Українська література - шкільні твори - 2024

Шлях на Голгофу (за творчістю Василя Стуса)

Всі публікації щодо:
Стус Василь

Роль принципів у житті і творчості в. Стуса. (Франко про таких, як Стус, говорив: «Цілий чоловік». Василь Стус належав до тих людей, які раз і назавжди обирають моральні принципи і будують своє життя згідно з ними. Ніде, ніколи і ні в чому він не пішов на компроміс, не зрадив себе.)

«Я боровся за демократизацію, а це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад».

«Там вітер видуває душі з тіл…» (60-ті роки були роками змін. Цей післякультівський період характеризується оновленням усього життя, піднесенням культури, літератури. Люди перестали боятися, сторожко озиратися. Здавалося, що до старого вже не буде вороття. Але минуло небагато часу, і вітри перемінилися:

Там вітер видуває душі з тіл, ламає дерева і хилить трави, і творить многолику порожнечу, що розквітом знесилена украй.

Така потома всюди! Скільки доль загублено!)

За кожним образом — Україна. (Василь Стус постраждав за свою безкомпромісність найдужче, але арешти, тюрми, заслання не зломили поета, не примусили його хилити горду голову. За нелюдських умов він продовжує творити — і в кожному рядочку, за кожним образом — Україна. Відірваність від рідної землі тільки посилила любов до Вітчизни:

О земле втрачена, явися

Бодай у зболеному сні,

І лазурово простелися,

І душу порятуй мені.)

«Біда так тяжко пише мною». (На шляху творчості Василя Стуса стояли, здавалось, непереборні труднощі, адже те, що він створив, за його словами, «легше було написати, аніж зберегти». Перша збірка «Зимові дерева» так і не побачила світу. Багато творів потрапило до табірного начальства, в кабінети КДБ замість того, щоб продовжувати життя серед читачів.)

Передчуття Голгофи. (1970 року Василь Стус підготував до друку збірку під назвою «Веселий цвинтар». Тут розгортається своєрідний театр абсурду, автор розкошує в царині повної свободи, пише, що йому хочеться і як йому хочеться, адже точно знає, що ця збірка не побачить світу. Вражає картина суспільного стада, що задоволено кублиться в багні, насолоджуючись «ароматом» розкладу. У цій збірці Василь Стус висловлює передчуття своєї Голгофи, на яку йому доведеться піднятися, несучи свій хрест.)

«Як добре те, що смерті не боюсь я». (Василь Стус завжди передбачав і передчував своє майбутнє. З чистим сумлінням дивився він у вічі вічності. Поет піднімається над своїми мучителями-«суддями», перед якими ніколи не хилив голови.

Його недовге, сповнене муки життя відтворене в двох рядках:

«жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття».)