Українська література - шкільні твори - 2024

Утвердження незнищенності Києва як символу української нації у поемі М. Рильського «Неопалима купина»

Варіант 1

Поеми Максима Рильського «Слово про рідну матір», «Н^ага», «Неопалима купина» та збірки «За рідну землю», «Світла зброя», «Велика година» читаються, як поетове зізнання у ніжній синовній любові до України, уславлення її історичного минулого.

Поема «Неопалима купина» була написана 4 жовтня 1943 року, незадовго до визволення Києва від фашистських загарбників. Вже сама назва викликає уявлення про щось вічне і величне. Біблійний кущ, що горів, не згораючи, з якого доносився голос Бога, стає символом непереможності народу України:

Ти чуєш, батьку, як ступає

Непереможна рать твоя,

Як древній Фастів посилає

Полки Семена Палія?

Джерело цієї непереможності й сили поет бачить у давньому Києві, в історичній пам’яті про славних предків за волю України, яких народжувала її історія в усі часи випробувань. Важливі події змальовує Рильський, доводячи думку про вічність і незнищенність Києва. Почавши поему з образу князя Володимира, який

Крізь непроглядну ніч криваву,

Благословляючи народ,

Веде свій люд, свою державу

На ясні води від негод.

Рильський відразу вводить читача в жорстоку і страшну атмосферу війни, де «дитя, розтоптане копитом, …встає, як судія над світом, і двері правді відчиня», де «на суд зійшлися гори, море, здригнулись гнівом небеса». І ось ми вже бачимо, що, мов та неопалима купина, «знов чоло підводить Київ, щоб не хилить чоло навік». І хоч безмежним горем сповнені рядки, де змальовується «гидка німота», автор твердо впевнений у тому, що ворога спіткає неминуча розплата за завдане зло, а народ, Україна, Київ відновляться в праці й добрі, як неопалима купина:

Конай же, кате окаянний!

Гори на вічному вогні!

Нехай нове життя повстане

В неопалимій купині!

У грізне воєнне лихоліття народилася ця поема, тому стільки в ній емоційної сили, щирості і сподівань на краще. Слідом за поетом переймаєшся повагою до історичного минулого своєї землі, любов’ю до України сучасної, відчуваєш гордість за причетність до української нації.

Варіант 2

Поема Максима Рильського «Неопалима купина», написана 4 жовтня 1943 року, незадовго до визволення Києва, ввійшла до однойменної збірки, що побачила світ 1944 року.

Це був час, коли народ піднявся в єдиному пориві, був охоплений однією метою — відстояти рідну землю, не дати ворогові поневолити Батьківищну. Поема «Неопалима купина», як і всі поеми М. Рильського воєнного часу, була пройнята патріотичним духом, закликала до боротьби з фашистською навалою.

Всенародне піднесення пробудило й історичну пам’ять. Усе найкраш;е і най- снльніше, що було в душах людських, втілилося в поетичних образах, які кликали згадати, хто ми, яких батьків діти, нагадували про відповідальність не тільки за сучасне й майбутнє, а й за минуле нашого народу.

У віршах збірки «Неопалима купина» перед поетом постає у мріях, спогадах і снах образ Києва. Це місто-мученик і місто-герой. Воно, спалене, лежить у руїнах. Але поет вірить, що Київ, як неопалима купина, біблійний образ куш;а, що горить і ніколи не згорає, постане з попелу, підніметься з руїн і знову засяє неземною красою на весь світ.

У поемі «Неопалима купина» оспівано величний образ Києва-батька, до якого з палкою любов’ю і гордістю звертається поет. Київ сповивав своїх синів, наспівував їм перші пісні, напоїв їхні душі вірністю і честю. Його діти до смертного часу будуть промовляти це слово — Київ — поряд з найсвятішими словами.

Давній красень Київ — серце України, символ України, української нації. Історія Києва — це історія України, українського народу. Тяжкі випробування випали на їхню долю, починаючи від князя Володимира, який вів «свій люд, свою державу на ясні води від негод». Неодноразово «непроглядна ніч кривава» укривала Київ і всю Україну, лукаві ворожі раті приходили на нашу землю, злодійські загребуш;і руки сягали на українські скарби. Але вставав на смертний бій проти ворога наш народ, скипаючи, «як гнівний шум прибою», — і розвіювався над зеленим Києвом чорний дим. Перейнявши силу від давніх богатирів Микули і Світогора, сини Києва долали всіх ворогів, усі сили тьми.

І гордо зносилося величне місто над зеленими просторами, мов неопалима, свяш;енна купина. Слава і велич його народу розкривається в постатях його великих дочок і синів — Петра Могили, Петра Сагайдачного, Тараса Шевченка, Лесі Українки.

І знову прийшла «ворожа рать лукава» на нашу землю. Залита кров’ю Україна, зруйнований Київ:

Пема Хрешдтика, немає.

Поник Шевченківський бульвар,

І ніби кров на небокраї Багровий точиться пожар.

Але поет вірить — Київ-батько знайде в собі сили, щоб скинути «із пліч» ворожу силу. І запорука цьому — гармати, що гримлять, як дзвони, віншуючи радість визволення від фашистської навали. І знову

…сонце з хмари вирина,

І з-над пожарів виникає Благоуханна купина.

Образ неопалимої купини, який проходить через усю поему, утверджує головну думку: Україна і її народ безсмертні, перемога добра над злом неминучі.