Українська література - шкільні твори - 2021

Ідея безсмеpтя народу і тоpжества пpавди в pомані М.П. Стельмаха «Правда і кривда»

Всі публікації щодо:
Стельмах Михайло

Варіант 1

Серед видатних українських романістів одне з провідних місць належить Михайлу Стельмаху. Михайло Панасович - літописець життя народного. Велика любов до народу, до рідної землі, до людини пронизує роман "Правда і кривда". На сторінках його роману звучить тема народу і величі його духу, тема безсмертної народної правди, що перемагає в найтяжчих боях і труднощах - і там, де точиться безкровна, але не менш напружена боротьба за торжество справедливості і людяності.

Дія роману "Правда і кривда" починається ще у воєнні роки, та він наскрізь сучасний своєю проблематикою, своїм трактуванням подій і характерів. Усім своїм змістом він спрямований на жагучі проблеми сьогодення.

В яскравій біографії героя твору - українського хлібороба, Марка безсмертного - людини нового світу, великого правдолюба, що мислить по-державному, людини, яка несе в душі великі радощі, болі і велику ніжність нашої доби - вбачається біографія всього українського народу. Нелегкий його шлях до вершин щастя.

З молодих років Марко Безсмертний жив не стільки для себе, скільки для людей. Бився проти денікінців, ганявся за куркульськими бандами, працював головою сільради та колгоспу і заради громадських справ змушений був залишити навчання. Через заклопотаність справами інших людей він втрачає навіть свою першу любов - Степаниду. Героєві судилися тяжкі випробування: німці розстріляли його дружину, а єдину доньку загнали до Німеччини. Як лев, б’ється Безсмертний на фронті проти фашистів, а повернувшись додому тяжко поранений, він не може примиритися з безчинством голови колгоспу Безбородька, який ще 1937 року вчинив на Безсмертного провокаційний донос і домігся його ув’язнення.

Марко сповнений ніжного почуття до трудової людини. Коли молода вчителька Степанида Іванівна сказала йому, що вона думає навчити дітей насамперед читати, писати та рахувати, він з пристрастю додає: "І це треба, дуже треба, а найбільше - навчіть їх любові. Вчіть їх людяності, добру". Гуманізм Марка дійовий і активний: герой не тільки проголошує свої погляди, а й бореться за них. Так він з револьвером у руці примушує Безбородька мочити коноплі в крижаній воді для того, щоб врятувати здоров’я жінок-матерів і дати відчути держиморді на власній шкурі, чого варта його витівка. Він виганяє з поля Киселя, бо той заради процента вибіркового збирання вимагає скосити зелене жито, "кинути під косу хліборобську надію".

Кожен позитивний герой у романі має, крім свого конкретного значення ще й підкреслено символічне. Марко Безсмертний не тільки своїм прізвищем, а й ділами близький народним масам. Дід Євмен - уособлення кодексу здорової народної моралі, яка самому Богові не простить його злочинів. Інвалід війни Гиримайвода - втілення народного умільства, він ніколи не міг натішитися роботою і знав усі на світі ремесла, не кажучи вже про хліборобське. Немов священними монументами виростають перед його уявою односельчани: і Михайло Тимофійович Бакун, що став героєм на Букринському плацдармі і командує в Саксонії артилерійською бригадою; і Максим Данилович Геращенко - артилерійський зв’язківець, який розмотав стільки кабелю, що його б вистачило обмотати "вздовж і впоперек усю землю"; І син діда Євмена Іван, що закрив дота грудьми у Високих Татрах, через що пісня про нього живе в Словаків і досі.

Отже, у романі "Правда і кривда" відтворено найрізноманітніші картини життя багатьох персонажів, боротьбу в найскладніших обставинах і перипетіях. Проте в романі нема жодної нотки песимізму, зневіри, навпаки - твір пройнятий оптимізмом, звеличенням героїзму і незламності народу, його непоборності, віри в торжество перемоги над будь-якою кривдою.

Варіант 2

Багатогранне творче обдарування М. Стельмаха найповніше втілилося в романах про долю українського села на зламних історичних етапах XX століття. Його твори приваблюють вірою в людину, турботою про майбутнє. Погляд письменника пронизує глибини народного життя. Стельмаха хвилювала й надихала гостра боротьба між воїнами правди і приспішниками кривди. І хоч кривда часом підступно і боляче ранить людину, те світле і справедливе, яке завжди захищає і обстоює народ, неминуче перемагає.

У романі ми бачимо два табори, які зіткнулися в борні. Марко Безсмертний та його товариші уособлюють у собі чисте світосприйняття, непереможне бажання народу жити справедливо, нікого не ображаючи. Події відбуваються в останні роки війни та перше повоєнне літо. Це був важкий час для українського села. Напівголодне існування накладалось на постійні утиски з боку влади, представники якої не відзначались порядністю- Марко Безсмертний, повернувшись з фронту, натрапляє на жорстокість, лицемірство і користолюбство. І тоді він стає на захист чистоти взаємин між людьми, честі та совісті хлібороба.

Роман "Правда і кривда" починається з "Заспіву", в якому змальовано бій радянських військ з фашистами. Смертельно поранений Марко Безсмертний не залишає поля бою. "Топчу фашизм! Топчу фашизм!"- хотів сказати Марко, але його слова були такими кволими, що не могли розтулити уст". Такий початок дає впевненість, що в рідному селі він продовжить свій бій з кривдою.

Після одужання Марко Безсмертний повертається додому. Він закоханий у при-роду і відчуває себе її частиною. Навіть на полі бою, коли вмирав, не кров і бруд війни приходили до нього, а напливала в празниковій обнові сама земля. Це світосприйняття Марка якоюсь магічною силою привертає увагу читача до цієї постаті.

З дитинства хлопець відзначався загостреним почуттям справедливості. І він захищав її завжди, скрізь і всюди, черпаючи силу в любові до людей, до життя. Він прагне бачити ці риси в підростаючого покоління, яке, безумовно, буде щасливіше, ніж його батьки. У розмові з учителькою про те, чому слід навчати дітей, Безсмертний говорить: "Найбільше навчіть їх любові. З ненавистю, злобою ми, старші, якось покінчимо. А дитячі сердечка мають бриніти любов’ю, наче деревця весняним соком. Вчіть їх людяності, добру".

Переживши нечувані болі й страждання, надивившись смерті у вічі і перемігши її, Безсмертний став ще чутливішим до світлої правди і людської краси. Коли він побачив, як Антон Безбородько губить здоров’я і материнство жінок, змушуючи їх в холодній воді мочити коноплі, Марко загнав жорстокосердця самого в крижану воду.

Характер Марка розвивається протягом усього твору. Головне в його діяльності - чесне служіння народу, правді. Ще перед війною Безсмертний був звинувачений в економічній контрреволюції. Його заарештували за те, що він роздав колгоспникам зерно на трудодні, тому що не міг змиритись з тим, що люди, які його вирощують, вимушені залишитися без хліба.

Немало повоювати з кривдою довелося і Григорію Задніпровському, сільському вчителеві, однодумцеві Марка. Григорій усе життя оре, сіє, воює і вчить дітей грамоти. З його розповіді ми дізнаємося про те, як він ловив зі своїм товаришем скумбрію, і хвиля занесла їх до чужого берега. Друзі потрапили в турецьку неволю. Витримав Григорій усі муки, але зрадником не став. Відстоював правду Задніпровський і в роки війни, коли воював з фашистами в партизанському загоні.

Яскраво змальовані в романі носії кривди, які отруюють існування людей. Це насамперед Антон Безбородько, Кисіль, Поцілуйко. Вони не виступають привселюдно, а пишуть анонімки, нашіптують за спиною. Саме своїм лицемірством і небезпечні ці герої. Поцілуйко написав донос на Григорія Задніпровського, а Безбородько - на Безсмертного, їх протистояння уособлює одвічну боротьбу правди з кривдою. Праве діло перемогло внаслідок втручання вищих органів влади, тому виникає сумнів чи можуть чесні люди боротися з непорядністю і виходити переможцями, не опускаючись до брудних методів.

Ніколи не змовчить і дід Євген, конюх, людина з критичним складом мислення, яка не терпить несправедливості. Особливо ж болісно сприймає він те, що Безбородько, Поцілуйко та інші людці наживаються на колгоспному добрі, пиячать на громадські гроші, займаються марнотратством. В образі діда Євгена автор втілив вікову селянську мудрість, любов до праці, правди, добра і ненависть до всього потворного у житті.

Конфлікт, змальований М. Стельмахом - одвічний. Кожне покоління зустрічається з кривдою. Але сила духу кращих людей повинна перемогти. Хочеться вірити, що це справді так. Треба лише долучити і свої зусилля до цієї віковічної боротьби.

Варіант 3

Роман Михайла Стельмаха - про часи Великої Вітчизняної війни, але не лише про них. Саме у переломні моменти історії найвиразніше проявляються духовні сутності людей. Цей роман - про велич людського духу і ницість дрібних людців, про смерть в ім’я великого і безсмертя народу, про торжество правди і поразку кривди.

Всі ці проблеми вирішуються письменником через показ образів звичайних людей: трудівників і ледарів, героїв і боягузів, тих, що здатні грудьми затуляти амбразури ворожих дотів (як Іван Дибенко) і тих, у кого "серце стало шлуночками" (як у Безбородька).

"Правда і кривда" - так не випадково називається роман.

Правда - це невмирущий дух народу, що виніс нелюдські муки, але переміг, залишився собою, зберіг право бути вільним.

Правда - це уміння всього себе віддати людям. Це - скромність, чесність, безкорисність. Носієм цієї авторської ідеї постає, насамперед, Марко Безсмертний, який віддає свій будинок вдовам і сиротам. "Людина, мовляв, коли й горить, мов свічка, має своє світло віддавати іншим…" - говорить він. Так само відмовляється від борошна Катерина, хоч має п’ятьох голодних дітей, або не бере краденого масла водій Поцілуйчика.

Правда - це щире і чисте кохання, як у Марка і Оленки, як у Григорія і Катерини. Правда - це й інша любов, що "як спадщина дісталася… від батьків" - любов до рідного краю і власного народу. Навіть у ставленні до природи є ця правда. Марко переносить подалі від води пташине гніздо, хвилюється через довчасно скошену нивку з недостиглими колосками.

У ставленні до праці - теж народна правда. Найбільше Марко любив сіяти і орати. Напівголодні люди відновлюють розорений Безбородьком колгосп. У цьому теж їхня сила і свого роду безсмертя.

А кривда - це злочини фашизму, це зрада і підлість Крижака та Поцілуйка, жорстокість і вузьколобість Чорноволенка та Киселя, кар’єризм і корисливість Безбородька і навіть дріб’язкова, але дошкульна жадібність Мамури і Шавули.

Правда - це чесність, але інколи вона має парадоксальні прояви. Ледве живий Марко говорить матері, що добре себе почуває. Голодний Федько відмовляється від їжі, бо знає, що Марко ладен віддати йому останнє. За дрібною зовнішньою брехнею ховається велика правда турботи про інших людей. Те саме стосується неприємного компромісу, коли Марко, щоб здобути паливо для тракторів, без якого не зорати колгоспну ниву, вимінює його на самогон.

Попри всі негаразди і страждання народ завжди вірив у перемогу правди. Тому правда - безсмертна. І в житті, і в легендах підтверджується її сила.

Ось Марко, пошматований осколками, лежить у сільській церкві біля ікони Георгія Побідоносця, а його мати говорить, ховаючи завчасну "похоронку" на сина за такою саме іконою, що "і він, і ти душили Гітлера-зміюку". А потім майже в кожній хаті вже визволеного від фашистів села люди бережуть, мов ікони, фотографії Марка та називають його "спасителем". Легенда і дійсність сплітаються.

Як символ безсмертя народу перетворюється на струнку вербичку хрест на могилі Трохима Безсмертного. Виживають пташки на снігу, сяють "нерозстріляні весняні зорі", живе став, бо "воду німці не могли ні вивезти, ні спалити", у каміні, що єдиний лишився від спаленої хати, живуть бджоли, яблуні і груші схиляють віти зі стиглими плодами над солдатськими обелісками, але й люди виживають навіть під землею.

А де немає вічності фізичного життя, замість неї приходить вічність пам’яті. Ось як каже про неї, наприклад, Юрій Кисіль: "Мертва трава скоро стає сіном, мертва людина не скоро стає травою… В нашій пам’я-ті Мар’яна залишилась лебідкою, і в зелених прибузьких плавнях вона знайшла свою смерть, як поранена лебідка…" Розмовляє старий Дибенко з сорочкою загиблого сина, і ніби чує його голос.

Безсмертні героїчні вчинки людей. Безсмертна любов - не випадково Марко просить учительку вчити їхніх дітей. Безсмертне й кохання. Світлі почуття перемагають, якими б живучими не були прояви "кривди".

Перемагає вічність життя, перемагає невмирущий народ. Дуже символічно звучить діалог:

- Тут Марко Безсмертний?

- Тут усі безсмертні, - строго відповів… немолодий воїн, в якого груди і всі ордени були залиті кров’ю.

Не зміг фашизм знищити землю, убити безсмертний правдою народ. І хоч досі ще не вмерла повністю "кривда", можна згадати ще Шевченкові слова:

І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому…
Хочеться вірити в цю велику правду, висловлену безсмертним сином безсмертного народу.

Варіант 4

Михайло Стельмах належить до вдумливих і оригінальних майстрів слова, які завжди прагнули піднімати глибинні пласти народного життя й брати з нього матеріал для своїх творів. Як і кожен великий митець, Стельмах створив багатий і різноманітний художній світ. У ньому незгасно палахкотить вогонь утвердження добра й заперечення зла, які неминуче вступають у гострий конфлікт і боротьбу.

Найяскравіше, мабуть відображається ця проблема у романі «Правда і кривда». У ньому масштабно, сміливо розкривав письменник ту велику правду, яку виборювали на фронтах вогняних і трудових Марко Безсмертний і мільйони таких же народних захисників. Вже першою динамічною фразою Стельмах-художник стрімко розгортає панораму тяжких випробувань, пекельний вир битви, в яку потрапляє герой твору: «Вогонь був таким, що в повітрі снаряди стрічалися з снарядами, міни з мінами, гранати з гранатами», божеволіло залізо, божеволіли коні, і шаленіли люди. І на тлі цього бою — богатирська витримка і стійкість людини-бійця. Уже тут визначається символічність образу. На питання полковника Горюнова, чи є серед поранених Марко Безсмертний, немолодий воїн відповідає, «що тут усі безсмертні». І з цим погодитися можна: людина, яка проливає свою кров за торжество правди на землі, — безсмертна.

Перебуваючи на операційному столі, Марко дивує присутніх нечуваною силою волі і непохитною вірою в перемогу: «Топчу фашизм! Топчу кривду» Саме тут він веде словесний двобій зі смертю. В уяві Безсмертного — в протиставленні «хижим Химерам», страхіттям, націленим на людське серце», — постають світлі образи «тихої матері з немовлям», «селянської хати з соняшниками», зринають слова народної пісні. ‘ Саме вони допомагають йому вийти переможцем у цьому поєдинку. Перетерпівши нечувані болі та страждання, надивившись смерті у вічі і подолавши її, герой роману стає ще чутливішим до різних проявів правди і краси. Так, у своїй землянці він дає притулок сироті Хведьку, з ніжністю звертається до покаліченої пташини: «Не бійся, маленьке, я ніколи не кривдив ваш рід ні для забави, ні для їжі». Коли фронтовик побачив, як Безбородько безжально губить здоров’я і материнство жінок, то заганяє жорстокосердця в крижану воду.

Повернувшись додому, Безсмертний прагне знайти щастя у своєму ж таки спаленому війною селі, бо орати, сіяти, милуватися землею, жити по-людськи — ось його життєве кредо. Та на шляху стає велика кривда в особах Поцілуйка, Безбородька, Киселя. І з нею доводиться боротися. Великий працелюб і правдолюб Марко Безсмертний спалахує гнівом до будь-якої неправди, проймається любов’ю до скривдженого трударя, стає на його боці. Він не втрачає надії, що колись-таки настане правда, хтось пособить селянину і сердечним словом, і святим хлібом. У цьому йому допомагає щирий друг і побратим Григорій Задніпровський. А коли було безпідставно заарештовано того, Марко, обурюючись свавіллям неправди, домагається його звільнення. Він також високо оцінює книгу Задніпровського, бо в ній знайшла

вираження «насамперед правда! Хай вона часом і гіркою, і нелегкою, і напівголодною була, але правда».

Марко Безсмертний живе в оточенні як своїх недоброзичливців, так і своїх однодумців, щирих, безкомпромісних, непокірних. Одним з таких виступає у романі Євмен Дибенко, людина мудра, дотепна, з багатющим життєвим досвідом, а до того ще пряма, наполеглива, якого в селі жартома називають «елементом» за «довгий його язик. На це ж Євмен відказує, що язик хоч і довгий, «та говорить він тільки правду». Цими словами народний справедливець розкриває секрет своєї непримиренної до всякого зла вдачі.

Саме таким, вольовим і життєрадісним, відвертим і лукаво-добродушним присвячує свій твір М. Стельмах, втілюючи в їх образах вікову селянську мудрість, любов до праці, добра і ненависть до всього потворного в житті, а також надію на те, що майбутні покоління уже «не знатимуть страхіть і завірюх війни,, не знатимуть кривди».

Прекрасний знавець слова зачерпнутого з вічної криниці народного духу, Михайло Панасович створив постаті своїх героїв, котрі живими, одухотвореними входять у нашу свідомість, зворушуючи правдою про тривожний час, про сподівання, радощі й трагедії сучасників тієї доби, спадкоємцями якої випало стати і нам.

Варіант 5

Не сумуйте, що купа на купі

Всі поляжем за діло святе:

На зітлілому нашому трупі

Невмируще братерство зросте!

П. Грабовський

Життя людини… Перед кожним з нас відкривається безліч доріг, єдину з яких обираємо ми самі. Інколи достатньо навіть найменшого кроку убік з вірного шляху, щоб опинитися у прірві, вибратися з якої вже неможливо. І багато людей заради грошей, влади, слави добровільно роблять цей крок. Звичайно, кожен сам обирає, якою дорогою іти, але… на мій погляд, ніколи не варто забувати про мораль, про справжні цінності життя. Без цього людина просто перестає бути людиною. Хоча в наш час достатньо складно зрозуміти, що є правдою, а що — кривдою.

М. Стельмах у своєму чудовому романі «Правда і кривда» ще раз показує нам, якою повинна бути справжня людина. Своїм твором автор стверджує, що в будь-яких обставинах правда все одно перемагає кривду, що неможливо зламати народ, його віру і силу духу. «Тут усі безсмертні!» — з гордістю каже воїн, груди якого залиті кров’ю, смерть котрого, можливо, вже зовсім близько. Дивно? Зовсім ні! Він, на мою думку, говорить не про себе, навіть не про своїх товаришів, які знаходяться поряд, цей мужній воїн говорить про весь народ, про нашу націю. У його словах — тверда впевненість. Він вірить, що нікому не вдасться знищити, власне, людське життя. Бо саме життя — це і є найбільша правда, найбільша цінність у цьому світі. Це розуміють усі головний герой роману Марко Безсмертний теж на кривавих стежках війни усвідомив, що щаслива посмішка дитини, кохання без сліз та розлук, мирне небо і зелені лани — все це коштує набагато більше, ніж все багатство світу.

Марко Безсмертний — це прототип, власне, всього народу. Народу, який так само сміливо пройшов війну, отримавши болючі тяжкі рани, але здобув таки перемогу. Народу, який втрачав домівки і рідних, коханих і Батьківщину… народу, який зіп’явся на землю, як безпомічна дитина, знов становлячись сильним і навіть… щасливим.

У кожного своя правда.. А правда народу — у рідній Батьківщині, у мужніх воїнах, які ладні її оберігати ціною власного життя. Саме про це намагається сказати нам М. Стельмах на сторінках свого роману.  Недарма він дав головному герою таке символічне прізвище, недарма провів його страшними стежками війни неушкодженого і сильного духом. Мені здається, автор роману намагався викликати у нас гордість і пошану до героїв рідної землі, яким був Безсмертний, і бажання стати такими, як він. Як не дивно, але прагнення Стельмаха залишаються актуальними і зараз…

Варіант 6

Війна 1941-1945 років принесла багато горя і страждань нашому народові. Тисячі людей загинули, сотні тисяч залишилися інвалідами, але все-таки здобули перемогу. Ті, котрим вдалося повернутися з війни, продовжували своє життя, шукаючи близьких. і рідних. У романі «Правда і кривда» Михайло Стельмах показує українське село в останні роки війни та перше позоєнне літо, переборення хліборобами труднощів у відбудові народного господарства, а головне — одвічну боротьбу правди і кривди, добра і зла.

Але М. П. Стельмах був радянським письменником, і в силу певних обставин він був вимушений вихваляти комуністичний спосіб життя. Хоча, на мою думку, якби тоді в колишньому Союзі була справжня демократія, то письменник трохи по-іншому змалював би образи радянських людей, бійців Червоної Армії.

Він міг би глибше показати загарбницький характер більшовицької ідеології та її прибічників.

Головний герой твору «Правда і кривда» Марко Безсмертний — уособлення найкращих рис українського народу: незламної волі, стійкої віри в краще майбутнє держави.

Тисячі мужніх і відданих українських синів були обмануті комуністичною ідеологією «старшого брата», який «натравлював» українця на братовбивчу війну — українець проти українця. Одні з них боролися за свою державу, за самостійну Україну, а інші — за Україну підневільну в складі більшовицької імперії.

Одним із таких бійців був і Марко Безсмертний. Ми зустрічаємося з ним, відкриваючи першу сторінку книжечки. Початок твору — основні події та вирішальні битви найжорстокішої війни. 1945 рік. Марка поранено в ногу. Він лежить у церкві під образом святого Георгія. Поряд із ним знаходиться і багато інших бійців, які потребують медичної допомоги. Коли в церкву зайшов полковник і спитав, чи тут Марко Безсмертний, то один із поранених відповів: «Тут усі безсмертні!» У цих словах ключ до розуміння цілого роману. Коли санітари принесли Марка в підземелля, хтось шарпнув за ногу, потім за другу й здивувався: «Ви погляньте на цього новака — у нього замість онуч роздертий есесівський прапор». «Топчу фашизм! Топчу кривду!» — хотів сказати Марко, але слова його були такими кволими. У тому бою сміливий солдат підбив п’ять німецьких танків, урятував село. Про його героїзм люди складали легенди. Не випадкове й прізвище мужнього воїна — Безсмертний. Уособлюючи кращі риси народу в образі Марка, автор не дає своєму героєві померти. Пораненого відвезли в госпіталь, там йому ампутували ногу. Ось таким покаліченим, на милицях, повертається він у рідне село.

Маркові, як кожній справжній людині, властива скромність. Ідучи по дорозі додому, він заходить до однієї жінки в хату. І — диво: на стіні у неї його портрет. На запитання «Чий портрет?» жінка розповіла про героя Безсмертного, рятівника села. Марко не зізнався жінці, що це він, а лише заперечував перебільшену славу.

Не зненависть живить ідейний світ Безсмертного, а несказанна любов до краси, до правди, до життя. Тому цілком закономірним є те, що, повернувшись інвалідом з війни, Марко не замикається сам у собі, а дивиться на все очима людей, допомагає односельцям добрими словами, порадою, думає, як засіяти поле, не маючи ні зерна, ні пального. «Хоч би на яких вогнях довелося горіти мені, я буду до останнього служити людям», — такі його слова.

Тому й тягнуться до Марка люди, обирають його головою колгоспу. Він — чесний, не користолюбець і не кар’єрист. Хоче, щоб у сиріт і вдів був хліб на столі. Марко допомагає всім односельцям і лише в останню чергу думає про себе. «Я ж казав, що почну будуватися останнім», — стверджує він. Про велику людяність героя говорить і те, що він у своїй землянці дає притулок сироті Хведьку. Зворушує читача Марко і глибокою ніжністю своєї душі. «Не бійся, маленьке, я ніколи не кривдив ваш рід…, — говорить він до покаліченої пташки. — Чуєш, не вмирай…, живи і виводь свою пісню, виводь діток, бо як не буде птахів, то людське серце стане черствішим».

Безсмертний уміє цінувати жіночу красу, працю, материнство й учить цьому жорстокосердця Безбородька. Бо якщо збайдужіти й переступити через ці священні для кожної людини поняття, «то куцішою стане любов і віддаль між людиною і мавпою».

У Марка с особлива турбота про наймолодше покоління — дітей. Він розуміє, що їх змалечку треба вчити «людяності, добру», бо «дитячі сердечка мають бриніти любов’ю, наче деревця весняним соком».

Розкриваючи образ Безсмертного, автор торкається суспільно гострих проблем. Тому Марка цікавить усе: чому низька вартість трудодня, чому нема зацікавленості у колгоспника. Неабияку сміливість потрібно було мати письменнику, щоб так відкрито говорити про гірку долю хлібороба. Безсмертний розуміє окремі тіньові сторони керівництва сільським господарством. «Але кому про це скажеш? — журиться він — На самоті поспівчувають тобі…, а заїкнешся десь на нараді-ворожу вилазку пришиють».

Марко безкорисливий, доброзичливий, чуйний. Навіть коли Безбородькр відмовляється від своєї дитини. Безсмертний іде назустріч Марії Покритченко, пропонуючи її записати дитину на його прізвище. Разом із тим він твердий і непохитний у боротьбі з ворогами. Ще будучи на війні, він, як і тисячі чесних людей, був обманутий комуністичною ідеологією, вірив, що, знищуючи фашизм, знищить усе огидне, потворне. Але повернувшись додому, знову вступає у двобій з неправдою, яка засіла навіть у вищих керівних органах. Марко — партійна людина. Це, на мою думку, данина часу. Хіба зміг би М. П. Стельмах у радянські часи писати по-іншому, зобразити позитивного героя без партквитка? Безсмертний не злякався ні погроз, ні анонімок Безбородька, Шавули, Киселя, Мамури. Ці люди дбають лише про себе. Змальовуючи їхні мізерні власницькі інтереси, боягузство, зрадництво в роки війни, здатність до наклепів і обмов, автор ще більше підкреслює ту велику прірву, яка розділяла Марка і цих духовно бідних людей. Бюрократизм, бездушність, недовір’я, підозра — це ті страшні кривди, страшні болячки, про які відкрито говорить письменник у творі. Безсмертний, дивлячись на все з позицій народу, правди, звертаючись до районного чи вищого керівництва, майже не знаходить відповіді на свої «чому». Автор цим показує, яка недосконала і прогнила вся комуністична система. Наприклад, змальовуючи образ Чорноволенка (саме

прізвище чого варте), письменник підкреслив, що є такі замасковані вороги, які вірять, що настане їхній час, коли вони будуть потрібні державі. Отже, М. Стельмах застерігає, що не все гаразд у суспільстві.

Пережити і здолати ці труднощі може тільки великий народ. І безсмертним він буде лише тоді, коли житиме по совісті, по правді, а з кривдою вестиме нещадну боротьбу.

Тому Марко Безсмертний не один. Він мас багато однодумців і друзів. Це Григорій Задніпровський, старий Євген Дибенко, Борисенко. Також найкращі риси трудящих втілено в образах Броварника, Василя Триг. айводи, Петра Гайшука. Далеко не всі з них комуністи. Але вони тягнулися до Марка, підтримують його, бо він, за словами сільського конюха Євмена Дибенка, «в душі має понятіс і до землі, і до людей, і до коней, і до хліба святого». Розкриваючи ці образи, письменник показує красу і силу дружби, перемогу правди і величі життя, ідею безсмертя українського народу.

Отже, роман «Правда і кривда» — це розповідь про трудову перемогу народу у війні, про велич його подвигу і безсмертя.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.