Українська література - шкільні твори - 2021

«Так ніхто не кохав» (за інтимнмою лірикою В. Сосюри)

Всі публікації щодо:
Сосюра Володимир

Варіант 1

Інколи душа співає. Чи прислухались ви колись до того співу?

То щось незрівнянно чисте і свіже, що віддихує духмяним теплом.

Це тепло проходить крізь усе тіло, збуджує кров і наповнює єство відчуттям блаженства. Воно здатне проривати сірі оберемки буднів яскравим палаючим світлом, що робить похмуру годину лагідною короткочасною миттю. Ім’я цього тепла, цієї дивовижної стихії, яка сильніша за все на світі, яка возвеличує і окрилює людину — кохання.

Кохання горіло в серці Володимира Сосюри, горіло, радуючи його життя, зігріваючи всіх, хто був біля нього, своїм теплом, і як наслідок — однією з провідних тем його творчості є тема кохання.

Найрізноманітнішими відтінками почуттів відблискують його ліричні поезії. Почуття поета горять спалахом щастя:

Якби зібрати з неба всі зірки

І всі сонця з усіх небес на світі,

Моя любов горітиме яркіш

За всі сонця, за тисячі століттів.

Справжнім поетичним шедевром інтимної лірики Володимира Сосюри є поезія «Так ніхто не кохав», яку поет присвятив своїй першій дружині. Ліричний герой настільки романтизує своє почуття, що воно за глибиною і щирістю здається йому єдиним за всю історію людства:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Зустріч з коханням — це подарунок долі, особлива місія. Зустріч з коханою для поета — довгоочікуване щастя, бо для неї він беріг свою любов, «як зірку». З величезною ніжністю і трепетом зізнається він коханій у своєму почутті:

Ти для мене, як вічності небо,

Що сіяння нам шле з висоти.

Слав пісень я багато про тебе,

Та найкраща пісня — це ти.

Кохання ліричного героя Сосюри справжнє, тому воно вічне. Заради коханої, з якою довелося розлучитися, він здатний на все: віддав би і свою славу поета, і досягнення, тільки б повернути кохану, тільки б чути її голос, і «коси сумні цілувать».

Почуттєвість і романтизм — невід’ємні риси художнього відтворення Володимиром Сосюрою найкращого у житті почуття — кохання. Його поезії про кохання — це кращі здобутки інтимної лірики в українській літературі.

Варіант 2

Кохання… Це почуття прекрасне і чарівне, воно надихає людину якоюсь дивовижною силою, примушує робити дурниці й здійснювати подвиги, воно окрилює, робить людину трішечки божевільною. Це почуття світле, радісне, і саме тому, мабуть, одними з найліричніших, найпрекрасніщах вважаються вірші про кохання. Здається, що кохання робить кожну людину поетом, а талант справжніх поетів збільшує в кілька разів.

Володимира Сосюру справедливо вважають майстром інтимної лірики: він міг дібрати такі слова, такі епітети та метафори, створити такі образи, що читач не міг залишитися байдужим до почуттів ліричного героя. Інтимні вірші поета наповнені такою потужною енергетикою, яка підхоплює тебе, і ти вже мимоволі починаєш жити разом з героєм того чи іншого вірша, сповнюєшся його почуттями.

Кожен з віршів — це лише мить із чийогось життя, проте в ній — вічність, весь світ, бо подібні почуття знайомі чи не кожній людині. «Так ніхто не кохав», «Васильки», «Люблю», «Ти», «Любов», «Білі акації будуть цвісти», «Коли потяг у даль загуркоче» — ці твори ніжні й ліричні, бурхливі та палкі, вони давно вже увійшли до скарбниці нашої літератури.

Мені дуже подобається вірш «Так ніхто не кохав». Я думаю, що його ліричний герой — закоханий юнак, бо саме для молодих характерний подібний максималізм. Йому здається, що його почуття найсильніше, що ніхто не міг так кохати. І це почуття розділяє з героєм весь світ:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Душа ліричного героя настільки сповнена почуттів, що він вже не може носити їх у собі — ділиться ними з навколишнім світом, з усією планетою, із Всесвітом:

Гей ви, зорі ясні. Тихий місяцю мій…

Де ви бачили більше кохання?..

Поет точно передає стан ліричного героя: «в’яне серце моє од щасливих очей», «розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою», він готовий на подвиги, може зірвати «Оріон золотий». Силу почуттів ліричного героя поет підкреслює, використавши прийом обрамлення — закоханий повторює слова любові ніби молитву, заклинання. Я думаю, що цей прийом тут ужито доречно, не виникає почуття зайвості останніх рядків. Вірш має присвяту — Вірі Б. — Вірі Каспарівні Берзіній, першій дружині поета. Отож, не дивно, що автор так добре зміг передати стан закоханої людини, бо, як я гадаю, писав цей вірш із себе.

Та це не єдині слова любові, написані Сосюрою. Він порівнює кохання із зорею над степом («Любов»), чує солов’їв серед зими («Сьогодні»). Стан його душі гармонійний зі станом навколишнього середовища: синій колір у вірші «Васильки» — це те, що єднає закоханих:

Васильки у полі, васильки у полі,

І у тебе, мила, васильки з-під вій,

І гаї синіють ген на видноколі,

І синіє щастя у душі моїй.

Кохана здається ліричному героєві ідеалом, у її очах «море синіє», «сонце цвіте», вона для нього — найкраща пісня, твір мистецтва, чарівниця, що дарує весну серед зими:

Крізь огні, у блакитнім тумані,

Крізь вечірню міську каламуть

Ти ідеш, і мов квіти весняні

На снігу за тобою цвітуть.

Серце закоханого розривається, коли немає поряд тієї єдиної, яку хотілося б бачити все життя, коли вона запізнюється, і героєві здається, що його почуття не взаємні. І яке полегшення, яку радість відчуває він, коли кохана поряд:

І нема в душі моїй тривоги,

Зі мною ти. Чого ж мені іще?

Сосюра не ідеалізує кохану, не робить із неї об’єкт обожнювання, вона реальна, земна, та для закоханого вона найвродливіша, краща за всі ідеали, йому нікого і нічого не треба, окрім неї. Лірика Сосюри і приваблює саме тим, що поет говорить про велике почуття простими, знайомими словами, описує переживання, близькі багатьом людям. Ці вірші теплі і начебто якісь рідні. І саме тому твори, написані Сосюрою багато років тому, є актуальними і сьогодні і, я думаю, будуть хвилювати душі ще багатьох поколінь.

Варіант 3

Тема кохання займає одне з важливих місць у всій світовій літературі. Люди оспівували кохання завжди. Не обминув цю тему і щедро обдарований природою поет Володимир Сосюра. Своїми віршами В. Сосюра наповнює душу читача красою, радістю, щирістю.

Простота, замріяність автора, м’яка задушевність відбилися у його творах. Про свої інтимні почуття Сосюра завжди говори відверто, захоплено і задушевно, не приховуючи радощів, болю, суму. Все це робить ліричну поезію митця дуже близькою серцю людини.

Я б забув і образу, і сльози…

Тільки б знову йти через гать,

тільки б слухать твій голос — і коси,

твої коси сумні цілувать… —

так говорить поет в одному зі своїх віршів «Коли потяг у даль загуркоче…». У спогадах ліричного героя, яким і є сам автор, пропливають яскраві картини його юності. Перше кохання залишило глибокий слід у його душі, він усе б віддав, щоб повернути колишнє.

«Так ніхто не кохав…» — один з найкращих творів інтимної лірики В. Сосюри. Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням. Його ліричний герой романтизує своє почуття. Йому здається, що воно єдине за всю історію людства:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

і земля убирається зрання…

Почуття кохання пробуджує в душі ліричного героя все найкраще, приносить йому радість і щастя, надає сил. Поет пише, що закоханий готовий навіть звершити нечуваний подвиг — зірвати з неба «Оріон золотий».

Солов’ї, ніжний вітер, верби, кручі, місячні ночі — все це пробуджує в душі людини надію на краще майбутнє, змушує радіти, любити. У вірші «Білі акації будуть цвісти» В. Сосюра завдяки чарівності свого срібного слова овіює нас легким вітром радості і наповнює серце переживаннями:

Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі,

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі…

Багато поезій присвятив Володимир Миколайович і своїй дружині Марії, в них розкриті найромантичніші нюанси тієї любові, яка пройшла крізь випробування, злети і падіння. Ця жінка супроводжувала поета до кінця його життя. На довгі роки стала Марія для нього єдиною любов’ю, музою:

Іду, поспішаю, мов крилами мріє

Зоря перед мене в простори щасливі…

А губи шепочуть в блаженнім пориві

Для мене єдине ім’я: Маріє!..

Інтимна лірика В. Сосюри має багатогранний характер. Тема кохання тісно пов’язана з темою синівської святої любові до України:

Стиснулось серце до крику…

В ньому злилися і ти, і Вона

в образ єдиний навіки.

Митець захоплююче і красиво відтворив світле почуття чистої любові, такої нестримної і жагучої, яка робить життя кожного з нас яскравим і цікавим.

Інтимна поезія В. Сосюри спонукає читачів до роздумів, підносить у помислах, робить благороднішими. Його вірші завжди хвилюватимуть наші душі, навчатимуть берегти найдорожчі людські почуття.

Натхнення слів поета про справжнє кохання почули не тільки його сучасники, але й люди нашого часу. Він дійсно вмів любити і сказав про це красиво, мелодійно, щиро.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.