Українська література - шкільні твори - 2026

Проблема зради, злочину і кари в романі Ліни Костенко «Маруся Чурай»

Всі публікації щодо:
Костенко Ліна
Чурай Маруся

I. Відблиски легенди. (До легенди про співачку з Полтави, яка створила більше трьохсот пісень, зверталося багато письменників і поетів. Але новаторство Ліни Костенко полягає в тому, що вона через розкриття образу Марусі Чурай показала трагічне життя українського народу у XVII столітті. Роман, вражаючи читача картинами спустошених сіл, злочинами Яреми Вишневецького, підводить до глибоких роздумів над долею Вітчизни.)

II. Поетизація моральних цінностей українського народу в образі Марусі Чурай.

1. «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це голос наш. Це — пісня. Це — душа». (Народна легенда, а слідом за нею і Ліна Костенко наділили Марусю неабиякою вродою, поетичним і музичним хистом, чарівним голосом. Та крім усіх талантів дівчина вирізняється почуттям гордості, неприйняттям зради, злочину і в стосунках між людьми, і в ставленні до Батьківщини. Маруся Чурай виросла в сім’ї, де шанували народну мораль, де мріяли про щастя для народу.)

2. «Нелегко, кажуть, жити на дві хати. А ще нелегше — жить на дві душі». (Маруся Чурай віддано покохала Гриця Бобренка. Це кохання було взаємним. Молоді мріяли про одруження, але стара Бобренчиха хотіла собі багату невістку. Гриць піддався на благання матері і посватався до багатої Галі Вишняківни.

Дуже скоро хлопець зрозумів, що не може бути щасливим із Галею, та Маруся не вибачила йому. Зраду не можна ні забувати, ні прощати.)

3. «Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?» (Ні козаки, ні кошовий отаман, ні Маруся Чурай не можуть виправдати зради, проти кого вона не була б спрямована — проти людини, кохання чи держави. Зрада є злочин, і зрадник має бути покараний, якщо не людським законом, то Божим.

Гриць Бобренко зрадив, і він мучиться, він «сам собі шуліка», та його загибель була випадковою. Його смерть — це Божа кара за зраду передусім себе самого, свого кохання.)

III. «Хто — за Богдана, хто — за короля. А він за тих, которії не проти». (Ліна Костенко не ідеалізує минувшину, свій народ. У романі «Маруся Чурай» крім справжніх героїв, які заради Батьківщини не вагаючись віддадуть життя, є й обережний Горбань, який насамперед дбає про себе; є й поважний Вишняк, готовий змовитися зі шляхтою; Галя Вишняківна, яка готова розтоптати чуже життя і гідність. Є й Бобренчиха, яка «воювала — за курку, за телицю, за межу» і за все життя зрозуміла одне: «багатому і діти чорт колише, а бідному і янгол не рідня». Але не такі люди визначають справжній характер українського народу. Гвір Ліни Костенко — це відповідь тим, хто звинувачує наш народ у непостійності та зрадливості. Справжні українці — це чесні, благородні, вірні коханню люди і віддані патріоти Батьківщини.)