Українська література - шкільні твори - 2022

Духовні цінності в поезії Ліни Костенко

Всі публікації щодо:
Костенко Ліна

Видатна поетеса України Ліна Костенко подарувала читачеві щирість своєї душі, філософське осмислення життя, красу слова. Вже перші збірки поезій, що були надруковані в кінці п’ятдесятих років, провістили прихід дужої і своєрідної творчої індивідуальності і її велике майбутнє в літературі.

«Мій перший вірш написаний в окопі»,- згадує поетеса, на стіні, сипкій від вибухів, де кілька діб переховувалися від бомбардування дві сім’ї. Враз відступило дитинство з вірою в добрих зайчиків і злих вовків, з вірою в Казку. Дитячу душу струснула велика трагедія війни:

О перший біль тих недитячих вражень,

який він слід на серці полиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

чи не німою зробиться душа?!

Колись видатний французький письменник Антуан Сент-Екзюпері сказав: «Я - із свого дитинства». Ліна Костенко суттєво переінакшує це твердження: вона із дитинства, вбитого на війні.

Там, в окопі, стала поетом дівчинка Ліна Костенко. І з того часу її обличчя в поезії назавжди залишилось правдивим. Цим вона відрізнялася від багатьох у той час, коли навколо панувала брехня, а поезія часто-густо являла собою римовані ілюстрації до партійних постанов. Хіба ж могла схибити та рука, котра в одну з ночей, яка «здавалась днем», в окопі, під освітленням вибухів і пожеж, писала мало не осколком, великі букви, щойно з букваря,- той перший віршик, притулившись скраю, щоб присвітила поночі війна.

Минали роки, але війна час від часу нагадувала про себе. Про це - вражаючі рядки поезії «Пастораль XX сторіччя». Юні пастушки Павло, Сашко і Степан, бавлячись, розбирали біля вогнища гранату - смертоносний залишок війни, що пролежав довгі роки:

Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття.

І несли їх діди, яким не хотілося жить.

Страшний парадокс сліпого відлуння війни: гинуть діти, а старшим людям соромно, що вони живуть. Горе - страшне і бездонне, а біль - невтішний:

Гарні діти були.

Козацького доброго роду.

Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.

Пам’ять про війну в серці поетеси залишилася назавжди, тому і приходить час від часу ліричний герой поезії «Тут обелісків ціла рота» на солдатський цвинтар, де

Високі цвинтарні ворота

високу тишу стережуть.

Ця тиша, в якій ти залишаєшся наодинці з собою, настроює на «високу» печаль, бо віддано за перемогу у страшній війні молоді життя, яким не судилося розквітнути:

Лежать поморені солдати,

а не проживши й півжиття!

Пам’ятаючи і шануючи минуле, ліричний герой поезій Ліни Костенко звертається і до філософських роздумів про справжні цінності життя. Поезія «Вже почалось, мабуть, майбутнє» - роздум над тим, що є в нашому житті справді прекрасним і вічним, що облагороджує його, робить змістовним. Життя швидкоплинне («…минає славне і гучне…») і треба любити і шанувати кожну його мить - неповторну, єдину:

Любіть тваринку і травинку

і сонце завтрашнього дня,

вечірню в попелі жаринку,

шляхетну інохідь коня.

Поезія Ліни Костенко торкає серця читачів, по-справжньому хвилює і змушує задуматися про сенс власного життя.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.