Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література — шкільні твори - 2025
Релігійні мотиви в поезії Богдана-Ігоря Антонича
Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор
Варіант 1
Видатний український поет і літературний критик Дмитро Павличко про Богдана-Ігоря Антонича сказав такі слова: «Його життя було високе і коротке, як хиткий міст над вузенькою штольнею безодні в горах. Хмари зневіри і сумніву сповивали його не один раз, але так і не завадили сміливим думкам поета і філософа переходити по цьому містку, дивитися з нього навкруги і шукати поглядом дно світу». Ці слова найточніше характеризують життя та діяльність Антонича, адже його творчий спадок — це цікавий, складний і цілісний світ людини, яка за двадцять сім років свого короткого життя спромоглася досягти таких висот, яких інші не досягають й за сто років.
Найяскравішим прикладом творчості Богдана-Ігоря Антонича є його поетична збірка «Велика гармонія», у віршах якої панує послідовна релігійність автора, що проявляється в переспівах біблійних псалмів та імітуванні молитовної лірики. Наступна збірка поета під назвою «Три перстені» — це вже ніби сходження автора з порожнього неба до безодні землі. Серед віршів цієї збірки нескладно знайти наближені до реалій біблійні сюжети: достатньо згадати поезії «Різдво» і «Народився Бог на санях», а також перенесену на земні події священну символіку. Твори збірки «Три перстені» пронизані надзвичайно глибоким світосприйняттям автора:
«Отак під небом неосяжним і безмежним
Ростуть і родяться звірята, люди і рослини.
Росте Антонич, і росте трава,
І зеленіють кучеряві вільхи».
Наряду з цим, творчість Антонича сповнена романтичним трактуванням природи, навіть поклонінням їй, коли людина може не тільки піднестися над довкіллям чи відірватися від нього, а й навіть уявити себе чи то деревом, чи то іншим створінням природи:
«Стіл обростає кучерявим листям,
І разом з кріслом я вже кущ.
З черемх читаю — з книг столистих —
Рослинну мудрість вічних пущ».
«Книга Лева», що є наступною збіркою Богдана-Ігоря Антонича, відкриває читачам чарівний світ Біблії. Основа цієї збірки — бачення вічності, яке дозволяє відкрити сутність життя, а також зустріч з Богом. Бо «Книга Лева» — це ще й назва Євангелія від апостола Марка. Головним мотивом поезій цієї книги можна назвати містичне сприйняття світу, де замість магічних заклинань використовується поетичне слово, де відбувається поєднання людської підсвідомості з природою. У збірці «Книга Лева» поет і філософ Антонич досліджує природу і світову історію, які відображаються автором як цілком релігійні процеси:
«Я не людина, я рослина,
а часом я мале листя…
Живу, терплю, й умру, як всі звірята…
Звірята й зорі, люди і рослини —
у всіх одна праматір,
природа вічна, невичерпна і невтомна,
хоч час крилатий з вітром лине».
Та в останній збірці поезій Антонича панує вже песимістичний настрій, передчуття автором кінця світу. У віршах цієї збірки колосальне світове місто зображується як коло тюрем і катастроф, як справжнє пекло, що складається з примітивних форм.
Упродовж усієї творчої діяльності Богдана-Ігоря Антонича прослідковуються релігійні мотиви. Але перш за все, цей талановитий філософ і поет утверджував світ добра і правди, щиро вірив у щасливе майбутнє рідного народу і розквіт української культури. Поетична спадщина Антонича не залишить байдужими ще багато поколінь наших співвітчизників, адже «поезія Антонича — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».
Варіант 2
"Його життя було коротке й високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні. Хмари сумніву і зневіри сповивали його не раз, але не завадили сміливим думкам філософа і поета переходити по ньому, дивитися з нього наокіл і шукати взором днища світу", — сказав про Богдана-Ігоря Антонича Дмитро Павличко. Дійсно, творчість Антонича — цілісний, складний і цікавий світ людини, котра за 27 років свого життя спромігся досягти того, що інші не досягають і за ціле життя.
У збірці поета "Велика гармонія" панує послідовна релігійність, яка проявляється в імітуванні молитовної лірики, переспіви біблійних псалмів. Наступна збірка "Три перстені" — ніби сходження з порожнечі неба до безодні землі. Тут легко знайти "приземлені" біблійні реалії (варто згадати слова "Народився Бог на санях" із поезії "Різдво") й священну символіку, перенесену на земні події. Твори цієї збірки пронизані глибоким світосприйняттям:
Отак під небом неосяжним і безмежним
Ростуть і родяться звірята, люди і рослини.
Росте Антонич, і росте трава,
І зеленіють кучеряві вільхи.
Ми зустрічаємо романтичне трактування природи, навіть поклоніння природі, коли людина не тільки не відриває себе від довкілля чи вивищується над ним, а навпаки — може, скажімо, усвідомлювати себе деревом:
Стіл обростає кучерявим листям,
І разом з кріслом я вже куш.
З черемх читаю — з книг столистих —
Рослинну мудрість вічних пущ.
Але в останній збірці "Ротації" панує песимістичний світогляд, передчуття апокаліпсису — кінця світу. Колосальне світове місто постає як коло катастроф і тюрем, як місто-пекло, складене з примітивних форм.
Можливо, Б.-І. Антонич сприймає Святе Письмо як джерело власного світогляду й широко використовує його в своїй творчості. Але головний елемент його релігійних пошуків— це роздуми про місце людини в світобудові, її прагнення зрозуміти природу взаємостосунків людства з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття.
Я не людина, я рослина,
а часом я мале листя…
Живу, терплю, й умру, як всі звірята…
Звірята й зорі, люди і рослини —
у всіх одна праматір,
природа вічна, невичерпна і невтомна,
хоч час крилатий з вітром лине…
("З зелених думок одного лиса")
Існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. Хід думок у визначальному для творчості Антонича вірші "Пісня про незнищенність матерії" йде від часткового до загального — в світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. Але трагічність людської долі — "народитися, щоб вмерти" — не лякає поета. Він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження, як і тоді, коли на світ прийшов Ісус.
Особливе місце в творчості Антонича посідає його вірш "Вітер століть" з посмертної книги "Зелена Євангеліє". Твір переконує, що Антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. Історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права, і, звичайно ж, за свою віру чи переконання. Поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи.
Ось таємничіша природа
в безмежно первісній красі
(словами не розкрити тайн її).
Яка ж страшна оцього світу врода,
що отруїла дні мої…
("Елегія про перстень молодості")
Недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю.
Хто сіє кров, той жне ненависть
("Слово про чорний полк")
Так відповів Антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу.
Своєю творчістю Антонич утверджував світ правди і добра. Поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. Сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав Дмитро Павличко, "Антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи".