Українська література — шкільні твори - 2021

Вино як символ художньої творчості у поетичному доробку Богдана-Ігоря Антонича

Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор

Вино — один з найбільш поширених образів української духовної культури. Розповідь про вина, їхні цілющі властивості у поетичній формі робила їх зрозумілими для читача, а елемент художньої фантазії стимулював роботу мислення людини й приводив до формування незвичайних асоціативних рядів. Творцем цілого масиву української «винної» поезії доби модернізму став Богдан-Ігор Антонич. Будучи поетом діонісійського світосприйняття, у статті «Національне мистецтво» він сформулював тезу, котра пройде крізь усю його подальшу літературну діяльність: «Мистецтво не відтворює Дійсності, ані її не перетворює... лише створює окрему дійсність».

Яким чином постає новий художній твір, а отже — створюється нова дійсність? Процес творення Антонич поділяє на три етапи. Перший — намір автора (інтенція), другий — власне творення, третій — інтерпретаційний, або акт сприйняття художнього твору (рецепція). Намір автора стосовно твору тісно пов’язаний з матеріалом, яким є уявлення, а не слово.

Далі Антонич подає п’ять ступенів інтенційного процесу — «від спонуки до вражіння, від вражіння до уявлення, від уявлення до укладу уявлень, від їхнього укладу до засобів барви чи слова, і вкінці матеріалізація цих засобів». Антонич вирізняє своєрідний підпункт між наміром та завершенням твору -процес матеріалізації наміру, що в результаті переходить у текст.

Діонісійську насиченість лірики Антонича засвідчує частотний у збірці «Три перстені» образ вина: наскрізними її мотивами є «похмілля» — метафора радості від єднання з навколишнім світом, та його римова пара «весілля», що символізує шлюб між людиною і природою:

Почалось так: упився я

Від перших власних строф похмілля.

Був тільки місяць дружкою

На мому з піснею весіллі...

Червінці дзвонять на столі,

І місяць — найхмільніший келих.

Схилився вечір до землі

І срібним сяйвом ріки стелить.

Ця двоєдність проходить червоною ниткою через усю лірику Б.-І. Антонича, починаючи від збірки «Три перстені», хоча мала й дещо песимістичне забарвлення — у сонеті «Старе вино» (зб. «Привітання життя»):

В холоднім сутінку старого льоху

По стінах тиша кане зерном граду.

Пляшки набрякнуть у тісноті спаду

І тріскають, немов струки гороху.

Технологи-винороби слушно зауважують: існує поширена думка, що чим старіше вино, то воно краще. Однак думка ця — хибна. Вино — живе, воно змінюється — формується, дозріває, старіє й розпадається (умирає). У перших двох стадіях вино стає м’якшим, гармонічнішим, а в двох наступних набуває розвиненого смаку та букету. Саме так трактують еволюцію вина й поети, ототожнюючи його з живою істотою, яка не лише росте й розвивається, а й думає та почуває, так само як і ліричний оповідач поезії. І якщо катрени яскраво репрезентують сонетні тезу (тиша) та антитезу (звук тріснутого скла), то у терцетах показується синтез — зіставлення життя вина та людини:

Вино в пісок усякне, червінь рож

Увійде в зелень мохового прута.

І ми, буває, нашої також

Бажаєм дійсності розбити стіни,

Дарма що, може, кинувши їх пута,

Ми б розіллялись на незнані ріні.

Збірка «Три перстені» характеризується розмаїттям мотивів вина та винопиття, а разом із ними — й метафоризованими поняттями «корчма», «чарка», «келих». Пантеїстичний світогляд Антонича очуднює в цих обр азах звичні кожному речі: чарка — «крилата», «весільна і п’янлива» синьоока слов’янка весна (в іншому творі — «в чарки сріблисті і червоні / Поналивалася весна»), у серці ліричного героя «хмільно й п’яно», він навчається «в рослин сп’яніння, зросту і буяння соків».

Екстаз творчості асоціюється з ейфорією любощів («...упився я / віД перших власних строф похмілля»). Із асоціацією про буттєве свято — шлюб із мистецтвом — пов’язаний лексико-семантичний мотив хмільності, хмелю (похмілля, похмільний, найхмільніший, хмільно, п’янливий тощо). Таким чином формуються притаманні лише Антоничевому стилеві іменникові та прикметникові метафори — зокрема й неологізми: «хмільність світу», «п’янливі вірші», «поет весняного похмілля», в межах яких постає потужний асоціативний трикутник «вірші — молодість — хміль». І тому вже не видаються великою вадою «дитячі» рими на взірець похмілля-весілля.

Сучасна дослідниця українського літературного авангарду Анна Біла, прилучаючи Б.-І. Антонича до когорти сюрреалістів, зазначає, що художній світ поета ґрунтується на триєдності образів ніч — кохання — пісня, за яким легко упізнається семантика ініціації. Для творення атмосфери ініціації, на думку Анни Білої, митцеві особливо прислужилися вакхічні мотиви, котрі іноді виступають і як явні, і як приховані метафори:

.головокружним ночі хмелем

П’яніє голова.

Почалось так: упився я

Від перших власних строф похмілля.

Під словосполученням «творче похмілля», котрим Анна Біла позначає основні змістові тенденції лірики Антонича, можна розуміти натхнення. Окрім цілої низки джерел (серед яких, зокрема, й вино), із натхненням часто пов’язують поняття творчого неспокою. Творець повністю захоплений своєю роботою й не заспокоїться, поки не надасть художній формі «закінченого та відграненого» вигляду (Г.В.Ф. Гегель, «Естетика»).

Попри те, що художня форма поезій «Трьох перстенів» значно програє за розмаїтістю першій книзі Антонича — «Привітання життя», у них значно підноситься головне змістове начало: пантеїстичне світобачення, повернення слову його внутрішньої форми, здатності до метафоризації. А це й є результатом творчого неспокою, ніцшеанським «чудом діонісійського», котре, зокрема, веде до синестезії. Щодо останнього, дослідниця міфу в літературі Марина Новикова зауважує: «Звуки в Антонича мають колір, зате колір звучить. Запах стає Дотиком, а Дотик — звуком... Саме таким, за міфом, є стан буття у найпереломніші його моменти».

До творення цієї картини долучається образ вина, що не лише сполучує в собі пори року, першооснови світу, п’ять чуттів, а й знаменує їх перехід з одного стану в інший. Тому вельми часто вино в Антонича виступає символом художньої творчості. Поезія для лемківського лірика — «гірке вино», світ -«хмільної пісні полотно»; «співними, п’янливими» називає він сторінки книги «Три перстені».

Окремо слід зазначити твір «Поетова весна»:

Ну що ж, поете безіменних мрій?

В твоїй чернетці пишних віршів рій

Дзвінкими римами впиває, як вино.

Поява цього металогічного концепту приводить до того, що у момент мовлення поєднуються різні часові виміри поетового буття:

Ти крізь вікно у Далечінь глядиш:

Виприскують сріблясті стебла трав (теперішнє),

Небавом бризнуть яблуні бруньками

І край Дороги виросте спориш (майбутнє).

На березовій скрипці вітер грав

І, наче шовком, витер кожний камінь (минуле).

«Прадавня Лада варить у глиняному дзбані черлене зілля поезії», — казав Богдан-Ігор Антонич. Він закликав своїх побратимів по перу припадати до цього дзбана, але готувати з нього новий напій, бо митець повинен розвивати традицію, а не повторювати її.

Відомий вислів Максима Рильського: «Враження — хліб поезії». Перефразовуючи, можна сказати, що враження є й вином поезії. Незліченні та багатоманітні (зустріч із природою, технікою, мистецтвом, перші відчуття дружби, кохання, краси), враження у кожного — глибоко неповторні. Вони, своєю чергою, зумовлюють усі подальші сприйняття та переживання, й у результаті формується унікальна людська особистість із лише їй притаманним складом розуму, волі, душі.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.