Українська література - шкільні твори - 2026
Своєрідна сила мистецького таланту В. Стуса (план)
Всі публікації щодо:
Стус Василь
I. Благодатна пора 60-х років XX століття. (Саме ця благодатна пора породила плеяду талановитих українських поетів — І. Драча, Л. Костенко,.Д. Павличка, В. Симоненка, В. Стуса. Саме вона багато в чому визначила і шлях їх естетичних пошуків, тематико-проблемне наповнення літературних творів.)
II. У Стуса ліричний герой — він сам. (Думи, вболівання, переконання, духовні пошуки, розпачі, печалі й радощі — все це було у поезіях В. Стуса, тому його твори такі пронизливо особистісні. їх змістовим центром є позиція митця, позиція громадянина — патріота, сина. Поет прагне наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму і правди — цих вселюдських ідеалів.)
1. Струмінь філософічності. (Для Стуса ніколи не губилися ідеї національної самосвідомості рідного народу. Це зумовлює потужний струмінь філософічності у творах поета, а також його звернення до жанру ліричної медитації, роздумів над вічними проблемами буття.)
2. Стиль В. Стуса. (Для стилю поета характерне звернення до себе, до читача, звернення-прохання, звернеНня-засторога, наприклад: "терпи, терпи — терпець тебе шліфує…", "тримай над головою свічку…", "сходись до мушлі спогадів — і слухай…". Поет наповнює ці рядки власним досвідом, робить стосунки між автором і читачем довірливими, щирими.)
3. Образи-символи. (В. Стус використовує у своїх поезіях багато образів- символів, звертаючись до коханої, до втраченої ним рідної землі, до Бога і смерті. Завжди це зумовлюється поетовим принципом — загострити свої роздуми, надати їм емоційності, сповідальності.)
ІІІ. Тема рідної землі. (Провідними темами у ліриці В. Стуса стає тема рідної землі, України, як і мотив неволі та спогади про рідних йому людей. Цікаво трансформується образ Вітчизни під пером поета у вірші "Навкруги Землі мої кружляли мрії", написаному 1952 року. В. Стус бачить рідний край затисненим у півкулі географічних карт, його символом стає мелодія пісні, що запала в душу митця з дитинства.)
IV. Поезії періоду заслання. (Відірваний від отчого порога, В. Стус усе частіше згадує рідні серцю міста. Його душа болить за рідний край, кохану землю, де навіть калина — цей одвічний символ України — стала гіркою. Поет часто згадує домівку, висловлюючи свої почуття відверто, щиро. Ці спогади дають Стусу віру, надію і силу ("Вітчизно, матере, жоно! Недоля ця, коли б не ти, мене б косою підкосила…"), вони стимул до життя навіть у найпекучіші хвилини вагань, відчаю, внутрішньої боротьби.)
1. Прийом контрасту. {Образ Вітчизни все частіше В. Стус будує на контрастах, які підкреслюють внутрішні боріння поета, його роздуми та печалі. Батьківщина то "зрадлива, зраджена", то "дивен", "рідний і нищівний", "далекий" край, який, на глибоке переконання поета, ще "обрадіє із печалі". Митець іде від відчаю — до сподівання повернутися на Україну, від оголеного болю — до надії на кращу долю. В. Стус уже не мислить себе поза кровним зв’язком із своєю землею.)
2. Незвичайність метафоричності. (Дослідники творчості В. Стуса справедливо наголошують на незвичайній метафоричності його поезій. Прикметним з цієї точки зору є вірш "Присмеркові сутінки, опали", побудований на паралелізмі: і природа, і душа людська огорнені смутком, це підсилюється метафорою: "Самоти згорьовані хорали геть мені дорогу замели". В. Стус у цій поезії болісно переживає суспільні, політичні та моральні деформації тогочасного суспільства, розцінює їх як власне нещастя.)
3. Оригінальний синтаксис віршів. (Найчастіше В. Стус використовує такі фігури поетичної мови, як багатосполучниковість, безсполучниковість, анафору, градацію, повтори. В. Стус також створив і власний поетичний словник, у якому багато неологізмів, часто поєднує різні слова, як молодо-щастя, серцеокий, дивголосить. Ще більше художнього ефекту він досягає додаванням слів "все", "сто", це підсилює гіперболічний зміст (всечас, все-вік, стобіль, стомежа). Отже, поетичне слово Стуса лаконічне, енергійне і в цьому його сила і краса.)
Благодатна пора 60-х років народила плеяду талановитих українських поетів — І. Драча, Л. Костенко, Д. Павличка, М. Вінграновського, В. Симоненка, В. Стуса. Вона ж багато в чому визначила і шлях їхніх естетичних пошуків, і тематику.
Проте мистецьку спадщину В. Стуса не переплутати з будь-чиєю іншою, така вона оригінальна, потужна, самобутня. Так тісно злились у ній емоційне навантаження ліричних творів із потужнім художнім світоглядом поета.
У В. Стуса ліричний герой — він сам, його думи, вболівання, духовні пошуки, розпачі, печалі й радощі. їх головний центр — позиція митця, позиція громадянина, патріота, сина — своєї матері по крові та матері-України. Поет прагне наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму. Тому так часто звертається до жанру ліричної медитації, філософських роздумів над вічними проблемами буття.
Не здайся — веснам. Легше — зимам не здатися. Не здайся весні.
Спасенної тримайся криги,
…і так існуй, бо це — життя, —
стверджує В. Стус, тим самим визначаючи свої життєві принципи. Він ніби звертається до самого себе, і разом із тим скорочує дистанцію між автором і читачем, робить їхні стосунки довірливими, щирими.
Інколи митець використовує звернення-прохання, звернення-застороги і до коханої, і до втраченої ними рідної землі, і до Бога, і до смерті, щоб загострити свої роздуми, надати їм емоційності:
О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні
І лазурово простелися, пролийся мертвому мені!
Розлука з рідним краєм посилила поетову любов до нього. Навіть клянучи його за покору, за відродження волелюбного духу, Стус писав:
…все одно милішої нема За оцю утрачену й ледачу.
За байдужу, осоружну, за Землю цю, якою тільки й значу…
Що ж він, вигнанець, може зробити для батьківщини? «Зважившись боротись, щоб жити, і зважившись померти, аби жить». Так напише В. Стус у своїй поезії «Не можу я без посмішки Івана…».
Полум’яним словом поет хотів підняти духовні засади свого народу, щоб він виріс «з личаків, із шаровар, з курної хати» і був гідним «своєї України-матері». Такий лейтмотив вірша «Сто років, як сконала Січ».
В. Стус не міг роздвоюватися і лицемірити, і це визначило його життя і творчу долю. Два арешти і двадцять років таборів — такою виявилася плата за прагнення бути собою. Імперія «вождя» знущалася над сином України, який своє життя пов’язував тільки з долею свого народу:
…перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст…
Таку пристрасну відповідь на власні тортури дає В. Стус у поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я…».
Моральну силу вистояти, не клонитися давала поетові переконаність, що правда — за ним!
Жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття.
В. Стус був людиною з великої літери, яка відважно, самозречено виступала на захист рідної України:
Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь…
Але найвища нагорода письменникові та, що його читають, що він підносить дух народу у боротьбі за краще життя.
Безумовно, зараз не вистачає таких палких патріотів, які будуть відстоювати і захищати менталітет рідної держави.
Дедалі частіше чути нарікання: нащо вивчати українську мову (краще англійську), не треба цікавитися історією, славним минулим, бо нам і зараз непогано живеться. Дай Бог, щоб ніколи не стали реалією на нашій незалежній землі слова Великого Тараса Шевченка:
Доборолась Україна
До самого краю:
Гірше лиха свої діти
Її розпинають.