Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у твоpчості Ліни Костенко
Всі публікації щодо:
Костенко Ліна
Варіант 1
Загальнолюдські цінності. Напевно, це система норм людської моралі, обов’язки людини щодо суспільства, своєї Батьківщини і один до одного, повага до людської гідності. А ще — це і справедливість, чесність, правди, любов до людини. І напевно, засудження жорстокості, лицемірства, віроломства, боягузства, заздрощів, наклепу… А також розуміння добра і зла.
Справедливість. Хтось про неї забув, бо шістнадцять років удавали, що такого поета, як Ліна Костенко, нема, просто не існує; зуміли відірвати, затиснути, сховати від народу.
У своєму вірші "Доля", розмірковуючи про свою громадянську позицію, вона пише: "Поезія — рідна сестра моя. Правда людська — наша мати". І цій правді чесно і мужньо поклялася поетеса до остатку служити. Ось І з’явилися книга поезій "Зоряний інтеграл" та збірка "Княжа гора". "Мужність не дається напрокат", — так зазначає Ліна Костенко.
Які ж загальнолюдські цінності осмислює вона своєю творчістю?
Будучи сама чесною і безкомпромісною; поетеса звертається до "співців краси земної" "гартувати голоси не пустослов’ям пишним та барвистим <…>, а заспівом в дорозі нелегкій".
Глибокий біль і правда. Славні сини українського народу розстріляні, замордовані в концтаборах, а потім реабілітовані "хоч посмертно, зате — своевременно".
Пропадали ж люди ні за гріш,
Перед смертю лаявся Косинка.
Божеволів у тюрмі Куліш.
Курбас ліг у ту ж промерзлу землю!..
Опис кладовища, де стоять обеліски з прізвищами, датами.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття.
"Тут обелісків ціла рота"
Вони віддали життя за свою рідну землю, захищаючи її від загарбників. Найцінніше на землі — життя людини. Це цінність, вище від якої немає у світі.
А хто ж тоді відповість за безневинні жертви жахливого голодомору 1932—1933 років? А жертви жахливих репресій? їх мільйони. Де їм пам’ятники, обеліски — як знак пошани?
"Пастораль XX сторіччя". Павло, Сашко і Степан розбирали заржавілу гранату. І "…їх рвонуло навідліг", "бризнуло кров’ю в багаття", "…личка вже не було. Кісточками, омитими кров’ю, осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць".
Це пастораль XX сторіччя. Давній жанр в літературі. Читаєш і бачиш, як на тлі прекрасної природи благородні пастухи і пастушки грали, співали, кохалися. Мир і благодать панувала між ними. Волає, кричить поетеса: "Бережіть життя дітей! Кому потрібні криваві наслідки війни?"
Велику цінність для Ліни Костенко мають духовні, мистецькі цінності — все, що прийшло до нас у спадок від попередніх поколінь. Про це багато сказано у збірці "Княжа гора". Сучасна людина мусить знати історію, побут, культуру свого народу. Вона повинна, бути спадкоємницею цінностей минулого. І щоб словами Т. Шевченка за поезією "Княжа гора", кожен українець міг сказати: "Але у вітчизни ніхто не одніме мене". Це теж велике і людське.
Усе в світі коштовне й неповторне. Його треба берегти, шанувати: людину, природу, історію, культуру, традиції свого народу, добро і святу свою землю.
Слова ці вражають і серце, і глузд,
І їм не шукайте заміну.
Слова ці вишневі з Сосюриних вуст:
"Любіть Україну! Любіть Україну!"
Це слова Івана Драча. Вони наскрізь пронизують творчість Ліни Костенко, чесну, мужню, безкомпромісну. Це і е ті загальнолюдські цінності, які вона утверджує на землі своєю поезією.
"Життя іде і все без коректур…" (твір-мініатюра)
В шістдесяті роки в літературу влилась когорта молодих митців, серед яких визначилась і Ліна Костенко, чиї перші книжки засвідчили, що на небосхилі української поезії спалахнув дужий талант.
Серед безлічі важливих тем вона виділяє, можливо, найголовнішу — людина, її душа, сенс її життя. Поетеса наголошує, що життя — це мить, яка не повторюється. Того, що було вчора, не повернути, не від коректувати.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Не висушити сліз, які хтось пролив через тебе, не загоїти болю, якого ти завдав. Отже, треба жити не за чернеткою, сподіваючись, що колись все можна повторити або виправити. А тому не можна бути байдужим до людей, до природи, до батьківщини. Треба
зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Ти прийшов у світ, щоб залишити по собі світлий слід, щоб творити добро, щоб нести любов.
"То ж не будь байдужим, не засмічуй своєї душі, дивись на світ добрими очима", — закликає читачів Ліна Костенко.
Отже, живи, людино, цінуй красу, будь цілеспрямованою, духовно багатою і щедрою на добро і
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
Варіант 2
Ліна Костенко увійшла в українську літературу в 60-ті роки нашого століття. Ця письменниця заявила про себе чіткою громадянською позицією, мужністю, але водночас і ніжністю, високим філософським змістом своєї поезії. А ще високими вимогами до себе, до своєї творчості. Це засвідчено у вірші «Доля»:
Великі поети не вміють писати віршів
Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав
Графоманові краще.
Графоман вирішив написати — і написав.
Для поетеси аркуші паперу, списані рядками — це «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самою собою». Поезія для Ліни Костенко — це крик її згорьованої душі, серця, що обливається кров’ю.
У творах цієї поетеси багато роздумів над проблемою добра й зла, дисгармонійності в житті людини, осмислення значення навколишнього світу й свого місця в ньому. Не знаходячи часто гармонії в людському житті, Ліна Костенко шукає її в природі, змальовуючи чудові картини: «Вікна сплять, заскалив мороз їм сльози», «Блакитні вії хата підійма…» «Світить сонце оком загадковим» тощо. Поетеса наголошує, що зв’язок із природою, спілкування з нею є однією з найбільших людських цінностей.
Гармонія природи, якою так милується поетеса, співзвучна гармонії людських взаємин, яких так прагнула письменниця, і до яких вона намагалася наблизити своїх героїв. Особливу увагу письменниця приділила долі жінки, яка, звичайно ж, не була їй байдужою. Ціла галерея портретів, змальованих нею, розкриває красу жіночої душі — щирої, відданої й посправжньому шляхетної. Саме про це твори «Маруся Чурай», «Пелюстки старовинного романсу», «Апологія лицарства» та інші.
Трохи інший, пом’якшений, стриманіший у своїх почуттях образ ліричної героїні постає в інтимній ліриці Ліни Костенко: «Очима ти сказав мені: люблю», «Двори стоять у хуртовині айстр…», «В дні, прожиті печально і просто» та інші. Героїня цих творів страждає внутрішньо, не виставляючи напоказ і не нав’язуючи своїх почуттів:
«О, як я Вас люблю!.. Але про це не треба говорити».
Поезії Ліни Костенко глибоко пройняті філософською та історіософічною спрямованістю. Це виявляється у віршах, де проступають її життєві орієнтири: «Шукайте цензора в собі», «Між іншим», «О, не визискуйте гіркого меду слави», «Ще вчора була я висока» та інші. Тут письменниця розмірковує над сенсом життя, відстоює загальнолюдські, гуманістичні цінності, які є усвідомленням внутрішньої гармонії людини.
Зверталася Ліна Костенко й до біблійних мотивів. Поетеса індивідуалізує, наближає до нас у часі й просторі героїв біблійних легенд.
Своєю творчістю Ліна Костенко вписала назавжди своє ім’я в когорту українських талановитих письменників-гуманістів.
Варіант 3
Ліна Костенко увійшла в українську літературу в 60-ті роки 20-го століття. Ця письменниця заявила про себе чіткою громадянською позицією, мужністю, але водночас і ніжністю, високим філософським змістом своєї поезії. А ще високими вимогами до себе, до своєї творчості. Це засвідчено у вірші "Доля":
Великі поети не вміють писати віршів
Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав
Графоманові краще.
Графоман вирішив написати — і написав.
Для поетеси аркуші паперу, списані рядками — це "смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самою собою". Поезія для Ліни Костенко — це крик її згорьованої душі, серця, що обливається кров’ю.
У творах цієї поетеси багато роздумів над проблемою добра й зла, дисгармонійності в житті людини, осмислення значення навколишнього світу й свого місця в ньому. Не знаходячи часто гармонії в людському житті, Ліна Костенко шукає її в природі, змальовуючи чудові картини: "Вікна сплять, заскалив мороз їм сльози", "Блакитні вії хата підійма…" "Світить сонце оком загадковим" тощо. Поетеса наголошує, що зв’язок із природою, спілкування з нею є однією з найбільших людських цінностей.
Гармонія природи, якою так милується поетеса, співзвучна гармонії людських взаємин, яких так прагнула письменниця, і до яких вона намагалася наблизити своїх героїв. Особливу увагу письменниця приділила долі жінки, яка, звичайно ж, не була їй байдужою. Ціла галерея портретів, змальованих нею, розкриває красу жіночої душі — щирої, відданої й по-справжньому шляхетної. Саме про це твори "Маруся Чурай", "Пелюстки старовинного романсу", "Апологія лицарства" та інші.
Трохи інший, пом’якшений, стриманіший у своїх почуттях образ ліричної героїні постає в інтимній ліриці Ліни Костенко: "Очима ти сказав мені: люблю", "Двори стоять у хуртовині айстр…", "В дні, прожиті печально і просто" та інші. Героїня цих творів страждає внутрішньо, не виставляючи напоказ і не нав’язуючи своїх почуттів:
"О, як я Вас люблю!.. Але про це не треба говорити".
Поезії Ліни Костенко глибоко пройняті філософською та історіософічною спрямованістю. Це виявляється у віршах, де проступають її життєві орієнтири: "Шукайте цензора в собі", "Між іншим", "О, не визискуйте гіркого меду слави", "Ще вчора була я висока" та інші. Тут письменниця розмірковує над сенсом життя, відстоює загальнолюдські, гуманістичні цінності, які є усвідомленням внутрішньої гармонії людини.
Зверталася Ліна Костенко й до біблійних мотивів. Поетеса індивідуалізує, наближає до нас у часі й просторі героїв біблійних легенд.
Своєю творчістю Ліна Костенко вписала назавжди своє ім’я в когорту українських талановитих письменників-гуманістів.
Варіант 4
Ліна Костенко посідає особливе місце в сучасній українській літературі завдяки сильному характеру, відмові від пристосовуванства, умінню сказати своє вагоме слово так, що воно змушує мовчати тих, хто звик вирішувати долі людей, повірив у власну неперевершеність. У нашій поезії Ліна Костенко — лицар, воїн, що без страху і сумнівів веде знесилених у боротьбі. Її сильна особистість, воля відчувається в усій творчості. Ліна Костенко милується своїми героями, які здатні на самопожертву, здатні піти шляхом Ісуса, щоб своєю смертю спокутувати чужі гріхи.
У драматичній поемі «Дума про братів неазовських» поетеса звертається до далекого минулого України. Але сутність таких моральних категорій як вірність і зрада, мужність і малодушність, жертовність і себелюбство залишається актуальною завжди.
Поема «Дума про братів неазовських» — це дискусія трьох козаків, яких везуть на страту. Суд визнав винними і засудив тільки старшого Томиленка і гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка. Третій — молодий козак Сахно Черняк іде на страту добровільно, щоб смертю спокутувати гріхи своїх співвітчизників, які ставали на шлях зради. Колись Наливайка, Сулиму, а зараз Павлюка видали свої, і Черняк бере на себе важкий тягар чужої вини. Звичайно, молодий козак розуміє, що цим кроком він не врятує своїх товаришів, але кодекс честі, лицарський закон вимагають від нього саме такої дії.
Павлюк і Томенко радять Черняку тікати, адже його ніхто не шукатиме. Вони намагаються врятувати йому життя:
… Ми ж не брати азовські.
Якби ми із неволі утікали.
То я тебе на плечах би поніс!
А ми ж не із неволі, ми — у смерть.
То ми й не хочем брать тебе з собою.
Поетеса протиставляє героїв своєї «Думи…» героям відомого фольклорного епосу «Дума про втечу братів з города Азова, з турецької неволі». За сюжетом народно-поетичного твору, старші брати, тікаючи з неволі, кинули напризволяще молодшого.
У «Думі…» Л. Костенко дія розгортається по-іншому. Черняк міг вибрати позицію стороннього спостерігача:
Чудний ти хлопець. Коли нас в’язали —
Чого прибіг? Напився б собі й спав.
Як інші спали. Напились — і спали.
Аж гай шумів, так солодко хропли!
Але юнак хоче бути з тими, що загинули в бою, не заплямувавши честі й гідності.
Не всі хропли. Шість тисяч було вбито.
Шість тисяч спало непробудним сном.
Ліна Костенко у своїй творчості порушує багато проблем. Не останнє місце посідає проблема обов’язку митця перед народом, перед самим собою і своїм талантом. Поетеса впевнена, що Бог дає людині талант не випадково. Митець повинен цінувати цей Божий дар і не розмінювати його на копійки, як це зробив герой твору «Сніг у Флоренції» (інша назва — «Сад нетанучих скульптур») скульптор Русти- чі. Постарілий самотній митець згадує свою молодість, коли він був вільний у виборі: творив, що хотів, любив, як підказувало серце, протистояв ницості тиранів, захищав зневажену гідність. Тоді й народжувалося справжнє мистецтво, яке могло дорівнятись до творінь Мікеланджело. А потім він зрадив свої ідеали. «Коли цькували — я протистояв. Лише коли наблизили — піддався», — з гіркотою говорить старий. Ласка короля, слава, матеріальне благополуччя знищили талант. Тепер його творчість залежить не від натхнення, а від замовлень і тому втратила справжню красу: «Я весь свій вік залежав од замовників і те створив, що треба їм було».
Ліна Костенко однією місткою фразою висловила трагедію митця, що зрадив себе: «Де в бронзі треба деспота одлить, там генії зникають, як етруски». Талант і зрада несумісні. Перед поетесою теж стояла дилема: «Одне із двох — або люби свободу, або залеж від милості владик», і вона раз і назавжди вибрала перше.
Варіант 5
Особливо вагомим у творчості відомої української поетеси Ліни Костенко є питання особистої свободи людини у всіх її формах — фізичній, розумовій, свободи слова тощо. Вона заперечує тоталітарну систему, яка виховує у громадян тільки ті етичні і моральні норми поведінки, які необхідні для виживання й самозбереження в цій системі, а одвічні людські цінності не приймає і відкидає.
Наприклад, драматична поема Ліни Костенко «Сніг у Флоренції» торкається «марноти днів, убитих на спокуси». Цей твір нагадує своєрідний життєвий рахунок, який кожному митцеві виставляють час і життя. Поетеса стверджує, що для будь-якої творчої людини найбільш безжальною і підступною є спокуса. А самим собою лишається тільки той, хто здатний її подолати. Та й творцем своєї долі може бути тільки вільна людина.
Цілющим джерелом натхнення й радості для Ліни Костенко завжди була природа. Вона постійно оживає в її спогадах і думках, дарує поетесі естетичне та емоційне задоволення, спокій і душевну рівновагу. Досить часто у своїх творах вона персоніфікує природу: «гай знімає золоту перуку», «засміялась провесінь», «плачуть і моляться білі троянди», «хмари бігли й спотикалися об грім», «шепоче ліс». Ліна Костенко впевнена, що справжню гармонію в життя людини вносить глибокий зв’язок зі світом природи.
Не менш важливим у житті та творчості Ліни Костенко було прекрасне почуття кохання:
«Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!»
І навіть те кохання, яке потьмарилося зрадою, залишається для поетеси як пам’ять про найвищі злети душі. Саме таке почуття нетлінний вогонь творчості запалив в серці Марусі Чурай. В образі головної героїні однойменного роману письменниця гармонійно переплітає загальнолюдське, національне й особисте. А міщанській ситості, яка губить людські душі, Ліна Костенко протиставляє високу духовність.
Уся творчість видатної української поетеси є прикладом духовності, шляхетного служіння поезії і мистецтву. Підтвердженням тому можуть бути художні слова поетеси, які досить часто стають афоризмами: «А справжня слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе», «В життя приходиш чистий і красивий. З життя йдеш заморений і сивий», «Воно як маєш серце не з льодини, розп’яття — доля кожної людини».
Ці досконалі слова відкривають нам одвічні загальнолюдські істини. Чим більш обдарований поет, тим він сучасніший. Такою була і Ліна Костенко. Адже своєю поетичною творчістю вона утверджує неминуще благородство принципів мистецтва, завдяки чому й досягла тих висот людського духу, з яких починається безсмертя.
