Українська література — шкільні твори - 2021

Моє розуміння поезії Антонича

Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор

Варіант 1

Поетична творчість Богдана-Ігоря Антонича була народжена з пристрасного прагнення цього талановитого митця визначити сенс життя людини, з намагання зрозуміти природу стосунків людини з навколишнім світом, з пошуків місця людини у світобудові:

«Я не людина, я рослина,

а часом я мале листя…

Живу, терплю, й умру, як всі звірята…

Звірята й зорі, люди і рослини —

у всіх одна праматір,

природа вічна, невичерпна і невтомна,

хоч час крилатий з вітром лине…

(«З зелених думок одного лиса»).

Існування людини на цьому світі молодий поет розумів як щось життєствердне, водночас вічне і змінне. Найбільш показовим прикладом цього розуміння є вірш Б.-І. Антонича «Пісня про незнищенність матерії», де хід думок автора йде від конкретного до загального. Поет вважає, що в світі панує кругообіг, постійне відмирання одних речей і народження інших. Але митця не лякає така трагічність людського буття і власної долі. На світ він дивиться оптимістично, адже в ньому панує народження.

Слід сказати, що свою творчу діяльність Б.-І. Антонич починав як поет, але дуже швидко розширював свої творчі горизонти: писав прозу і статті, навчався музиці й малярству, працював перекладачем. Тому початком усього живого, осмисленням почуттів для нього завжди залишалося мистецтво. Воно було для Б.-І. Антонича тією силою, яка єднає людину з природою, визначає її місце у світі і дає людині можливість дістатися мети усього життя, осягти безсмертя.

Особливе місце у творчості Б.-І. Антонича займає вірш «Вітер століть», який увійшов до посмертної збірки поета під назвою «Зелене Євангеліє». Ця поезія переконує, що її автор сприймає історію людства, як нескінчений урок людських почуттів і свободи. Адже історія буде невпинно рухатися вперед і робити це буде шляхом боротьби народів за свої суверенні права і незалежність. У цьому ж вірші поет вказує на дисгармонію відношень людини і природи, на її недосконалість. Б.-І. Антонич впевнений, що саме недосконалість є перешкодою на шляху єднання людини зі світом природи, на шляху до щастя і свободи.

Отже, своєю творчістю Богдан-Ігор Антонич утверджував світ добра і людини. Він вірив у щасливе майбутнє рідного народу, у розквіт української культури. Я впевнений, що будь-кого з сучасних читачів творча спадщина цього талановитого поета не залишить байдужим, бо, як написав про його творчість Д. Павличко, «Антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

Варіант 2

Поезія Ігоря-Богдана Антонича вражає своїм первісним, міфопоетичним поглядом на світ. Мабуть, його вірші ще довго викликатимуть бажання дослідників зрозуміти все, що він хотів донести до читача, дійти до самої суті його творчого задуму. Я ж спробую висловити власне розуміння змісту його поезії «Різдво», яка належить до справжніх ліричних шедеврів.

Різдвом називають день, коли народився Ісус Христос. Доля його загальновідома. За біблійними оповіданнями, він був страчений на Голгофі. Натяк на це поет зробив за допомогою згадки про язичницький обряд: у вірші Бог народився на санях, а на санях у давнину ховали небіжчиків.

Чому вірш називається «Різдво»? Можливо, тому, що Різдво починає одвічний цикл: народження — життя — смерть, який дає надію на незнищенність, вічність життя. На Різдво лемки виконували язичницький обряд: освячували обійстя, обходячи його з хлібом і свяченою водою.

Поет не випадково називає місцем народження Бога Лемківщину. Цікавий факт: Лемківщина як географічна одиниця проіснувала лише 10 років після смерті Антонича. Мабуть, тривожні думки поета щодо долі своєї батьківщини змусили його згадати про необхідність жертовності заради життя народу, країни, самозречення Ісуса Христа заради людства. Саме таким шляхом йшли ті, хто боровся за Україну. І лише надія на відродження, нове життя підтримувала їх на цьому шляху. Поета не лякає трагічність людської долі — «народитися, щоб вмерти»: він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження, як і тоді, коли в світ прийшов Ісус.

Одну з версій перенесення біблійної історії на українську землю подає С. Росовецький: «Однією із світоглядних передумов ідеї перенесення біографії Ісуса Христа в Україну було загальноєвропейське середньовічне сприйняття історії. Відомо, що середньовічна людина не помічала повільних змін у суспільстві та природному середовищі, а в сучасності бачила лише повторення того, що вже було раніше. То ж не дивно, що вже візантійські іконописці перевдягли персонажів Біблії у свої хітони, туніки, гіматії та мафорії, а на берегах середньовічних західних рукописів вони з’явились серед «варварських» королів, лицарів і селян». Саме через це волхви уподібнювалися до лемків: «Прийшли лемки у крисанях І принесли місяць круглий», тобто хліб. Згаданий тут символ місяця пов’язувався здавен із дохристиянським святом Різдва. Ще одним язичницьким символом є місячний знак — «золотий горіх». У міфології місяць вважається символом Матері-Богині, Цариці Небесної; вічності. А також символом циклічного ритму часу. Його фази — зародження, зникнення, поява — символізують безсмертя, а також постійне оновлення. Місяць — поширений образ в українському фольклорі. Старовинний язичницький народний культ Місяця в епоху християнства природно увійшов у святкування Різдва — Щедрого вечора.

У християнській традиції Місяць порівнюється з Церквою Божою на землі, оскільки вона запозичує своє сяйво від сонця правди, Христа.

Ідеться у творі про подію світового значення — народження Бога. І лемки у національному середовищі розігрують біблійне дійство, не забуваючи при цьому про одвічні вірування своїх предків. Поезія Антонича створює оригінальний світ, у якому гармонійно співіснують міф, реальність, сьогодення, минуле і погляд у майбутнє. Часто в Антонича в одному творі можна помітити мотиви двох вір. Прикладом цього може бути саме вірш «Різдво», де біблійний сюжет розгортається в українському середовищі, сповненому язичницьких обрядів.

Варіант 3

Мої пісні — над рікою часу калиновий міст,

Я — закоханий в життя прочанин.

Б.-І. Антонич

Творча спадщина талановитого українського поета Богдана-Ігоря Антонича свідчить про те, що людина, яка має великий талант, обов’язково зможе реалізувати свої можливості і будь-що проб’ється на шлях передових думок свого часу, на той шлях, що поєднує серце митця і серце його народу, при цьому зробить це через усі перепони.

Доказом цього може бути вже перша збірка віршів Б.-І. Антонича «Привітання життя», яка вийшла у 1931 році. Це відбулося, коли поет вступив після багатьох митарств на навчання до філософського факультету Львівського університету. Ця збірка поезій одразу привернула увагу читачів, а для автора вона була своєрідним екзаменом на освоєння віршованих форм творчості. Б.-І. Антонич був переконаний у тому, що поетичні твори повинні поєднувати в собі ритм, мелодію і графічне зображення:

«Співають дні все менші, нерівні,

піють до півночі півні

ости, осокори,

рій, ос

і ось

вже осінь

і

о

осінь

інь

нь».

(«Осінь»)

Не всім зрозумілі вірші подібної форми, але автору здавалося, що саме так йому потрібно зображувати свої зворушливі почуття. Поет писав незвичайною «лемківською» (від назви селища, де народився Б.-І. Антонич) мовою, яка була зовсім не схожою на ту мову, якою писала більшість його співвітчизників. Та заслуга митця не в тому, що він створив свою «власну» мову, а в тому, що цю мову він поєднував з мовою свого народу.

У першій збірці поезій Б.-І. Антонича не менше віршів, які насичені громадянським змістом і написані досконалою українською мовою. Наприклад, у вірші «Пісня про молодість» автор змальовує картини життя молодої людини. Але якщо у П. Тичини це «Гей, життя, виходь на бій, пожартуємо для розваги», то у Антонича — «Наші очі далеччю гартуймо, повними грудьми будемо вітер пити, навпростець переїдемо усі перепони». Для поета найсолодшою мрією була мрія бути вічно молодим і вічно юним. Але якщо більш уважно вчитатися в поезії, в них можна знайти зовсім протилежні твердження. Людина, яку зображує Б.-І. Антонич, нещаслива, а її майбутнє — за високими горами. Збірка «Привітання життя» сповнена суперечливих мотивів, які є дзеркалом душі поета:

«У блискавок пурпурі стояв на роздоріжжі

Заслуханий, задивлений поет — сліпий.

Наступна збірка Б.-І. Антонича «Три перстені» — це думи про роздерту душу автора:

«І світу ти не схопиш.

Не вирвеш віршем корінь зла».

(«Гірська ніч»)

З часом набирало нових відтінків соціальне і політичне життя, змінювалися обставини, разом з тим, зростав і розвивався як художник і Б.-І. Антонич. Поет усвідомив, що у житті будь-якої людини буває найщасливіший день, коли вона вбирає свіжість весняного повітря, тішиться красою сонця і радіє йому. Саме такі почуття автора можна відчути в збірці «Три перстені». Не менш оригінально Б.-І. Антонич зачіпає і релігійну тему. В образі того, хто «легкість дав сарні, а бджолам квіти золоті і кігті сталеві для рисі», поет визначає невідому вищу силу.

У своїх поезіях про безсмертя усього живого Б.-І. Антонич продовжує традиції української літератури. Він створює цілий ряд пейзажних віршів про морське дно, про море взагалі. Про ці свої твори автор писав: «Поет, намагаючись сягнути до дна, до самого кореня, до ядра, у глиб природи, зустрічає воду, море, як правічну царину природи». Він закликав дивитися:

«У дно, у суть, у корінь речі, в лоно,

у надро слово і у надро сонця».

Антонич вважав, що криницею людського життя є походження духовної сили і краси, а не походження людини. Він був впевнений, що людському духові немає й не може бути краю.

Вершиною поетичної творчості Б.-І. Антонича вважається збірка «Зелене Євангеліє», адже саме в поезіях цієї збірки автор робить важливі філософські висновки: все, що буде лоном для нового, повинне нищитися, гнити і падати. До речі, ці закони однакові для усіх живих істот, які населяють нашу планету. У збірці поет приходить до головного у своєму житті висновку:

«Не птах, не квіт, це грає зміс

Це грають первні речей і дій,

Музика суті, дно незглибле».

Осмислюючи і аналізуючи творчість Б.-І. Антонича, Д. Павличко написав слова, з якими я повністю згоден: «З вітром століть приходимо до поета й беремо його у вітер століть». Мине небагато часу, і в українську поезію увійде ім’я закоханого в життя прочанина, творчість якого буде засвоєна його Батьківщиною, тією «вічною землею, куди ведуть усі стежки і всі дороги».



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.