Українська література - шкільні твори - 2022

Психологічна навантаженість роману Л. Костенко «Маруся Чурай» (3 варіант)

Всі публікації щодо:
Костенко Ліна
Чурай Маруся

Варіант 1

І сьогодні в серцях українських людей живуть пісні легендарної поетеси-співачки з Полтави Марусі Чурай, що ввійшла в нашу історію світлою, але водночас трагічною постаттю. Легенда про цю талановиту дівчину обросла такими життєвими подробицями, що їх сприймаємо як реальність. Про Марусю Чурай написано повісті, п’єси, поеми. Одним із найвідоміших творів про Марусю Чурай є роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай".

Цей твір зацікавлює та інтригує читача вже з перших рядків, адже починається він досить своєрідно — з кульмінації — суду над Марусею. Дівчину звинувачено у смерті Гриця, її коханого. Біль обпікає душу дівчини, бо вона невинна. Отруту вона приготувала для себе, а Гриць самохіть випив її. Дівчині боляче ще й від того, що вона не може зрозуміти, що сталося з її коханим, чому він змінився, чому зрадив. Марусине кохання виросло, як пісня, з повноти душі, тому важко їй простити зраду, тому й відмовляє вона Грицю, який повернувся до неї з каяттям і проханням стати його дружиною. Маруся вважає, що розтоптане зрадою кохання неможливо відродити. Для неї воно було єдине, священне:

Моя любов сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі…

Маруся не промовила жодного слова виправдання на суді. Свою таємницю вона довіряє лише Сонцю:

Не помста це була, не божевілля,

Людина спроста ближнього не вб’є.

Я не труїла. Те прокляте зілля

Він випив сам. Воно було моє.

Ці слова звучать як гімн коханню і вірності. Маруся не бореться за своє життя, але її поведінка на суді — це відстоювання людської гідності, справедливості. Тому в даному випадку є всі підстави говорити про "високу" трагедію. Так, образи Марусі і Гриця — трагічні, життєве кредо Марусі — чесність. Вона не скоро зрозуміє причину свого нещасливого кохання. Гриць же "народився під та кою зіркою, що щось в душі двоїлося йому", він метався між двома світами — між піснями й лицарськими ідеалами Марусі та вишняківськими достатками й убогістю душі. Він не зміг зрозуміти злету Марусиної душі, повівся з нею жорстоко та егоїстично. Образ Гриця Бобренка надзвичайно складний і трагічний. Він увесь, крім хіба що серця, поринув у міщанське багно, душа ж його рвалася до Марусиних пісень.

Роман у віршах "Маруся Чурай" — це твір зрілого майстра. Це вершинна книга Ліни Костенко, яка в змалюванні образів роману проявила себе як тонкий психолог. Завдяки цьому твір вражає своєю психологічною навантаженістю.

Варіант 2

Ліна Василівна Костенко — не тільки талановитий майстер слона, геній літературної думки, вона ще й прекрасний психолог, знавець людських душ. Це засвідчують її твори, серед яких і поезії ("Світлий сонет", "Доля", "Моя любове, я перед тобою" тощо), й великі за обсягом твори, як, наприклад, історичний роман у віршах "Маруся Чурай".

Роман "Маруся Чурай" з’явився друком у 1979 році. У його основі — історична фабула: визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана Хмельницького, героїчна оборона Полтави. На цьому тлі розвивається сюжетна лінія кохання легендарної співачки Марусі Чурай і козака Гриця Бобренка.

Маруся Чурай наділена даром набагато глибше й гостріше за інших відчувати світ, а це значить, що вона близько переймається людськими радощами і стражданнями. Її поетична душа підноситься над буденними проблемами, але через це стає вразливою і незахищеного. Страшну трагедію переживає Маруся, коли дізнається, що її коханий одружується з Галею Вишняківною. Звичайно, вона багатих батьків дочка, у цьому Маруся їй не рівня, та як же ж потяг до світлого, як справжнє кохання? І жити хотів Гриць заможно, і пісні Марусіші чарували його душу, "це, як скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані":

Грицько ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Гриць не зміг жити з роздвоєною душею, випив отруйне зілля, що наготувала собі Маруся.

Повністю занурюємося у внутрішній світ переживань головної героїні у третьому розділі "Сповідь", коли Маруся, перебуваючи останні три дні життя у в’язниці, осмислює всі обставини, що призвели до трагедії, і "душа болить", серце розривається від болю втрати, хоч дівчина і не зізнається в цьому:

…Коли так душу випалила зрада,

То вже душа так наче й не болить.

Перша ніч минає з думкою про те, що ніколи вже не проведе вона Гриця в похід і не заспіває йому пісні. Не спалося на другу ніч: згадувалися часи дитинства, перше знайомство з маленьким Грицем, батьківські заповіти, зрада, підтримка Івана Іскри.

.. .А нащо це я згадую? Достоту —

як той німий, що в камені кричить.

Душа і тут знайшла собі роботу,

нема того, щоб сісти й відпочить.

А як згадаю, Боже, як згадаю,

таку печаль у серці розгойдаю! —

страждає народна співачка. Поняття "душа", "серце", "біль" тісно переплітаються в болісному внутрішньому монолозі Марусі Чурай, засвідчуючи її критичний стан, стан людини, яка обрала смерть. Чи не тому вона третьої ночі подумки вже блукає по кладовищу, прощається з рідною хатою, греблею: "Я завтра, сонце, буду помирати. Я перейшла вже смертницьку межу". З цього розділу ми дізнаємося і про душевні вагання Гриця. Йому теж не можна відмовити у переживаннях, та тільки ногами він ходив по землі, не міг осягнути неба.

Марусю помилував гетьман, наказ якого до страти встиг привезти Іскра, та сама вона покарала себе найбільше:

Моє життя — руйновище любові,

де вже ніякий цвіт не процвіте.

Втратила Маруся найцінніше — свій голос, свій талант. Згорає вона від внутрішніх переживань. І хоч письменниця не показує смерті співачки, та назва останнього розділу роману підказує це — "Весна, і смерть, і світле воскресіння". Та вічно житиме світла пам’ять про Марусю Чурай:

— Скажи, зозуле, скільки мені жити? — Кує зозуля… Цілий день кує…

Дивна поетеса, твори якої запам’ятовуються назавжди, талановито змогла передати перипетії внутрішнього життя героїні, її радощі й уболівання, її страждання й любов, безмежну, вічну. Тільки людина з великою душею здатна на це.

Варіант 3

Ліна Василівна Костенко — не тільки талановитий майстер слова, геній літературної думки, вона ще й прекрасний психолог, знавець людських душ. Це засвідчують її твори, серед яких і поезії («Світлий сонет», «Доля», «Моя любове, я перед тобою» тощо), й великі за обсягом твори, як, наприклад, історичний роман у віршах «Маруся Чурай».

Роман «Маруся Чурай» з’явився друком у 1979 році. У його основі — історична фабула: визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана Хмельницького, героїчна оборона Полтави. На цьому тлі розвивається сюжетна лінія кохання легендарної співачки Марусі Чурай і козака Гриця Бобренка.

Маруся Чурай наділена даром набагато глибше й гостріше за інших відчувати світ, а це значить, що вона близько переймається людськими радощами і стражданнями. її поетична душа підноситься над буденними проблемами, але через це стає вразливою і незахищеною. Страшну трагедію переживає Маруся, коли дізнається, що її коханий одружується з Галею Вишняківною. Звичайно, вона багатих батьків дочка, у цьому Маруся їй не рівня, та як же ж потяг до світлого, як справжнє кохання? І жити хотів Гриць заможно, і пісні Марусині чарували його душу, «це, як скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані»:

Грицько ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Гриць не зміг жити з роздвоєною душею, випив отруйне зілля, що наготувала собі Маруся.

Повністю занурюємося у внутрішній світ переживань головної героїні у третьому розділі «Сповідь», коли Маруся, перебуваючи останні три дні життя у в’язниці, осмислює всі обставини, що призвели до трагедії, і «душа болить», серце розрипається від болю втрати, хоч дівчина і не зізнається в цьому:

…Коли так душу випалила зрада,

То вже душа так наче й не болить.

Перша ніч минає з думкою про те, що ніколи вже не проведе вона Гриця в похід і не заспіває йому пісні. Не спалося на другу ніч: згадувалися часи дитинства, перше знайомство з маленьким Грицем, батьківські заповіти, зрада, підтримка Івана Іскри.

…А нащо це я згадую? Достоту —

як той німий, що в камені кричить.

Душа і тут знайшла собі роботу,

нема того, щоб сісти й відпочить.

А як згадаю, Боже, як згадаю,

таку печаль у серці розгойдаю! —

страждає народна співачка. Поняття «душа», «серце», «біль» тісно переплітаються в болісному внутрішньому монолозі Марусі Чурай, засвідчуючи її критичний стан, стан людини, яка обрала смерть. Чи не тому вона третьої ночі подумки вже блукає по кладовищу, прощається з рідною хатою, греблею: «Я завтра, сонце, буду помирати. Я перейшла вже смертницьку межу». З цього розділу ми дізнаємося і про душевні вагання Гриця. Йому теж не можна відмовити у переживаннях, та тільки ногами він ходив по землі, не міг осягнути неба.

Марусю помилував гетьман, наказ якого до страти встиг привезти Іскра, та сама вона покарала себе найбільше:

Моє життя — руйновище любові,

де вже ніякий цвіт не процвіте.

Втратила Маруся найцінніше — свій голос, свій талант. Згорає вона від внутрішніх переживань. І хоч письменниця не показує смерті співачки, та назва останнього розділу роману підказує це — «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Та вічно житиме світла пам’ять про Марусю Чурай:

— Скажи, зозуле, скільки мені жити? —

Кує зозуля… Цілий день кує…

Дивна поетеса, твори якої запам’ятовуються назавжди, талановито змогла передати перипетії внутрішнього життя героїні, її радощі й уболівання, її страждання й любов, безмежну, вічну. Тільки людина з великою душею здатна на це.

Варіант 4

Ця дівчина… Обличчя, як з ікон.

І ви її збираєтесь карати?!

А що, як інший вибрати закон, —

не з боку вбивства, а із боку зради?

Ліна Костенко. Маруся Чурай

Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» — це справжня симфонія краси людського існування. Про що написаний цей твір? Про дівчину-поетесу? Про криваві часи Хмельниччини? Про зраду в коханні? Мабуть, про все це разом, оскільки позачасові образи вписані в яскраве історичне тло і саме таке суголосся сучасного і минулого, надчасовість розв’язуваних у творі проблем виводить його на рівень вічних тем протистояння високого і низького, місця митця в суспільстві, нерівності людських душ.

У центрі роману стоїть, звичайно, образ головної героїні — Марусі Чурай, дівчини із надзвичайним поетичним даром, поетеси, співачки, виразника народної ментальності. Розповідь про трагічне кохання дівчини з легенди накреслена яскравими мазками на тлі історичних реалій України XVII століття.

У поемі Ліна Костенко виводить цілу галерею образів, намагаючись кожен з них подати у його психологічній глибині, хай навіть робить це всього тільки одним штрихом. Ось, наприклад, що говорить на суді Галя Вишняківна:

Вже тато наш і на весілля втратились,

а Гриць помер… а Гриця вже нема…

Уже цих двох рядків достатньо, щоб відчути, наскількі дрібні інтереси дівчини, щоб побачити, що має вона душу без польоту. Адже, втративши нареченого, Галя думає не про його смерть, його долю, а про витрати на весілля.

На противагу їй, Маруся, яку судять за вбивство, сама стоїть немовби мертва:

Вона ні слова не сказала праву.

Стоїть. Мовчить. І дивиться. І все.

Наскільки по-різному реагують на подію й на поведінку люди! І читач розуміє, що кожен реагує відповідно до того, якою є сама людина, наскільки висока чи нища її власна душа. Адже недарма говорять у народі: «Кожен судить по собі». Ось, наприклад, слова Бобренчихи:

Мовчить, бо стидно. Бачив Бог із неба.

Я знаю все, так наче там була.

В ту ніч вона сама його до себе,

розпутниця, обманом завела.

Невже це схоже на реакцію пригніченої горем матері? Ні, скоріше це реакція людини, яка ненавидить усіх, хто не схожий на неї, хто не відповідає її уявленням про правильне життя. Далі Бобренчиха влаштовує справжню сварку, звинувачуючи Марусю у розпусті, нечесності та навмисному вбивстві.

Тепер звернімо увагу на репліку Семена Капканчика:

Ось тут і суд на тому зупинився,

що знали ж всі, і Галя не глуха,

що сватав ту, а в тої опинився.

А хто ж із нас, як кажуть, без гріха?

Отже, в суді всі нібито говорять правду, але правда у всіх вимірюється власним світоглядом, власною душею. І стає вона різною правдою, тому й Гук сказав з цього приводу: «А правда, пане, слово більмувате. Воно не бачить, хто його сказав».

Створюється враження, що Бобренчиха і Галя жалкують зовсім не за смертю Гриця, сина й нареченого, а за втратою своїх ілюзій, мрій, бажань. Для одної — збагатитися за рахунок одруження сина, для іншої — вийти заміж за видного козака. І в такому контексті їхнє виставлене напоказ горе виглядає досить непривабливим і нещирим, тоді як мовчазне вмирання Марусі — приклад справжнього почуття і переживання.

Згадаймо тепер, із якою глибиною розуміння ролі митця і значення пісень Марусі для України виступає на суді Іван Іскра і як ницо звучить після цього голос Горбаня, що пліткує про героя. Ось вони — два світи, один — світ високих почуттів, і другий — світ пліткування, душевної убогості і потворності почуттів. І не торкнеться цей другий світ навіть ступнів Марусиних, хоч сичить біля її ніг, як змія.

І неначе зойк серед усіх цих пересудів, чується голос Марусиної матері:

За крок од смерті, перед вічним сном,

одного прошу:

у мою дитину

не кидайте словами, як багном!

Це прекрасний момент роману, коли вся сила материнської любові передана тільки кількома словами, однак вимальовується вся глибина трагедії матері, що бажає захистити свою дитину у будь-який момент її життя.

Досить глибоким психологічно виглядає внутрішній портрет Гриця Бобренка, який тут начебто вже сам і не виступає, але є в центрі загальної уваги як причина конфлікту. Звернемо увагу на кілька реплік різних персонажів про нього. Ось що говорить про нього Яким Шибилист:

Грицько ж, він міряв не тією міркою.

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

що все в житті двоїлося йому.

Отже, ми бачимо, що причиною трагедії став сам Гриць, який ніяк не міг вирішити, до якого берега пристати. Яким далі дає йому ще гострішу характеристику:

Від того кидавсь берега до того.

Любив достаток і любив пісні.

Це як, скажімо, вірувати в Бога

і продавати душу сатані.

А ось болючий спогад про зраду Грицька, який прийшов до Марусі напередодні страти:

Він говорив, і відбувалось диво.

Він зраду якось так перетворив,

так говорив беззахисно й правдиво,

неначе він про подвиг говорив.

Так, Грицько і Маруся на все в житті дивляться абсолютно по-різному. Маруся — цілісна натура, яка не приймає роздвоєності, не допускає зради, яка кохає Грицька і тоді, коли він приходить переможцем з війни, і тоді,, коли він виявляється зрадником. Але не може вона пробачити коханому, бо втратить тоді саму себе. Гриць же — людина роздвоєна, яка намагається поєднати в житті протилежні речі, «пісні й достаток», і через це гине й губить Марусю, яка втрачає сенс життя, втрачає свою пісню разом з коханням.

Роман «Маруся Чурай» являє собою глибоко психологічний твір, кожен образ у якому є ніби окремим штрихом до загальної картини існування митця у суспільстві, і, з другого боку, сам по собі розкривається в усій неоднозначності й прихованій внутрішній сутності. Психологізація кожного з персонажів здійснюється й через його власне мовлення, і через репліки про нього інших персонажів, і через свої вчинки. Однак слід зазначити, що для поезії Ліни Костенко характерне перш за все надзвичайне вміння через мовлення персонажа, через кожне його слово розкрити усю глибину його натури. І це вміння в романі «Маруся Чурай» виявилося якнайкраще.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.