Українська література - шкільні твори - 2026

Поетична творчість Василя Стуса

Всі публікації щодо:
Стус Василь

Українська література надзвичайно багата на талановитих людей, є в них і деякі спільні риси вдачі — це нескоримість, твердість поглядів та переконань, духовна сила та мужність. Такими були поети-шістдесятники, більшість з яких було репресовано або й розстріляно, вони жили у тяжкі часи тоталітарного режиму, під тиском цензури та доносів, але не йшли на компроміс із власним сумлінням.

Василь Стус — один із плеяди талановитих митців літературного процесу 60-х. Його творчість має надзвичайне значення для всієї української літератури. На жаль, за радянської влади жодна людина не мала права вільно висловитися, розказати про свої думки, тим більше не було можливості безпечно розповісти комусь про злочини влади, про вбивства невинних людей мистецтва, талановитих вчених, про штучні голодомори та інші страхіття. Тому єдиним шляхом донести до нащадків та до сучасників правдиві свідчення подій та високі філософські й громадянські погляди була література. Поезія Василя Стуса років заслання — ніби оповідь про злочинний режим, про страждання волелюбної сильної людини, про тиск на кожну особистість, що виділяється з сірої маси. Окрім справжньої художньої довершеності поезії Стуса, його твори мають неабияке значення і в цьому аспекті.

Чи не найвідомішими поезіями Василя Стуса є вірші «Як добре те, що смерті не боюся…», «Церква святої Ірини», «Сто років, як сконала Січ…», «На колимськім морозі калина…», «Весь обшир мій — чотири на чотири…», «Терпи, терпи — терпець тебе шліфує…» та інші.

У своїх поезіях «Як добре те, що смерті не боюся…» та «Терпи, терпи — терпець тебе шліфує…» В. Стус висловлює необхідність терпіти страждання, долати перепони на своєму шляху, але у жодному разі не коритися. Так жив і сам автор: коли у таборі політв’язнів йому пропонували зректися своїх ідеалів в обмін на волю, він не пішов на компроміс із сумлінням, він стояв на власному шляху. Настанову синам України він вклав у поезію «Терпи, терпи — терпець тебе шліфує…»:

Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки вік.

До нього змалку ти заповідався, до нього сам Господь тебе прирік.

Перебуваючи у засланні В. Стус тяжко сумував за батьківщиною та рідними. Свою тугу за матір’ю та рідним краєм поет висловлює у творі «Весь обшир мій — чотири на чотири»:

Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий, це плетиво заламаних доріг.

І дальше смерті — рідна батьківщина.

Згадуючи рідну землю, В. Стус вірить у її майбутнє, свої погляди він висловлює у поезії «Сто років, як сконала Січ…», цей твір сповнений впевненості у тому, що Україна боротиметься і вже не стане на коліна. Проте навіть розуміючи, що повернення на Батьківщину не є реальним, відчуваючи близькість смерті, В. Стус створює вірш «Як добре те, що смерті не боюся», поет черпає сили жити у любові до родини та рідної землі, він вірить у своє повернення, зберігаючи як найбільшу цінність свою честь та чисте сумління:

…жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя.

Василь Стус назавше залишиться живим у серцях та пам’яті нащадків. Значення творчості Стуса є неоціненним. Він і справді повернувся до свого народу у своїх творах, як і обіцяв…