Українська література - шкільні твори - 2024

Рильським під кутом зору єднання братніх народів і їх культур

«Пушкін, - говорить М. Рильський, -живе втілення найблагородніших рис великого російського народу». Розквіт культур народів нашої країни за роки Радянської влади, їх взаемообмін і взаємозбагачення підказали Рильському відповідь на безсмертні рядки Пушкіна: «Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, и назовет меня всяк сущий в ней язьш…»: Я бачив твій портрет у друга-вірменина, Із уст якутових я чув твої слова, І в’є тобі вінок Радянська Україна, В братерській вольності жива. («Пушкіну», 1949). У вірші «Великі друзі» (1952) Рильський образно розкриває те спільне, що єднало Гоголя і Шевченка, - ненависть до темного царства кріпосників, сатиричне зображення дійсності, віра в майбутнє щастя народу:

Жили вони життям єдиним,

Хоч не стрічались у житті.

Максим Рильський — прекрасний майстер індивідуальної характеристики людини. Показуючи спільне, він визначає і те відмінне, що було в біографії і світогляді Гоголя та Шевченка. Прозріти глибочінь століть, Щоб люд окутий закликати Громадою обух сталить.

У вірщі «Ясна Поляна» (1954) Максим Рильський розкриває внутрішній світ Льва Толстого — людини, мислителя, художника, окремими штрихами малює його портрет («погляд яструбиний з-під сивих брів»), дає пейзажні зарисовки Ясної Поляни, де були створені такі шедеври світового значення, як «Війна і мир». Великиїї письменник землі російської спить у «найпростішій могилі» (Лев Толстой заповів, щоб на його могилі не ставили ніякого пам’ятника). Поет дає відчути, яка велика людина жила в Ясній Поляні, «творила як, як мучилась вона!» Толстой мав суперечливий світогляд («у протиріччях билась мисль єдина»), але був чесним художником:

З одкритим завжди він ішов чолом

І хоч не раз в густі заходив хащі,

Юродствуючи й клянучись Христом,

Хоч проклинав як марні та пропащі Дні мужності, коли «Война и мир» Родилася в кімнаті немудрящій, -

Яка глибінь, який безмежний шир,

Як розкрилялися народні сили

В тих образах, що в свій всевладний вир

Серця і покоління захопили!

У вірші «Кучерська в Ясній Поляні» (1954) розповідається про ту внутрішню боротьбу, яка зумовила від’їзд Толстого 10 листопада 1910 року із дому. Уночі письменник постукав своєю старечою рукою у вікно кучерської і дав останній у житті наказ — потихеньку запрягти в родинну бричку коней. В ту хвилину він поривав з колишнім подвійним життям, яке його щодалі, то більше гнітило. Він розірвав «з Левіним, із графом, з поміщиком, з гусарським офіцером, з яснополянським мудрецем», щоб «рушити бродягою незнаним», хоч, певне, й сам не знав куди. Смерть Толстого сколихнула Росію. Цілий світ здригнувся, довідавшись, що перестало битись серце великого художника:

Худорлява та рука, Що стукала в віконце кучерської, Постукала у всі живі серця…

Після своєї фізичної смерті Лев Толстой, як образно говорить поет, став перед судом людства, і «зважив суд усі його діла, усі його пориви і провини, і вирок виніс мертвому: безсмертя!»

Лев Толстой належить до тих геніїв, що символізують, велич російського народу, який сьогодні разом з іншими народами Радянського Союзу будує комунізм:

І плине, як ясна ріка,

З народом Пушкіна й Толстого

Народ Шевченка і Франка.

(«Лист до львівських друзів», 1952).

Геніальний письменник до глибини душі був зворушений грою М. Заньковецької, яка виконувала роль Харити-ни у п’єсі 1. Тобілевича «Наймичка». Через свого сина Толстой просив геніальну артистку подарувати йому на пам’ять хустину, якою вона витирала свої чудові очі.

Грою Заньковецької захоплювався і А. Чехов. Вій листувався з великою артисткою, радив їй, який підібрати костюм для ролі циганки Ази в п’єсі М. Старицького. Ці золоті сторінки з літопису братерської співдружності російської і української культур знайшли лаконічне відображення в поетичних рядках вірша «Марія Заньковецька» (1949);

І руки Чехова й Толстого Благословляли їй дорогу…

Перший великий глашатай пролетаріату, основоположник соціалістичного реалізму, Максим Горький у своїй особі пов’язував демократичну російську літературу з радянською. Поборник дружби української і російської культур, він був щирим і самовідданим другом Михайла Коцюбинського, був учителем багатьох радянських письменників, благословив новаторські починання молодого Павла Тичини. Горький і Коцюбинський, - підкреслював Рильський, - це тема не тільки для дослідника літератури, а й для поета. Дружбі Буревісника революції і Сонцепоклонника присвячені післявоєнні вірші поета «Брати» (1950), «Гвоздики Коцюбинського» (1954). У вірші «Брати» Рильський називає дружбу Горького й Коцюбинського «високою», порівнює її значення для творчої біографії обох письменників з «весняним дощем», «свіжим і живлющим». Дружба Горького і Коцюбинського — прообраз дружби, яка склалася в наші дні між двома великими слов’янськими народами — російським і українським:

…і здається,

Що то не два письменники дружили,

А український обнімавсь народ

З прапороносцем вільності — російським.

Рильський уміє, здавалось би, незначні факти життя піднести до рівня поезії, надати їм глибокого ідейного звучання. В Чернігові, розповідає поет, де «на листки малі «Раїа тог§;апа» з-під пальців виливалася тонких», він побачив гвоздики біля будинку Коцюбинського:

Від Горького із Капрі Коцюбинський Прийняв цей дар братерської руки; Гостинно грунт прийняв їх український, - І по-новому зацвіли квітки.

(«Гвоздики Коцюбинського», цикл «Щедрість»), Гвоздики, подаровані, як говорить легенда, Коцюбинському Горьким, стають символом безсмертних ідей ленінізму, революції, які на грунті соціалізму зацвіли квітами дружби і братерства. Цей сорт гвоздик радує «не тільки українок — для всіх радянських він іівіте людей». У вірші «Маяковський» (1950) Рильський створив ліричний портрет великого поета революції. Через художні деталі розкривається монолітність характеру і світогляду, зовнішня і внутрішня велич поета -«горлана-главаря»:

Його ході розмашисто-широкій

І розмах слів його відповідав…

Високому відповідали зросту Високого напруження діла, - І з тимчасових ніби «Вікон Роста» Століть грядущих далечінь росла.

В. Маяковський — пристрасний викривач імперіалістичних розбійників — і сьогодні разом з нами «за нашу мирну бореться мету». Широко відоме ім’я Маяковського прогресивним письменникам зарубіжних країн:

І недарма в країнах зарубіжних,

Де наші друзі і брати живуть,

Без марних слів і компліментів ніжних

Його поети вчителем зовуть.

Щоб зобразити велич російського і українського народів, їх вірну дружбу і взаємну любов, М. Рильський вдається до узагальнень, символів. Так, ці народи, за образним висловом поета, «правди й вольності сини», а Україна і Росія-«нерозлучні дві сестри» («Пісня про братерство»).