Українська література - шкільні твори - 2022

Антивоєнна лірика Ліни Костенко

Всі публікації щодо:
Костенко Ліна

Варіант 1

Війна. П’ять звичайних літер ніколи ще не видавалися такими страшними, ніколи ще в них не було стільки горя, лиха, розпачу. Для когось війна — це змога досягти мети, а для когось — тяжка павутина, що окутує все найрідніше. Для Ліни Костенко війна була страшною сторінкою життя. Поетеса зустрілася з цим жахливим явищем віч-на-віч ще в дитинстві: коли їй було одинадцять років, у двері їхньої затишної хатини постукала війна. Про це згадує шістдесятниця у своїй поезії:

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

Найбільше з антивоєнної лірики Ліни Василівни Костенко вражає поезія «Пастораль ХХ сторіччя». Назва вказує на те, що в цій поезії має ідеалізовуватися ХХ сторіччя: воно має постати перед читачами могутнім, величним, виблискуючи золотими медалями відкриттів та винаходів. Проте ХХ сторіччя виявилося не таким щасливим і безтурботним: виблискувало воно разючими втратами, гіркими сльозами. У вірші «Пастораль ХХ сторіччя» троє хлопців, «кирпаті сільські аргонавти», розбирали у полі гранату. І хоч війна вже закінчилася, та сліди її назавжди в’їлися в окроплену горем землю:

Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття.

І несли їх діди, яким не хотілося жить.

Під горою стояла вагітна, як поле, мати.

І кричала та мати:

— Хоч личко його покажіть!

Пронизує до кісточок поезія «Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!». Ліна Костенко нібито пише послання від імені усіх радянських жінок, чиї рідні загинули на війні, жінці з «протилежного табору» — старенькій німці. Вона не засуджує її, проте ставить їй влучне «антивоєнне» питання:

Я не скажу ні слова тобі злого.

Твій, може, теж загинув на війні.

За що він бився, Магдо, проти кого?!

Він не кричить «Хайль Гітлер!» на стіні?

І справді, людство має розуміти та усвідомлювати, проти кого та за що воно бореться, віддає життя сотень, тисяч, мільйонів. Адже війна — це завжди трагічність, печаль, втрачене життя, це страшні пекучі сльози, невимовний біль. Якщо ми готові до таких страшних подій, то маємо чітко розуміти наслідки:

Великий день… Великдень Перемоги…

Все ж наче вчора. А літа минають…

На проводи, в степу біля дороги,

своїх солдатів вдови поминають.

Отже, у наш час антивоєнна лірика Ліни Костенко як ніколи актуальна, адже ми перебуваємо у стані неоголошеної війни. Кожен має пам’ятати про похмурі наслідки будь-якої війни та цінувати золоті секунди миру та спокою. Варто бути такими оптимістичними, як відома шістдесятниця Ліна Василівна Костенко, вірити у світле майбутнє нашої країни!

Варіант 2

Скільки всього написано про війну?! Та хіба може бути менше?! Адже пам’ять про неї буде жива, доки будуть живі люди, що її пережили, люди, що втратили рідних і близьких, люди, чиє життя скалічила ця війна. Тема війни буде актуальною, доки залишається в пам’яті нашого народу її страхіття, доки звучатимуть у наших серцях спогади тих, до кого доторкнулася ця війна своєю закривавленою рукою.

Сучасна наша поетеса Ліна Костенко зустріла війну дитиною — в 11 років, її дитинство було "вбите на війні":

Мій перший вірш написаний в окопі,

На тій сипкій од вибухів стіні,

Коли згубило зорі в гороскопі

Моє дитинство, вбите на війні.

У своїх віршах Ліна Костенко не описує війну, вона розповідає її жахливі наслідки. Скульптори увічнюють пам’ять про героїв обелісками, художники пензлем, письменники ж словом. Ліна Костенко увічнила пам’ять солдат словесним обеліском — віршем "Тут обелісків ціла рота". Скільки кладовищ виникло після війни! На них поховано не одну роту. Скільки людей загинуло! Війна перервала тисячі молодих життів, перервала, не давши сказати найголовніші слова, не дозволивши побувати "у снах юнацьких". Скільки горя зазнав наш народ, бо втратив свій цвіт:

Лежать наморені солдати,

А не проживши й півжиття!

Війна прокотилася нашою землею, принісши багато горя, скалічивши життя людей. Наші люди, маючи велику волю до життя, перемогли і почали нове життя, намагаючись забути страхіття війни. Та війна не пішла від нас зовсім, вона постійно нагадувала про себе, продовжуючи забирати життя людей, калічити їхні долі. Про жахливі, криваві наслідки війни розповідає Ліна Костенко у поезії "Пастораль XX сторіччя". В мирний час на лоні чарівної природи, створеної для життя і любові, відбувається жахлива трагедія: трійко хлопчиків-пастушків розбирали заіржавілу гранату — "покиддю війни… Павло, Сашко і Степан… їх рвонуло навідліг". А потім, "коли зносили їх, навіть сонце упало ниць". Та чи можна таке пережити в мирний час, коли все народжується і цвіте, спадають вечори і світанки?! Ліна Костенко нагадує про страшну долю матерів, які на війні зазнали чимало горя:

І ніяка в житті Аріадна

Вже не виведе з горя отих матерів.

Пастораллю двадцятого сторіччя назвала поетеса свій вірш, прагнучи підкреслити те, що відгомін війни триватиме весь XX вік, що війна позначилася на ньому і навіть у мирний час нагадуватиме про себе.

Поезія Ліни Костенко, присвячена війні, дуже лаконічна і точна, вона звучить без надриву, але кожне слово в ній виважене і несе в собі смислове й емоційне навантаження, кожне слово говорить війні "НІ".



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.