Українська література - шкільні твори - 2026

Народе мій, до тебе я ще верну (В. Стус)

Всі публікації щодо:
Стус Василь

Варіант 1

Його ховали в українську землю 19 листопада 1989 року. Десятки тисяч киян проводжали поета на Байкове, до останньої оселі громадянина-страдника. Того дня глибокий сум струменився з сердець людських, з сотень прапорів і корогів. А через кілька місяців спалахнув хрест на його свіжій могилі - і мертвий поет заважав комусь жити.

Василь Семенович Стус вже в перебудову, 4 вересня 1985 року, помер на чужій землі, першою його цвинтарною оселею були аршини в селі Копальні у Пермській області. Як першим смертним сховом для кобзаря було Смоленське кладовище у Санкт-Петербурзі. Сорокасемирічним пішов у інші світи Василь Стус. У такому ж віці перестало битися серце Тараса Григоровича: "Караюсь, мучусь, але не каюсь…" - лунало з уст Прометея України. Не потребував каяття в страдницькі невольничі літа і політичний "злочинець" Василь Стус:

Як добре те, що смерті не боюсь я,

І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

Що перед вами, судді, не вклонюся

В передчутті недовідомих верст…

Життя поета - це шлях через терни до зірок. Щедро обдарований, чесний і наполегливий, він міг би стати не тільки великим поетом, а й глибоким літературознавцем, але його виключили з інституту. У двохмільйонному (на той час) Києві Василю Стусу майже неможливо було знайти навіть "кочегарну" посаду. Поет з молодою сім’єю шість років тяжко бідував. А в січні 1982-го був заарештований. Сім літ неволі в Мордовії та на Колимі. Потім був восьмимісячний "антракт" на волі і новий арешт. Вирок: п’ятнадцять років позбавлення волі.

У ці тяжкі тюремні роки поет часто впадав у розпач, усвідомлював самотність і відірваність від рідної землі:

Мені здається, що живу не я,

А інший хтось живе за мене в світі.

4 вересня 1985 року. Карцерна камера ?3. Тут, під час сухої голодовки на знак протесту проти брехливого доносу наглядача Руденка, за яким Василя й посадили до карцеру, помер Василь Стус.

Наче з того, холодного темного світу нині лунають його останні слова:

Нехай Дніпра уроча течія

Бодай у сні, у маячні струмує,

І я гукну, і край мене почує.

Василь Стус підводиться з колін, воскресає, починає крокувати до нас, в суверенну Україну, якій він віддав усе.

Настали інші часи. Часи, які своїм життям готував Стус. Нині поет реабілітований з ініціативи Спілки письменників України, з допомогою прокурора України М.О.Потебенька.

Поета немає. Але він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю:

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя,

Своїм стражданням і незлим обличчям.

Нині український народ має змогу ознайомитися з творчістю свого мужнього сина, відчути ту безодню болю, печалі, гніву, які переповнювали його серце. Вірші Стуса підносять наш дух, достукуються до нашої совісті, приспаної брехнею сумління. Він серед нас, ми пишаємося ним. Він - наша совість.

Плекатимемо світлі сподівання на його нові книги, які знаходяться на шляху до нас.

Варіант 2

Українська поезія тісно пов’язана з історією нашого народу, визначалась життям народу, була вершиною його духовності. У найяскравіших своїх виявах вона випереджала час, вступала у суперечність із неправдою, за що платила долями й життям кращих своїх синів. Василь Стус — це світлий образ громадянина, цілісність патріотизму якого вражає. За кожним помислом, за кожним образом — Україна. Відірваність від рідної землі тільки посилила відчуття синівської любові.

Як добре, що смерті не боюся

І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст, —

писав Василь Стус, викладаючи своє життєве кредо, свої духовні принципи. Він переконаний у своїй правоті, а це дає силу вистояти, не схилитися. Поет ніби передчував свою трагічну смерть, був готовий до неї, і не хотів нічого змінювати у своєму житті:

Яким мене мати вродила

І благословила в світ.

І добре, що не зуміла

Мене від біди вберегти.

Перебуваючи на чужині, В. Стус думав про Україну, мріяв про рідний край, навіть у північних пейзажах бачив свою землю та її символи:

На колимськім морозі калина

Зацвітає рудими слізьми.

Неосяжна осонцена днина,

І собором дзвінким Україна

Написалась на мурах тюрми…

У одній із поетичних замальовок Василь Стус писав: "Я є вільний — і тому Україна є вільною, бо вона в мені…" Поет передбачав, що додому повернеться лише мертвим, але це не тільки не лякало його, а навіть спонукало дякувати за те, що "…жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття". Комуністичний режим виявився безсилим перед незламністю духу Василя Стуса, котрий вірив у своє повернення в Україну:

…ми ще повернемось,

обов’язково повернемось,

бодай — ногами вперед,

але: не мертві,

але: не переможені,

але: безсмертні.

І Василь Стус повернувся. Він живе серед нас у своїх невмирущих поезіях. І буде вічно у наших серцях.