Всі публікації щодо:
Вороний Микола

Українська література 10 клас - Семенюк Г.Ф.

«Піонер, прокладач нових шляхів» (Олександр Білецький) - Микола Вороний (1871—1938) - Українська література 10-х років

З’ясовуючи суть новаторства Миколи Вороного, слід наголосити, що характерною прикметою його поезії (окрім уже згадуваної музичності) є інтелектуалізм, що відповідав новим запитам часу. Поетична спадщина Миколи Вороного нагадує мозаїчну панораму світової культури. Окремими елементами цієї картини є образи, поетичні ремінісценції, афоризми, що становлять багатовіковий набуток світової культури.

У поезіях Миколи Вороного зустрічаємо імена Верхарна, де Віньї, Сюллі-Прюдома, Верлена, Ґете, Овідія, Шекспіра, Бодлера, Гейне та інших видатних поетів. Його тексти нерідко озаголовлені латинськими висловами: «Memento тогі!» (пам’ятай про смерть), «Sententia» (думка, судження), «Fiat!..» (нехай станеться), «Ave, regina!» (радуйся, царице), «Vae victis!» (горе переможеним), «Dies ігае» (день гніву), німецькими і французькими словами та виразами. Усе це довершує «європейську* зовнішність поета, чия творчість виявляла його потяг до естетства, поєднаний з мрією про національне визволення.

Музичності, конкретності слухового враження досягав Вороний через звукопис — влучне вживання алітерацій, асонансів, внутрішніх рим. Різноманітності звучання підпорядкований добір строфічної будови — дистих, терцет, катрен, шестивірш, октава. Він запровадив систему римування, доти не вживану в українській поезії. Будуючи строфу, Микола Вороний широко використовував системи подвоювання і рефренів. У арсеналі віршових форм, якими вільно володів поет, були сонети, рондо, тріолети, що належали до маловживаних не лише в українській ліриці аналізованої доби.

Новаторство Миколи Вороного як лірика найкраще сформулював Олександр Білецький: «Вороний віддав данину своєму оточенню, своїй епосі. Він пропагував Ті естетику, розвивав мотиви безнадійного песимізму, поривів до безмежної трагічної самотності. Вороний став поетом міста, посів щодо цього в українській літературі місце, в деякій мірі аналогічне до місця Брюсова в російській... Він оголосив себе співцем самовдоволеної краси, яку вмістив (у відомому вірші) в мавзолей з кришталю, — краси ізольованої від житейського гомону, краси, що виникає з «небуття» і що їй він самотньо служить. Він, дійсно, піонер, прокладач нових шляхів; піти далеко цими шляхами йому самому не довелось».

Проблема повернення людині історичної пам’яті, усвідомлення своєї національної приналежності є центральною у поемі «Євшан-зілля». Вороний мав попередників в осмисленні літописної згадки (Аполлон Майков «Євшан» та Іван Франко «Євшан»), однак вирішив створити власну мистецьку інтерпретацію.

Ви, напевно, пригадуєте, що поетична версія літописної історії завершується у Вороного авторським зверненням до рідної України, до її синів, що розбрелися по світах і забули матір. їхні черстві серця не проймають ані кобзарські думи, ані материнські сльози. Остання строфа поеми містить запитання: «Де ж того євшану взяти, / Того зілля-привороту, / Що на певний шлях направить, — / Шлях у край свій поворо ту?!». Так автор пустив у мандрівку століть один із наймісткіших образів-символів — євшану-зілля. Його вага, поетична й історична, сумніву не підлягає.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.