Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Зображення минулого українського народу в романі Ліни Костенко «Маруся Чурай»
Всі публікації щодо:
Костенко Ліна
Чурай Маруся
І. Тематичне розмаїття роману «Маруся Чурай». (Маруся Чурай — легендарна українська Сафо. Вона співала пісень, які йшли в народ. З ними козаки виходили в похід, ними матері оплакували загибель своїх синів, з ними дівчата чекали своїх наречених. Але доля легендарної Марусі тісно переплітається з долями вигаданих героїв і реальних історичних осіб. Твір насичений філософськими роздумами про людське буття, екскурсами в минуле України.)
II. Роман «Маруся Чурай» — енциклопедія народного життя середини XVII століття.
1. Деталі побуту і звичаїв козацтва й міщан Полтави. (Про деякі деталі побуту жителів Полтави у XVII столітті ми дізнаємося зі спогадів Марусі Чурай про свято Івана Купала:
А ще згадалось — колесо вогненне
З гори в долину котиться повз мене…
Пливуть вінки, і мій пливе, не тоне.
А на Водохреща «На Ворсклі хрест вирубують опішнями. Заллють водою, уморозять в лід…». Перед нами проходять яскраві спогади дитинства Марусі про буденні турботи хліборобів, про зимові свята, зустріч весни:
…Зима тікає, підібравши поли.
А вже співають, корогви несуть.)
2. Подорож у минуле України. (Маруся Чурай після смерті Гриця та суду не може більше залишатися в Полтаві і йде на прощу до Києва. Дорогою вона зустріла мандрівного дяка, який розповів їй про події, що відбувалися в місцях, які вони проходили. Перед внутрішнім зором героїні постають картини героїчної боротьби українців із Кончаком, образи Остря- ниці, Наливайка, страшного руйнача України Єремії Вишневецького.)
3. Земля велика, радості нема. (Мандруючи Україною, подорожні стукають у двері чужих хат, але їх не пускають, оскільки бояться моровиці, що йде з Поділля. Дяк і Маруся знаходять прихисток на цвинтарі, а далі на лубенській дорозі бачать людей, що лежать під лісом на траві і тримають у руках запалені свічки. Ці люди тікали з Волині від голоду, та вже нікуди не дійдуть, помруть просто на дорозі.
Київ зустрів їх руїнами, що залишив по собі литовський гетьман Януш Радзивілл:
Сади стоять, померлі від пожежі.
Людей немає. Коні не іржуть.
Лиш на валах не обгорілі вежі
Стирчать у небо. Попіл стережуть.)
ІІІ. «Ой люди, люди. Божа подобизна. До чого ж ви цю землю довели?!» (XVII століття відзначені в історії нашої держави неймовірними утисками Польщі, міжусобицями і страшною Руїною. Три століття минуло і Україна знову пограбована, поруйнована, але вже своїми синами — яничарами: занедбана земля засіяна бур’янами, світять порожніми вікнами покинуті хати спорожнілих сіл. ІЦо буде з Україною далі? Роман Ліни Костенко не дає відповіді, він застерігає нас не переходити ту межу, звідки повернення буде неможливим.)
