Українська література — шкільні твори - 2022

Гуманістична ідея перемоги добра над злом у романі І. Багряного «Тигролови»

Всі публікації щодо:
Багряний Іван

План

Варіант 1

1. Тема тоталітаризму та боротьби з ним у творчості І. Багряного.

2. Образ Григорія Многогрішного — образ бунтаря:

а) автобіографізм описаних подій;

б) сміливість головного героя під час блукання в тайзі;

в) людські якості персонажа.

3. Справедливість має перемагати.

Варіант 2

1. Історична основа роману «Тигролови» І. Багряного.

2. Протистояння добра і зла в романі:

а) образ Многогрішного;

б) образ Медвина.

3. Перемога завжди на боці правого.


Історична довідка

Іван Багряний вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. Річ у тому, що у письменника-в’язня сталінських концтаборів по війні був єдиний шлях — еміграція. Європою ще котилися хвилі тисяч і тисяч полонених, вигнанців, «переміщених осіб», а Іван Багряний разом із своїми колегами вже створив (восени 1945 року) літературно-мистецьке об’єднання українських еміграційних письменників — Мистецький Український Рух (МУР), яке згодом перетворилось у СІЛА на Об’єднання українських письменників «Слово» з центром у Нью-Йорку. З цього часу розпочалась активна публіцистична діяльність Багряного — політичного діяча. У повоєнні місяці він написав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», у якому звертався до європейської громадськості: «Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що я люблю свою Вітчизну. А любов до Вітчизни, до свого народу, цебто національний патріотизм в СРСР є найтяжчим злочином. Так було цілих 25 років, так є тепер. Злочин цей зветься на більшовицькій мові — на мові червоно-московського фашизму — «місцевим націоналізмом».

Історія написання «Тигроловів» бере початок із 1933 року, коли Івана Багряного було засуджено на п’ять років заслання і вивезено на Далекий Схід. Спочатку був «висланцем» (йому заборонили протягом трьох років проживати в Україні), потім понад два роки — каторжанином БАМЛАГу (табір Байкало-Амурської магістралі). У 1942-1943 роках автор опинився на Західній Україні для налагодження зв’язків із українським підпіллям. З початком полювання гестапівців на активістів українського резистансу Івану Багряному довелося законспірувати своє перебування в ареалі дій УПА. Знайшлася квартира, що була поза підозрою німецької влади. І в ній, майже не виходячи на прогулянки, письменник написав свій перший роман.

Як свідчать історики, наші співвітчизники з’явились на Далекому Сході ще у другій половині XVII століття, коли українські козаки разом із російськими землепрохідниками проникали на простори Сибіру, Далекого Сходу. Український переселенець Никифор Чернігівський розбудував оборонний пункт Албазін. У Нижньому Селігінську перебував висланий разом із родиною гетьман Лівобережної України Дем’ян Многогрішний. Кількість переселенців збільшилась після зруйнування Запорозької Січі. Але такі поселення — це передісторія того краю, який пізніше називатимуть Зеленим Клином.

Поява Зеленого Клину певною мірою пов’язана з особою Тараса Шевченка. Перебуваючи на засланні, він познайомився в Оренбурзі з генералом Унтербергром, бував у нього дома. У розмовах із Шевченком генерал високо відгукнувся про хліборобський талант українців. Ті розмови добре запам’ятав син генерала. Пізніше, коли він став губернатором Приморського краю і перед ним постала проблема організувати заселення неродючого Примор’я, він подбав перед центральною владою про безкоштовне перевезення сюди переселенців з України, сподіваючись, що саме вони зуміють освоїти неозорі землі краю. У себе на батьківщині українські селяни страждали від малоземелля, і тому їх вабила перспектива отримати безкоштовні земельні наділи на Далекому Сході.

Переселення почалось у 1882 році. З кількох українських губерній селяни збиралися в Одесі, де вантажилися зі своїм нехитрим скарбом на пароплаві. їм судилася довга і важка морська дорога. Про таку подорож розповідає в романі старий Сірко — один із персонажів «Тигроловів»: «Рідну землю покидали, уклін їй складали, береги сльозами поливали і довго-довго руками та шапками з моря Чорного махали, у краї чужі, далекі, за тридесять земель — морів, на край світу мандрували, щастя-долі шукали… Коло Індії їх дощі обмивали — мочили, біля Цейлону вітри пекли сушили. У Бомбеї вони воду пили, в Сінгапурі сльози лили… Китай обминали — на голому чердаку купою лежали, пальці гризли і сльози запивали. Та віри в щастя своє щербате і в силу свою двожильну не втрачали. Ні, ні! Отак і пливли. Здорово мандрували. А в край дикий, аж під Японію, як прибули, та на землю стали, та все його кляли проклинали. Чи їли, чи спали — все свій край далекий, ясний споминали. Для початку з половини померли. А далі позвикали. А позвикали й зажили. Ще й як зажили!»


Епіграфи до твору

Десь далеко єсть країна

Пишна, вільна, щастям горда,

Кожний там живе щасливо —

Держиморда, держиморда.

В тій країні люблять волю,

Всяк її шука по змозі

І про неї розмовляє —

У острозі, у острозі.

В. Самійленко

Безодня смерти і безодня

життя спіткались на межі,

а на лезі її сьогодні знова

нап’ятий він лежить.

Л. Мосендз

Тим, що схилились — доля — забуття!

По що бліді тривожить їхні тіні!

У гумус обернутися билині,

(є каяття — немає вороття),

лише дуби самітні на рівнині

стоять дороговказами життя малій,

слабій, заблуканій людині.

Л. Мосендз

Вже нема хуторів і держав,

Тільки — трупи в житах, тільки — трупи

Та від хрипу кривава іржа,

Що замкнула посинілі губи…

Є. Маланюк


Цитати з тексту

«юнак 25 літ, русявий, атлет, авіатор… Суджений на 25 років…»

Паротяг «Й. С.» (Йосип Сталін): «Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китайських казок і не з пагод Тибету — він знявся десь з громохкого центру країни «чудес», вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами…», це символічна картина паралельного майже незалежного існування в одній державі двох світів — світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі мислено летять у невідоме, у чорну сибірську ніч, на край світу».

Про Медвина: «Його не зворушують ніякі екзотики, ніякі най- ексцентричніші історії, ба навіть тигри. Він не те бачив. Не те знає. І не те може. Такого полювання, якого він сам є і був майстром, не зрівняти ні з яким іншим…»

«Ти ніколи мене не знищиш, Медвин, бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я — народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше спротиву.

Ти думав, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, що видряпаєш із грудей серце? Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути хто я, вирвати з розумом любов до батьківщини?

Але я втік з божевільні. І тоді, Медвин, я поклявся іменем матері моєї відірвати тобі голову. Ти думав, що, присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасливий край, ти похоронив мене? Ти був переконаний, що стрибок з ешелону — смерть, але помилився.

Я знайшов у тайзі земляків, друзів і навіть кохання. Згодься, Медвин, що я переміг, не визнавши себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, як ти, а зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик цілій системі, яку ти представляєш, і вистояти. І запам’ятай, ми неминуче зустрінемося з тобою в тайзі і я вб’ю тебе, як зло, яке ти породжуєш. Я присуд виконаю сам і розпишуся на снігу в цьому. А за що я тебе судитиму, ти, пес, знаєш сам».


Літературознавчі коментарі

Ю. Лавріненко лише 1963 р. опублікував свою розвідку «Іван Багряний — політичний діяч і письменник», яку згодом передрукувала на своїх шпальтах газета «Українські вісті». Лейтмотивом цього цікавого дослідження стала думка про велику майстерність Багряного-письменника, який зумів показати Європі гордого, волелюбного українця-патріота: «Тигролови» зробили велике діло. Вони здерли шкуру зека, оста, «совєтського чєловєка» і показали під нею незламну горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя і боротьби».

«Тигролови» було перекладено англійською (1957), голландською (1959), німецькою (1961) мовами. Це викликало різний резонанс у чужій критиці. Так, у голландській — негативний, тим більше, що літературознавці чомусь прийняли дійових осіб роману за росіян. У німецькому, англійському й американському літературному середовищі текст знайшов високе поцінування: у вигляді десятків рецензій у таких всесвітньо відомих виданнях, як лондонський «Тайме», нью-йоркські «Тайм», «Нью Йорк Гералд Тріб’юн», центральних німецьких, швейцарських та австрійських часописах. Американські критики назвали «Тигроловів» бестселером, зазначивши, що поважний і хвилюючий талант Багряного виявляється в аналізі таких понять, як кохання, смерть і мужність, а особливою якістю роману є поєднання ідилічного та похмурого. Ю. Шерех називає «Тигролови «типовим західноєвропейським чи американським при годницьким романом.


Теоритичні відомості

Робота захоплювала Багряного: «Мені нічого не треба було вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником. Я люблю її людей. Я люблю її тварин. Її зоофауну, орнітофауну, її флору — рослинний прекрасний світ (що тепер, в уяві моїй, був прекрасний особливо). Я знав ту фауну й флору, її географію, як, може, жоден професор, бо я ту географію пройшов власними ногами, а флору й фауну помацав не тільки власними очима, а й власними руками… Я не просто писав, я — жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів».

Аналізуючи роман І. Багряного «Тигролови», зіставляючи його з кращими зразками пригодницьких романів зарубіжної літератури, можна виділити такі найбільш характерні риси пригодницького роману у творі «Тигролови»: 1) сюжет роману наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій, які розгортаються дуже динамічно; 2) наявна велика кількість окремих цікавих епізодів, у яких героєві раз у раз загрожує нагла загибель, але несподівано настає чудесне спасіння; 3) змальовано подорожі, переслідування, погоні та полювання; 4) наявність романтичного героя, його антагоністична та любовна лінії.


Приклади творів

Варіант 1

Людина — суспільна істота, яка має свідомість, здатна абстрактно мислити, це найвище творіння природи. Поєднання духовного і матеріального, особистого і суспільного. Як істота духовна, вона орієнтується на моральні, етичні культурні цінності. А як істота суспільна, людина залежить від суспільства в якому живе. Вона не може будувати своє життя, не враховуючи погляди та впливи інших. Людина або пристосовується, або виникає конфлікт між духовним і суспільним. Оскільки вона істота суспільна, то існує небезпека перетворення її на предмет маніпуляцій з боку суспільства. Усі ці особливості слід враховувати, розглядаючи особливості характерів героїв І. Багряного.

«Герої Багряного більше сконструйовані до того, як, на думку письменника, має бути, ніж узяті з дійсності в повноті життьових проявів», — вважає Ю. Шерех. Це закономірно, оскільки письменник стоїть на виразно нереалістичних, навіть більше — романтичних позиціях. Письменник ставить людину — свого сучасника — у виняткові обставини, у протиприродні для неї умови і випробовує її ними. І. Багряного цікавить, що розкривається в людині в екстремальних умовах.

Письменник вірив у те, що потворна радянська дійсність не знищила й не знівечила людський і національний дух українця. Ця ідея, утілена в яскравих художніх образах головних героїв — молодих українців, людей героїчного характеру, типу Григорія Многогрішного з «Тигроловів», Андрія Чумака з «Саду Гетсиманського», Максима Колота з роману «Людина біжить над прірвою» та інших.

Сильні, відважні особистості є обранцями Бога, з ними завжди благословення, сприяння, посмішка долі.

«Справжні» герої І. Багряного не здатні на зраду, із загостреним відчуттям несправедливості. Утікач, арештант Григорій Многогрішний з «Тигроловів», переконаний, що єдиний злочин, скоєний ним, — крадіжка горіхів у бурундука (герой бере їх після кількох днів виснажливої втечі, переслідування). Григорій — це людина з великої літери, гуманна, героїчна особистість, яка прагнула чогось вищого, надприродного, це людина чесна, принципова, вимоглива до себе й оточуючих, це людина, в якої загострене відчуття несправедливості.

Однак цей герой має існувати в рамках протиприродного йому тоталітарного режиму, його впливу на долю окремої людини, потерпати від жорстокості й ницості прислужників режиму.

Хоча роман має конкретні часові рамки, присвячений подіям, які для багатьох стали далекою історією, він висуває чимало актуальних проблем, які відносять до категорії вічних: добра і зла, життя і смерті, справедливості й кари, морального вибору, волі до життя й цілеспрямованості, стосунків людини та природи, родинних взаємин, вірності вікових традиціям предків і, звичайно, кохання.

Про зло і смерть читач дізнається вже з перших рядків роману. Вони уособлені в страшному «драконі» — етапному ешелоні ОГПУ-НКВС (народний комісаріат внутрішніх справ), який мчить на муки і смерть тисячі приречених безнадійних, змордованих — хоче відвести їх у безвість, щоб про них не знав ніхто. Той поїзд — таємнича і страшна легенда про зникнення душ. Кого ж везе «вогненний дракон» — злодіїв, убивць, розбійників? Чому юнаки 20-25 років перетворилися на дідів, переживши стільки, що декому й за ціле життя не судилося?

Саме слово «дракон» говорить про себе. Дракон у казках — це втілення зла, неконтрольованої сили, це завжди щось страшне, небезпечне, дихає вогнем. Навіть в уяві дітей дракон — це щось дуже-дуже страшне, ніким непереможне страховисько, яке усе нищить, поїдає найкращих і продовжує шукати все нових і нових жертв, щоб врешті-решт насититися. Дракон — це істота, яка має кілька голів, недоступна, невмолима, приносить тільки біль, страждання і нещастя. Але в романі І. Багряного дракон — це поїзд з однією головою, уособленням якої є сам Сталін, який всіма способами намагається знищити нескорений український народ.

Та зло всесильне, і це відчуває на собі головний герой Григорій Многогрішний: «Цей пес (майор НКВС) відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. А потім спроводив до божевільні! І все за те, що любив свою батьківщину… Я втік з божевільні… Потім мене знову піймали і знову мучили такі, як він, — його поплічники… А потім присудили до двадцяти п’яти років каторги. Двадцять п’ять років! А я всіх маю двадцять п’ять. І все тільки за те, що я любив «свій нещасний край і народ…»

Протягом усього роману йде двобій життя і смерті, добра і зла. Хоч смерть і зло часто перемагають (згадаймо розповідь старого Мороза про свої відвідини Комсомольська, думки Григорія у поїзді до Хабаровська, його зустріч у ресторані з українськими дівчатами, котрі ціною своєї ганьби і приниження намагалися врятуватися), не гине надія на краще, на кінцеву перемогу справедливості. І щаслива доля головного героя тому підтвердження, хоч Григорій Многогрішний дотримувався такого життєвого девізу: «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!» і обирав не просто життя, а життя гідне.

Справедлива кара наздогнала мучителя і губителя людських душ, майора ОГПУ-НКВС Медвина, який побудував свою кар’єру на крові й кістках людей. Проте це, звичайно, не вихід — знищити одного-двох конкретних негідників, бо на їх місце стануть сотні інших, виплеканих тоталітарним сталінським режимом.

Отже, «Тигролови» — це романтична й реалістична, лірична й епічна розповідь про українського інтелігента — в’язня, правнука гетьмана Дем’яна Многогрішного, могутня воля і дух якого не дають зламатися під тортурами сталінського режиму, додають сил для фантастичної втечі зі світу пітьми і пекла. Стати вільною людиною допомагають Григорієві українці Далекого Сходу — мужні й сміливі, розумні й кмітливі люди тайги.

І. Багряний устами свого героя висловлює глибокий жаль і обурення з приводу геноциду нації, письменник переконливо показує, чого можуть досягти вільні, сильні люди своєю працею.

Варіант 2

"Сміливі завжди мають щастя", — такими словами завершує свій роман "Тигролови" відомий український письменник-страдник, правдошукач й емігрант Іван Багряний. І це правда: тільки людина, здатна протистояти злигодням долі, пливти проти течії, захищати своє людське єство, стає вільною, а отже, щасливою.

Доля самого письменника могла б стати темою для цілого роману, тому він використовує факти зі свого життя у власних творах: і в "Тигроловах", і в "Саду Гетсиманському". У 1932 році Івана Багряного заарештували; йому не забули вільних закликів "ходити тільки по лінії найбільшого опору", гострих інвектив на адресу влади. Як згадує сам письменник, "справи не було жодної. Фактів — ніяких. Пробували в'язати штучні ґудзи. Але з цього нічого не виходило... Вони не знали, що зі мною робити." Як наслідок — Охотське море, тайга, тундра, БАМЛАГ. Саме події перебування на Далекому Сході й лягли в основу роману "Тигролови", героєм якого є Григорій Многогрішний, нащадок "першого каторжанина Сибіру... гетьмана Дем'яна Многогрішного".

Молодого ставного талановитого двадцятип'ятирічного парубка, авіатора й інженера, засудили на 25 років таборів за те, що не скорився перед владою, що продовжував палко любити рідну Україну і не боявся говорити про це. Що може бути жорстокішим та несправедливішим, коли забирають життя в молоді? Його, як небезпечного злочинця, стережуть конвоїри, перевіряючи на кожній зупинці "ешелону смерті". Та "сміливі завжди мають щастя", Григорію вдається втекти, нехай і в смерть, як думали всі. Добро перемагає, Многогрішний потрапляє після виснажливих мандрів тайгою до родини українських переселенців Сірків. У цих прекрасних людей він живе, поступово заслуговуючи довіру й стаючи їм рідним. У цій родині знаходить Григорій своє перше й єдине кохання —— Наталку Сірківну. Та затьмарює життя парубка те, що змушений він переховуватися, ніби справжній злочинець, у безмежному лісі. Знає Григорій, що не буде йому життя тут, поки живий його кат Медвин, поки сам він залишається на цій землі.

Доля дарує йому можливість помститися Медвину. На чистій пелені снігу написав Григорій: "Судив і присуд виконав я —Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає". Наталці ж, невільному свідкові розправи із катом, він змальовує всі нелюдські тортури, яким піддавав його слідчий, говорить, що поклявся "їх вбивати, як скажених собак".

Після убивства Медвина, Григорій це розуміє, не буде йому спокою, бо "за тиждень тут всі нетрі поставлять догори ногами — шукатимуть." Вирішує він перейти кордон і податися в Маньчжурію. Палко закохана Наталка не може покинути Григорія, вона просить батьківського благословення йти з коханим. Вони перейшли кордон, вони вирвалися на волю і "дуріли обоє, спиваючись тим щастям до нестями".

Гуманістична ідея перемоги добра над злом торжествує у прекрасному пригодницькому творі Івана Багряного, його герої, незважаючи на всі перешкоди (навіть ті, що на перший погляд здаються нездоланними), здобули своє щастя, перемогли систему, яка нищить людську волю, вбиваючи найдорожче — любов до рідної землі.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.