Українська література - шкільні твори - 2022

«Чурай — той так: побачив свою долю: — ось ти, ось я, тепер нас буде двоє. А Гриць не так, то розум десь не татків. — З’єднаєм що, нестатки до нестатків?» за романом Л. Костенко «Маруся Чурай»

Всі публікації щодо:
Костенко Ліна
Чурай Маруся

Роман «Маруся Чурай» відомої української письменниці Ліни Костенко є видатним і яскравим явищем в художньо-історичній українській літературі. Поряд з особистим життям героїні роману у творі зображуються політичні і соціальні перипетії життя українського суспільства XVII століття, очевидцем яких і була героїня роману Маруся Чурай. Роман виховує у нас почуття пошани до своїх предків і почуття любові до свого народу. В ньому письменниця втілила страждання і прагнення всього тогочасного суспільства, а образ Марусі Чурай стає втіленням образу рідної України.

«Буває часом сліпну від краси,

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є — дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна».

Серце головної героїні роману відкрите для будь-якої чесної людини, а всі свої найсвітліші і найглибші почуття Маруся Чурай висловила у своїх піснях. Героїня швидка на розум, чиста серцем, а крім того, вона наділена музичним і поетичним талантом. Для Марусі головним способом висловлювати свої почуття та думки є саме пісня:

«В розмові я, сказати б, то не дуже.

А в пісні можу виспівати все», —

зізнається Маруся.

Дівчина виросла у гарній українській родині, в якій панували вболівання за щастя народу і любов до Батьківщини, в якій шанувалася народна мораль і одвічні людські цінності. Батько Марусі Гордій Чурай, як і його донька, мав чисте серце і швидкий розум, він не терпів знущань над людьми і кривди, а головне — до останніх днів залишався мужнім оборонцем своєї рідної землі і полум’яним патріотом. Про подвиги Гордія в народі навіть пісні складали і передавали їх із вуст у вуста, а потім — із покоління в покоління.

«…пішов у смерть — і повернувся в думі,

і вже тепер ніхто його не вб’є».

Якщо ж казати про матір Марусі Чурай, то ця жінка була матір’ю у повному сенсі цього слова, матір’ю усьому на землі, матір’ю по своїй суті. Не випадково, звертаючись до Марусі, Гриць казав «Тут двоє матерів, твоя і Божа». І це було істинною правдою, бо образ матері в романі підносив позицію жінки на найвищий щабель.

Звичайно ж, найбільш радісні миттєвості у своїй творчості героїня роману переживає в ту пору, коли її кохання було щасливим, коли в піснях вона висловлювала свої любовні почуття.

«Любились ми, не крилися. У мене

душа, було, піснями аж бринить».

Своє серце Маруся Чурай віддала Грицеві Бобренку. Це був справний козак і вродливий парубок, але за своїм характером він дуже відрізнявся від батька дівчини. Якщо Григорій був рішучою і твердою у своїх рішеннях людиною, то Гриця ми бачимо як безхарактерного і слабовільного хлопця. Він й досі перебував під впливом Бобренчихи — своєї матері, яка нічого й слухати не хотіла про одруження свого сина з Марусею. У відповідь на розповідь Гриця про їхні почуття Бобренчиха казала: «затям, любов любов’ю, а життя життям». Марусине ж кохання до Гриця було сильним, щирим і безоглядним, і її трагедія полягла в тому, що її почуття поглинула міщанська трясовина родини Бобренків:

«Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі».

Щиро, але безнадійно кохає героїню роману полковий обозний Іван Іскра, звиклий до випробувань і битв. Тільки-но заграє труба до нового походу, цей сміливий і справний козак одним з перших відгукується на поклик гетьмана і стає під корогви у перших лавах. Святе і найперше для Івана — це обов’язок перед співвітчизниками і Батьківщиною. Прощаючись з дівчиною, він каже їй:

«І знов земля кипить у боротьбі,

І знову я належу не собі».

Є у романі «Маруся Чурай» і другорядні позитивні та негативні образи, без яких неможливо уявити собі цього твору. Перш за все, слід назвати дяка, мудру та просту людину, яка глибоко переймається долею рідної країни і багато чого бачила на своєму віці. Та це позитивний образ, а усе негативне втілено у родині Вишняків, для яких на першому плані стоять матеріальні цінності, а ось про духовні вони зовсім забули. Не в кращому світлі показав себе і Гриць Бобренко. Якби за своїм характером він був схожим на батька Марусі, напевно, доля героїв твору склалася зовсім по-іншому. На жаль

«Чурай — той так: побачив свою долю:

— ось ти, ось я, тепер нас буде двоє.

А Гриць не так, то розум десь не татків.

— З’єднаєм що, нестатки до нестатків?»



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.