Українська література - шкільні твори - 2023

Людські почупя в інтимній ліриці В. Сосюри

Інтимна лірика Володимира Сосюри — бездонне джерело красивих і ніжних людських почуттів, висловлених у прекрасній поетичній формі. Такі почуття підносять людину на вищий щабель духовності. Щирість, задушевність, емоційно наснажена образність, оспівування найяскравіших миттєвостей людського буття — такі основні риси ліричних поезій В. Сосюри. «Так ніхто не кохав…», «Білі акації будуть цвісти…», «Коли потяг удаль загуркоче…», «Васильки» — ці поезії назавжди увійшли до класичного фонду інтимної лірики.

У поезії «Так ніхто не кохав…» звучить щось особливе: величне і щире, ніжне і задушевне; звучить те велике почуття, що вкладається у маленьке слово «кохаю».

Мабуть, не знайдеться нікого, хто прочитав і не запам’ятав би цих натхненних рядків:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання.

Здається, що й сама земля сповнена щастя великого кохання. Краса душі ліричного героя розкривається в його зворушливому освідченні. Для своєї обраниці він готовий вчинити незвичайне, зірвати золотий Оріон. Справжнє кохання робить людину сильною, здатною вершити дивовижні справи.

У поезії «Коли потяг удаль загуркоче…» ліричний герой згадує незабутнє юнацьке почуття, несподівано навіяне через багато років гуркотом потяга. Багато часу минуло, як шляхи закоханих розійшлися, але почуття й досі живе в серці.

Я б забув і образу, і сльози…

Тільки б знову іти через гать.

Тільки б слухать твій голос і коси.

Твої коси сумні цілувать.

Кохання… Це почуття вічне і всюдисуще, воно всемогутнє, бо є основою життя. Це почуття приходить незалежно від волі та бажання й окрилює. Воно найбільш величне і благородне.

В. Сосюра вміє щиро і натхненно висловити свої особисті думки, почуття, розповісти про свої душевні переживання.

Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать.

Я до останнього зітхання її не зможу прочитать, —

пише поет у вірші «Якби я знав, що сонце встало…». Справді, нелегко читати книгу своїх почуттів. А В. Сосюра не тільки читає її, а й творить.