„Як варити і їсти суп із дикої качки” - Остап Вишня (1889—1956) - Українська література 1920—1930 років

Українська література 11 клас - Семенюк Г.Ф.

„Як варити і їсти суп із дикої качки” - Остап Вишня (1889—1956) - Українська література 1920—1930 років

Усмішка „Як варити і їсти суп із дикої качки” вперше була надрукована в журналі „Перець” 1945 року. Як вам уже відомо, особливе місце у творчості Остапа Вишні посідала тема любові до рідної природи, змалювання її казкової краси. Ця тема знаходила своє втілення навіть у вісточках митця до дружини із заслання. Наприклад, у листі від 11 травня 1936 року читаємо: „Гуси до нас прилетіли, качки, лебеді... Вони ж через Україну летіли, і на крилах у них, напевно ж, іще залишилися шматочки сонця українського!.. Які ж ми товариші з птицями крилатими? Ми тепер — плазуни, що в норах... Про нас тепер можна сказати, перефразувавши Горького: „Загнанньш ползать — летать не может”. Та ще „загнанный” не з приборканими, а



Василь Перов. Мисливці на відпочинку

вирваними крилами...”. У повоєнні роки талант Остапа Вишні найкраще розкрився в „Мисливських усмішках” — збірці гумористичних творів 1945—1956 років. Великий гуманіст змалював колоритних мисливців і рибалок, щирих поціновувачів рідних пейзажів. Був Остап Вишня дуже спостережливим, мав феноменальну пам'ять, завжди з неприхованим зацікавленням любив послухати мисливські побрехеньки, умів налаштувати мисливців на відповідний тон, а пізніше вміщував найцікавіші моменти цих розповідей у свої твори. Так з'являвся „заєць”, який після пострілу горе-мисливця з нявчанням вискакував на телеграфний стовп, а винуватець пригоди, підсліпуватий бухгалтер, кинувши рушницю і читаючи молитву, три кілометри біг додому, або вчений пес, яким не нахвалиться, поки не засне за чаркою в мисливській компанії його власник, про що читаємо в усмішці „Відкриття охоти”: „Даси, бувало, в зуби йому записку й гроші: „Джек! Миттю пляшку вина!” За півгодини вже летить з вином. Тільки не можна було більше грошей давати: решту обов'язково проп'є!.. Десь оддалік дере деркач, б'є перепел, потім усе затихає, сам кудись провалюєшся і бачиш, що там за столом сидить Джек і пропиває хазяїнову решту”.

В усмішках „Відкриття охоти”, „Заєць”, „Вальдшнеп”, „Перепілка” та багатьох інших виявилася така особливість стилю письменника: поєднання гострого сарказму та м'якого гумору з глибоким ліризмом, поетичністю осягнення світу. Максим Рильський небезпідставно наголошував, що Остап Вишня — це поет полювання. До того ж, він є неперевершеним майстром діалогів. Критик Іван Зуб так оцінює майстерність гумориста: „Визначальні особливості гумору Остапа Вишні — багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно- усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні



Василь Перов. Рибалка. 1871

й художньо неповторні діалоги — один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність”.

Усмішка „Як варити і їсти суп із дикої качки” присвячена Максимові Рильському, з яким Остап Вишня найчастіше ходив на полювання, про що поет згадує у вірші „По полях ми з Вишнею бродили”. Мисливське хобі цих письменників було особливе: вони ніколи не вбивали ні звірів, ні птахів, просто насолоджувалися природою, вели неквапливі бесіди. У домі Остапа Вишні ще в молодості, у часи харківського періоду життя, з'явилися мисливські собаки. Юрій Смолич згадував, що Вишня викохував та виховував їх, був арбітром на всіх собачих виставках та змаганнях, безкорисливо консультував усіх харків'ян, котрі теж кохалися в собаківництві: „Імена своїм собакам Павло Михайлович давав чудернацькі: Лялька, Цяцька тощо... Готувався до виїзду на полювання дуже дбайливо і заздалегідь. Про трофеї нічого не можу сказати: за всі три рази він не встрелив жодної куріпки і жодного зайця”. Крім уже зазначених художніх особливостей, характерних для „Мисливських усмішок” загалом, твір „Як варити і їсти суп із дикої качки” має епізодичні вкраплення, які можна порівняти за стилем хіба що з „Маленьким Принцом” Антуана де Сент-Екзюпері. Наприклад, нічне погоже серпневе українське небо оповідач бачить у всій його дивовижній красі: „Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький шлях” . Жива природа в усмішці постає такою беззахисною і милою, що піднятися на неї може тільки рука нелюда. Й хоча всі пейзажні замальовки щедро приправлені доброзичливим гумором, вони настільки безпосередні й цікаві, що запам'ятовуються назавжди: „До озера ви підходите вже тоді, коли качки „пови ключали мотори”, почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обливанням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать” . Такі пейзажні замальовки є ознакою художнього стилю Остапа Вишні, адже подібного явища не знайдемо у творах жодного українського гумориста.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.