Українська література 5 клас - Л.Т. Коваленко

НЕЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ АЛІ В КРАЇНІ НЕДОЛАДІЇ - ГАЛИНА МАЛИК (нар. 1951 р.) - СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ

Повість-казка

(Скорочено)

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

у якому починаються чудеса

Аля грюкнула кімнатними дверима і притулила долоні до гарячих щік.

— Ой, як соромно! Як негарно все вийшло!

Ще місяць тому надумала вона вишити рушничка для бабусі до її дня народження. І нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. А потім їй перехотілося вишивати.

Вона відклала роботу й подумала: „Завтра дошию!” Назавтра часу в неї не знайшлося. А згодом вона й зовсім забула про вишивку. Їй навіть здалося , що рушничок давним-давно вишитий!

Тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, Аля була впевнена, що дарує рушничка з вишитими червоними півнями.

Бабуся розгорнула пакунок, і тут всі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток.

— Що це? — здивувалася бабуся.

— Це... це... вишиваний рушничок... — ледве вимовила Аля і почервоніла, як ті нитки.

А тато глянув на неї і стиха мовив:

— Ех ти!

І тоді Аля втекла до своєї кімнати.

Ох, як негарно все вийшло!

Потроху дівчинка заспокоїлася. Вона чекала, що за нею от-от хтось прийде, бо час сідати до святкового столу! Але ніхто не прийшов. Спочатку Алі стало нудно, а потім вона розсердилася. „То ви такі! — сказала вона сама собі. — Ось візьму голку і навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..”

— Цілих сто! — голосно промовила вона і затягла у голку нитку з червоного клубочка.

— Еге ж, рівнесенько сто! — повторив раптом хтось за її спиною.

Першої миті Аля зраділа, бо вирішила, що по неї таки прийшли. Але

ТАКИМ голосом ні тато, ні мама і ніхто з її знайомих не розмовляє! Він був якийсь неживий, безбарвний і дуже неприємний — ніби цвяхом дряпали по склу.

Аля обернулася і...

— Хто тут? — прошепотіла вона.

На плінтусі сидів маленький чоловічок у довгому, майже до п'ят, картатому піджаку з широкими кишенями. На голові у чоловічка червонів ковпачок. А на ногах у нього були величезні зелені черевики з червоними шнурівками.

Аля заніміла. А чоловічок поважно вийняв з однієї кишені окуляри, з другої — якогось папірця і почав уважно читати, водячи по рядках вказівним пальцем.

— Так, так, усе правильно! — задоволено мовив він. — Сьогодні ця дівчинка не завершила соту справу. Якраз стільки, скільки потрібно, щоб...

Чоловічок не доказав, бо Аля вже встигла на той час отямитись. Вона неуважно запхнула до кишеньки нитки з голкою, які ще тримала в руці, і хотіла накрити чоловічка долонькою, наче коника. Але він побачив занесену над собою руку — і вмить опинився на люстрі. Зручно вмостився на її краєчку, звісивши ноги у величезних черевиках.

Аля задерла голову і з цікавістю чекала, що ж він робитиме далі.

Чудернацький гість тим часом змахнув руками і швидко-швидко щось забурмотів собі під носа. Аля прислухалась і розібрала дивні слова:

Недо-роби!

Недо-пиши!

Недо-почни!

Недо-лиши!

І недо-їж!

І недо-пий!

І в Недо-ладію Мерщій!

Раптом щось підхопило Алю, і вона миттю вилетіла у розчинене вікно...


РОЗДІЛ ДРУГИЙ,

у якому Аля потрапляє в дуже дивну країну

А треба вам сказати, що Аля тільки на перший погляд була звичайна дівчинка. Тобто виглядала вона звичайною: ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І морозиво любила, як усі.

А от вдачу вона мала дуже незвичайну. Вона нічого, ну зовсім нічогісінько не могла доробити до кінця.

Почнім з того, що насправді звали її Галя. Але ще як була вона маленькою, вимовляла своє ім'я не повністю. Казала: „Аля хоче! Алі дай!” Тато з мамою так і почали звати її не Галею, а Алею. За ними бабуся з дідусем. Потім — знайомі та сусіди. Так і залишилася вона Алею.

Те, що їй клали на тарілку, вона не доїдала. Те, що давали пити, не допивала. Почне малювати — кине, бо набридло. Почне щось ліпити з пластиліну — кине, бо нудно. Почне вишивати — кине, бо нецікаво. Навіть заплестися їй ні разу не вдавалося до кінця. Заплете одну кіску, а за другу й не береться. Так і ходить цілий день — одна коса заплетена, друга ні.

Через це з нею завжди траплялися якісь неприємності, як от сьогодні з бабусиним днем народження.

Втім, давайте подивимося, що трапилось далі.

Аля недовго мандрувала таким незвичним способом. їй здалося, що вона просто впала зі стільця на підлогу. Але, роздивившись навкруги, зрозуміла, що опинилася у геть незнайомому місці.

Сиділа вона біля ставка. Але якого ставка! У ньому зовсім не було води! Так, так! Аля протерла очі, але дивний ставок не зникав. Великі і маленькі риби пішки походжали по його дну, наче прогулювались. Старий рак з однією клешнею за щось сварив маленьких рачат. А біля самого берега гуляли дві плотвички. Одна з них тримала парасольку. Вона часто поглядала на небо і казала:

— Згадаєш мої слова, любонько! Сьогодні неодмінно буде дощ, і ми всі добряче вимокнемо!

Неподалік білів у траві цілий острівець ромашок. Алі вони видалися дивними. Придивившись, вона побачила, що лежали вони просто на землі. У них не було ні стебел, ні листя, ні коріння.

Та найбільше здивувалась Аля, коли подивилася на небо. Там сяяло не кругле сонце, а рівнесенько відрізана його половина. Промені від неї розходилися тільки в один бік.

— Ну й дива! Що це з ними всіма сталося — із ставком, із квітами, з сонцем?!

Та ніхто не відповів їй на це запитання. Тому Аля подумала, що як вона й далі отак сидітиме, то ні про що не дізнається. Дівчинка схопилася на рівні ноги і недалеко завважила шлях, який уривався на березі ставка. Шлях був страшенно покручений і весь у вибоїнах.

„Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести”, — подумала Аля і рішуче рушила вперед.


РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,

у якому Аля знайомиться з першим недоладянином

Тільки-но мандрівниця звернула за перший поворот дороги, аж попереду побачила дерев'яний стовпчик. На ньому криво прибита стрілка показувала кудись угору. А на стрілці нерівними літерами нашкрябано: НЕДОЛАДІЯ.

— Що за недоладія? — вголос запитала Аля. — І де вона, якщо навколо тільки трава та кущі?

І тут у цих самих кущах щось зашаруділо. З густого листя висунулася голова. Її прикрашав шкіряний капелюшок з півнячою пір'їною збоку. Капелюшок сидів криво, бо лівого вуха, яке б мало його підтримувати, на голові зовсім не було. Голова повернулася обличчям до Алі. Добре, що хоч очі на місці. Зате одне більше, а друге — менше. Ніс набік скривлений, губи перекошені. Навіть ямочка на підборідді не на своєму місці, а майже біля вуха. Та незважаючи на це, губи весело всміхалися, очі дивилися лагідно, а обличчя було відкритим і добродушним.

— Ти хто? — спитала голова звичайним людським голосом.

— Я — Аля, — отямившись від несподіванки, відповіла дівчинка. — А ти хто?

— А я — Недоладько! — губи ще ширше розпливлися в усмішці, а менше око майже зовсім заплющилося.

Із кущів виліз кремезний, широкоплечий хлопчина. Стояв він, нахилившись набік, бо ліва нога у нього була коротша від правої.

— От такий компот! — ніби вибачаючись за свою зовнішність, сказав новий знайомий.

— Який компот? — не зрозуміла Аля.

— Е, то в мене така дурна звичка — отак приказувати, — знітився Недоладько і махнув рукою, — не зважай!

— А-а-а! — протягла Аля. Тут вона знову згадала про стрілку на стовпчику і спитала:

— Ти часом не знаєш, що це за недоладія?

— Ой, тепер я зрозумів! — не відповідаючи на запитання дівчинки, вигукнув Недоладько і ляснув себе по лобі. — Ти, напевно, тільки що прибула! А я дивлюся на тебе і нічого не второпаю. Бо хоч одна кіска у тебе й незаплетена, та дуже ти схожа на звичайну живу дівчинку!

— Як це схожа! Я і є звичайна жива дівчинка! — обурилася Аля.

— Як? Справдішня жива?! — не повірив Недоладько. Він так кумедно округлив свої неоднакові очі, що Аля голосно розсміялася.


РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ,

у якому Недоладько розповідає про дивні речі

— Знаєш, що це за країна? Звичайно, не знаєш! — поспіхом сам собі відповів Недоладько. — Тут живуть не доведені до ладу справи! Так, так, усі недороблені справи! Хтось там у вас щось не доробив — гульк! — і воно вже тут! Ось мене, наприклад, не домалював один хлопчик, — і він показав на те місце, де мало бути ліве вухо, — і тому я тут. А збирає сюди недороблені справи карлик Недочеревик. Він уміє чаклувати.

— Зачекай, зачекай, на голові у нього — червоний ковпачок, а на ногах — величезні черевики? — перебила його Аля.

— Так, так, це він! Але дивно — раніше він забирав тільки те, що не доробляли люди. А от щоб переносити до Недоладії людей — такого ще не було! Можливо, він схопив тебе за те, що ти косу не доплела?

Але дівчинка вже почала здогадуватися, чому потрапила сюди. „Напевно, це через бабусин рушничок”, — подумала вона.

І раптом сплеснула руками, бо згадала, що сьогодні бабусин день народження і всі, мабуть, уже сідають за святковий стіл. Її, напевно, шукають, мама хвилюється...

— Недоладьку, мені треба швиденько повернутися додому.

Лагідні очі Недоладька з сумом подивилися на Алю.

— З цієї країни немає дороги назад, — відповів він. — Хто потрапить сюди, залишається тут назавжди.

— Як це — назавжди? Які дурниці! — занепокоєно вигукнула Аля. І раптом зрозуміла, що Недоладько не жартує.

— Невже ніхто не знає дороги звідси? — злякана дівчинка благально поглянула на Недоладька.

— Я тільки знаю, що на північ від Недоладії живуть абияки, на захід — якоськи. А з півдня і сходу Недоладія межує з великою країною сяк-таків.

Це величезні і дикі краї. На мандрівників там чигає безліч смертельних небезпек. Це все, що я знаю.

Недоладько замовк.

— Ну прошу тебе, будь ласка, придумай що-небудь! — прошепотіла у відчаї Аля.

— Взагалі, можна спробувати... Розумієш, Недоладією править Недо- роль Десятий. Кажуть, що він добрий. Можливо, він допоможе тобі вибратися звідси.

— А де він живе?

— У своєму замку у столиці Недоладії — Недограді. Я саме йду туди. Якщо хочеш — ходімо разом.


РОЗДІЛ П'ЯТИЙ,

у якому Аля вперше доводить справу до кінця

Недоладько підвівся, підморгнув Алі, і, на диво легко ступаючи нерівною дорогою, заспівав:

— Чисту правду вам сказати не боюсь: так, насправді Недоладьком я зовусь.

Ще не все у мене зовні до ладу.

І накульгую я трохи, як іду.

І очі в мене різні,

і ніс — кривий.

Та це велике щастя,

що я — живий!

А як у грудях серце

не мертве, а живе,

то вирівняти можна усе,

що ще криве!

От такий компот!

Я запевнити від серця можу вас,

що всередині у мене все гаразд!

Є там чесність і хоробрість,

доброта і совість є.

Ну, а зовнішність частенько

нас обма-

ню- є!

От такий компот!

Давно вже Недоладько доспівав свою пісеньку, а вони все ще йшли та йшли. Сонце стояло високо. Алі вже давно хотілося пити.

Нарешті мандрівники побачили колодязь, а біля нього журавля з новеньким відром. Дівчинка радісно підбігла до колодязя і трохи не заплакала — зовсім новеньке відро було без дна. Вода тут, поруч, — чиста, прохолодна, а набрати її нічим!

— Яка безглузда країна! — з досади у дівчинки на очі навернулися сльози.

— Атож, живуть десь там лінюхи та шелепи-недотепи — це недоробив, те кинув на півдорозі. А через них і ми мучимось! — підтакнув Недоладько. Але одразу ж похопився: — Ох, вибач, я не хотів тебе образити!

Алі одразу ж перехотілося плакати. Вона зрозуміла, що теж належить до отих шелеп-недотеп.

— Я не гніваюся, Недоладьку. Якщо і є мені на кого гніватись, то на саму себе, — сумно прошепотіла вона пошерхлими від спраги губами.

Вони рушили далі. Аля йшла і згадувала всі компоти, киселі, соки, які не допивала вдома. А молоко! Через те молоко Аля доводила бабусю до сліз. А зараз з якою насолодою випила б вона склянку прохолодного, свіжого молока!

Незабаром Аля побачила на квітці велику бабку.

— Ой, Недоладьку, дивися, яка гарна! — вигукнула вона. — Давай її сполохаємо — нехай політає!

— Вона не літає, — зітхнув Недоладько і зупинився. — У неї нема одного крильця.

„Бідна! їй, мабуть, так хочеться літати!” — подумки пожаліла дівчинка бабку.

І раптом згадала, що в одній кишеньці у неї лежить біла у синій горошок стрічка. А в другій — голка з клубочком червоних ниток.

Дівчинка присіла коло бабки і заходилася працювати. На крильце вистачило малесенького клаптика. А стрічку вона заховала назад до кишеньки, Обережно, щоб не зробити бабці боляче, Аля пришила крильце.

Бабка нерішуче стріпнула ним раз, удруге... Потім знялася і полетіла!

Аля дуже зраділа. Недоладько на радощах стрибав навколо неї і підкидав угору капелюха. Потім кинувся цілувати дівчинку.

— Ура! Виходить, ти чудово вмієш доробляти недороблене! Ура!

І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця. Вони рушили далі.

„Так ось чому мені стало так радісно! — подумала дівчинка. — Виходить, це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця”.

— Ось ми й прийшли! — перервав її роздуми Недоладько.

Він зняв капелюха, кумедно відставив праву ногу і жартівливо вклонився дівчинці:

— Вітаю вас, шановна мандрівнице! Ви прибули у столицю найнедоладнішої у світі країни!

І справді, перед ними у широкому видолинку лежало місто.


РОЗДІЛ шостий,

у якому Аля все більше дивується

Але ж і місто це було! Таке може хіба що приснитися у кошмарному сні! На кривулястих вулицях безладно стояли не будинки, а якісь розвалюхи.

Один будинок був наче ножем перерізаний навпіл. У кімнаті на четвертому поверсі на трьох ніжках стояв стіл, а четверта висіла в повітрі. Інший будинок на випадок дощу увесь був укритий різнокольоровими парасольками.

„Безглузда вигадка, — подумала Аля. — Адже коли піде дощ, вода з парасольок усе одно стікатиме в кімнату”. Далі стояв будинок без вікон і дверей.

„Як вони там живуть у темряві? — пожаліла Аля його мешканців. — Напевно, весь час палять електрику”. Та тут вона завважила, що жодного стовпа з ліхтарями ніде не бачить.

„Ой, у них, мабуть, зовсім електрики немає!” — здогадалась дівчинка.

По вулицях ходили перехожі. У кожного з них чогось не вистачало: або взуття, або одежі, або волосся на голові. Чи просто ґудзика, комірця, краватки, чи шнурка у черевиках.

Та найголовніше — їм усім не вистачало усмішок. Усі в цьому місті були похмурі та невеселі.

„Та й справді, — думала дівчинка, — які можуть бути веселощі, коли у тебе чогось не вистачає!”

Нарешті Недоладько зупинився у вузенькому провулку перед вивіскою:

НЕДОТЕЛЬ

Цей недотель скидався на довгий кривий хлів з маленькими перекошеними віконцями. Прихилившись до одвірка, на порозі недотелю стовбичив якийсь товстун у шкіряній безрукавці. Одна холоша його штанів була довга, а друга сягала лише до коліна.


РОЗДІЛ сьомий,

у якому Аля вперше чує про Першого Недорадника

Поки Аля розглядала товстуна, Недоладько привітно потиснув йому руку.

— Здоров був, Недоштаньку! — посміхаючись, говорив він. — Ну, що тут у вас нового скоїлося?

— У нас завжди все по-старому! — знехотя буркнув товстун.

— Зате поглянь, яку новину привів я! — і Недоладько повернувся до Алі.

Та Недоштанько вже обдивився дівчинку, тому навіть не ворухнувся, тільки знову буркнув:

— Дівчисько як дівчисько.

— Е, не кажи! — і Недоладько змовницьки підморгнув Алі, наче кажучи: „От зараз ми його здивуємо!” — Дивися уважно, старий буркотуне. Адже це — справжня жива дівчинка!

Ось тепер Недоштанько таки здивувався. Він навіть обійшов довкола Алі, щоб краще ЇЇ роздивитися.

— А як вона сюди потрапила? — ошелешено запитав він.

— Саме цього ні я, ні вона не знаємо, — здвигнув плечима Недоладько. — Зараз головне інше — вона хоче звідси вибратися.

— Ну, хто потрапляє сюди, той звідси вже не вибирається, — спохмурнівши, повторив гладун Недоладькові слова. І, немовби вирішивши, що говорити далі про це не варто, повернувся до Алі:

— Вибирай собі кімнату і живи, — кивнув він на недотель. — Можу запропонувати цілком пристойне помешкання. Щойно звільнилася кімната, всього-на-всього без дверей.

— Всього-на-всього?! — вперше розтулила рота Аля. — А як же там живуть без дверей?

— Пхе! Велика біда — без дверей! А як тобі подобаються кімнати без ліжка, без опалення, без водогону і стелі, або кімнати без стін?

Недоштанько подумав і додав:

— Зачекай, оце тобі, мабуть, підійде! Є кімната без телефону!

— А хіба тут є кімнати з телефонами? — здивувалася Аля.

— Ні, нема.

— А взагалі в Недограді хоч один телефон є?

— Ні, нема.

— То чому ж тоді мені кімната саме без телефону?!

— Та саме тому, що його в ній нема!

„Якась нісенітниця!” — подумала Аля і спитала:

— А кімната, у якій би все було, є?

— Ні, нема! — гарикнув Недоштанько. — Не забувай, де ти знаходишся! їй пропонують одну з найкращих кімнат, а вона ще й носом крутить! Бери, поки не пізно, і живи!

— Але я не хочу тут жити! Я хочу додому! Мені у вас не подобається!

— Ха, відкрила Америку! Нам усім тут не подобається! — роздратовано буркнув Недоштанько. — А раз ти сюди потрапила, значить, тобі теж чогось не вистачає, і ти мусиш тут жити!

— А от і вистачає, вистачає! Я не хочу і не буду тут жити! — розсердилася Аля і навіть тупнула ногою.

— А куди ж ти подінешся? — єхидно запитав товстун.

— Ну-ну, не треба сваритися! — втрутився Недоладько. — Я саме збирався тобі пояснити. Вона хоче йти до Недороля Десятого. Га? Що ти на це скажеш?

— Скажу, що на це треба наплювати й забути.

— Це ж чому?

— Бо якщо навіть їй і пощастить дістатися до замку, там її неодмінно схопить Перший Недорадник і — гоп! — її розпатланої голови наче й не було! Ось чому!

— А хто він такий — Перший Недорадник? — спитала Аля.

— Про це ти зможеш дізнатися негайно, як тільки ступиш ногою до замку!— ущипливо мовив Недоштанько. Він пішов до будинку і так хряснув за собою дверима, що вони самі ще декілька разів відчинилися і зачинилися.

Ілюстрація Володимира Девятова

ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ

1. Хто є головним персонажем казки? Чому дівчинка носила саме таке ім'я?

2. Уважно розглянь малюнок. Опиши зовнішній вигляд Алі. Прочитай її портрет у тексті.

3. У який момент Алиного життя ти знайомишся з нею?

4. Казка починається словами: Аля грюкнула кімнатними дверима і притулила долоні до гарячих щік. Як ти думаєш, чому оповідь починається саме з цього речення, а не з розповіді про святкування дня народження бабусі?

5. Як змінюється настрій Алі протягом першого розділу казки? Назви почуття, які їй довелося пережити.

6 Чи можеш ти з першого та початку другого розділів сказати, що Аля — звичайна дівчинка? Чому ти так думаєш? Відповідаючи, спирайся на текст твору.

8. Чому про Недочеревика в казці сказано, що він чудернацький? Підтвердь відповідь трьома прикладами з тексту.

9. Про голос Недочеревика в казці сказано: ніби цвяхом дряпали по склу. Яким ти уявляєш собі цей голос? Поєднання яких слів і звуків допомогло тобі ніби почути цей звук?

10. прочитай уривок розмови Алі з Недочеревиком.

— Цілих сто! — голосно промовила вона і затягла у голку нитку з червоного клубочка.

— Еге ж, рівнесенько сто! — повторив раптом хтось за її спиною.

Чи про те саме думали персонажі твору? В тексті першого розділу прочитай пояснення того, яке значення вкладали Аля і Недочеревик у слово сто.

11. Яке заклинання перенесло Алю в країну Недоладію? Прочитай його.

12. Що незвичного побачила Аля в Недоладії? Наведи три приклади дивовижного.

13. Хто живе в країні Недоладії? Прочитай пояснення Недоладька.

14. Проаналізуй, як утворюються імена мешканців Недоладії та назва самої країни. Про що говорять читачеві ці назви?

15. Прочитай портрет Недоладька. У 3 і 4 розділ ах двічі згадано одну художню деталь, яка найточніше характеризує Недоладька. Знайди і прочитай її. Про яку рису характеру Недоладька свідчить ця деталь?

16. Після якої події Аля подумала: „Виходить, це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця”? Перекажи цей епізод. Чому Аля вирішила, що розпочату справу доводити до кінця дуже приємно?

17. Яка особливість будови цього твору?

18. Як ти думаєш, чи зможе Недороль Десятий допомогти Алі вибратися з

Недоладії? Чому ти так думаєш? Прочитай продовження казки і перевір свої припущення.

ЗБАГАЧУЙ СВОЄ МОВЛЕННЯ

Второпати — зрозуміти, збагнути, утямити, зметикувати, розчовпати, уловити, ухопити, розкусити. У цьому синонімічному ряду тільки слова зрозуміти і збагнути вживаються в літературній мові. Решту слів уживають у розмовному мовленні.

Кілька слів (на вибір) уведи в речення.

Розрізняй значення слів!

Дорога — смуга землі, по якій їздять і ходять.

Шлях, путь — широка, велика дорога.

Шосе — дорога з асфальтовим чи бетонним покриттям.

Траса, магістраль — дорога, що з'єднує великі міста, важливі центри.

Автострада — дорога для масового автомобільного руху.

Гостинець — велика бита дорога.

Путівець — польова дорога.

БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА

Картатий — тканина або одяг з квадратними візерунками.

Плотвичка — від плотва — назва риби.

Завважити — примітити.

ЛІТЕРАТУРА В КОЛІ МИСТЕЦТВ

Порівняй портрет Недоладька в казці із його зображенням на малюнку нижче. Наскільки близько до тексту художники відтворили зовнішній вигляд Недоладька?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Від Алиного імені напиши її бабусі листа, у якому поясни, чому дівчинка не приготувала подарунок на день народження.

2. Перекажи своїм батькам події перших семи розділів повісті-казки від імені Алі. Опиши її почуття від пережитих подій.

ТИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

Те, що Аля побачила в країні Недоладії, людині зі здоровим глуздом здається повною нісенітницею. Продовж гру з автором у нісенітницю. Напиши лімерик. Про лімерики дізнайся докладніше в Словничку-довідничку.


РОЗДІЛ восьмий,

у якому Аля пробирається до замку Недороля Десятого

Незабаром вони опинилися на площі перед замком. Йому не вистачало лише одної башти. А на велетенському годиннику центральної вежі не було хвилинної стрілки. Тому годинник показував тільки години.

Вони опинилися у вузькому темному коридорі. Його освітлював тільки недопалок свічки у залізному свічнику, який тримала тоненька дівчина. Аля вже потроху почала звикати до всіляких несподіванок. Але вигляд дівчини її все-таки здивував.

Обличчя незнайомки було вимазане попелом. Одягнена вона була до пояса у старий лантух. Зате від

Ілюстрація Анатолія Фролова, Любові Шевченко

пояса до п'ят пишно спадала шовкова спідниця, гаптована золотом і оздоблена мереживом. З-під неї виглядали маленькі ніжки. Права взута у кришталевий черевичок, ліва — у важкий дерев'яний.

— Що, гарно я вбрана? — розсміялася дівчина, побачивши, як отетеріло розглядає її Аля. — Невже ти мене не впізнала? Та ж я — Недопопелюшка!

І поки вони йшли довгим коридором, у Недопопелюшки ні на мить не закривався гарненький ротик.

— Уявляєш? — торохкотіла вона. — Я вже мала стати принцесою! Двоє дівчаток розповідали про мене казку меншій сестричці. І раптом через мене вони посварилися! Одна з них доводила, що сукня у принцеси повинна бути білою, а друга — рожевою. Так вони й недоказали казку до кінця! От я й залишилася такою, — показала вона на своє вбрання. — А далі! Далі я мала одружитися з принцом!

У 9 і 10 розділах Аля потрапляє в королівські палати і зустрічається з королем Недоролем Десятим. Він зізнається, що більш за все на світі боїться свого Першого Не дорадника.


РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,

у якому Аля дізнається про Державку Таємницю

— А ти знаєш, чому я боюся свого Першого Недорадника? Бо він зазіхає на мою корону! — плаксиво сказав Недороль Десятий. — Мене рятує тільки те, що у нього немає голови. Але як тільки він роздобуде голову... — Недороль засмучено похитав головою.

— Як це — немає голови?! — вжахнулася Аля.

—- Нема — і все! Його намалювала якась дівчинка спочатку з головою. Потім та голова їй чомусь не сподобалась і вона стерла її гумкою. А іншу так і не намалювала. От він і лишився без голови!

— Бачиш цей шолом? — спитав Недороль. — Кожен ранок Перший Недорадник приходить сюди і прилаштовує шолом собі на плечі, замість голови. А увечері ставить його назад.

Аля піднялася навшпиньки і зігнутим пальцем обережно постукала по шолому. Усередині загуло, наче в порожній бочці.

— Але ж там порожньо! — здивувалася дівчинка.

— Ет! — роздратовано сказав Недороль. — Кого цікавлять такі дрібниці — повна в тебе голова чи порожня! Однак те, що Недорадник безголовий, мене рятує. Сама подумай — не може ж він одягти корону на цю залізну каструлю! Що-що, а голова у короля повинна бути в порядку. Принаймні зовні...

Він зітхнув.

— Скільки голів він уже переміряв! Це щастя, що жодна йому не підійшла!

— Як — переміряв?

— Звісно як. Накаже відрубати кому-небудь голову, а потім приміряє її, чи не підійде вона йому.

— А ви мовчите й дозволяєте йому робити такі жахливі речі?! — з обуренням вигукнула Аля.

— Отож і видно, що нічогісінько ти не тямиш у королівських справах! — розсердився Недороль.


РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ,

у якому Аля дізнається, з чого побудовано Недоладію

— А чому ви не виженете його зі свого королівства?

— Аби ж то я знав, як це зробити! Країна ж зачарована. Дорогу звідси знає тільки карлик Недочеревик, що стягує сюди увесь оцей мотлох.

Тут Недороль затнувся, бо згадав, що й сам знаходиться в цій країні.

— Але я не мотлох! Я — король! У мене тільки корона зламана. Бо Вовці з другого класу доручили полагодити її, коли я мав виступати у шкільному ляльковому театрі в казці „Піди туди — не знаю куди, принеси те — не знаю яке”. А він, ледацюга, засунув мене разом із короною у найдальший куток майстерні. Вистава зірвалася, а мене притяг сюди Недочеревик, бодай він провалився на місці!

Недороль сердито засопів.

— Спочатку він стягував сюди тільки недороблені справи, потім цю країну зліпив, а тепер і за людей взявся.

— Аз чого він її зліпив, ваша недоречносте? — спитала Аля.

— Як з чого? З того, що люди гублять, або викидають, або не бережуть. От, приміром, будується дім. Скільки битого скла, битої цегли, поламаних дощок залишається! Він усе це підбирає. Або трапилася пожежа — згорів ліс. Недочеревик тут як тут — щось пошепче, і цей ліс уже в Недоладії. Річка висохла, ставок змілів... Люди гадають — куди вони зникли! А вони вже тутечки!

— І з того, що ми губимо або викидаємо, він збудував оцю величезну країну? — вражено прошепотіла Аля. І згадала, як вона разом з татом після ремонту квартири винесла на смітник ціленькі кахлі, вапно і навіть невеличкий рулончик лінолеуму.

— А навіщо йому така країна, з недоробленого?

— Бо йому самому теж дечого не вистачає!

— Чого?

— Душі! От він і придумав собі таку країну, в якій у кожному чогось не вистачає! Серед таких людей і його вада стає менш помітною!

— А що це таке — душа?

— Гм-гм, — зам'явся Недороль, — я не скажу тобі точно, але достеменно знаю, що бути без душі — це навіть гірше, ніж бути без голови.

Аля зрозуміла, що Недороль не допоможе їй вибратися з Недоладії, бо й сам він не знає дороги звідси.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ,

у якому Аля впізнає Першого Недорадника

Раптом Недороль вигукнув: „Еврика!”, схопив Алю за руку і потяг до дверей Тронної Зали.

— Кожного ранку, — схвильовано зашепотів він, — Перший Недорадник приходить сюди по шолом. Ось-ось він повинен з'явитися. Поки він одягатиме його, ти побіжиш по галереї. В кінці її є маленькі дверцята до мого саду. А там у кущах бузку є хвіртка. Через неї ти вийдеш у місто. Ось ключ, — і Недороль поклав дівчинці у руку маленького ключика. — Тільки обіцяй: якщо взнаєш дорогу з мого королівства, розкажеш і мені. Тс-с-с! Я чую кроки! Це він!

Аля так багато наслухалася про Першого Недорадника, що їй дуже закортіло його побачити. Вона зазирнула у шпарку між одвірком і дверима — і мало не скрикнула від подиву!

До Тронної Зали зайшов чоловічок, якого вона колись недомалювала у своєму альбомі! Тоді вона стерла йому обличчя гумкою, бо воно здалося їй жорстоким і злим. А інше так і не намалювала, бо їй саме страшенно обридло малювати. Аля закинула і альбом, і олівці у найдальшу шухляду і відтоді більше не брала їх до рук.


РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ,

у якому Алі допомагає Недоштанько

Алю так вразила поява недомальованого нею чоловічка, що вона геть забула, де знаходиться.

Та тут Недороль прошепотів їй прямо у вухо:

— Не гай часу, він зараз вийде з Тронної Зали!

Аля поспішила до дверцят у кінці галереї і щасливо вибралася з замку. Старанно замкнула за собою хвіртку, а ключик поклала до кишені, в якій все ще лежала стрічка від другої кіски. Аля згадала, що за тими всіма клопотами так і не заплела її. Та зараз теж було ніколи. Вона поспішила до недотелю.

— Ну що? — зустрів її в дверях недотелю Недоладько. Аля засмучено промовила:

— Нічого. Недороль теж не знає дороги. Але не треба впадати у відчай. Я дізналася, хто її напевне знає!

— Хто? — в один голос запитали Недоладько та Недоштанько, який саме надійшов.

— Недочеревик!

— Ха! Дізналася! — зневажливо пирхнув Недоштанько. — Задля цього не варто було пхатися до замку!

Аля здивовано подивилася на Недоладька.

— Недочеревик ніколи нікому нізащо не покаже цю дорогу, — пояснив той.

— Треба примусити його! — вигукнула дівчинка.

— Ет, не говори дурниць! — знову пирхнув Недоштанько. — Як же ти його примусиш?! Та він одним словом зітре тебе на порошок!

— Нічого, нічого, щось придумаємо! — заспокоїв його Недоладько. — Треба тільки дізнатися, де він живе.

— Здається, я знаю, — буркнув Недоштанько. — На пустирі, за містом, біля смітника стоїть маленький будинок без вікон і дверей. Якось викидав я сміття. Бачу, з одного боку будиночка відчинилися двері. Де вони взялися, я не знаю. Можу заприсягтися, що ще за хвилину Тх там не було.

А з дверей Недочеревик виходить...

Недоштанько перейшов на шепіт:

— Я одразу його впізнав, хоч раніше ніколи не бачив! Тільки він один носить червоний ковпак. Крім того, на лівій нозі у нього не було черевика...

„На лівій нозі у нього не було черевика, — подумки повторила Аля, — а коли він сидів на люстрі, черевики в нього були на обох ногах! Що б це означало?”.

— Тоді спробуємо пробратися у той будиночок, — сказала Аля.

— Як же ти проберешся, якщо в ньому немає ні вікон, ні дверей?

— Але якось же заходить туди Недочеревик? Отже, зайду і я.

— Тоді я піду з тобою, — сказав Недоладько. — Сама ти там пропадеш!

Хоч Алі було дуже страшно, проте вона розуміла, що вдвох з Недоладьком їй важче буде зробити задумане.

— Ні, ні, ти такий великий! Тобі важко буде сховатися. А мене, якщо хтось і помітить, то просто не зверне уваги.


РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ,

у якому Аля проникає до зачарованого будиночка

Недоладько привів Алю на пустир. На ньому височіли купи сміття.

— Я чекатиму тебе тут, — сказав Недоладько, — аж поки ти не повернешся. Хай навіть мине сто років!

— Ну-ну, заспокойся! Так довго, думаю, тобі не доведеться чекати! —

І Аля попростувала до будиночка з червоної цегли, що самотньо височів серед пустиря. Дівчинка двічі обійшла його. Але не знайшла навіть дірочки, через яку можна було б хоч зазирнути усередину. В розпачі присіла вона на камінь під стіною.

— От якби тут були ось такі малесенькі дверцята. Тільки-тільки щоб я могла в них пролізти, — сказала Аля і легенько провела пальцем по стіні.

І раптом там, де вона провела пальцем, з'явилися дверцята. Саме такі, які вона уявляла. Аля натисла ручку. Двері відчинилися.

Перед нею був довгий коридор з високими вікнами. Аля визирнула у найближче з них і побачила чудовий сад і велетенську клумбу.

Та милуватися не було коли. Дівчинка рушила коридором. З обох його сторін було багато дверей. Кожного разу, взявшись за ручку дверей, Аля переконувалась, що всі вони замкнені. Тоді дівчинка звернула в один з бокових коридорів, потім у другий, третій, а кінця їм не було видно.

Аля час від часу виглядала у вікна, які їй траплялися і з лівого, і з правого боку. І завжди за вікном був той самий куточок саду з клумбою.

Вона вже геть знесилилася і сіла на стілець, що невідомо звідки взявся в коридорі.

„Дивно, — подумала вона, — я добре пам'ятаю, що тут не було жодного стільця!”. Раптом у неї в голові сяйнула здогадка. Вона швиденько встала — і стілець зник! Тоді знову захотіла сісти — і стілець з'явився.

— Цікаво, чи всі бажання тут виконуються? — голосно промовила Аля. їй одразу ж захотілося морозива. Так захотілося, що вона аж очі заплющила. А коли розплющила, побачила в своїй руці порцію пломбіру на паличці. Аля рушила далі, смакуючи недоладянське морозиво, проминула декілька дверей і враз зупинилася.

— Ой, а якщо я захочу перенестися додому?! — вигукнула вона. — Оце було б чудово!

Дівчинка вже було відкрила рота, але перед очима раптом постав стурбований Недоладько. Вона згадала його слова і уявила, як він чекатиме її на пустирі десять, двадцять і всі сто років.

— Ні, ні, — схвильовано скрикнула Аля, бо злякалася, що її бажання буде негайно виконане. — Ні, ні! Я тільки хочу дізнатися, як можна вибратися з Недоладії, — і полегшено зітхнула, коли почула в себе за спиною легенький шурхіт. Оглянувшись, дівчинка побачила клаптик паперу, на якому було написано:

„Інструкцію по перенесенню див. у чарівній книзі”.

— Що ж, буду шукати чарівну книгу, — мовила Аля і поспішила далі.

Тут вона завважила, що береться вже за четверте морозиво. „Ну, ще одне — і все!” — дала вона собі слово.

Незабаром Аля побачила ще одні двері. Натисла на ручку — теж замкнені.

— От якби мені ключ, — проказала вона, і враз щось дзенькнуло.

Аля побачила під ногами ключ, підняла його і спробувала відімкнути

двері. Замок тихенько клацнув.

Ілюстрація Анатолія Фролова, Любові Шевченко

За дверима було темно. Аля обережно ступила через поріг, і тут двері самі зачинилися за нею.

— Я пропала! — похолола дівчинка. — Це пастка!

Очі поступово звикали до темряви. За кілька кроків вона побачила над самісінькою підлогою маленькі напівкруглі віконця, що скидалися на розрізані навпіл кружальця лимона.

Аля присіла навпочіпки і заглянула у найближче віконце. Там, внизу, була невеличка затишна кімнатка. Віконця, що були в Алі під ногами, виходили в кімнатку під самою стелею.

В каміні палахкотіли дрова. Посередині кімнати на столі лежала велетенська розкрита книга.

А на стільці за столом... Аля навіть не повірила власним очам! На стільці сидів той самий чоловічок, якого вона вперше побачила вдома. Тільки тепер він був не малесенький, а на зріст майже такий, як вона. На голові у нього червонів ковпачок. А на лівій нозі не було черевика.

І тепер Аля знала, що звати його — карлик Недочеревик.


РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ,

у якому Аля читає чарівну книгу „Справаномер”

Книга була величезна. Щоб перегорнути сторінку, Недочеревику щоразу доводилося підніматися із стільця. Нарешті він знайшов, очевидно, те, що шукав. Бо витяг з кишені окуляри і почав уважно читати. Потім щось записав на папірець, радісно потер руки і аж підскочив від задоволення.

Далі він закрив книгу і присунувся ближче до вогню. Простяг над ним руки і щось тихо замугикав собі під ніс. Він співав голосніше й голосніше. Аля нарешті почала розбирати слова:

— Балакають про душу!

А я сказати мушу,

що не знайомий

з панею цією!

То щось у ній тримають,

то щось у ній ховають,

ба, навіть як співають —

то з душею!

А хто її бачив?

Тримав у руках?

Чи нюхав,

чи пробував з'їсти?

Із чого вона?

З бур'янів?

З комарів?

А, може, з лопуцька

чи з тіста?

Яка вона?

Чорна, руда чи ряба?

А може,

в якусь пересмужку?

Можливо, давно вже вона не душа,

а вже перекинулась в душку?

От і виходить, бачте, що душа

не коштує і мідного гроша!

Бо я за те й копієчки не дам,

чого побачити не можу сам!

Або подержати у жмені,

Або покласти до кишені...

Тут Недочеревик замовк і глянув на годинник на каміні, що, як дві краплі води, був схожий на годинник з вежі королівського замку. Тільки у цього годинника була і хвилинна стрілка. Годинник показував за одну хвилину дванадцята.

Карлик заметушився і почав нишпорити по кишенях. З однієї витяг свого лівого черевика, узув його, тупнув ногою і... зник.

Аля кинулася до дверей, але вони були замкнені. Вона згадала, що залишила ключ в замку по той бік дверей.

— Швидше, швидше, ключ! — вигукнула дівчинка. І слухала, чи недзеленькне об підлогу. Але ні! У цій кімнаті бажання не виконувались. Аля зрозуміла, що вона замкнена.

Шукаючи порятунку, дівчинка згадала, що в кишені у неї лежить ключ від хвіртки з королівського саду. Вона на всяк випадок спробувала відчинити ним двері. Яка радість — замок легко відімкнувся!

Але як же тепер дістатися до маленької кімнатки? Аля відімкнула вже декілька дверей, однак усі вони вели у ту кімнату, з якої вона щойно вийшла.

З розпачу дівчинка ледь не заплакала. Адже карлик міг повернутися будь-якої миті. А вона так і не встигне прочитати чарівну книгу.

„А якщо спробувати знову...” — подумала Аля, підбігла до стіни і швиденько провела по ній пальцем. З'явилися дверцята. Дівчинка прочинила їх і нарешті опинилася в карликовій кімнаті... Вона підійшла до столу і на обкладинці книги вголос прочитала:

— Спра-ва но-мер.

„Що за Справаномер такий?” — подивувалась Аля. Але треба було поспішати, і вона відкрила книгу.

ІНСТРУКЦІЇ ДО ЗАЧАРУВАННЯ І РОЗЧАРУВАННЯ

було написано на першій сторінці. Аля перегорнула її і радісно скрикнула. Перед очима була

Інструкція №12

Як перенестися з країни Недоладії

Рівно о 12 годині, коли хвилинна стрілка затулить годинну, стати перед годинником королівського замку, доробити все, що є у тебе недоробленого, і проказати закляття:

І до-роби!

І до-пиши!

І роз-почни!

І не лиши!

І до-їдай!

І до-ливай!

І з Не до-ладії

ТІКАЙ!

Щоб краще запам'яталось, Аля подумки повторила закляття, затим перегорнула сторінку. Далі йшли адреси. Серед них дівчинка прочитала й свою: вулиця Будівельників, 127, квартира 121. Вона пробіглась очима до кінця списку, до чистої сторінки, на якій раптом почала з'являтися нова адреса — наче хтось невидимою ручкою швидко виводив літеру за літерою. І тут Аля все зрозуміла.

„Цей Справаномер, — подумала вона, — і є отією чарівною книгою, куди записуються всі адреси недороблених справ. І тоді карлик взуває черевика, мчить туди і любісінько забирає недороблене в Недоладію! — Все ясно!”

Отож, щоб повернутися додому, їй треба стати на площі перед годинником, заплести другу кіску і, коли проб'є рівно дванадцята, промовити закляття. Аля швиденько перевірила, чи не загубилася стрічка. Ні, вона собі лежала в кишеньці.

Заспокоївшись, Аля гортала книгу далі. „Невже я нічого не дізнаюся про себе?” — засмутилась вона. Але коли перегорнула останню сторінку, зрозуміла, що знайшла те, що шукала. На ній рукою Недочеревика було написано: „Список людей, які недоробляють свої справи і обрані мною для перенесення до Недоладії”.

Аля звернула увагу, що у списку проти кожного прізвища стояли цифри: дев'яносто вісім, сімдесят шість, п'ятдесят чотири. Біля Алиного імені, що значилось у списку під номером один, була цифра сто і слово „перенесена”.

Внизу дівчинка помітила написану дрібненькими літерами примітку:

„До Недоладії переноситься лише той, хто недоробив рівно сто справ”.

У 17 розділі Аля допомагає хворій бабусі і ще одну справу доводить до кінця.


РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ,

у якому Аля потрапляє до рук Першого Недорадника

Аля з Недоладьком знову подалися до королівського замку. Двері їм відчинила заплакана Недопопелюшка.

— Що сталося? — стурбувалася Аля.

— Перший Недорадник наказав відрубати голову Головному Недо- кухарю нібито за те, що королю на обід він подав круті яйця. Але ж це неправда, яйця були недоварені, рідкі, я сама перевіряла, — схлипуючи, розповідала Недопопелюшка. — Недокухар був такий добрий! Він завжди пригощав мене ласощами з королівського столу! — і Недопопелюшка залилася слізьми.

— Цить, не плач! — заспокоїв її Недоладько. — Скоро цьому настане кінець.

Недопопелюшка кулачком витерла мокрі щоки і з надією подивилася на свого приятеля. А Недоладько, нашвидку розповівши їй останні новини, запитав:

— Може, ти знаєш, де живе годинникар?

— Звичайно, знаю! Адже я щодня ношу йому обід! Я знаю до нього найкоротшу дорогу! Ходімо!

Недоладька вони залишили на кухні, наказавши йому видати себе за нового Головного Недокухаря, якщо причепляться гвардійці.

Недопопелюшка вела Алю незліченними залами старого замку. Вони дуже поспішали. І все-таки перед одними дверима їм довелося зупинитися. У кімнаті, через яку треба було переходити, хтось був. Навшпиньках підкралися вони до дверей і побачили Першого Недорадника. Він складав до високої шафи сувої королівських наказів і наспівував пісеньку:

— Порожня голова — не диво.

І з нею можна жить щасливо.

Думки до неї не приходять

і мрії з розуму не зводять.

На плечах дуже легко

щодня її носить!

А головне — вона ніколи

ні від чого не болить!

Ні від горя, ні від радості,

ні від щастя, ні від заздрості.

Ні від співчуття, ні від каяття,

ні взагалі від цього

складного, незручного,

від цього неспокійного життя!

Тут Недорадник повернув голову, і Аля з жахом побачила, що забороло у шоломі підняте, а з шолома визирає обличчя. Точнісінько таке, яке вона на своєму малюнку стерла гумкою, — хиже і зле.

Аля схопила Недопопелюшку за руку і схвильовано прошепотіла:

— Дивися, дивися, у нього те обличчя, яке я стерла гумкою!

— Яке обличчя? — здивувалася Недопопелюшка.

— Там, у шоломі!

— Та шолом же порожній! У ньому нічого немає!

„Виходить, Недопопелюшка не бачить його обличчя! — зрозуміла Аля. — І ніхто не бачить! Тільки я!”.

У Алі по спині забігали мурашки — чи то від страху, чи то від морозива. Не треба було стільки їсти! Мабуть, починався нежить, бо дівчинка так голосно чхнула, що в порожній залі аж загуло.

Недорадник підстрибнув до дверей, розчахнув їх і схопив Алю за руку.

ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ

1. Поєднай ім'я персонажа в лівій колонці з подією в правій колонці, через яку цей персонаж потрапив у Недоладію.

Аля

Вовка з другого класу не полагодив корони до початку вистави

Перший Недорадник

Сестрички посперечалися, якого кольору має бути вбрання в казкового персонажа

Недопопелюшка

Хлопчик не домалював героєві одне вухо

Недоладько

Хлопчик забув домалювати персонажеві ноги

Недоштанько

Дівчинка не дошила рушничок на бабусин день народження

Недороль

Дівчинка не домалювала голови персонажеві казки

2. Прочитай перший абзац одинадцятого розділу. Як можна назвати Недороля за його життєву позицію? Якого персонажа з іншої літературної казки він тобі трішки нагадує? Чим саме?

3. Прочитай репліку Недороля в одинадцятому розділі.

— Ет! — роздратовано сказав Недороль. — Кого цікавлять такі дрібниці — повна в тебе голова чи порожня! Однак те, що Недорадник безголовий, мене рятує. Сама подумай — не може ж він одягти корону на цю залізну каструлю! Що-що, а голова у короля повинна бути в порядку. Принаймні зовні...

Як ця репліка характеризує Недороля як правителя країни? А як людину?

4. Прочитай пояснення лексичних значень слова повний.

• наповнений чим-небудь до верху, до країв;

• який повністю охоплює кого-небудь;

• який досяг найвищого розвитку;

• який має належну кількість когось, чогось.

Назви, яке із цих значень має слово повний у реченні Кого цікавлять такі дрібниці — повна в тебе голова чи порожня!

5. Прочитай розповідь Недороля про те, з чого Недочеревик ліпить країну Недоладію. Поясни, як перегукуються ці слова казки з реальним життям.

6. Чому Недочеревик створює таку недосконалу країну? Знайди підтвердження своєї думки в тексті.

7. Поясни зміст пісні Недочеревика про душу. Як себе характеризує Недочеревик цією піснею?

8. Що означають слова Недороля ...бути без душі — це навіть гірше, ніж бути без голови?

9. На прикладі Недочеревика поясни, що буває, коли в справу не вкладати душі.

10. Поясни лексичне значення слова душевний у таких словосполученнях: душевна людина, душевні стосунки, задушевна розмова. З яким словом вони спільнокореневі? Чи звідав ти ці якості у своєму житті?

11 . Аля в будинку Недочеревика могла за бажанням перенестися в реальний світ. Чому вона цього не зробила? Яку рису характеру вона виявила в цьому епізоді?

12. Чи змінюється ставлення оповідача до Алі протягом казки? З чого ти це відчуваєш?

13. Порівняй перше і друге закляття Недочеревика. Чим вони відрізняються? Що треба змінити в собі, щоб не потрапити до країни Недоладії?

14. Який секрет Недочеревика зрозуміла Аля в його кімнаті? Як цей секрет був пов'язаний із нею?

15. Що зробить Перший Недорадник з Алею? Чому ти так думаєш? Прочитай продовження казки і перевір свої припущення.

ЗБАГАЧУЙ СВОЄ МОВЛЕННЯ

1. Автор пише, що, ведучи Алю палацом, Недопопелюшка без упину торохкотіла.

Торохкотіти — швидко, скоромовкою вголос говорити, розмовляти.

А ще можна сказати, що Недопопелюшка тріскотіла, цокотала, тарахкотіла, стрекотала, сокотала, щебетала, ляскотіла.

2. У кімнаті Недочеревика Аля помітила годинник, схожий, як дві краплі води, на годинник із вежі королівського замку.

Сталий вираз схожий, як дві краплі води, означає бути цілком схожим на інший предмет чи на іншу істоту.

3. Король каже Алі: Однак те, що Недорадник безголовий, мене рятує. У якому значенні в цьому реченні вжито слово безголовий? А яке інше значення може мати це слово? Перевір себе за Словничком-довідничком.

Зверни увагу!

1. У казці ти кілька разів читатимеш про магічний годинник і котру годину він показує. Наприклад, Недочеревик став перед годинником за одну хвилину дванадцята. Рівно о дванадцятій він зник.

Коли говоримо про позначення часу, треба запам'ятати кілька простих

словосполучень:

за п'ять хвилин дванадцята або за п'ять хвилин до дванадцятої дванадцята година п'ять хвилин на першу або п'ять хвилин по дванадцятій

2. Зверни увагу, що автор пише: Заспокоївшись, Аля гортала книгу далі. Але коли перегорнула останню сторінку, зрозуміла, що знайшла те, що шукала. Отже, альбом, книжку, зошит гортають, а не „листають”.

БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА

Лантух— мішок.

Гаптований — вишитий, мережаний.

Отетеріло — розгублено, спантеличено.

Зазіхати — намагатися заподіяти шкоду комусь.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Кожна подія в житті має свою причину й наслідок, який із цієї причини випливає. Наприклад:

причина: на небо насунула чорна хмара; наслідок: із хмари пішов на землю дощ.

Приклад із казки „Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії”: причина : Аля не вишила бабусі на день народження рушничок; наслідок: Недочеревик покарав її, перенісши в Недоладію.

Завдання: за змістом прочитаних розділів казки „Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії” встанови причини і наслідки подій, що відбулися.

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

У чарівній книжці Аля прочитала потрібну їй інструкцію № 12. Як ти думаєш, якими були інші інструкції Недочеревика? Напиши одну з них у своєму робочому зошиті.


РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ,

у якому Недороль Десятий підпису є наказ про Алину страту

— Ти хто така і що тут робиш? — злісно просичав Перший Недорадник. Аля вирішила краще померти, аніж виказати друзів.

— Еге ж, еге ж! — криво посміхнувся він. — Здається, я знаю, хто ти така! Мої шпигуни доносять мені, що в місті з'явилося дівчисько, яке будь-що хоче вибратися з нашого прекрасного королівства! Але звідси не повертаються, запам'ятай! — і він зловтішно зареготав. А тоді гукнув: — Гей, сторожо!

У коридорі почувся брязкіт зброї. До кімнати вбігло двоє гвардійців. Вони тримали списи і широкі щити.

— Охороняти, як Державну Таємницю! — наказав їм Перший Недорадник, показуючи на Алю. — Кроком руш за мною!

І він пішов попереду. Вони зайшли до Тронної Зали. На троні сидів Недороль Десятий.

— Ваша недоречність! — звернувся до нього Недорадник. — Державна зрада!— і показав на Алю. — Підпишіть наказ про страту!

„Ось зараз, зараз Недороль накаже мене відпустити!” — подумала Аля.

Перший Недорадник взяв бланк і написав: „Невідома небезпечна особа, яка приховує своє справжнє ім'я”. Потім подав його Недоролю.

І Аля з жахом побачила, як Недороль тремтячою рукою підписав наказ.

Задоволено поглянувши на королівські каракулі, Недорадник згорнув наказ трубочкою, гукнув гвардійців і гучним голосом розпорядився:

— У підземелля її! Пильнувати, як зіницю ока! Завтра, рівно о дванадцятій годині, їй відрубають голову!


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ,

у якому Аля опиняється у підземеллі

А куди ж поділася Недопопелюшка? Невже вона злякалася і покинула дівчинку в біді?

Звичайно, ні!

Коли Перший Недорадник схопив Алю за руку, Недопопелюшка кинулася на допомогу. Та в цю мить її саму хтось боляче шарпнув за рукав, затулив долонею рота і потяг за двері. Звісно, це був Недоладько! Він не залишився на кухні, а назирці пішов за ними, щоб допомогти, якщо буде треба.

— Тс-с-с! — приклав Недоладько пальця до губ і пояснив: — Ти нічим їй зараз не допоможеш. Гвардійці одразу ж схоплять і тебе. А разом ми щось придумаємо. От такий компот!

Він визирнув з-за дверей. У кімнаті вже нікого не було.

— Ходімо, — сказав Недоладько. — Треба рятувати Алю.

Ілюстрація Анатолія Фролова, Любові Шевченко

* * *

Тим часом гвардійці відвели Алю до підземелля. Залізні ґрати перегороджували його на дві нерівні половини. У меншій сиділи засуджені. У більшій тримав своє знаряддя кат. Аля з жахом розглядала те знаряддя.

Тут були різні сокири — маленькі, більші і дуже великі; з короткими і з довгими ручками, із вузькими і з широкими лезами, прямими і загнутими з боків. І кожна сокира стирчала у своїй пласі. Плахи теж були різні — широкі і вузькі, низенькі і високі.

На гачку висіло вбрання ката — червоний ковпак з вирізами для очей.

Гвардійці замкнули за Алею залізні дверцята і мовчки всілися на краєчок широченної плахи, що стояла найближче до ґрат.

Дівчинка присіла на оберемок соломи, що правив за ліжко.

„Як дивно! — думала вона. — Той чоловічок, якому я колись не домалювала голову, тепер наказав відрубати голову мені!”.

Її сумні думки перервали чиїсь кроки. То прийшов кат. Аля одразу впізнала його. Він мав величезні загрубілі руки і маленькі хитрі очиці.

Побачивши його, гвардійці, наче по команді, піднялися і відійшли у найдальший куток підземелля.

Кат наблизився до ґрат. Улесливо кривлячись і огидно хихикаючи, звернувся до Алі:

— Чого ти сидиш там у кутку? Хи-хи. Підійди ближче. Я — королівський кат. Хи-хи. Я прийшов, щоб приміряти сокиру до твоєї шиї! Хи-хи! Щоб завтра не гаяти часу. Щоб швиденько — раз-раз і готово! Хи-хи. Треба, щоб все йшло, як по маслу. Я люблю свою роботу. А у того, хто любить свою роботу, — все завжди проходить гладенько! Хи-хи! Краще підготуватися заздалегідь. Хи-хи. Щоб не було ніяких несподіванок.

Він був такий бридкий, що Алю аж пересмикнуло.

Побачивши, що дівчинка дивиться на нього з відразою, кат знову захихотів.

— Хи-хи-хи! Не дивись на мене так, не дивись! Знаєш, хто я? Я друга людина у королівстві після Першого Недорадника! Мене всі бояться! Хи-хи! А ще, не забувай, я єдина людина у королівстві, якій дозволено доводити свою справу до кінця! Хи-хи-хи-хи!

Та раптом він перестав хихотіти і жалібно сказав:

— А я не такий уже й поганий! Я добрий! Ти думаєш, мені тебе не шкода?Ще й як! Але що вдієш — така робота!

І він знову захихотів:

— Я бачу, ти не хочеш підійти ближче. Нічого, нічого, не вставай! Ти, напевно, втомилася. Я вже й так бачу, що тобі найкраще підійде ось ця любонька!— і він взяв до рук невеличку сокиру з коротким держаком.

Кат провів пальцем по її лезу. Стурбовано пробурмотів: „Треба трохи підгострити!”. Витяг з кишені точило, присів на плаху і заходився гострити сокиру.

Нагостривши сокиру, він змахнув з ковпака невидиму порошину і попрямував до дверей. На порозі кат обернувся до Алі і сказав:

— Я пішов! Хи-хи! До скорої зустрічі завтра вранці! Спи спокійно!


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ,

у якому Аля, якби вона не спала,могла б почути дивну розмову

Гвардійці знову всілися на старе місце і втупилися в Алю. Щоб не бачити їх, дівчинка відвернулася до стіни. Стомлена, вона скоро заснула.

Гвардійці довго сиділи нерухомо. Але, почувши рівне Алине дихання, один з них, намагаючись не бряжчати залізяччям, повернув голову до другого. Він мовчки дивився на товариша, покручуючи лівого вуса, бо правого у нього не було зовсім. Другий гвардієць з усієї сили удавав, що не помічає його погляду. Він навіть намагався зовсім втягти голову в каструлю, що правила йому за шолом.

Тоді перший тихенько кахикнув.

— Умгу-умгу-умгу! — загуло в каструлі.

Перший гвардієць сердито прошепотів:

— Та зніми ти того клятого казанка!

Другий обережно зняв каструлю і поставив на кам'яну підлогу. Стало видно, що у нього тільки половина бороди.

— Бодай вона згоріла, така служба! — теж пошепки поскаржився він.

— Та не крути, не крути, Недобородо! — сказав перший.

— Ну чого ти прискіпався, Недовусе? — сердито пирснув другий.

— Вона ж зовсім ще дитина! — докірливо мовив Недовус.

— А що тобі до того? Чи теж закортіло туди? — і Недоборода показав на ґрати.

Обидва замовкли.

— Дітей почав хапати! — через хвилину з обуренням у голосі обізвався

Недоборода.

— Ото ж я ж і кажу ж! — знову жваво повернувся до нього Недовус.

І тут, наче змовившись, вони разом встали і пішли до залізних дверцят.

Недоборода встиг вставити ключ у замок, коли почулися кроки. З переляку залишивши ключ у дверцятах, гвардійці кинулися назад. Недоборода поспіхом насунув на голову каструлю і всівся поруч з товаришем.


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ,

у якому в підземеллі з'являється Недороль Десятий

Двері до підземелля прочинилися. Сходами, крадучись, спускався Недороль Десятий. Він був у нічному ковпаку і в нічній сорочці. Щоб не перечепитися і не впасти, він перекинув поділ сорочки, наче плащ, через руку.

Гвардійці полегшено зітхнули. Вони боялися тільки Першого Недорадника.

Недороль Десятий підійшов до ґрат. Підняв свічку і почав вдивлятися у темний куток в'язниці, де спала Аля.

— Дівчинко! Звичайна дівчинко! — покликав він.

Аля прокинулася і, побачивши Недороля, радісно всміхнулася.

„Він прийшов, щоб випустити мене з в'язниці!” — подумала вона і підійшла до ґрат.

— Ваша недоречність, двері он там!

— Які двері? — перелякано спитав Недороль.

— Але ж ви прийшли, щоб випустити мене?

— Ні, ні! Що ти! Я прийшов, щоб подякувати тобі за те, що ти врятувала мою корону, і... і... і щоб попрощатися.

— Як? То ви мене не випустите звідси?

— Ну подумай сама, які дурниці ти говориш! — роздратовано мовив Недороль. — Якщо я випущу тебе сьогодні, Перший Недорадник посадить сюди мене завтра!

— А звідки він дізнається?

— Та йому ж розкажуть... — Недороль оглянувся, ніби шукаючи того, хто це зробить. І побачив гвардійців. — Та йому ж розкажуть навіть ось ці солдати!

Гвардійці, що сиділи до тих пір нерухомо, заворушилися. їхнє залізяччя забряжчало. І той, що з одним вусом, голосно спитав:

— Ти щось чуєш, Недобородо?

— Я щось зовсім нічого не чую, Недовусе, і навіть нічого не бачу! — і другий гвардієць втягнув голову в плечі так, що вона зовсім заховалася в каструлю.

— Гм, дивно! Я теж нічого не чую і не бачу! — проказав перший. Недороль притулився до ґрат і швидко зашепотів:

— Не вір, не вір їм! Вони прикидаються! А завтра ж побіжать до Першого Недорадника і викажуть мене! Мені дуже тебе шкода, але я боюсь... боюсь... — і він почав задкувати до виходу.

Гвардійці перезирнулися і розчаровано зітхнули. У підземеллі знов запала тиша.


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ,

у якому Недопопелюшка приходить Алі на допомогу

І знову двері до підземелля тихенько зарипіли і прочинилися, пропускаючи Недопопелюшку. Гвардійці, побачивши її, разом відвернулися від дверей і втупилися у протилежну стінку.

Недопопелюшка навшпиньках підійшла до ґрат і покликала Алю.

— Це ти?! — радісно підстрибнула дівчинка.

— Тс-с-с! — Недопопелюшка приклала палець до губ.

Гвардійці завовтузилися, і один з них сказав:

— Я щось нічого не чую, Недобородо! А ти?

— Я теж! І навіть не бачу! — відповів другий.

Недопопелюшка полегшено зітхнула і схвильовано сказала:

— Не падай духом! Ми тебе виручимо! Ніч довга, всі в замку вже поснули. А Недоладько пішов у місто по допомогу.

— Слухай уважно, Недопопелюшко! — відповіла їй Аля. — Перш за все треба сховати голову Першого Недорадника.

— Як це — сховати?

— Дуже просто. Треба пробратись до Тронної Зали. Там за троном є ніша. У ній стоять лицарські лати. Шолом від них Недорадник кожного ранку прилаштовує собі на плечі замість голови. А ввечері знімає і ставить на місце. Зараз ніч. Отже, шолом можна переховати в інше місце.

— А для чого його ховати? — все ще не розуміла Недопопелюшка.

— Ну як ти не розумієш! Без голови Недорадник не зможе наказати катові, щоб той відрубав мені голову. — Аля перевела подих. — А якщо ви звільните мене до ранку, — продовжила вона, — то ще невідомо, чи встигне годинникар полагодити годинника до дванадцятої години. Недорадник накаже гвардійцям схопити його і теж відрубати голову.

— Тепер я все зрозуміла! — вигукнула Недопопелюшка. — А зараз треба дізнатися, у кого ключ від твоєї в'язниці.

По цих словах гвардійці знову забряжчали своїм залізяччям і один з них сказав:

— Здається, ти залишив ключ у замку, Недобородо?

— Еге ж, у замку, — відповів другий.

— І дверцята можна відімкнути?

— Звичайно, якщо повернути ключа ліворуч!

— І можна випустити дівчинку з в'язниці?

— Звичайно, якщо хтось захоче це зробити!

І вони знову замовкли, втупившись у стінку.

Недопопелюшка підбігла до дверцят. І радісно ойкнула, бо в замку справді стирчав ключ.

Вона відімкнула двері, схопила Алю за руку, і вони побігли до виходу з підземелля.

Тут у тиші щось знову забряжчало і почувся голос одного з гвардійців:

— Ти чув що-небудь, Недобородо?

— Ні, уяви собі, анічогісінько! І навіть зовсім нічого не бачив! — відповів йому другий.

І по його голосу було чути, що він посміхається.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ,

у якому виявляється, що полагодити годинник неможливо

У замку справді всі вже спали. Недопопелюшка з Алею обережно пробиралися темними кімнатами і коридорами. Тільки місяць і зірки світили їм у величезні чорні вікна. Та ще було чути, як на вежах перегукуються вартові. їхні кроки відлунювали під арками.

Тоді подругам здавалося, що за ними хтось женеться. Вони міцніше стискували одна одній руку і поспішали далі.

Нарешті вони дісталися Тронної Зали і підійшли до ніші. У ній, тьмяно вилискуючи у м'якому місячному сяйві, стояли лати. Шолом був на місці.

Всередині у Алі похололо. На мить їй здалося, що з щілини над заборолом за нею стежать холодні і лихі очі Першого Недорадника. Аля зібралася з духом і підняла забороло. Шолом був порожній. Дівчинка зняла його і завагалася.

— Куди ж його сховати? — міркувала вона. — А! Придумала! — і потягла Недопопелюшку у спальню Недороля Десятого.

Вони підкралися до королівського ліжка і відхилили завісу. На ліжку солодко спав Недороль. Аля швидко сховала шолом йому під подушки.

— Тут його нізащо не знайдуть! — задоволено мовила вона. — А тепер швидше до годинникаря!

Годинникар Недождень жив у маленькій комірчині під самісіньким дахом центральної вежі. До неї вели гвинтові сходи. Під ними оберталися зубчасті колеса механізму велетенського годинника.

Вони довго стукали в двері. Та ніхто не озивався. Недопопелюшка своїм ніжним голоском почала просити годинникаря відчинити. Лише тоді двері відкрилися. На порозі стояв дідусь з довгою білою бородою і в окулярах без скельців.

Він уважно вислухав Алю і схвильовано заметушився по комірчині.

— Яке нещастя! Яке нещастя! — приказував він і хапався руками за голову.

Недопопелюшці ледве вдалося його заспокоїти.

Годинникар впав на стілець і розпачливо подивився на Алю.

— Я так і знав, — мало не плачучи, сказав він, — що ця стрілка колись знадобиться! Я так довго беріг її! І ось тепер... тепер я нічим не можу вам допомогти! Бо вчора — тільки вчора! — її у мене хтось поцупив!


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ,

у якому всі вирушають на розшуки стрілки

Це справді була прикра новина. Адже без стрілки годі й думати полагодити годинника. А без годинника Алі нічого й мріяти про повернення додому. Всі зажурено мовчали.

Та ось Аля підвела голову. В її очах засвітилася надія.

— А яка вона, ця хвилинна стрілка? — спитала дівчинка. Вона згадала дивний спис одного з гвардійців, які охороняли її у підземеллі.

— Це довга пласка залізяка, з одного кінця загострена. На другому кінці у неї дірочка, у яку просувається чотирикутна вісь, — пояснив Недождень.

— Здається, я пригадую, де бачила її! — і Аля розповіла про спис.

— Швидше туди! Це напевно стрілка! — нетямився на радощах годинникар.

Вони вийшли з комірчини. Вже сходило сонце. Починався новий день.

Поминувши кілька кімнат, усі помітили, що в замку діється щось незвичайне. Назустріч їм бігли гвардійці. На превелике здивування, вони

зовсім не звертали на Алю уваги. Навпаки, здавалося, що гвардійці самі від когось тікають. Вони на бігу скидали з себе лати і шпурляли зброю. Придворні, з перекошеними від жаху обличчями, тягли якісь вузли та валізи. Всі вони бігли із замку і зникали у кривих вуличках міста.

Дедалі більше дивуючись, Аля з друзями почала спускатися до підземелля. Тут вони наштовхнулися на ката. Він прожогом промчав повз них і зник за поворотом галереї.

А в підземеллі на них чекала ще дивовижніша картина! Все катове начиння було поперевертане і розкидане, наче тут промчався ураган. Двоє знайомих нам гвардійців спокійнісінько чатували біля в'язниці. А за ґратами з кутка в куток, наче розлючений тигр, бігав Перший Недорадник без голови!

Час від часу він кидався на ґрати і тряс їх, ніби намагаючись зламати.

Аля і Недопопелюшка завмерли від несподіванки і дивилися на цю вражаючу картину. А Недождень тим часом, щось радісно вигукуючи, підбіг до одного з гвардійців і почав виривати у нього з рук списа. Солдат не чекав такого наглого нападу і тому відчайдушно боронився. Його товариш кинувся йому на допомогу. Невідомо, чим би все скінчилося, якби Аля не підбігла до них.

— Недобородо, Недовусе, це ж ми! Невже ви нас не впізнали?

Недовус одразу ж відпустив годинникаря.

Все ще неприязно поглядаючи на Недожденя, Недоборода, відсапуючись, пробурмотів:

— А чого він, оце саме, кидається, наче тигр!

За хвилину все з'ясувалося. Аля розповіла гвардійцям, навіщо їм знадобився цей дивний спис.

Недоборода сам простяг його годинникареві зі словами: „Візьми, друже!”.

— Та й взагалі, — сказав Недовус, — я бачу, що настав час скидати з себе це залізяччя.

А Перший Недорадник оскаженіло тряс ґрати в'язниці.


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ,

у якому ми дізнаємося, чому Перший Недорадник опинився за ґратами

Справді, як же Перший Недорадник опинився за ґратами?

Вранці він, як завжди, пішов до Тронної Зали, щоб одягти шолом. Обнишпорив усю нішу, та шолома не знайшов. Оскаженівши, Перший Недорадник став бігати по замку і з кулаками кидатися на всіх, хто траплявся йому під руки. Переляканий начальник гвардійців утік із замку. Залишившись без командира, солдати покидали зброю і теж подалися навтьоки.


Безголовий Недорадник спустився у підземелля. Він порозкидав усе катове причандалля, намацав найбільшу сокиру і кинувся до в'язниці. Мабуть, вирішив сам відрубати Алі голову.

Та за ним, сховавшись за високу плаху, спостерігали Недоборода і Недовус. Коли Перший Недорадник ускочив за ґрати, вони швиденько зачинили за ним залізні двері. Тепер він був не страшний нікому!

Саме в цей час у підземелля спустився кат. Але замість Алі за ґратами плигав Недорадник без голови.

За своє життя кат немало бачив голів без тулубів і тулубів без голів. Але щоб тулуб без голови отак вистрибував і вимахував руками — таке він побачив уперше в житті! Він вирішив, що ремеслу його настав кінець. Бо навіщо тоді відрубувати голову, якщо тулуб і без неї наче несамовитий гасає по в'язниці?

Кат теж дременув із замку.

А Недороль Десятий визирнув зі спальні і побачив навкруги страшний переполох. Він зарився у ліжко, наче у копицю сіна, і тремтів там від страху так, що все ліжко ходило ходором.

Його довго не могли знайти. Аж поки хтось не здогадався зазирнути у ліжко. І звідти витягли зеленого від переляку маленького чоловічка, в якому ледве можна було впізнати Недороля Десятого.

ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ

1. У 12 розділі Недороль каже Алі:

—Дорогу звідси знає тільки карлик Недочеревик, що стягує сюди увесь оцей мотлох.

Тут Недороль затнувся, бо згадав, що й сам знаходиться в цій країні.

— Але я не мотлох! Я — король!

Чи справді по-королівськи поводить себе Недороль? Наведи два приклади негідної поведінки Недороля.

2. Перечитай 13 і 22 розділи казки. Як змінилася поведінка короля?

З Прочитай початок 22 розділу.

Двері до підземелля прочинилися. Сходами, крадучись, спускався Недороль Десятий. Він був у нічному ковпаку і в нічній сорочці. Щоб не перечепитися і не впасти, він перекинув поділ сорочки, наче плащ, через руку.

Назви слова, які в цьому епізоді є ключовими для розуміння характеру Недороля.

4. Недороль не допоміг Алі звільнитися з полону. Коли Аля після звільнення потрапила в палац, то побачила, що на ліжку солодко спав Недороль. Як ця художня деталь доповнює характер Недороля?

5. Порівняй поведінку Недороля і царя Плаксія. Що у ній спільне, а чим різняться ці персонажі?

6. Порівняй поведінку Недороля і Недопопелюшки, коли обоє вони приходили до Алі в підземелля. Як ти охарактеризуєш поведінку кожного з них?

7. Українське народне прислів'я вчить: Друзі пізнаються в біді. Знайди в тексті по одному прикладу поведінки Алі та Недопопелюшки, які підтверджують правильність цих слів.

8. Чому Аля радить Недопопелюшці сховати шолом?

9. Чому Перший Недорадник потрапив за ґрати?

10 Шляхетний, благородний можна сказати про людину, яка відзначається високими моральними якостями. Назви персонажів казки, чию поведінку можна назвати шляхетною. Назви якості, що роблять цих героїв шляхетними. Відповідаючи, спирайся на текст.

11. Назви персонажів казки, чия поведінка є негідною. Які якості ти в них засуджуєш? Відповідаючи, спирайся на текст.

12. Чим, на твою думку, закінчиться казка? Чому ти так думаєш? Прочитай закінчення твору і перевір свою здогадку.

ЗБАГАЧУЙ СВОЄ МОВЛЕННЯ

Розрізняй значення слів!

У казці Недопопелюшка відімкнула двері в'язниці і врятувала Алю. Розрізняй значення слів відмикати, відчиняти, відкривати.

Відмикати — за допомогою ключа відкривати замок або що-небудь замкнене.

Відчинити — відводити вбік стулки дверей, вікон тощо, роблячи вільним вхід, отвір.

Відкрити — витягати, знімати корок, кришку тощо, роблячи вільним отвір пляшки, банки, коробки.

БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА

Промимрити — говорити тихо і невиразно, нерозбірливо.

Наглий — несподіваний, раптовий.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Пограй у гру! Правила гри: назви попередній і наступний епізоди щодо вказаного в таблиці епізоду (с. 134).


Подія,щовідбулася


Попередня подія

Наступна подія

Аля знайомиться з Недоладьком

Недочеревик переносить Алю до країни Недоладії

Аля з Недоладьком ідуть до Недороля Десятого

Аля знайомиться з Недопопелюшкою



Аля від Недороля Десятого дізнається про Державну Таємницю



Аля побачила Першого Недорадника



Аля дізнається таємницю Недочеревика



Недороль підписує наказ про Алину страту



Недопопелюшка визволяє Алю



Недорадник потрапляє за ґрати



ТИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

У казці розповідається, як можна застосувати стрілку годинника замість списа. Як і в казці, у житті можна використати будь-який предмет не за прямим призначенням. Наприклад, двері можна пристосувати як стенд для своїх малюнків.

Обери будь-який один предмет і напиши якомога більше способів його застосування. Склади казку, включивши до неї твої оригінальні способи застосування цього предмета.


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ,

у якому Аля не впізнає деяких давніх друзів

Годинникар зі стрілкою спокійно повернувся на вежу. Не гаючи часу, він прив'язався мотузкою до товстої балки і заліз на циферблат велетенського годинника. Аля і Недопопелюшка подавали майстру інструменти.

Коли Аля визирнула з вежі, у неї закрутилося в голові — так тут було високо. Якби ненароком мотузка обірвалася, Недождень неминуче розбився б. Але він, здавалося, зовсім забув про небезпеку і з насолодою працював.

Цифри на циферблаті радісно усміхалися йому, наче давньому знайомому. І знімали капелюхи, коли майстер постукав по них дзвінким молоточком: дзень-ззень, дзень-ззень! На циферблаті відчинялися віконечка і звідти нетерпляче визирали хвилини і секунди. їм так уже хотілося скоріше на волю! А поважні години сварили їх, щоб не заважали майстру працювати.

І так радісно було у годинникаря на серці, що він заспівав! А години, хвилини і секунди йому підспівували!

А цифри танцювали, наче старовинний королівський балет.

— Ну хто відгадає,

чому так буває?

Годинник не всім

час один відбиває.

Комусь — поспішає,

комусь — відстає,

а декому — навіть

назавжди стає!

І йому відповіли години:

— Бо кожна година — неначе людина.

Вона циферблатом крокує невпинно.

І дехто годині іти помагає,

а дехто годину безжально вбиває!

Пісню підхопили хвилини:

— А кому приємно,

щоб його — вбивали?

А кому приємно,

щоб його — втрачали?

А кому приємно,

щоб його — губили?

Кожному приємно,

щоб його любили!

Не витримали і заспівали секунди:

— А дехто години вбиває!

А дехто хвилини втрачає!

А дехто секунди губить!

Бо дехто свій час не любить!

І знову заспівав годинникар:

—А коли щодня і щогодини

не втрачаєш ти ані хвилини —

стане другом диво-циферблат,

і в дїлах у тебе буде лад.

А далі всі підхопили хором:

—Бо кожна година —

неначе людина.

Вона циферблатом

крокує невпинно.

Тому ти годині

іти помагай, тому

ти ніколи

її не вбивай!

I ось уперше за багато років годинник почав вибивати час. З гарними мелодійними передзвонами відбивав він дев'яту годину ранку. Аля і Недопопелюшка слухали його і дивилися з бійниці вежі на місто. Воно лежало перед ними, наче на долоні.

Раптом до них долинув невиразний гомін. Аля побачила, що до площі суне натовп. Вів натовп Недоладько.

Недоладько дуже зрадів, коли побачив дівчаток живими та здоровими.

— А ми прийшли визволяти тебе, — звернувся він до Алі.

Аля обернулася і впізнала багатьох знайомих недоладян.

Потім знову перевела погляд на Недоладька і раптом ляснула себе по лобі.

— Стій тут, нікуди не ходи! — гукнула вона йому і зникла в замку.

Дівчинка побігла на кухню, знайшла у каміні кілька холодних вуглинок,

міцно затисла їх у кулаці і поспішила назад.

— Стань отут, Недоладьку, — хвилюючись, попросила Аля. — Зніми, будь ласка, капелюха і повернися обличчям до сонця. — Вона поставила Недоладька впритул до кам'яного муру, перевела подих і взяла вуглинку. Намалювала йому друге вухо, підправила ніс, продовжила коротку ліву ногу.

Але нічого не змінилося. Що ж вона забула? Так, ямочку! Тремтячою рукою дівчинка торкнулася середини Недоладькового підборіддя...

І сталося диво! Вухо стало справжнім, перекривлена постать вирівнялася, нога подовшала... Перед Алею стояв стрункий, гарний хлопець. Недоладька важко було б пізнати, якби не ті ж щирі очі та добра і лагідна усмішка.

Аля сяяла від задоволення.

Хтось торкнувся її руки, і дівчинка побачила Недовуса, який стояв поруч і благально дивився на неї. Аля зрозуміла все без слів і швиденько домалювала йому правого вуса. Він одразу ж перетворився на справжній.

Ось коли Алі довелося попрацювати!

Недоладяни тісно обступили її. Знадобилася не тільки Алина голка з ниткою, але й викрутка, і вуглинки та ще багато різних інструментів, які позносили недоладяни.

Сонце підбилося височенько, та Аля все ще доробляла — малювала, зашивала, докручувала, прибивала.

А коли нарешті спинилася перепочити, побачила, що навкруги кипить робота. Недоладяни вже самі допомагали один одному. На площі стояв гамір: там щось прибивали, там пиляли, там клепали. І всюди сяяли усмішки! Усмішки, яких раніше так не вистачало у цій країні!

Нарешті Аля згадала про годинник. Його стрілки показували за п'ятнадцять хвилин дванадцяту. Вона побігла шукати Недоладька. Він саме щось пиляв разом з Недоштаньком, у якого штани вже мали обидві холоші.

— Ну от, — сказала їм Аля. — Тепер я спокійно можу повертатися додому. Адже я навчилася доробляти все, що починаю! Ходімо швидше до

годинника, бо у нас обмаль часу! Кличте з нами всіх, хто хоче покинути цю недоладну країну.

Та Недоладько, опустивши голову, чомусь знічено переминався з ноги на ногу.


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ,

у якому Аля дістає подарунок

Але чому Недоладько зовсім не поспішає до годинника? Аля з подивом спостерігала за його дивною поведінкою.

— Що сталося? — спитала дівчинка.

— Розумієш, річ у тім, — винувато признався Недоладько, — що ми вирішили не покидати Недоладію. От такий компот! Розсуди сама — ти повернешся додому і домалюєш Недорадника. Він назавжди зникне з нашої країни. А Недороля ми влаштуємо на роботу — на яку він забажає. Потім доробимо все, що у нас ще не дороблено. І заживемо на славу! Адже це наша батьківщина! До того ж, хоч ми усі такі різні, але нам так гарно працюється разом! — додав він, обвівши поглядом площу, і посміхнувся. — Але ти повинна повернутися. Тебе там чекають — не дочекаються. А Недопопелюшка... — він спохмурів, — Недопопелюшка, нарешті, стане принцесою. Ось, — він вийняв з-за пазухи кришталевий черевичок, — ось другий черевичок для неї.

— А мене ви спитали, чи хочу я перетворюватися на принцесу?! — вигукнула Недопопелюшка і тупнула спересердя ногою.

Аля озирнулася і заніміла з подиву. Перед нею стояла чисто вмита дівчина у звичайних черевичках і звичайній сукні. І така гарна — у сто разів краща від найкращої з принцес!

— Недопопелюшка. — І Недоладькове обличчя негайно ж знову засяяло.

— А що ж буде з Недочеревиком? — раптом згадала Аля.

— А що він може нам зробити, коли ми разом? — усміхнувся Недоладько. — Нехай собі тягне сюди недороблені справи. А ми тут гуртом їх будемо доробляти. Але, звичайно, чим менше буде недороблених справ у вас, тим легше нам буде тут. От такий компот!

— Тоді будемо прощатися, — зажурено мовила Аля.

— Зачекайте, зачекайте, — раптом почулося з юрби, яка вже зібралася навколо Алі.

Юрба розступилася, і перед Алею опинився захеканий недоладянин. Він увесь був вишитий півнями. Аля придивилася пильніше. І раптом почервоніла, як ті півні. Вона зрозуміла, хто це! Це був недовишитий нею рушничок до бабусиного дня народження. Він так вигадливо був перекручений і зав'язаний вузлами, що утворював постать стрункого чоловіка. А замість чуба хвацько закручувалися китиці. Старий знайомець усміхнувся і, віддихавшись, сказав:

— Я бачу, ти мене впізнала! Але не червоній так! Що було, то було! Я опинився тут і вже навіть знайшов друзів! — він озирнувся і витяг з юрби за руку дівчину. Це була гарна мережана шкарпетка, чистенька та охайна, хоч і заштопана в одному місці. В руках вона тримала якийсь згорток.

— Повернутися назад я не можу, — продовжував він, — та й не хочу. А щоб бабуся не залишилася без подарунка, ми ось... — і він кивнув на пакунок. Дівчина простягла пакунок Алі.

Аля взяла його і розгорнула. Там лежав новий, вишитий червоними півнями рушничок!

— Спасибі! — ледве вимовила від хвилювання Аля. — Щиро дякую! Як мені не хочеться з вами розлучатися! Але треба негайно попередити Сашка та інших дітей. — Прощавай, Недоладьку! — Аля піднялася навшпиньки і поцілувала його в щоку. — Не плач, Недопопелюшко! — втішила вона подругу, хоч у неї самої щипало у носі. — Не забувайте мене, а я вас ніколи не забуду.


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ,

у якому Аля домальовує Першого Недорадника

Аля глянула на годинника. Стрілки показували за одну хвилину дванадцять. Аля витягла з кишені стрічку і швиденько заплела косу. Годинник почав відбивати дванадцяту.

І до-роби!

І до-пиши!

І роз-почни!

І не лиши!

І до-їдай!

І до-пивай!

Із Недо-ладії

ТІКАЙ! -

проказала дівчинка.

І враз їй здалося, що вона знову впала зі стільця. Бо сиділа на підлозі у своїй кімнаті. Все було, як і раніше. Лише біля неї лежав пакуночок з рушничком.

„Неначе у ракеті!” — подумала Аля. Підвелася з підлоги і знайшла у книжковій шафі старий альбом з недомальованим чоловічком. Дівчинка взяла олівець і почала домальовувати йому голову.

У кімнаті було тихо. Тільки олівець шурхотів по альбомному листку. І Аля мимоволі почала наспівувати пісеньку, яка склалася сама собою:

— Бувають ще на світі справжнісінькі дива: під гумкою зникає у когось голова!

Ілюстрація Володимира Девятова

Комусь не вистачає

то серця, то руки,

з'являються на світі

недо-

чере-

вики.

Бувають чудеса

справжнісінькі на світі!

Виходить, ти і я

за все-усе в одвіті?

Що тут не доробив —

отам вилазить боком!

Буває, що добро

з одним виходить оком!

А чесність — без руки,

а правда — без ноги!

Буває, що і з друзів

виходять вороги!

От і виходить — перше

гарненько поміркуй,

а потім вже —

недопиши,

недороби,

недокажи

або не домалюй!

Аля дуже старалася. Однак обличчя у чоловічка знову, як і першого разу, вийшло хиже і зле. Та перемальовувати Алі було ніколи — на неї чекала важлива справа: з кишеньки виглядав ріжок довгого списку шелеп-недотеп.

А в цей час у Недоладії Недовус і Недоборода, які все ще вартували Першого Недорадника, побачили, як той швидко-швидко закрутився на одному місці, наче дзиґа, і... зник, наче його і не було!

— А тепер швидше поздоровити бабусю!

Аля взяла рушничка і враз зупинилася.

Але як же вона подарує його бабусі, коли не сама вишивала цих гарних червоних півнів?! „Та якби я не навчила їх доробляти, цього рушничка взагалі б не було! — подумала Аля. — Виходить, у ньому є й часточка моєї праці! Отже, так і скажу бабусі — це від мене і від моїх друзів!” І дівчинка рішуче прочинила двері до бабусиної кімнати.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ,

останній, і хоч він дуже короткий, його не можна вважати недоробленим, бо такі вони і е, ці останні розділи, які ще звуться епілогами

Карлик Недочеревик і досі тиняється по білому світу і збирає в Недоладію недороблені справи. А недоладяни негайно їх доробляють. І невідомо, хто кого переможе, бо ще багато тут у нас недороблених справ.

Недороль Десятий влаштувався працювати нічним сторожем. Він цілі ночі грає сам з собою в кості. Кат працює гострильником. Краще за нього ніхто не може нагострити кухонного ножа чи ножиці.

А Перший Недорадник висить у Алі над письмовим столом, пришпилений до стіни. Він злісно дивиться на Алю. Адже це через неї він так і не став королем. Але тепер Аля аніскілечки його не боїться.

Та й ніколи їй звертати на нього увагу. Адже в кишеньці у неї ще величенький список з адресами, на які вона неодмінно мусить завітати.

А до тебе вона ще не приходила?

ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ

1. На карті покажи маршрут, за яким мандрувала Аля країною Недоладією.

Прочитай слова пісеньки годинника. Поясни значення поетичного рядка про час: Комусь — поспішає, комусь — відстає, а декому — навіть назавжди стає!

3. Як ти розумієш вираз із пісеньки годинника, що дехто годину безжально вбиває? Запам'ятай сталий вираз убивати час, що означає марнувати час. Склади з цим виразом речення.

4. Яка головна думка пісеньки годинника? Розкажи, як ти розпоряджаєшся своїм часом.

5. Які зміни відбулися в Недоладії, коли відремонтували годинник?

Прочитай про це в казці.

6. Що допомогло Алі та недоладянам перемогти Недочеревика? Прочитай, як пояснює це Недоладько.

7. Багато випробувань змінили Алю на краще. Які висновки з подорожі країною Недоладією зробила вона для себе?

8. Як змінювалося ставлення оповідача до Алі протягом твору? Наведи приклади.

9 Як ти думаєш, якою повинна бути людина в уявленні оповідача? Поясни свою думку.

10 Які важливі питання порушує Галина Малик у повісті-казці „Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії”?

11. У пісеньці Алі є слова, які виражають головну думку повісті-казки.

Прочитай і прокоментуй їх.

12. Чому тільки Аля змогла змінити життя в країні Недоладії, а іншим мешканцям раніше це було не під силу?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Перекажи, повість казку „Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії” трьома-чотирма реченнями.

2. Визнач, кому з казки належать такі характеристики, учинки або деталі портрету:

A) завжди усього боїться, а його не боїться ніхто;

Б) носить червоний ковпак, злий і підступний, не має душі;

B) лагідні очі, добра та щира усмішка, товариський;

Г) щоранку обов'язково заходить до Тронної Зали, його обличчя, жорстокого й сердитого, ніхто не бачить;

Ґ) щирий друг, уболіває за справи, має химерний одяг;

Д) має сто незавершених справ, приходить на допомогу іншим.

3. Які особливості будови цього твору? Назви не менше трьох.

ТИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

Склади та запиши буріме (детальніше про буріме дивися в Словничку-довідничку).

Напиши буріме у формі двовірша на вільну тему, використавши такі рими: слово — чудово; літо — налито; знати — мати; гра — сестра; сонце — у долоньці.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Накресли в зошиті таблицю та заповни її. На перетині вертикальної та горизонтальної колонок постав, де треба, знак +. Зроби висновок про особливості вивчених літературних казок.

2. Підготуй за темою „Літературні казки” запитання для однокласників, за якими можна перевірити їхні знання.

Упізнай героїв казки. Хто її автор?