Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Відображення героїчної боротьби українського козацтва проти турецько-татарських завойовників у романі В. Малина «Фірман султана» (уривок «Побоїще в Січі»)
Всі публікації щодо:
Малик Володимир
Серед сучасних письменників-прозаїків, що розробляють історичну тематику, помітне місце належить Володимиру Малику, який написав чимало творів про величну і водночас трагічну історію нашого народу. Один із таких його визначних творів — історичний роман «Фірман султана», написаний 1969 року. Цей роман увійшов до тетралогії «Таємний посол». Поштовхом до його написання стала відома картина І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Розглядаючи картину, Малик дивувався, яких мужніх і відчайдушних людей увічнив Геніальний митець на полотні. Його захопила думка: художникові на полотні вдалося передати лише одну мить із життя запорожців, а в романі можна широко відтворити життя козаків, їхні будні й свята, мирну хліборобську працю і звитяжні подвиги у боях, їхні мрії і щоденні турботи. Так у письменника виник задум створити епічне полотно.
В. Малик почав ретельно вивчати історичні документи, літописи, мемуари сучасників, дослідження істориків, ознайомився з місцями, де відбувалися важливі історичні події, в одному з історичних писемних джерел ішлося про те, що напередодні російсько-турецької війни 1677 — 1681 років кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко відрядив до Туреччини козака, який добре знав турецьку мову і звичаї населення. Він вирушав із таємним завданням — розвідати наміри султана Магомета IV та дізнатися про його військові приготування. Через деякий час козак повернувся на Січ і привіз важливий документ — султанський фірман (указ), у якому йшлося про намір уряду Османської імперії захопити й поневолити Україну та розкривалися основні військово-стратегічні плани Османської імперії проти Російської держави. Історичні джерела не зберегли імені мужнього і сміливого козака-розвідника. Володимир Малик дав йому ім’я — Арсен Звени- гора. Він і став головним героєм тетралогії «Таємний посол».
У романі «Фірман султана» письменник зображує героїчну боротьбу українських козаків-запорожців зі своїми споконвічними ворогами — кримськими та турецькими феодалами, які майже щороку вчиняли розбійницькі напади на Україну. Козаки мужньо боролися, захищаючи рідний край від спустошення та поневолення. В одному з епізодів роману «Побоїще в Січі» письменник відтворив історичний факт, зафіксований у літописі Самійла Величка під роком 1675.
Запорозька Січ протягом багатьох років була грізною фортецею козаків, і потрапити в неї було непросто. Але один із козаків на прізвище Тхір став зрадником. Він повідомив ворогам, що в Запорозьку фортецю можна проникнути через єдину хвіртку, якою козаки ходили до Дніпра по воду.
Отримавши таке повідомлення, 15-тисячний загін яничарів і 40-тисячна турецька орда за наказом турецького султана оточили Запорозьку Січ, щоб знищити її невеликий гарнізон і зруйнувати укріплення.
Під покровом ночі вороги почали пробиратися на Січ. Але в Лубенському курені, на щастя, не всі спали. Арсен Звенигора, Воїнов, Метелиця та Сікач грали у карти. А старий козак дід Шевчик, прокинувшись опівночі, визирнув крізь віконце надвір і помітив просто під вікном стіну яничарів. Він підбіг до козаків і повідомив, що яничари в Січі. Арсен Звенигора швидко зорієнтувався, наказав зачинити ворота і негайно будити всіх, але тихо, непомітно. За хвилину весь курінь був на ногах. Усі козаки швидко виконували накази Арсена: заряджали мушкети, готувалися до бою. Нарешті Арсен віддав наказ: «Вогонь!»
Гримнув залп, потім другий, третій. Уся Січ схопилася на ноги. Наче рясний дощ із куль і ядер лився на січовий майдан, де зібралося найбільше ворогів. Вони падали десятками, сотнями. «Збожеволілі від жаху яничари заметушилися, заметалися по Січі, як звірі у ловчій ямі. Ті, що були ближче до воріт, намагалися відчинити їх. Даремні зусилля. Ніхто з них не знав потаємних підойм, за допомогою яких відчинялися ворота. А коли з надбрамної вежі ударили гармати, натовп відхлинув назад». Яничари згадали про хвіртку, якою входили до Січі і кинулися до неї. Але втекти з цього пекла, де кожен курінь, старшинська хата, військова скарбниця чи церква сіяли смерть, було неможливо. Широкий майдан, вузькі вулички Січі — все було вкрите трупами яничарів або пораненими. Скоро почувся зазивний клич бойових козацьких рогів, що кликали до атаки. І пролунав сильний голос кошового Сірка: «До шабель, браття-молодці! До ша- бель! Бийте клятих. Смерть бусурманам!»
З криком і бойовими закликами кинулися козаки на ворогів і знищили майже всіх.
До ранку побоїще в Січі закінчилося. Лише півтори тисячі яничарів і татар вислизнули з пастки, в яку самі ж і залізли, і принесли ханові звістку про загибель своїх товаришів. Хан, дико застогнавши, як поранений звір, ударив коня під боки і помчав у степ геть від Дніпра, а за ним посунули й залишки його орди. Не вдалося їм здобути легку перемогу над козаками, не допоміг їм і зрадник.
Козаки ж покарали зрадників — Тхора й Чорнобая — і віддали честь загиблим своїм товаришам. Особливо подякували дідові Шевчуку і Товкачеві, який був тяжкопоранений, і затиснувши рану рукою, тримався до ранку, щоб повідомити товаришам-козакам ім’я зрадника Тхора. І, повідомивши, помер.
А через декілька днів на січовій раді кошовим було знову обрано Івана Сірка.
Запорозька Січ — оплот славних лицарів запорозького козацтва — ще довго стояла, охороняючи Україну від нападників.
