Українська література - шкільні твори - 2023
Спогади поета про улюблену донеччину в поезії В. Сосюри «Вода десь точить білий камінь»
Всі публікації щодо:
Сосюра Володимир
Варіант 1
Володимир Сосюра — видатний співець донецького краю. Ціла низка його віршів присвячена донецькій землі, рідним місцям, де пройшли дитинство та юність поета: «Донеччина моя!», «Третя Рота», «Червона зима» тощо.
Особливо виділяється серед них поезія «Вода десь точить білий камінь…». В. Сосюра зворушливо й надзвичайно поетично змальовує картини Донеччини, своєї маленької батьківщини, рядки вірша бринять ліричністю"
Дінця солодкі, ясні води, посьолка рідного огні і той садок біля заводу…
Цей вірш автобіографічний, про що свідчать спогади поета про - свою молодість. Він згадує далеку шахту, де працював юнаком, широкі заводські цехи, копри й нові копальні, вогники рідного села, зелені сади та прозору річку — усі ті місця, що дорогі його серцю.
Володимир Сосюра, «неначе та лелека», усією душею лине до своєї Донеччини. Не випадково він використовує порівняння з лелекою, бо цей птах відомий прив’язаністю до рідної домівки, завжди повертається до неї.
Вірш «Вода десь точить білий камінь…» високопатріотичний. Поет переконаний, що патріотизм починається з любові до того краю, де народився й ріс. Сумніватися, що В. Сосюра переповнений цим почуттям, важко, тому що одна зголовних думок твору така: людина нерозривно зв’язана з рідною землею. Поет не уявляє життя без милої Донеччини й завжди згадує її:
Де б я небув, а все ж думками Лечу в Донеччину свою.
Я впевнена, що той, хто хоч раз прочитав цей вірш, подивиться на рідний край іншими очима.
Донбасівці завжди пишалися й пишаються тим, що Володимир Сосюра народився й виріс на Донеччині та до кінця свого життя залишався вірним сином шахтарського краю, присвятивши йому безліч своїх творів.
Ставши відомим майстром, Сосюра натхненно оспівував Донбас у своїх віршах. Один з них «Вода десь точить білий камінь»:
Вода десь точить білий камінь,
Кує зозуля у гаю.
Де б я небув, а все ж думками
Лечу в Донеччину свою.
Червоною ниткою через усю творчість В. Сосюри проходить любов до рідного краю — до його трудових світанків і пісень кохання вечоровою зорею, до териконів і заводів:
Нові гудки пісні заводять,
Як знак і щастя, і надій,
Де за Дінцем встають заводи
В могутній величі своїй.
Образ Донеччини незмінно окрилював фантазію поета, надихаючи на створення поетичних рядків, що передають красу його Батьківщини:
Дінця солодкі, ясні води,
Посьолка рідного огні
І той садок біля заводу,
Де ми гулялив давні дні.
Поезія «Вода десь точить білий камінь» довірлива, щира, — справжній спів душі, сповненої образами промислового краю.
В. Сосюра був справжнім патріотом, борцем за процвітання Рідної землі, людиною з активною життєвою позицією. Він підкреслював, що любов до України починається з любові до того місця на землі, де ти народився й виріс:
Шумлять сади над берегами
В моєї юності краю.
Де б я небув, а все ж думками
Лечу в Донеччину свою.
Варіант 2
Рідний край, який би він не був, асоціюється у людини із найсвітлішим у житті: дитинством, батьками, друзями, першим коханням. Тому спогади про нього — це ніби повернення у щасливе минуле, а тому сповнені щирою любов’ю і теплом.
В. Сосюра виріс на Донеччині, у селищі Третя Рота і часто згадує свою рідну землю:
Де б я небув, а все ж думками Лечу в Донеччину свою.
Все тут рідне і знайоме: і шахта, на якій працював у молодості майбутній поет, і солодка вода у ставі, і привітні вогні рідного селища, і садок, де гуляв Сосюра парубком. Всі ці місця для нього є незвичайними, бо асоціюються із першою дружбою, коханням, першою радістю і горем:
Де ми любили і зростали
В країні споминів моїх,
У дзвонівічному металу,
В цехахшироких заводських.
Він усвідомлює, що край його змінився від часів юності: густішими стали дими і садки, побільшало заводів. Та все це для поетає ознаками розквіту Донеччини, її величі та щастя. І він радіє за свій край, пишається тим, що зростав у цих садах і заводах.
Отже, любов до країни починається з любові до рідного краю. І поет з неменшою силою, ніж Україну, любить Донеччину, що розвивається, розквітає, гарнішає разом із усією країною.