Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література — шкільні твори - 2025
…Спiваю, тож iсную (моï роздуми про поезiю Богдана-Iгоря Антонича)
Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор
Поезiя Антонича народилася з пошукiв мiсця людини в свiтобудовi, з прагнень зрозумiти природу взаємостосункiв людини з навколишньою реальнiстю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття.
Я не людина, я рослина,
а часом я мале листя…
Живу, терплю, й умру, як всi звiрята…
Звiрята й зорi, люди i рослини — у всiх одна праматiр,
природа вiчна, невичерпна i невтомна,
хоч час крилатий з вiтром лине…
("З зелених думок одного лиса").
Iснування мислилось поетом як вiчно змiнне i життєстверджувальне. Хiд думок у визначальному для творчостi Антонича вiршi "Пiсня про незнищеннiсть матерiї" йде вiд часткового до загального — в свiтi панує колообiг, постiйне народження одних речей i вiдмирання iнших. Але трагiчнiсть людської долi (народитися, щоб вмерти?) не лякає поета. Вiн оптимiстично дивиться на свiт, бо в ньому панує народження.
Починав Богдан-Iгор Антонич як поет, але пiзнiше поступово розширював свiй творчий виднокiл — писав статтi, прозу, цiкавився музикою i малярством. Осмисленням почуття, початком усього для Антонича є мистецтво. Воно стає для поета тiєю силою, яка й визначає мiсце людини в свiтi, єднає її з ним i дає можливiсть здiйснити мету людського життя — осягти безсмертя.
Особливе мiсце в творчостi Антонича посiдає його вiрш "Вiтер столiть" з посмертної книги "Зелене Євангелiє". Твiр переконує, що Антонич сприймає iсторiю як безкiнечний урок свободи i людських почуттiв. Iсторiя людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народiв за свою незалежнiсть i сувереннi права. Поет також вказує на недосконалiсть людини, її дисгармонiю зi свiтом природи.
Ось таємничiша природа в безмежно первiснiй красi (словами не розкрити тайн її). Яка ж страшна оцього свiту врода, що отруїла днi мої…
("Елегiя про перстень молодостi").
Недосконалiсть заважає єднанню людини зi свiтом природи, перешкоджає свободi i щастю.
Хто сiє кров, той жне ненависть
("Слово про чорний полк").
Так вiдповiв Антонич тим, хто вбачав у насильствi шлях до удосконалення свiту.
Своєю творчiстю Антонич утверджував свiт правди i добра. Поет вiрив у розквiт нацiональної культури, щасливе майбутнє рiдного народу. Сучасних читачiв не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав Дмитро Павличко, "Антоничева поезiя — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть iз поколiння в поколiння здивованi читачi, щоб зачудування сонцем i людиною не пропало нiколи".