Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Яскравий світ художнього слова Ліни Костенко
Всі публікації щодо:
Костенко Ліна
Варіант 1
Це не просто звичайна українська жінка. Про неї можна сказати такими рядками із вірша: «Це голос наш. Це пісня. Це душа». Я впевнений, що саме такими словами можна охарактеризувати видатну українську поетесу Ліну Костенко. Адже її творчість, її життя, сама вона — наш захисник і суддя, наша відвертість і щирість, наша душа і пісня. Саме вона: поетеса, яка намагається нам щиро допомогти і декому з нас виносить вирок, яка разом з нами сумує і радіє, думає і живе.
Чим же нам здатна допомогти яскрава творчість Ліни Костенко? Звичайно ж, своїм чутливим, щирим і безкомпромісним словом, словом, яке дозволяє кожному з нас відкрити зовсім інший навколишній світ, в якому на першому місці стоїть тільки щирий патріотизм, милосердя, любов і добро.
Ліні Костенко довелося пережити страшні роки Великої Вітчизняної війни. Їй, як і будь-якій іншій дитині, хотілося бавитися і гратися, та дитинство дівчинки було «вбите на війні». Ліна дуже рано стала дорослою, вона рано почала розмірковувати над своїм життям, над його швидкоплинністю і непостійністю. Мабуть, саме тому у дорослої Ліни Костенко і з’являються такі вірші, які одразу ж беруть читача за серце:
«Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі».
Поетичний світ Ліни Костенко — це чарівний світ, сповнений любові до усього того, чого іноді нам так бракує, сповнений, на перший погляд, звичайних речей: тепла людських стосунків, незабруднених, зелених лісів та полів, мистецтва, культури тощо. Але з часом:
«Минають фронди і жиронди,
Минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
Вона ніколи не мине».
Ліна Костенко впевнена, що ніколи не треба боятися зробити помилку, адже від неї ніхто з нас не застрахований. Адже добре відомо, що життя найкраще пізнається на власному досвіді, помилках чи успіхах. Треба робити спроби стати кращою людиною, жити без заздрощів і знущань, без війн і з усіма в злагоді. І дуже хочеться, щоб усі наші сучасники уважно прислуховувалися до поетичних слів Ліни Костенко і розуміли, що вона бажає світові лише любові та щастя:
«Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони, як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутків, хоч вони як ріки».
Найважливішим у житті Ліни Костенко було і залишається кохання. Не звичайне захоплення, а кохання, від якого тьмариться розум, але душа залишається чистою. Зраджувати собі, своєму розумінню совісті і правди, і між тим любити іншу людину — ось це і є справжнє кохання. Іноді це облуда, яка коли-небудь спаде з очей і дасть побачити свого коханого чи кохану з іншого боку. Та люди шукають один одного не для того, щоб забути ідеали, які для них були єдино вірними, вони хочуть знайти по-справжньому споріднену душу, яка стане їм другою половинкою. Ось як про це думає Ліна Костенко:
«Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни!».
У кожного з нас існує свій власний світ, в якому збувається все, про що ми мріємо. Є такий світ і в Ліни Костенко. Цей світ чарівний і милосердний, безмежний і яскравий. У ньому є місце для спогадів і мрій, для смутку й радощів, для любові і ненависті. Це світ, у якому оселилися турботливі, безкорисливі і щирі думки Ліни Костенко, що завжди готові прийти на допомогу тим, хто заблукав у темряві ненависті, зневаження, омани чи забудькуватості.
Я впевнений, що творчість Ліни Костенко може вказати правильний шлях кожному з нас, може кожному з нас дати можливість відчути себе гідною людиною. І мені дуже хочеться, щоб і наші нащадки не забували про душу нашого народу, а вірші цієї талановитої поетеси чарували їх своєю небайдужістю та щирістю і через декілька століть.
Варіант 2
Поезія — це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко
Ліна Костенко… Це ім’я підноситься, наче прапор, у нашій українській поезії. Хоча вартість її поезії ще й не оцінена вповні, не вивчена літературознавцями, але для українського читача вона вже давно стала джерелом цілющого слова, яке тамує спрагу щирості й душевної щедрості, ліквідує брак правдивості й чистоти. В. Базилевський писав: «Українській літературі поталанило, що в ній є постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. Це піднімає Ліну Костенко в очах мудрого читача на ту висоту, у ті сфери духу, які зрідні бунтарству Лесі Українки чи, скажімо, Габріели Містраль… З відстані у часі подвижництво Ліни Костенко стане ще виднішим… Це більше ніж поезія — тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка, наші марноти й глупоти. Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі…» Ці слова дослідника якнайкраще характеризують специфічну насиченість поезії Ліни Костенко поетичним сенсом, поєднання традиційного поетичного струменя зі сміливим новаторством, густотою образності.
Поетеса керувалася в поезії досить високими критеріями, вважаючи, що право на існування має лише те слово, яке потрібне сучасникам, яке облагороджує їх, містить у собі квінтесенцію духу доби. Тому вона непримиренно ставиться до так званих «пустих» віршів, що пишуться тільки задля слави чи ще якихось винагород:
А скільки в нас поезій випадкових
З нічого й ні для чого виника!
Байдужих фраз металу нетривкого,
Думок затертих І порожніх слів…
Сама прагнула простоти слова, не намагаючись нагромадити складні символічні конструкції. Але яка ж складна ця простота! І чому ж вона так бере за душу? Чому змушує страждати, співпереживати, навіть плакати? Тому що кожне слово, мов щире золото, мов стигле зерно, лягає у грунт нашого серця. І невже можна залишитися байдужим до таких, наприклад, рядків:
Коли буду я навіть сивою,
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось, може, й ніякою.
Так, ніяких ускладнень образності, символіки, навіть звичайних для поезії порівнянь, але сила вірша в цьому й криється. Кожне слово займає своє місце і тому змушує рядок бриніти, наливатися чистим змістом.
Ліна Костенко в одному з віршів немовби сама визначає ролі для своїх поезій, класифікуючи їх за енергетичним струменем:
Є вірші — квіти.
Вірші — дуби.
Є іграшки вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є — каторжани.
Крізь мури в’язниць,
По тернах лихоліть —
Ідуть, ідуть
По етапу століть…
Чому вірші можуть стати каторжанами? Поетеса сама відповідає на це питання: «Український письменник, приходячи в літературу, спершу й не знає, в зону якої біди він вступив. Потім проходить здогад і протест: такого не може бути! А потім усвідомлення: так є. Але мушу працювати. Це доля мого народу, отже — і моя доля». Саме цією позицією вимірюється й визначається Тематика поезій Ліни Костенко.
Кожне слово поезії нашої сучасниці немов жива істота, яка може боліти й страждати:
Але поет природний, як природа.
Од фальші в нього слово заболить.
Природність є однією з головних ознак поезії Ліни Костенко. Природний ритм слова відображує природну плинність життя, природний хід думок. Тому, мабуть, поетеса неодноразово зверталася до зображення природи, відтворюючи її неперехідну силу, нетлінну красу:
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! — та сама.
Цей образ, побудований на асонансах і поетичній тавтології відтворює притаманне поетесі вміння грати зі словом, використовуючи не тільки його семантичну виразність, а й притаманну йому звукову мелодику. Інколи Ліні Костенко достатньо всього двох слів, щоб цілком заворожити читача таємницею звучання й значення, але далеко не всі її поезії вибудувані чисто на сенсорному рівні, оскільки більшість їх є поезіями інтелектуальної напруги, роботи думки. Це філософська, громадянська лірика. Але в будь-якому випадку усі вірші поетеси конденсують магічну, надзвичайну силу Слова, що не є просто поєднанням літер, наповнених змістом, а є дієвою могутньою енергією, яка творить і перетворює світ. Дійсно, для Ліни Костенко «спочатку було Слово»:
Марную дні на пошуки незримої
Німої суті в сутінках понять.
Шалене слово загнуздавши римою,
Влітаю в ніч. Слова мене п’янять.
Слово стає охоронцем нації і людства, це воно — найважливіший оберіг українця, містилище духовності й духу уярмленого народу, що вистраждав своє право бути. Тому що кожен народ сильний перш за все своїм словом, для Ліни Костенко — поетичним словом, наділеним душею, живим:
Мої слова, у чоботи не взуті,
Спливають кров’ю на її тернах.
Вони горять і валяться, як вежі…
Поезія Ліни Костенко — окремий поетичний світ, розкрити особливості якого не можна, звичайно, в рамках одного учнівського твору, оскільки він живий і мінливий, він розвивається всередині себе, породжуючи безліч тлумачень і сприйняттів. Це світ справжньої Краси, Мистецтва, духовної Свободи, про яку могла тільки мріяти людина тоталітарного суспільства, це світ Добра і Правди.
Варіант 3
Про поетичну творчість Ліни Василівни Костенко написано багато, але всі праці присвячені, як правило, суспільній діяльності поетеси або її ролі й значенню творчості для покоління шістдесятників. На жаль, немає ще розвідки, яка б показала поетичну майстерність письменниці, тобто все те, що відрізняє почерк справжнього майстра від посереднього віршоробства. А талант Ліни Костенко незаперечний, саме тому її поезії вражають кожного, близькі читачеві, хвилюють його. ,
Видатна письменниця у своєму творчому спадку торкається багатьох тем: це і вічні духовні цінності, краса життя і природи, жорстокість війни та її наслідки, перше і вічне кохання, роль митця в суспільстві, доля України тощо. Жахають читача "ті залишені в полі гранати, те покиддя війни", через яке гинуть "кирпаті сільські аргонавти, голуб’ята", і водночас кожний глибоко відчуває переживання дівчинки "в сімнадцять, сімнадцять гарних, неповторних літ", яка закохалася вперше, а "хлопчина їй не відповів взаємністю". Ми замислюємося над вічним плином життя, яке не зупинити, щоб виправити помилки:
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу, —
і прагнемо "зробити щось, лишити по собі", зберегти в серці те, що не мине: посмішку Джоконди, погляд Рафаелівської Мадонни; закохатися до-безтями у світ, який нас оточує. Разом з поетесою ми шаленіємо від кохання:
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Ліна Костенко — талант багатогранний і незабутній. Кожна її поезія — це філософський роздум про вічні категорії, це урок молодим, це сповідь. Поринаючи в чарівний світ її творчості, ми виносимо для себе справжні дорогоцінності авторської мудрості, вивчаємо життя людини, бо вся авторка — у своїх творах, вона не приховує нічого від своїх читачів. їй огидні користолюбство, пристосуванство, ницість, духовне рабство, вона прагне високого польоту в "час орлів":
Стеля і стеля,
А де ж висота?
Що за поет, як піввіку лякався?
Звикли до правди мої вуста.
Нащо їм чорне вино лукавства?
Поетична образність Ліни Костенко свіжа, приваблива, умотивована глибоким відчуттям естетичної міри. Поетеса — глибоко оригінальна, вона використовує яскраву палітру кольорів для зображення природи, має багату метафоричну уяву. Чого варта, наприклад, поезія "Ніч", у якій письменниця дивиться на землю ніби з далекого космосу й уявляє її молодою красунею, на яку задивився Місяць:
Розметавши ріки, як руки,
Спить земля в м’якому просторі,
Їй на коси випали роси,
Трави-ковдри сповзли з постелі,
Та й відкрилися ніженьки босі
І гаряче плече пустелі.
Поетеса оживлює природу, яку любить безмежно (то ж є Батьківщина!), особливо захоплює її вечірня пора, коли натруджена людина нарешті може озирнутися і побачити, як "вечір лізе в пасіку ведмедем через обрій — ніби через тин", як цей вечір "сонце пшеничне розкраяв і окраєць над полем залишив". Роки, прожиті серед рідної природи, неабияка спостережливість великою мірою позначилися на поезіях письменниці.
Ліна Василівна Костенко — справжній митець, людина високого таланту, відверта зі своїм читачем. Її поетичний світ полонить читача з першого ж прочитаного рядка і залишає фантастичне враження, адже поетеса завжди щира, її слова проникають глибоко в душу і запам’ятовуються назавжди.
