Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література — шкільні твори - 2025
Філософський зміст «Казки про яян» Емми Андієвської
Всі публікації щодо:
Андієвська Емма
Варіант 1
«Казка про яян» Емми Андієвської — лаконічно викладений, нескладний за сюжетом, але незвичайно глибокий за змістом твір, який спонукає читачів до філософських роздумів.
Головний герой казки — маленький пастушок. Одного разу хлопчик, наздоганяючи козу і перестрибуючи за нею по скелях, падає в провалля. Коли він приходить до тями, то бачить, що потрапив у загадкове місто, вулиці якого складаються не з будинків, а з недобудованих веж. На запитання пастушка не відповідає жодний мешканець цього дивовижного міста: кожен з них зайнятий лише своїми справами. Вони чують лише себе, визнають тільки своє «я» і, немов покарані за свій егоїзм, нескінченно будують свої вежі-домівки. Дивно, але кожен з яян вважає найрозумнішим саме себе.
Почув пастушка один-єдиний мешканець міста, до того ж у нього була найнижча вежа. Це була вже дуже стара людина, дідусь, який знесилився і від віку втратив внутрішні підпори, які тримають кожного з яян. Цей дідусь розповів хлопчикові, що яяни харчуються тільки власним «я» і ніколи не спілкуються, не звертають уваги на інших. А вийти з цього дивовижного міста зможе тільки той, хто насмілиться одній із брам, яких у місті сім, сказати «ти». Для позначення кількості брам у місті письменниця не випадково обирає число сім, адже це знакове число, яка неодноразово зустрічається в біблійних сюжетах.
Як не дивно, але жоден з мешканців міста не може вимовити таке просте слово, як «ти», бо в їхніх вустах воно миттєво перетворюється на слово «я». Ось і виходить, що яяни приречені на непримітне безсмертне існування і нескінченне будування веж власного егоїзму і пихатості.
Пастушок ніяк не хотів перетворюватися на яянина і був готовий не тільки вибратися з міста, а й допомогти це зробити старому. Хоч дідусь і відмовлявся, але хлопчик забрав його з собою, бо бажав, щоб старий хоч перед смертю дихнув свіжого вільного повітря. Оскільки пастушок мислить категоріями «ми» і «ти», то він швидко залишає загадкове місто і опиняється на тому ж самому місці, звідки впав. А замість дідуся на його плечах з’являється мішок з самоцвітами. Самоцвіти, скоріш усього, символізують духовну цінність і душевні скарби, які зберіг герой казки.
Письменниця навмисно не використовує жодного власного імені, адже образи цієї глибоко філософської казки-притчі узагальнені. Зрозуміло, що яянином може стати будь-хто, перетворившись на самозакоханого егоїста, втративши ім’я, душу, а найголовніше — повноцінне життя. І тільки від кожного з нас залежить, чи вдасться замість «я» вимовити «ти», чи вдасться відчинити браму до світу прекрасних гармонійних стосунків.
Варіант 2
У цьому світі для кожної людини важливо бути почутою іншою людиною, відчувати, що ти не сам у житті, що в тебе є підтримка. Тому найстрашніше, коли люди, що знаходяться поряд, не йдуть назустріч один одному, не помічають чужих проблем і тривог. Проблему егоїстичного ставлення до оточуючих порушує в "Казці про яян" Емма Андієвська — надзвичайно неординарна поетеса й письменниця нашого часу.
Цей твір нескладний за сюжетом, лаконічно викладений, але надзвичайно глибокий за змістом, спонукає до філософських роздумів. Саме тому "Казку про яян" можна назвати притчею-казкою. Пастушок, перестрибуючи по скелях за козою, падає в провалля, а коли отямлюється, опиняється в загадковому місті, вулиці якого складаються з недобудованих веж. На запитання пастушка жителі міста не відповідають, вони зайняті тільки собою. Кожний будує сам свою вежу. У цьому контексті згадується й відома біблійна Вавилонська вежа, яку пихаті будівники хотіли звести вище неба. Бог розгнівався і змішав мови людей, які перестали розуміти один одного й розійшлися по всьому світу, кинувши будівництво. Так само й жителі казкового міста ніби покарані за свій егоїзм. Вони знають тільки своє "я" і чують лише себе. Тільки себе кожний яянин вважає найрозумнішим.
Єдиний житель міста, що має найнижчу вежу, чує пастушка. Це дідок, який знесилився, втратив внутрішні підпори, що тримають кожного яянина. Старий розповідає, що харчуються яяни виключно власним "я", і вихід з міста може знайти лише людина, що зможе сказати одній із брам "ти". Очевидно, невипадково авторка обирає число сім для позначення кількості брам міста, адже відомо, що сім — це знакове число, яке неодноразово зустрічається в Біблії.
Жодний яянин не може вимовити просте слово "ти", оскільки в їхніх устах воно неодмінно обертається на "я". І виходить, що жителі міста приречені на безсмертне існування, яке нічим не примітне, адже парадоксальною видається ситуація, в якій сенс буття людини полягає в безкінечному будуванні вежі власної пихатості й егоїзму, вежі власного "я". Пастушок не хоче перетворюватися на яянина, він готовий не просто сам вибратися за межі міста, а й допомогти старому. Хоч дідок і відмовляється, проте пастушок бере його на плечі, бо хоче, щоб бодай перед смертю старий вдихнув свіжого повітря. Пастушок мислить категоріями "ти" і "ми", і це дає йому можливість не залишитися в страшному місті. Винагородою за це є самоцвіти, в які перетворюється дід, коли вони виходять на волю. Очевидно, це самоцвіти, що символізують скарби душі, духовну цінність, яку зберіг пастушок.
Емма Андієвська навмисно не подає жодного імені, бо образи казки-притчі узагальнені, це ніби носії філософських ідей. Зрозуміло, що будь-хто, забувшись і ставши самозакоханим егоїстом, може стати таким яянином — без імені, душі і, найголовніше, без повноцінного життя. Від кожного з нас залежить, чи зуміє "я" промовити "ти", чи відкриється брама до прекрасного світу гармонійних людських стосунків.
Із сюжету твору можна зробити однозначний висновок: людина ніколи не зможе вийти за межі однотипного монотонного буття, поки буде орієнтуватися лише на власні інтереси й чути лише себе.
