Всі публікації щодо:
Українка Леся

Українська література 10 клас - Семенюк Г.Ф.

Індивідуальний стиль Лесі Українки - Леся Українка (1871—1913) - Українська література 10-х років

Один із перших дослідників творчості Лесі Українки Микола Євшан називав її поезію «цілою програмою духовного і культурного відродження», вогнем, «який мас розпалити глухороджений люд і зробити його видючим». У творах Лесі Українки він почув «найсильніший вислів нової національної душі після Шевченка». Миколі Євшану належить наймісткіша характеристика доробку письменниці: «Інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет душі, яка вміє відмежувати себе від життєвої торговиці і без галасу творити собі високохудожні образи, творити в собі образ вищої людини, — оте все сплелося у творчості Лесі Українки в одну гармонійну цілість». Окреслюючи поетику Лесі Українки, літературознавці ще на початку XX століття відзначали її уміння передавати враження безнастанного руху, його ритміку через контрасти світла й тіней, через «думання барвами». Поетеса акцент робила не на діях, а на емоціях, не на смислових враженнях, а на душевних переживаннях, і навіть почуття передавала у динаміці, а не статично. Художній стиль відображає світогляд Лесі Українки, для якої «розуміти світ як волю — значить розуміти його як рух» (Дмитро Донцов). Для досягнення цієї художньої мети поетеса послуговувалась різними засобами. Це і зорове та слухове вираження емоцій, що відбиває неоромантичний струмінь, нове естетичне осмислення поезії; і метафорична образність асоціативного плану; і часте уживання антитези; і афористичність поетичного вислову; і місткі символи, характерні для поезії неоромантиків; і звукова інструментовка (асонанси, дисонанси, алітерації).

Форма поезій Лесі Українки вражає і надзвичайною різноманітністю строфіки (сонети, октави, секстини, катрени, терцини і навіть гекзаметр) та наявністю усіх віршових стоп — від ямба і хорея до дактиля, амфібрахія, анапеста. За творчістю Лесі Українки можна вивчати особливості білих віршів, до яких вона охоче зверталася, бо вдавали вони великий простір для думки і можливість використовувати і ораторські, і розмовні інтонації» (Максим Рильський).

Верлібром (вільним віршем) написані такі чудові твори поетеси, як «Завжди терновий вінець» та «Уривки з листа», що своїм знаменитим початком визначає особливості жанру цього твору: «Товаришу мій! не здивуйте з лінивого вірша. / Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене, / Розмір, неначе химерная хвиля, / Розбивається раптом об кожну малу перешкоду, / Ви даремно шукали б у ньому дев’ятого валу, / Могутньої хвилі, що такт одбива течії океану. / Думки навіває мені тепер Чорнеє море — / Дике, химерне воно, ні ладу, ні закону не знає...». Особливістю поетичного стилю Лесі Українки є музикальність — той дар, яким вона володіла бездоганно, бо гостро і тонко відчувала слово. З таким багатогранним творчим багажем і прийшла Леся Українка «в країну слави», прийшла як письменниця з виразним і неповторним індивідуальним стилем.

Міжпредметні паралелі. Генріх Гейне (1797—1856) на лежить до митців, чия індивідуальність і творчий пафос були особливо близькими Лесі Українці. Її залюбленість у поезію найяскравішого представника німецького романтизму виявлялася по різному: від блискучих перекладів — до співзвучності мотивів. Леся Українка переклала уславлену «Книгу пісень» і поему «Атта Троль» Гейне. Стисла форма вірша німецького майстра слова, яскравість його образу та легка іронія чуються в Лесиній «Давній казці». Обом поетам властива тенденція до циклізації творів. Вони чуттєво близькі у зображенні морської стихії («Північне море» у Гейне, «Хвиля», «Імпровізація». «Тиша морська» у Лесі Українки).

Обидва митці у своїй творчості зверталися до далеких історичних епох і країн — Єгипту, стародавньої Іудеї, рицарського Середньовіччя. У їхньому творчому спадку особливо яскравим постає образ батьківщини, обоє на різних етапах творчого шляху звертались до теми мистецтва і митця («То be or not to be» Лесі Українки, «Зимова казка» Генріха Гейне). Гейне більшість життя прожив на чужині (у Франції), Леся Українка теж була «самовільною вигнанкою» з волі обставин. У біографіях обох митців є ще один «сумний» пункт, що їх споріднює: хвороба Лесі Українки часто обмежувала можливості руху: Генріх Гейне десять останніх років свого життя був паралізованим. Проте дух лірики Генріха Гейне ( чия поезія стала найвищим досягненням німецького романтизму) і Лесі Українки (котра так високо підняла і гідно пронесла «прапор новоромантизму» в українській літературі) ширяє у високостях донині. Переконайтесь у цьому, прочитавши й порівнявши подані вірші.