Українська література - шкільні твори - 2026
Особливості поетичної мови Василя Стуса
Всі публікації щодо:
Стус Василь
Варіант 1
Василь Стус — один із найбільших українських поетів нашого століття. Це світлий образ людини, що стала символом незламності духу, людської і національної гідності. Це самобутній поет, схильний до філософського,; заглиблення поетичного слова і водночас — до синтезу глибинних джерел традиційного українського образотворення й поетичної мови XX ст.
Поезія Стуса прийшла до нас не так давно і далі доходить, як світло далекої зірки. Його ім’я увійшло в життя нашої країни на потужній хвилі національного відродження й державного утвердження України. Це час руйнування ідеологічних табу, час відкриття нових знань про минуле й сучасне України, час радісного майоріння синьо-жовтих знамен… Ця незабутня сторінка нашої історії освячена іменем Василя Стуса.
Та час спливає, свята змінюються буднями, життя невблаганно ставить перед нами свої прагматичні завдання. Справедливі гасла від частого повторення ризикують виродитися у фразу. Стає страшно від думки, що дорога для нас постать поета може перетворитися на новий офіціоз, на вітами. Не можна допустити спекуляцій його іменем, творення нового культу і нового міфу.
Поет виростав і формувався в задушливій атмосфері, де його прагнення бути особистістю видавалося підозрілим. Але Стус виборював прано «самособоюнаповнення» своєю творчістю.
Ліричний герой Стусової поезії — людина внутрішньо вільна, живе, діє, незважаючи на обставини, всупереч їм. Це дало йому змогу лишитися Людиною і Поетом, перетворити табірну дійсність на свій «Парнас».
У різних життєвих ситуаціях він залишається вірним своїй долі, яку сам обрав:
…на долонях
Поміж обачних пальців, потекло,
Немов пісок, дощами перемитий,
Моє життя.
Як я губився в тих долонях доль!
(«Замерехтіло поміж двох світів»)
Але він не хотів та й не міг бути «вільним» від усього — від «пам’яті століть», від своїх зобов’язані) перед рідною землею, перед своїм народом.
Стус належить сучасній поезії, поезії XX ст. Належить до її «золотого» фонду, до її класики, як Пастернак і Тичина, Незвал і Лорка, та й зрештою зрілий Рільке.
Стус культивує свій словник, активізує певні словоформи. Йому властива інтонаційна неповторність, смислове й емоційне переосмислення слова, творення власних «стусівських» неологізмів.
Та не тільки нові слова творить Василь Стус. Значним є його внесок у розвиток української поетики. Він розробляє мотиви і напрямки, яких ще не знала світова література.
У ранньому вірші 1963 р. «Сто років, як сконала Січ» з одного боку постає проблема зв’язку поета з долею України, з іншого — проблема власного життєтворення:
…Як вибухнути, щоб горіть?
Як прохопитись чорнокриллям
Під сонцем божевільно-білим?
Як бути? Як знебуть? Як жить?
Для людини тоталітарного суспільства навіть просте неприйняття чинних норм є активною вольовою дією.
В. Стус постійно відчував себе в’язнем: чи перебував він на так званій волі, чи за Гратами, але відчуття неволі його ніколи не покидало… Показовим може бути мотив 35-го вірша з його «Палімнсестів», де ліричний герой звертається до наглядача:
Я є добро. А ти — труха і тлінь.
А спільне в нас — ще в’язні ми обоє,
Дверей оба боки. Ти там, я — тут.
Нас порізнили мури, як статут.
Структура деяких віршів із «Палімпсестів» — романсова; у світовій мистецькій практиці подібне майже не трапляється, оскільки класичний романс за змістом може бути тільки любовною піснею. В. Стус скористав-ся ж цією художньою формою для того, щоб максимально інтимізувати почуття вітчизни, котре в романсі має змогу розвиватися єдиним і неповторним мелодійним рухом.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде?..
(Т. Шевченко. «Доля»)
В. Стус скористався цим відомим мотивом з усіма його рисами чи ознаками, змінивши лише кінцівку на значно похмурішу, ніж у Шевченка: у Кобзаря — поклик іти далі («Ходімо дальше, дальше слава, а слава — заповідь моя»), а у Стуса — цілковита безвихідь:
…Ніким не став ти.
Навколо грати, двері, грати
І ночі тінь — така ж картата,
Як доля — марне веселить
Твій божевільно вільний спокій.
Можна було б спробувати поміркувати: а може — це наслідування, звичайне навчання у корифеїв і т. д.? Ні! Василь Стус запозичує у старших лише зовнішню подобу чи схожість, а внутрішньо дає цілком нову поетичну якість, яка витримана в дусі постмодернізму. В «епоху напів-сонця — напівтьми», (кажучи його словами), В. Стус писав не для всіх, а для кожного.
Варіант 2
Василь Стус як поет невіддільний від свого покоління — покоління В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського. Те ж саме гостре відчуття людського болю і кривд народу, така ж сама потреба поразки й справедливості, характерна для всього покоління поетів-шістдесятників.
А звідки ж черпав свої творчі сили, поетичну наснагу юний поет Василь Стус? Безумовно, зразками довершеності стиля, мови, поетики були вірші Т. Шевченка. У багатьох поезіях В. Стуса виступає образ Долі, так само, як і у творах великого Кобзаря, які стали невід’ємною часткою психології українця. Дорога обох поетів була пов’язана з думками про вічність, добро і зло, славу і перемогу, бо без них не існує ні поезії, ні поета. А Україна? Це найпрекрасніший образ у творах і Шевченка, і Стуса. Згадаймо, як писав Тарас Григорович: "Я так, я так її люблю, мою Україну-небогу", і, ніби підтвердження, звучать Стусові слова: "То пропікає душу Україна — та, за котрою погляд марне рву". На жаль, ні Шевченка, ні Стуса вже нема серед нас, але вони живуть своїми безсмертними творами, стійкістю, вірою в нові часи, які зараз настали в Україні.
Ми ніби чуємо слова В. Стуса, які утверджують думку про безсмертя вільного слова та поетів, яке це слово пронесли через усе життя:
Поет, творець, слуга народу
Умів любити і любив,
Не зрадив України зроду
Мужнів із нею, з нею жив.
Ще В. Стус знаний як поет-лірик філософського слова. Дуже часто у його віршах зустрічається ім’я Г. С. Сковороди, якого він вважав "одним з найкращих друзів". "Пізнай самого себе і через себе — світ" — цей вислів Г. Сковороди глибоко й органічно увійде в поезію Стуса, визначивши певною мірою зміст його творчості. Поет поступово активізує певні словоформи, збагачує мовний словник. Йому властива інтонаційна неповторність, переосмислення слова, творення власних, "стусівських" неологізмів. Та не тільки нові слова творить В. Стус. Значним його внеском є розвиток української поетики. Наприклад, у ранньому вірші "Сто років, як сконала Січ" з одного боку постає проблема зв’язку поета з долею України, а з іншого — проблема власного життєтворення:
…як вибухнути, щоб горіть?
Як прохопитись чорнокриллям
Під сонцем божевільно-білим?
Як бути? Як знебуть? Як жить?
Для людини тоталітарного суспільства навіть просте неприйняття чинних норм є активною вольовою дією.
Поезія В. Стуса прийшла до нас не так давно. Його ім’я увійшло в життя нашої країни на потужній хвилі національного відродження й державного утвердження України. Це час руйнування ідеологічних табу, час відкриття нових знань про минуле й сучасне моєї країни. Ця незабутня сторінка нашої історії освячена ім’ям Василя Стуса, який збагатив українську Літературу своїми високопатріотичними творами, пронизаними любов’ю до рідної Батьківщини.
Варіант 3
Поетична спадщина Василя Стуса відкрита для українського читача впродовж останніх п’ятнадцяти років, але й до цього часу у ній повно нерозкритих таємниць. Дослідниця творчості поета Михайлина Коцюбинська писала: «Поезія Стуса не екстенсивного, а інтенсивного типу… Поетичне слово… енергійне, м’язисте, гранично виразне, попри безперечну ускладненість і рафінованість його словника». До цього треба ще додати, що у Стуса була незвична і неоднозначна система образів, за допомогою яких поет розкриває своє світобачення.
«Простота — сестра таланту», — сказав хтось із великих людей. Речення в поезіях Стуса переважно прості за будовою, а складні знову ж таки переважно складаються з двох простих. Але поет окремим словом, словосполученням, простим реченням умів передати безліч емоцій:
…Вдатися до втечі?
Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?
Ні. Вистояти. Вистояти. Ні —
Стояти. Тільки тут. У цьому полі.
Що наче льон…
Особливістю поетичної мови Стуса є те, що прості за будовою речення ніби шикуються в ланцюжок і тісно пов’язані між собою у смисловому плані:
То все не так. Бо ти не ти,
І не живий. А тільки згадка Минулих літ.
З метою увиразнення сказаного поет розбиває одне речення на кілька частин, що в мовознавстві називається парцеляцією. Це один із найефективніших стилістичних прийомів, що наповнює висловлювання експресією, емоційною вагою, робить його близьким до розмовної мови, увиразнює думку, створює своєрідний малюнок вірша. З цією ж метою Стус часто використовує прийом повторення:
Зазираю в завтра — тьма і тьмуща Тьма. І тьмуща тьма. І тьмуща тьма.
Тільки чорна водь. І чорна пуща.
А твого Святошина — нема.
Стус був натурою дієвою, і це відбилося у його творчості. Багато рядків-ре- чень у його творах на початку мають присудки, що перебирають на себе логічний наголос і доводять до читача увесь наступний зміст. А оскільки ці ді- єслова-присудки стоять у другій особі однини, то поет неначе адресує сказане самому собі: «Не одлюби свою тривогу ранню…», «Терпи, терпи, терпець тебе шліфує…», «Іди — щоб серце висвітлить з ночей», «Тримай над головою свічку». Таке саме вольове звучання мають початкові дієслова у формі першої або третьої особи: «Верстаю шлях — по вимерлій пустелі», «Гойдається вечора зламана віть», «Горить сосна — однизу догори», «Посоловів од співу сад…». Уже перше слово розкриває перед читачем зміст усього рядка чи й цілого вірша, задає тон наступним словам.
Твори Стуса наповнені енергією, експресією ще й за рахунок численних пауз, що на письмі передаються тире:
«Ходім. Нам є де йти — дороги неозорі».
Нам є де йти — на хвилі, на землі шляхи — мов обрії — далекі і прозорі.
Ось іще приклади «І — сонце твоє нестопадне кипить», «Бо — горстка нас», «І благодать — така ясна лягла мені на душу», «А ти шукай — червону тінь калини, На чорних водах — тінь її шукай».
Безперечно, специфіка поетичної мови Василя Стуса не вичерпується тільки цими явищами. У кожному його творі нуртують думки і переживання, трагічні прозріння і бажання відновити втрачену гармонію. Поет умів тонко передати нюанси переживань, розчарувань, самоти, випробувань, використовуючи при цьому безліч засобів і прийомів, показуючи особливе чуття поетичної мови.