Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Тема любові до вітчизни в поезіях М. Рильського
Всі публікації щодо:
Рильський Максим
Варіант 1
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля,яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля,яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
М. Рильський. Слово про рідну матір
Не помилюся, якщо скажу, що кожний український поет у своїй творчості звертався до теми любові до рідної землі. Творчість видатного митця слова Максима Рильського — зайвий доказ тому.
Поет описує велич і красу України, працелюбність та щирість її народу, висловлює радість, що йому пощастило народитися саме тут, на благословенній українській землі. Найбільш яскраво Максим Рильський проявляє свої почуття, коли змальовує любі серцю пейзажі.
Я знову їхав по Вкраїні
По тих дорогах польових,
Де вздовж цвітуть сокирки сині,
Пливе гречок пахучий сніг,
Шепочуть вівса сизо стеблі,
І верби хиляться до греблі, —
пише він у поезії "Слава пісням". Такими простими й водночас щирими та ласкавими словами поет змальовує знайомі з дитинства картини природи. Хочеться й самому почути "бджіл і жайворонків спів", а особливо ніжні й мелодійні пісні, які лунають під час жнив у всій Україні. Ці народні пісні допомагають автору жити й творити, у звуках музики народжується відчуття духовної єдності митця зі своєю землею.
Так, Максим Рильський не приховує захоплення, більше того, любові до рідної землі. Це його нестримне почуття раз у раз виринає у всіх творах, вирує, кипить, знаходячи вихід у поетичних рядках. Тему любові до Батьківщини розкриває автор і у поезії "Як не любити":
Як не любити зими сніжно-синьої
На Україні моїй…
А вірш про серце України — Київ! У ньому поет знову ж таки через пейзажні зариси показує незрівнянну красу столиці нашої держави.
"Осінній Київ" — твір, написаний під натхненням від золотої пори в найкращому місті на світі, місті, у якому пульсує наукове, творче, громадське життя українців. Цим містом ми пишаємося не як величною історичною пам’яткою, а як символом вільнолюбних мрій і прагнень, духовного розвитку:
Я стільки чув похвальних слів про Київ,
Такі захоплені чув голоси!
І це — не чемності простої вияв,
А лиш. визнання справжньої краси.
Щирий патріот, Максим Рильський не міг не писати про той душевний щем, який викликав у нього образ Вітчизни. Навіть той, хто жодного разу не був на нашій землі, не може не полюбити її, познайомившись із ліричним доробком видатного поета.
Варіант 2
М. Зеров так формулював поетичне кредо М. Рильського: він "досить витончений і складний поет, щоби так легко було його умостити в елементарні формули, як " геть від сучасності!" або " солодкий світ ". І живе він разом із своїм часом, напружено й уважно в околишнє життя вдивляється, уміє помічати останній вираз його обличчя …Уміє пізнавати в його глибині струю вічно людського, близького всім часам і народам".
Поет за своїм покликанням завжди патріот, але суперечливим є власне поняття "патріотизм". Що це: виголошення амбіційних закликів чи реальна громадська робота? Остап Вишня іронічно-стисло окреслив громадянську й творчу позицію поета: "Революцію не запримітив …" Гіперболізація —— один з найпоширеніших засобів витворення комічного ефекту, так воно і є, "вишнева" репліка —також перебільшення. Рильський, звичайно, жив і творив не в келії гірського монастиря чи у "вежі із слонової кістки", а в буремній Україні початку двадцятого століття. Не могли його не вражати події драматичного звучання, однак самою природою свого таланту він був відме-( жований від них.
Тому всі звинувачення у рибальстві та спокої на тлі революційних подій поет спокійно відкидав: "Це не значить, що я весь час революції лише спокійно ловив рибу, а тільки вказує на одну особливість моєї психології: я можу одгукуватись ліричним віршем тільки на минуле, на те, що "одстоялось" у душі і може мати прозору форму,:питому моїй манері. Інакше писати не можу".
Покликання поета, на думку М. Рильського, полягало не в тому, щоб давати оцінку реальному життю, а правдиво й точно доносити до читача правду, єдину, істинну правду:
Так і ти, поете, слухай
Голоси і лживі, й праві,
Темний гріх і світлий сміх,
І клади не як Феміда,
А з розкритими очима На спокійні терези.
Поет прагнув спокою, але це не був мертвий, незворушний спокій. Можливо, спокій був передчуттям майбутньої трагедії, що охопила всю радянську державу.
Культ Сталіна ознаменував новий етап розвитку українців: голодомор, "чорні воронки", що забирали кращих представників нації у безвість. Важко не погодитись, що в цих словах поета звучить голосно невимовний біль.
1931 року поет збирався відсвяткувати свій тридцять шостий рік народження. Влада підготувала йому своєрідний "подарунок": поета забрали до в’язниці та звинуватили у контрреволюційній діяльності.
Рильський визнає за свій злочин той факт, що, читаючи його поетичну збірку, людина не може водночас "боротися" з "ворожим" класом. Його повсякчас змушують давати "додаткові свідчення", вимагають "компромату" на друзів, усіма можливими способами намагаються "зламати". Муза поета стала бранкою, однак не вмерла, лише до часу притаїлась.
Із початком Другої світової війни любов до рідної землі, столоченої солдатськими чобітьми, вихлюпнула на папір. Мати Україна — центральний образ поетичних збірок воєнних літ: "За рідну землю", "Світла зброя", "Слово про рідну матір", "Велика година", поем "Жага", "Неопалима купина". Самі назви цих книг говорять про їхній зміст і пафос.
Найбільш яскравий твір цього часу — "Слово про рідну матір". Перебуваючи в Уфі, куди евакуювали майже всі головні державні й культурні установи України, і трохи згодом — в Москві, поет очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук, неодноразово виїздив у прифронтову смугу, виступав перед воїнами, підтримував їх листами, друкував статті і вірші у пресі. Боляче був вражений зруйнуванням рідного Києва та ще ріднішої Романівки.
У боях загинув його племінник. Зрештою, вся спопеліла Україна йому боліла, мов одна велика роз’ятрена рана. Тож як він міг не промовити до неї слова найщирішої любові! Невелика за обсягом лірична поема була покликана до життя початком Великої Вітчизняної війни. Уперше вона прозвучала у 1941 році на хвилях радіостанції ім. Т. Шевченка.
Непідробно щиро і схвильовано виголосив свій полум’яний заклик до єднання М. Рильський:
О земле рідна! Знаєш ти
Свій шлях у бурі, у негоді!
Встає народ,гудуть мости,
Рокочуть ріки ясно воді!..
Лисиці брешуть на щити,
Та сонце устає — на Сході!
Недаремно у цей важкий для Батьківщини час поет звертається до її історії, зокрема прямо вказує джерело свого поетичного натхнення — "Слово о полку Ігоревім".
Кілька століть тому князь Ігор вирушив у похід проти половців, який закінчився поразкою русичів. Ця поразка хвилею болю і страждання прокотилася по всій землі Київській: не тільки люди, а й природа співчувала бідоласі Ігорю. Вчинок Ігоря повинен бути пересторогою для всіх тих, хто забув про свою відповідальність перед Батьківщиною, натомість вирішив задовольнити власні амбіції та користолюбство. Автор давньої пам’ятки — полум’яний патріот, який не тільки оспівує красу рідної землі, але й турбується про подальшу її долю.
Автор "Слова о полку Ігоревім " звертається до нерозумних князів з проханням об’єднатися перед лиховісною силою, що прямує зі сходу. Хоча радянська держава була атакована силою, що прийшла із заходу, заклик про об’єднання звучав не менш актуально, адже Батьківщині загрожувала величезна небезпека.
Не тільки ідейне спрямування об’єднує два "Слова", часовий проміжок між якими становить сім століть. Це й образи та поетична лексика: "лисиці брешуть на щити", "кличе див поверху древа", "дух Боянів", "сонце устає — на сході". Анафоричні повтори "благословен…", "благословенна…" пов’язують образно-емоційні вислови в єдине ціле полотно, наскрізною ідеєю якого є незламна віра у перемогу свого народу.
Хочеться ще згадати вірш М. Рильського "Мова", який став гімном рідній мові і відомий усім українцям без винятку:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову….
Звісно, хтось може звинуватити поета в тому, що він не витримав тортур і примусив свою музу слугувати радянському режимові.
На прикладі поезій "Слово про рідну матір" або "Мова" ми можемо побачити, що поет зберіг любов до рідної землі і проніс її у своєму палкому серці протягом усього життя. І нехай вислови на кшталт "партія біля керма" і дратують сучасного читача, інтонація і настрій поезій Рильського є непідробно відвертими. А в цій інтонації нотки патріотизму — справжнього, невимушеного — відчутні досить сильно.
