Українська література - шкільні твори - 2022

Теми, підказані життям (збірка «Над берегами вічної ріки», цикл «Пам’яті безсмертна діорама»)

Всі публікації щодо:
Костенко Ліна

Я сповідую віру, , у якій оточують німбом не святих, непророків,

апросто щасливих людей.

Ліна Костенко

Поезію Ліни Костенко знають, люблять і залюбки читають мільйони людейв Україні. Навіть ті, хто затято не люблять усього українського, слухаючи їївірші, захоплюються їхньою природною красою та милозвучністю, вишуканістюпоетичного вислову. Дійсно, поетеса виважує кожне своє слово, боячисьнещирості, похапливості в поезії:

Страшніслова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чогоїх почать, бо всі слова були уже чиїмись.

Збірки «Над берегами вічної ріки» та «Пам’ятібезсмертна діорама» розвивають загалом притаманні поезії Ліни Костенко мотивифілософії народної мудрості, причому насамперед історія для неї — пригадування, відшукування слідів минулого, збережених у давніх фольклорних переказах, думах, піснях, старих книжках, у пам’яті культури.

У творчості Ліни Костенко історичність співзвучна із сучасністю, традиція пов’язана із символами сьогоднішнього дня, отже, не-


має чіткого поділу на минуле тасучасне, найважливішим для людини є збереження пам’яті:

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Світає день втерновому галуззі.

Кладуть вітри смичокна тятиву.

Десь голос мій шукає давніх друзів, і хтось чужийкричить мені: ау!

І знову тиша. Лишблукають луни.

Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.Сосновий ліс перебирає струни над берегами вічної ріки.

Образ «вічної ріки»передає відчуття плинності часу, змінності всього на світі, але, з другогобоку, він передає і неперервність історичного часу, спадковість здобутківбагатьох поколінь. Минуле набуває в поезії Ліни Костенко особливоєактуальності саме через відшукування вічної мудрості, вічних цінностей.

Роздуми поетесирухаються від історії до сучасної цивілізації і навпаки. Сучасність, звичайно, інша в технологічному, матеріальному, суспільному розумінні, але треба пам’ятати, що, крім незмінних гуманістичних вартостей, незмінною завжди залишаєтьсясутність добра і зла, моральності та аморальності. Тому між століттями існуєестафета глибоких людських вчинків, але й естафета зради. Першу необхіднозберегти неперервною, а другу обов’язково треба перервати:

Різні буваютьестафети.

Міщани міщанам передають буфети, заяложені ложки, тупіножі, глупоту свою й думки чужі.

Різні буваютьестафети.

Воїни воїнам передають багнети, майстри майстрам — своїтаємниці, царі царям — декрети й темниці.

Різні буваютьестафети.

Передають поетам поети із душі в душу, із мови в мовусвободу духу і правду слова.

Отже, найбільшоювартістю є неперервність правди мистецтва, яке творить душу людини, змушуючи їїзамислюватися над сенсом


свого власногоіснування та сенсом існування цілого світу. Ліна Костенко захопленагуманістичними ідеями, які є способом протистояння культури й традиції глухомутехнологізму. Людина завжди стоїть перед вибором — протистояти зубожінню чипливти за течією, змиритися із зміщаненням, зменшенням людської вартості. Іліричний герой Ліни Костенко ніколи не сумнівається у своїму виборі, оскільки:

Життя іде івсе без коректур, і час летить, не стишує галопу…

І треба кожній людині пам’ятати, що вона повинна«зробити щось, лишити по собі».

Поетичний світ ліричного героя Ліни Костенко дуже складний, оскількивона витворює свою реальність, що існує за певними внутрішніми законами. Їїгерой мусить нести на собі печатку відповідальності за весь світ, за своюБатьківщину, за минуле, за майбутнє. Він відрізняється від інших людей самоюмірою своєї занепокоєності проблемами світу:

Ти, Дон Кіхоте, може, біснуватий?

Що в тебе є? Печаль і далина.

Тобі не досить — просто існувати?

Ти хочеш побороти чаклуна?

Он смертьтвою лулукає совою.

Так, її герой — вічний Дон Кіхот, людина, яка бореться зі світовимзлом навіть тоді, коли всі інші мовчать, змирилися. Тому навіть в інтимнійліриці поетеси прориваються такі рядки:

І в житті, як на полі мінному, я просила у цьому сторіччі хоч би той магазинниймінімум: люди, будьте взаємно ввічливі.

І якби на темоя воля, написала б я скрізь курсивами: так багато на світі горя, люди, будьтевзаємно красивими!

Заклик до збереження внутрішньої краси, душевногобагатства, людяності — основні струмені поезії Ліни Костенко. І тому поетесапосідає виняткове місце в українській поезії не завдяки якимось надзвичайнимтворчим експериментам, а завдяки своїй сильній особистості, принциповомузапереченню позиції пристосуванства, яке характеризувало багатьох радянськихписьменників.

Ліна Костенко — видатна українська поетеса, лірик, глибокий філософ, що намагалася ніколи не зраджувати своїм принципам і своємупокликанню. Вона належала до покоління шістдесятників — покоління, яке післядовгої боротьби нарешті знайшло у собі сили заговорити про національні цінностіта ідеали, і стала справжньою гордістю та окрасою української літератури.

Світосприйняття Ліни Костенко трагічне, але в її ліриці про-слідковується незламність, віра у глибоку значимість, а отже, і у вічністьлюдини. Поетеса примушує нас замислитися над багатьма проблемами життя, осмислити їх і знайти можливі шляхи вирішення. Частина її віршів присвяченароздумам про цінність митця, його місію на землі та долю в сучасномусуспільстві. Саме конфлікт неординарної, творчої людини з навколишнімсередовищем спостерігається у вірші «Кольорові миті». Цей твір змушує нас замислитисянад вічними істинами і над тим, ким ми є і що може кожен з нас принести новогов цей світ. Ось як вона пише про справжніх талановитих майстрів:

При майстрах якось легше.

Вони — як Атланти, держать небо на плечах.

Тому євисота.

Трагічними у житті молодої поетеси були рокивійни. У цей час Ліна Костенко пише свої перші вірші, з яких уже відступилодитинство і віра в добрих казкових героїв. Дитячу душу заполонила великатрагедія війни.- З цього часу вона заговорила зі своїм народом щиро і відверто, і її обличчя в поезії навіки залишилось правдивим.

Минали роки, війна відійшла у минуле, але час від часу вона все-такинагадувала про себе. Мене сильно вразили страшні рядки поезії «Пастораль XXсторіччя». Троє юних пастушків — Сашко, Павло і Степан — бавлячись, розбиралигранату:

їх рвонулона відліг. І бризнуло кров’ю в багаття.

І несли їх діди, яким не хотілося жить. Пам’ять про війну залишаєтьсяназавжди у серці Ліни Костенко. У поезії «Тут обелісків ціла рота» — глибокатуга і печаль ліричного героя за солдатами, які змушені були віддати своємолоде життя на війні:

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.


Лежатьнаморені солдати,

а не проживши й півжиття.

Та якою б не була поезія Ліни Костенко, мужньою чи суворою, безкомпромісною чи категоричною, все ж таки це жіноча поезія, яка є дужерізноманітною. Присутні в ній любов і розчарування, ностальгія і смуток зарідною землею. Поетеса багато розмірковує над тим, хто така людина і що воназалишає по собі своїм нащадкам. Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебеособисто, зостанеться у спадок твоєму роду, а потім і народу? НеповторністьЛіни Костенко полягає, перш за все, в усвідомленні унікальності кожної митіжиття:

Життя іде івсе без коректур,

І якнапишеш, так ужб і буде.

Поетеса закликає любити і берегти все, що нас оточує, бо вононеповторне: і кожна травинка, і кожна рослинка. Але особливо ми повинні берегтите, що дісталося нам у спадок від попередніх поколінь, адже ми є носіямидуховних цінностей нашого народу.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.