Всі публікації щодо:
Українка Леся

Українська література 10 клас - Семенюк Г.Ф.

«Слова кохання, які тобі я не сказала» (Леся Українки) - Леся Українка (1871—1913) - Українська література 10-х років

Шедеврами інтимної лірики Лесі Українки є цикл творів, присвячених Сергієві Мержинському. Цей надзвичайно привабливий чоловік справляв неабияке враження на сучасників: «Він подобався без винятку всім, хто тільки його знав. Делікатний, рівний у спілкуванні з людьми, м’який, щирий, правдивий, він надзвичайно привертав до себе увагу. В ньому гармонійно поєднувалися фізична й духовна краса, і в цій гармонії був секрет його привабливості». Сергій Мержинський був революціонером. Із Лесею Українкою познайомився в Криму. Спільні переконання покликали до життя високі, дружні стосунки шляхетних людей. Вражений сухотами, восени 1900 року Мержинський переживав загострення і почувався вкрай погано. Леся Українка поїхала до Мінська рятувати свого друга. Місяці, проведені біля ліжка смертельно хворого, — час титанічного напруження сил. Лицарство її душі виявилось у подиву гідній самопожертві: поетеса свідомо наражала себе на небезпеку — і таки не оминула її (від Сергія вона вдруге заразилася туберкульозом). Однак не залишила друга він-на- віч з невідворотнім. Затамувавши власні почуття, пережила вона усі призначені їй «дні журби» біля ложа дорогої людини. Від розпачу рятувалася працею: її «Одержима» написана за одну страшну ніч, пережиту там, у Мінську. Це драма про одержимість високими поривами, про любов і ненависть.

На олтар кохання покладені й інші твори, писані у дні смертельної недуги коханого, — «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти», «Я бачила, як ти хиливсь додолу», «Все, все покинуть, до тебе полинуть» та інші. Останній вірш виявляє готовність ліричної героїні не просто розділити життєвий фатум коханого, а її прагнення викликати на двобій «злую мару, що тебе забирає», відчайдушний порив — «взять тебе в бою чи вмерти з тобою». Психологічну характеристику ліричної героїні доповнюють інтимно-дружні, образні звертання до постаті коханого, наділені сумовитими епітетами «мій зламаний квіте», «мій згублений світе». Ідея невмирущості справжнього кохання звучить в останньому рядку твору: «З нами хай щастя і горе вмирає».

Після смерті Сергія Мержинського з’явилися поезії високого трагічного звучання: «Уста говорять: «Він навіки згинув/», «Квіток, квіток...». Написаний секстинами, перший вірш виявляє болючий жаль ліричної героїні за втраченим. Серце відмовляється вірити, що щастя пішло за той обрій, звідки нема вороття: «Уста говорять: «він навіки згинув!» /А серце каже: «ні, він не покинув!» / Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? / Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, / Тут в глибині і б’ється враз зі мною: / «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!». Останній рядок рефреном повторюється у всіх строфах. Голос друга супроводжує ліричну героїню повсякчас: «чи в піснях забути хочу муку», «чи я спущусь в безодні мрій таємні», «чи сон мені склепить помалу вії». «Тебе нема, але я все з тобою!» — цією прикінцевою тезою стверджено ідею невмирущості справжнього кохання.