищі. Нащадки шанують творчий подвиг письменниці, яка віддала рідному народові «пісню серця і музику душі». Ім’я Кобилянської присвоєно Чернівецькому обласному музично-драматичному театру, вулицям у Чернівцях, Вижниці, Хотині. У селі Димка відкрито музей письменниці.

Мистецька скарбниця. Особливим успіхом глядачів користуються інсценізації творів «Земля», «У неділю рано зілля копала», здійснені Василем Васильком, та «Вовчиха» — Олександром Ананьєвим. У 2005 році на сцені Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської відбулася прем’єра вистави за романом «Апостол черні» (режисер Олександр Дзекун ). На сцені Львівського театру опери і балету поставлено оперу за повістю «У неділю рано зілля копала», музику до якої написав Віталій Кирейко. П’єсу за мотивами цієї повісті Кобилянської написала Неда Неждана; вистава з успіхом іде на сцені Київського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка (режисер Дмитро Чиринюк). «Землю» було екранізовано Київською кіностудією імені Олександра Довженка, знято фільм «Меланхолійний вальс» (режисер Василь Маляревич).

Словникова робота. 1. Запам’ятайте термін:

Некролог (гр. nekros — мертвий, logos — слово) — стаття чи невеликий нарис, написаний у зв’язку зі смертю людини. В ньому лаконічно викладаються основні віхи життя і діяльності особи. Значного поширення набув у християнстві з VII століття, коли почали з’являтися панегірики — хвалебні твори про померлого. Некрологи про письменників пишуть у формі спогаду, нарису, літературного портрета, даючи огляд і оцінку творчості митця. Відомі некрологи Пантелеймона Куліша про Шевченка, Євгена Сверстюка про Василя Стуса та інші.









На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.