Українська література — шкільні твори - 2021

Естетичні погляди Б. –І. Антонича, або Український образ світу в поезії Антонича

Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор

Історично склалося так, що Україна протягом віків не мала жодної сили, крім літератури, яка б формувала націю й стояла на сторожі рідного слова. Мало того, письменники виконували (щоправда, часто не досить вдало) ще й роль політиків. Богдан-Ігор Антонич був митцем, який не сприймав профанації будь-якої діяльності, не терпів некомпетентності в будь-якій справі. Ось тому кожен його вірш — це сама досконалість, адже кожен твір поета — це врівноваження мистецтва й дійсності, яку, за його ж словами, він намагався узгодити «з тривкішими, вищими мистецькими вартощами, зберегти в цій службі свою індивідуальність і незалежність, влити в жили мистецтва бурхливу кров наших днів, але так, щоб воно не перестало бути мистецтвом».

Б.-І. Антонич вірив у духовну силу мистецтва, у його виховну роль як суспільства, так і окремої людини, але у своїх творах поет ніколи й нікого не повчав, він створював «такі переживання, яких не дає нам реальна дійсність». У вірші «Автопортрет» Антонич висловлює власне світосприйняття, говорить, що він «п’яний дітвак із сонцем у кишені», «закоханий в життя поганин», «поет весняного похмілля», який продав сонцеві життя «за сто червінців божевілля». І нас не дивує, що клени здаються йому червоними і срібними, а над ними гуляють «весна і вітер», радіючи красі незглибній.

Богдан-Ігор Антонич ніколи не стояв осторонь суспільних процесів і відгукувався на них своїми творами, постійно шукав нових форм і засобів у зображенні світу і свого місця в ньому, але найцікавіший доробок у творчості поета — це метафоричні шукання власного космосу. Дивним чином ці пошуки проектуються на конкретні, зрозумілі предмети і явища: землю, дерева, сонце, вітер, хмари. Стобарвна земля — це його Євангеліє — головна книга, у якій просто й правдиво викладено основні принципи побудови власного світу поета, пояснено причини його жертовності й незламності. Картини в його творах химерні й багатопланові, як химерна й багатопланова сама природа, у простому житті якої закодована всесвітня мудрість.

Між читачем і Антоничем часто виникають непорозуміння, адже поет порушує у своїх творах те, що здається нам канонами: риму, строфу, розмір вірша. Зокрема, у поезії «Вишні» важко сприймаються колоритні метафори: був хрущем, жив на вишнях… Насправді все дуже просто: поет вважав себе частинкою природи, прагнув заповнити собою увесь ліричний простір, не сприймав людину як «царя природи», богоподібну істоту, якій все дозволено і все вибачиться. Порівнянням із хрущем він декларував не приниженість людської гідності, а єдність людини із усім сущим. На мою думку, поет хотів такою метафорою сказати, що ми можемо думати про себе будь-що, але кожен із нас лише невелика часточка живого світу. Головне, щоб ми любили свій край, батьківщину, вишні й соловейка, «де небо сонцем привалило білі села», де «цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко», вишні, які описав Т. Шевченко.

Своєю творчістю Богдан-Ігор Антонич не зображував дійсність, не змінював її, а створював власний світ, власну дійсність, що жила за своїми правилами, але не суперечила всесвітнім законам.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.