Українська література — шкільні твори - 2021

Люди зі страху не можуть творити історію за романом Р. Андріяшика «Люди зі страху»

Всі публікації щодо:
Андріяшик Роман

У дебютному романі «Люди зі страху» (1966), спираючись на події 1916-1919 рр. у Західній Україні, позначені розпадом Габсбурзької імперії, проголошенням і крахом Західноукраїнської Народної Республіки, автор запропонував нове потрактування війни. Криваве лихоліття для прозаїка — це не вияв народного героїзму, а насамперед абсурдний, антигуманний за своєю суттю механізм продукування насильства й духовного нищення, що не лише знецінює людську індивідуальність і на генетичному рівні закладає у підсвідомість українців почуття страху, а й підриває моральні сили нації та її духовну спромогу.

У творі, немов у калейдоскопі, проходять перед реципієнтом криваві картини Першої світової війни, трагічна доля молодих українців, що воювали в австрійській армії і змушені були стріляти у своїх кровних братів.

Головний герой твору — фронтовик Прокіп Повсюда — повертається в рідне село дивакуватим і чужим, скалічений роками війни, разом з її невідступною тінню. Він не застає в живих нікого зі своїх рідних. Сусіди йому розповідають, що за тиждень до війни батько розбився на ґуральні, мати вмерла від тифу, а кохана дівчина Марина вийшла заміж. Навіть хати не залишилось — вона згоріла під час перестрілок, а її рештки під час паводку були розмиті водою. Клапоть землі, з якого жила родина, мати продала під час голоду.

Герой твору шукає простого людського щастя, яке для нього вкладається в доволі просту формулу: вирощувати хліб, мати родину і власну оселю. Натомість перед ним розгортається не тільки драма понівечених людських доль, але й трагедія всього рідного краю.

У селі п'ятий рік немає солі. Хоча «солі ж тієї в надрах Карпат на всю Європу». Скрізь панує голод. І ситуація виглядає абсурдно, адже люди у краї надзвичайно працьовиті. Та все зароблене гіркою працею в них відбирається. У село приїжджають з розпорядженням конфіскувати зерно, яке місцеві жителі, завчасно попереджені, встигли поховати. Проте з подвір'їв виносилося все, що можна було забрати — худобу, упряж, сіно, незважаючи на те, що людям нічим буде сіяти, а в деяких хатах позалишалися хворі та діти, приречені пухнути з голоду.

Майстер, що навчав Прокопа Повсюду, написав у листі, що у Львові лютує голод. Скрізь панує лавина безглуздя, беззаконня, перетворюючись на політичну неминучість.

Такою ж безглуздою стає смерть. Замерзає на вулиці п'яний Загата, накладає на себе руки його коханка, інший селянин — Ковальчук — задушився в труні, в якій спав. Село потроху починає вимирати від тифу.

Прокіп серед навколишнього абсурду намагається створити сім'ю, сходиться зі своєю колишньою коханою Мариною, в якої вже було двоє діток, і у старшому з них пізнає власного сина. Та недовгим було їхнє щастя. Війт Гривастюк, скориставшись політичною невизначеністю і зміною влади, забирає всі заробітки Прокопа за землю з бункером, де будується хата, а наступного дня приносять нову резолюцію від уряду, за якою Прокіп мусить сплатити державі неймовірних розмірів штраф за понівечену споруду військового значення. Уночі вони разом з Мариною приймають рішення, що Прокопові необхідно зникнути.

Отже, він їде до Львова і перетворюється на безпритульного, власне так само, як і багато інших жителів міста: вони мають добре ховатися, аби вартові не знайшли їх і не відправили до в'язниці. Прокіп разом ще з кількома чоловіками, серед яких його друг з дитячих років Микола Павлюк, що був у розшуку як неблагонадійний, влаштовуються у льосі прямо в центрі міста. Вони прагнуть вижити, підтримуючи один одного, тоді як скрізь панує ненависть. Кожен пробує заробити якусь копійчину в місті, де немає роботи.

Прокопові завжди щастить потрапити туди, де люди найбільше потребують допомоги. То він знаходить дітей, які вже невідомо скільки сидять голодні і не знають, куди поділася їхня мати. Так він опиняється у Марійки Вістун, з якою пізніше в них почнеться роман, такий же вимучений, як і вся навколишня дійсність.

Аби не збожеволіти, у гурті, під землею у льосі, де за примхою нещасливої долі зібралися люди досить досвідчені, ведуться розмови не тільки про мистецтво й літературу, а й філософські роздуми про долю рідної землі та українського народу. З гірким болем звучать слова про винищення цілої нації та її культури.

Прокіп Повсюда, пройшовши через випробування життям у Львові, міг стати правою рукою Павлюка, але львівські сцени роману ідентифікують його як розшарпану ідеологічну особистість, котра не знає, до чийого берега пристати. Можливо, отой внутрішній страх «не бути з сильними», а не чітке переконання, і кинув його до революційної боротьби.

З огляду на сказане, непереконливою нині сприймається теза М. Шатилова, одного з перших рецензентів роману, про те, що герої твору «подолали страх». Не відкидаючи революційної спрямованості головного персонажа у фіналі «Людей зі страху», М. Шатилов зауважив, що прозаїк писав текст, «не боячись закидів критики в ідейній нечіткості твору». Але якраз ота «нечіткість» письменника для сьогоднішнього реципієнта і є найцікавішою.

Заявивши про себе в літературі романом «Люди зі страху», Р. Андріяшик продовжив започаткований митцями доби Розстріляного відродження процес руйнації стереотипів соціалістичного реалізму — методу, апологети якого та «автори зі страху» писали «ідеологічно правильні» твори з героями «без страху і докору».

Його Прокіп Повсюда стомився від політики, прагне у «цьому содомі» зберегти свою окре-мішність, своє самостійне існування. Він нічого не бачить попереду, але й не хоче виставляти на оглядини свою біду, вважає за краще «помилятися сам, ніж з мудрецями і цілим світом». У цих пошуках самого себе Прокіп час від часу тікає за місто, аби побути на самоті і вдихнути хоча б повітря чистого поля. Часом він зупиняється в когось із селян, проте з прикрістю відмічає, що становище і тут не краще, ніж у Львові, люди такі ж голодні і озлоблені.

Занепад республіки, крах омріяних сподівань підсилюють песимістичні настрої героя щодо українства. Люди зі страху не можуть творити історію. «Жертви, посвяти, самозречення» націоналістів, патріотів здаються Прокопові «страхітливо бридким ділом», де «лише галасу багато», де можна виправдати свою бездіяльність.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.