Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси українського народу
Всі публікації щодо:
Чурай Маруся
Варіант 1
Що таке пісня? Це справжній скарб, в якому поєднуються талант і моральна краса людини. Тому з піснями Марусі Чурай рушали в походи козацькі полки гетьмана Богдана Хмельницького. Тому їх співав і співає український народ. І з тих пісень поставає талановита дівчина, віддана Батьківщині, вірна у коханні. Дзвінкий голос Марусі надихав запорозьких козаків на подвиги: Вона ж була як голос України, що клекотів у наших хорогвах! Адже вона і сама козачка. Хоч загинув батько, але загинув як «лицар», як козак. Ця дівчина пишалася своїми батьками, які навчили її бути сміливою, чесною, мати чуйну душу, навчили її мовчки переносити горе, а на це потрібна велика мужність. На все життя запам’ятала Маруся материнські накази:
? — Як не буде, не скигли, доню, то великий брид. Здушили сльози — не виходь на люди.
Болить душа — не виявляй на вид. І виросла Маруся, і покохала сусіда Гриця Боб-ренка, покохала щиро, віддано: «Моя любов чолом сягала неба». Скільки вона його чекала з походів, скільки виглядала! І тоді народжувалася пісня, що була як згадка про батька, який у народній пам’яті став вже «Орликом», як виклик на козацькі бої, як гімн Марусиному коханню. Дивувалися всі, навіть Богдан Хмельницький, який бився разом з Гордієм Чураєм:
Чи думав про Марусини пісні,
такі по Україні голосні,
що й сам не раз в поході їх співав,
і дивував, безмірно дивував, —
що от скажи, яка дана їм сила,
щоб так співати, на такі слова.
Але Марусю, її талант, зраджено Зраджено заради грошей. Здається, що весь світ вмер тоді у серці цієї дівчини. Вона не винесла зради, і коли Гриць прийшов до неї і випив зілля, що приготувала для себе, мовчала. За це була заарештована і засуджена до страти. Але ж ця дівчина, як говорить Іван Іскра, …не просто так, Маруся, Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа. Зрозуміло ж, що так можуть співати тільки люди, які мають чесні, чуйні серця, для яких кохати — так до кінця, для яких битися — так до крові, до смерті. Здається, що Маруся — продовження батьків, і її очима дивиться на світ загиблий Гордій Чурай. Для таких людей немає більшого щастя, ніж мати вільну, незалежну Батьківщину — Україну. Болить серце у них за знівечену Вітчизну:
Оце мій Київ, це моя вітчизна,
Ой, люди, люди, Божа подобина, до чого ж ви цю землю довели?! Голос, душу народу не можна задушити. Наближається страта, але люди не бачать у цій дівчині злочинниці, тому й чути:
Злочинниця — а так би й зняв би шапку. На смерть іде, — а так би й поклонивсь. Маруся втілює в собі моральну красу, несхитність українського народу, а найперше — його талант. Тому і не дають їй вмерти: приносить Іскра гетьманський універсал про її звільнення:
Таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить! Так, Марусине життя — як пісня: гордовита, смілива, нещаслива, але ж незламна. І шанують її люди і гетьман за те, що вона подарувала Україні голос, який допомагає у тяжкі хвилини життя, який надихає на боротьбу проти численних загарбників.
Талант не можна вбити як не можна знищити і моральну красу в серці людини. І звучатимуть вічно пісні Марусі Чурай, яка вірила в щастя для рідної України, яка вірила в кохання, хоч і була зраджена, її пісні — ніжний та твердий голос народу, тому і каже дяк, з яким Маруся подорожувала до Києва: Дишканти чув я, тенори, баси. А ти співаєш — душу всю проймає. Бувають, може, й кращі голоси, Але такого другого немає! Розіп’яти можна людину, розтоптати її душу, але пісню знищити неможливо. Пісні Марусі Чурай продовжили її життя, коротке, але змістовне. На мою думку, ці талановиті пісні ще багато років розповідатимуть про долю цієї дівчини, нагадуючи про те, що таланти і моральна краса не вмирають — вони залишаються жити вічно, як житиме вічно й український народ!
Варіант 2
Коли хочуть щось добре сказати про народ, то розповідають про його землю, гори, ліси й ріки. Згадують, яких великих людей дала ця земля світові. Творчість Ліни Костенко — приклад шляхетного служіння поезії й народу. Вона пише про стривожену душу людини, про її боріння та поривання до щастя крізь безпросвітні хмари й безнадійно скалічене життя. Від вірша до вірша, як сходинками, піднімається дедалі вище й вище поетична краса й велич поетеси, в якій розкривається історія, героїка, минуле й сучасне нашої України. Все це з найбільшим блиском втілилося у вершинному романі «Маруся Чурай». Про цю дівчину з легенди створено перекази, написано нариси, художні твори. До осмислення феномену її життя й творчості зверталися Г. Квітка-Основ’яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський, але про цю постать історія не залишила нам жодного свідчення. Інша річ — легенда! Вона і стала сюжетною основою роману Ліни Костенко, але поетеса по-новому осмислює його. Маруся Чурай — не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати, бути щасливою у сімейному житті. Вона успадкувала від своїх батьків благородство, душевну красу, співучий мамин голос.
Ідеалом кохання для Марусі є подружнє життя її батьків, яких доля звела «наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі». Таким самим безоглядним і сильним було й Мару сине кохання до Гриця. Вона мріяла про родинне щастя, де чоловік і жінка йдуть поруч все життя, зносячи радість і горе разом. У цьому виявляється прекрасна моральна риса героїні — відданість коханню, вміння йти на самопожертву заради подружнього щастя.
Марусине кохання виросло, як пісня, а коли урвалось, то, «як струна», на найвищій ноті, спалило душу на попіл, залишивши в ній єдине питання: «Чому Гриць покинув її, пішов свататись до Галі Вишняківни?»
Маруся не звинувачує його у зраді, а карає себе, що не розпізнала раніше свою нерівність із Грицем по духу, бо «нерівня душ — це гірше, ніж майна!» Так, зраду можна забути, але пробачити її не можна, вона так боляче ранить душу, безжалісно рве серце на шматочки. У тому і виявилась моральна краса Марусі Чураївни, що вона змогла пробачити Гриця, затамувати біль і образу, бо зрозуміла:
Моя любов сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.
Цими словами дівчина утверджує свою гідність, бо кохати так, як кохала Маруся, має кожна жінка.
Героїня твору мудра, вона добре бачить людські вади, намагається зрозуміти і, по змозі, виправдати їхні негідні вчинки. Тому й не осуджує самовпевнену Галю, яка зважується взяти переможену суперницю на глум. Маруся стоїть вище цього, це ще одна з визначних рис, яка виділяє героїню з-поміж усіх інших. На відміну від міщанських поглядів Галі, Маруся не стане додатком свого чоловіка, як Вишняківна, бо керується словами батька, який не сушив собі голови земельними наділами, а «побачив свою долю, — ось ти, ось я, тепер нас буде двоє!»
Життєва мрія Марусі — не зрадити свій народ, бути завжди потрібною людям, своїй Україні. Весь твір пройнятий почуттями любові до рідної землі, вони передаються й головній героїні.
Подорожуючи з Полтави до Київської лаври, Чураївна ніби прозріває й усвідомлює свою причетність до долі народу, бо бачить горе розтерзаної України. Душа дівчини оживає від дотику до страждань співвітчизників, пробуджуючи в ній нові риси. Вона найкраща представниця своєї нації, для якої Україна стала другою матінкою. Виявляючи свої патріотичні риси справжньої людини-борця, Маруся гідна того, щоб Україна визнала її своєю донькою.
За словами Івана Іскри, Чураївна — це голос України, це — пісня, це — душа її! Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький:
Її пісні — як перло многоцінне.
Як дивен скарб серед земних марнот.
Душа Марусі була завжди відкрита до всіх, і тому серце дівчини сповнювалось гордістю, коли вона чула, як козацький полк співав її пісні, вирушаючи в дорогу.
Її пісні безсмертні й досі, бо талант співати і складати пісні притаманний нашому народові. Українська пісня — це бездонна душа, це наша слава. Ми всі зачаровані нею, бо вона оточує кожного ще з дитинства. Лине легко, як сон, над колискою дитини, зворушує словами кохання, піднімає на боротьбу проти ворога. В цьому і постає перед нами талант Марусі Чурай, який зберігається у пісенній скарбниці України.
Минають роки, за вікном XXI століття. Залишились у сивій давнині спогади про звитяжні подвиги українського народу, про страждання й муки, біль і розчарування, про сподівання на краще. Життя не стоїть на місці, а лине далі, не залишаючи нам можливості виправляти свої помилки.
Але не забути нам чудової дівчини з легенди, яка стала взірцем вірного, самовідданого кохання, гідності й непереможності. Я згодна з тим, що людина ніколи не повинна ставати на коліна, принижуватись, а має йти тернистим шляхом життя з високо піднесеною головою. І нехай Гриці, яких зараз теж багато, поміркують, що для них більше важить: гаманець із грішми, чи щире, любляче, незрадливе серце, що палко б’ється.
Варіант 3
Ця дівчина не просто так, Маруся
Це - голос наш!
Це - пісня!
Це - душа!
/ Маруся Чурай /
Маруся Чурай, автор багатьох пісень, що стали народними - дівчина з легенди. Навіть на запитання: чи справді вона існувала, немає однозначної відповіді. Деякі джерела підтверджують, що вона дійсно була: серед документів XV-XVІ століть знайдено її смертний вирок. Дехто ж її існування заперечує. Так чи інакше, але про Марусю складали легенди, про неї писали і письменники, і поети, і літературознавці. Складено навіть її приблизну біографію, згідно з якою Маруся Чурай народилася 1625 року в родині урядника Полтавського козацького полку і померла 1653 року від сухот.
Її коротке життя було красивим і трагічним. Вона була народжена для кохання, але воно й спричинилося до трагедії. у поетів завжди дуже чутливе серце - зрада коханого виявилась надто тяжким випробуванням для дівчини, вона отруїла Гриця, за що їй було винесено смертний вирок. Лише в останню хвилину надійшла звістка про помилування…
До образу Марусі Чурай зверталися у своїх творах Боровиковський, Руданський та Старицький. Котляревський використовував її пісні у "Наталці Полтавці".
Більше трьох століть образ Марусі продовжує хвилювати усіх, кому дороге наше минуле, "наша пісня, наша дума", хто відчуває поетичну душу українського народу.
До цього образу звертається і талановита поетеса Ліна Костенко.
Її поема починається з картини суду - з вершини страждань дівчини. Але не випадково не осуд, а співчуття викликає Маруся у більшості людей:
Злочинниця - а так би й зняв би шапку,
На смерть іде - а так би й поклонивсь.
Який же характер треба мати, щоб викликати у людей такі почуття?
Чураївна успадкувала від батька-козака благородну душу, від матері - прекрасний голос, та від усього українського народу - справжній талант, що зробив її співучою душею України. Її пісні співали закохані, з її піснями також йшли у бій. Дехто навіть був не в змозі повірити, звідки таке бралося:
Які там "Засвіт встали козаченьки"?
А цілий полк співає. Дивина
Це щось для дівки, сину, височенько.
Не вірю, щоб складала це вона. -
каже Бобренчиха, мати Гриця.
Взагалі протиставлення образів Марусі та Гриця, її кохання і причини особистої трагедії, спостерігається протягом майже усієї поеми.
В хаті Марусі панувала любов і взаємна повага, у Бобренків не вщухала лайка.
Маруся - вірна дочка свого батька, що загинув як герой, вона - вірна дочка свого співучого і героїчного народу:
… Усе, як є - дорога, явори,
Усе моє, все зветься - Україна.
Така краса висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори.
Саме в цьому криється таємниця її надзвичайної духовної сили, і саме тому її пісні надихають інших.
А Гриць - "він же Бобренко, він же не Чурай", він "від того кидавсь берега до того: любив достаток і любив пісні". Але, мабуть, пісні не змогли оживити його душу. Тому і виявився він здатним зрадити високу Марусину любов, кохання "що сягало хмар", обравши некраси ву, але заможню Галю, яку необов’язково було навіть любити. "Нерівня душ - це гірше, ніж майна".
так, обмежений Гриць був нерівнею співучій душі, він був не здатний її зрозуміти. Але це розуміли інші люди, що чули в піснях Марусі голос рідного краю і самі були спроможні мати високі почуття.
Навіть Богдан Хмельницький віддає наказ про її помилування не лише з огляду на заслуги її батька:
Що помагає не вгасити духа,
Як не співцями створені пісні?
Про наші битви - на папері голо,
Лише в піснях вогонь отой пашить.
Таку співачку покарать на горло, -
То це ж не що, а пісню задушить.
Чи може бути більшим визнання? Пісні Марусі Чурай стали своє-рідним духовним літописом України, цінністю, яку неможливо знищити, не знищивши значну частину душі усього народу. Хіба у справжніх людей, патріотів своєї Вітчизни, рука підніметься на таке?
Так ніжна дівчина, що жила високим коханням, стала легендою свого краю, його піснею, часточкою його історії.
І хоч багато різного було, і різні люди жили в Україні, справжнє обличчя нашої вітчизни творили такі Чураї, а не бобренки.
Великий той народ, який має таку історію, таких предків і таку пісню.
