Всі публікації щодо:
Тичина Павло
Українська література 5 клас - Л.Т. Коваленко
ПАВЛО ТИЧИНА (1891 - 1967) - РІДНА УКРАЇНА. СВІТ ПРИРОДИ
«ДИВНИЙ МРІЙНИК З ОЧИМА ДИТИНИ І РОЗУМОМ ФІЛОСОФА»
Зі спогадів Павла Тичини про своє дитинство
Пам’ятаю себе в дитинстві дуже рано: мене ще на руках носили. День. Теплінь. Світло-зелене віття звідкись звисає наді мною. Блищить вода. Ось тут вона, внизу, і десь там — подалі. Очевидно, це була весняна пора. Як я спостерігав уже пізніше, будучи підлітком, весною в нашому селі, на Подолі, вода по пояс заливала прибережний тонкий, що без вітру гнувся, верболіз, перехлюпувала через насип над ровами й затоплювала наш і наших сусідів городи. Підсвідомо відчуваю: щось навколо мене діється, але що саме і як — ще не міг я своїм розумінням охопити. Щось рухається, коливається, звучить — і луною своєю вдалині відгукується. Чи були це веселі ігри дівчат на Подолі, чи співалися там пісні-веснянки — не міг я ще усвідомити. Тільки одне вловлював: рух і звук, радісні обличчя і колір гілок, блиск і воду, що пахла свіжістю...»
«Ще в ранньому дитинстві, коли мені на голову надівали тонюсіньку червону (чи, може, жовтогарячу) шапочку з поворозками для зав’язування під підборіддям і коли мати чи старша сестра підносила мене в хаті до вікна й, постукуючи пальцем у шибку: «Ну, Павлусь, та дивись же, та ні, он туди дивись», показувала на місяць червоний, який, мовляв, таку ж саму, як і в мене, шапочку носив,— я від радості якоїсь раптової щось незрозуміле безсилим сміхом виявляв: «Дди... и... дге-е...»,— і певен був, що у місяця шапочка...»
«Я — в садку. У гарбузинячому, мов паща, роззявленому, жовтогарячому зацвіті, весь час підтакуючи собі брюшком, оса голодна, немовби аж розлючена, гуде вимогливо і, враз обірвавши дзвінку свою лютість, уткнулась в саму серединку зацвіту, і вже не гуде, а тільки незадоволено мурмоче, а потім, крильця розправивши, радо дзвизкнула, облетіла круг моєї голови — і де й подінеться — хто її знає...»
«Через паркан дивлюсь у цвинтар. Висока, трикутна, із дощок збита халабуда, з навісом над столиком. Це означає, що на цьому місці стояв жертовник, як ще була стара церква. Там далі за нею — чотирикутна капличка з дощаним високим дахом, який увінчує з заліза викуваний узорний хрест. Капличка побілена. Жертовник у синю фарбу покрашено. А на синьому тлі білою фарбою змальовано чашу, а з боків їй дві квітки (в розрізі), які часто малюють і на скринях — тільки на скринях вони повні, як живі півонії, а тут немовби розсічені впродовж і змальовані в розрізі. Я довго дивлюсь на ці квітки й думаю, все думаю: як гарно бути малярем! Як гарно вміти малювати!»
«...На старому погребищі (наполовину закиданому землею) старий великий казан — для польової каші), я дзвонив у нього (точніше — у два великих кільця) й співав своїх пісень, яких уже на той час знав ...»
1. Опрацюй форзац на початку підручника та матеріали статті. Розкажи, коли і де народився Павло Григорович Тичина.
2. Якими картинами природи милувався П. Тичина змалку?
3. Павло Тичина розповідав, що звуки, які він чув, перед його очима замінювалися на барви. За матеріалами спогадів поясни, що впливало в дитинстві на розвиток «кольорового слуху» поета.