Українська література — шкільні твори - 2021

Образ богоматері у творчості Богдана-Ігоря Антонича

Всі публікації щодо:
Антонич Богдан-Ігор

Стаття присвячена проблемі художньої рецепції образу Богоматері у творчості Б.-І. Антонича. У «Великій гармонії» особі Пресвятої Богородиці присвячені поезії «Salve Regina», «Ave Maria», «Mater Dolorosa», «Mater Gloriosa», у збірці «Три перстені» вміщено вірші «Різдво» і «Коляда». Непохитна віра в Богородицю як у Царицю Неба і Землі, та передусім як у Матір і Заступницю, є, на думку Антонича, запорукою порятунку людини. Поетові було притаманно «апокрифізувати» образ Богородиці, адже його твори на бого-родичну тематику виразно виходять за межі релігійно-догматичного канону.

Ключові слова: Богородиця, образ, символ, молитва, поетика.

Творчість Богдана-Ігоря Антонича характеризується глибоким та оригінальним осмисленням тематики, проблематики й поетики Святого Письма і виокремлюється самобутніми рисами на тлі української модерної лірики. У його поезії по-новому зазвучали молитовні тони, у твори проникла християнська містика й філософія, широкого спектру набула проблема відношення людини до Бога, шукання його в усьому сущому. Поняття Божественного в розумінні Б.-І. Антонича втілює у собі філософський універсум пізнання — тут і світ природи з його музичними ритмами, і краса творчого диригування всесвітом, і духовний екстаз переживання ліричним героєм зустрічі з Богом.

З великого розмаїття релігійних образів, які присутні у поетичній творчості Б.-І. Антонича, найбільш глибокого художнього осмислення набула Пресвята Трійця — Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Так, наприклад, наскрізним образом-символом «Великої гармонії» є перша особа Пресвятої Трійці — Бог Отець. Через часте звертання до Бога-Творця і до самого акту творення Всесвіту поет намагається збагнути призначення митця, який, уподібнюючись до Бога, теж стає творцем нової дійсності. Бог Отець у «Великій гармонії» присутній не лише на рівні художнього образу, але й алюзій, в яких цей образ лише «заданий», і відчитати його можна через символічні дії, ознаки, проекції. У творах Б.-І. Антонича рельєфно вимальовується друга особа Божа — Ісус Христос, який не постає ані великим чудотворцем, ані могутнім пророком, ані довгоочікуваним Месією, а Божим Ягням. Зазвичай поет декларує своє сприйняття Бога не караючим, а милостивим, тому Христос для нього — «для віч вічне світло», «по темряві рання просвіта», «пісня сонця і ясного дня». Третя особа Божа — Святий Дух є надією, утішителем, скарбом усяких дібр (дару пізнання, мудрості, мужності). Автор називає Святого Духа «Голубом Святим», «Голубом-Духом», «Великим Женцем душ» і просить у нього морального вдосконалення, духовного поступу.

Поруч із окресленими вище образами Бога Отця, Сина і Святого Духа у поезії Б.-І. Антонича з’являється образ Божої Матері, який «подається як сутність, що унаочнює всебічну повноту Пресвятої Трійці, доповнюючи духовне, чоловіче начало жіночим, материнським».

Проблемі функціонування сакрального у творах Б.-І. Антонича свої дослідження присвятили М. Ільницький, В. Сулима, Яр Славутич, С. Гординський, В. Назарук, Г. Насмінчук, М. Новикова, Е. Соловей та інші. Цілісними і концептуальними є праці Ірини Бетко, в яких вона інтерпретує творчість Б.-І. Антонича з позицій аналітичної психології К.-Г. Юнґа. Неперевершену наукову вартість мають дослідження Г. Токмань, в яких осмислюється поетична творчість Б.-І. Антонича в діалозі з екзистенціальним богослов’ям. Однак глибокого осмислення і подальшого вивчення потребують релігійні образи, мотиви, символи, які в Антоничевій поезії увібрали традиційний канонічний підхід і позначилися оригінальністю художнього світовідчуття автора.

Завдання нашого дослідження полягатиме в інтерпретації образу Богоматері у творчості Б.-І. Антонича, в аналізі художніх символічних констант, пов’язаних із цим образом, а також у його контекстному зіставленні з творами української літератури на подібну тематику.

У «Великій гармонії» особі Пресвятої Богородиці присвячені поезії «Спасай, Царице!», «Радуйся, Маріє!», «Страдальна Мати», «Прославлена Мати», які Ганна Токмань називає гімнами. Богородиця — одвічний символ безмежної материнської любові, самопожертви, непорочності, відданості у служінні Богові і людям. За християнською традицією, вона — найкраща з-поміж людей, тому і символи, пов’язані з її особою, витончені, довершені, сповнені краси, кожен з них по-своєму відкриває для нас постать Богоматері, свідчить про її божественне призначення, повідомляє про духовні чесноти. Це відображено і в іконографії, і в духовно-пісенних текстах. Особливе місце у богослов’ї займають символічні назви Божої Матері. Це і Небесна Драбина, і Золотий Кивот, і Мати Життя та багато інших. Непохитна віра у Богородицю як у Царицю Неба і Землі, та передусім як у Матір і Заступницю, є, на думку Антонича, запорукою порятунку людини.

Ліричний герой Антоничевих поезій перебуває в постійному очікуванні зустрічі з Богородицею, яка для нього «ясна, майлива, ніжна, мерехтлива, мов лелія», він з повним довір’ям запрошує її у своє життя:

Прилинь, Всенепорочна, й віджени від мене зло,

Ясну долоню поклади на молоде чоло.

У творчому відчутті Б.-І. Антонича об’явлення Богородиці завжди супроводжується благоговійним схилянням і замилуванням природи, яка підсилює, а інколи контрастує з емоційним станом ліричного героя. Часто, коли «в світ виходить Божа Мати з неба синьої палати, вбрана в семибарвної веселки злототкані шати», поет не може «знайти палких і милозвучних слів», щоб належно прославити Богородицю, тоді на допомогу приходить музика, щоб підтримати молитовний дух:

Грайте, арфи, грайте ліри, грайте, лютні, грайте гусла,

Радість лийте, журбу змийте, горе вкрийте весняним плащем.

У поезії «Спасай, Царице!» з’ява Пречистої Діви супроводжується такими метаморфозами: «будиться людська душа із приземних пелюх», «золотокосі жита падуть на коліна», «обрій здіймає з гір сонце, немов золотий капелюх», «срібнострунні арфи грають», а сама Цариця Небесна їде «золотою каруцою в чотири коні», а «ясноволосий візник — кучерявий янгол — тримає віжки в долоні». Присутність Богородиці перемінює усе довкола: «Кудою переїдеш, — велика переміна, кудою переїдеш життя сміється», тому й ліричний герой сподівається на позитивні зміни в душі, оскільки Божа Мати прийде і до нього — «в небагату, курну, прокляту мойого серця хату». «Розвиток образу Цариці неба й землі Антонич здійснює оригінально, яскраво; його образи створюють сюрреалістичну сітку, поет розміщує їх навколо Цариці у просторі, який завдяки її присутності перетворюється з профанного на сакральний». І. Бетко слушно зауважує, що за художньо-символічною логікою Б.-І. Антонич подає образ Богородиці на тлі жовтого зерна зір, золотоволосого жита, першого розцвіту дрібних пелюсток рож, гаю шумних сосон, весняного плаща природи, у пахощах рожі, фіалок та свіжого сіна тощо, а сама постать Богоматері, поряд із іпостасями Пресвятої Трійці, виступає тим важливим креагенним символом, що формує релігійну поставу ліричного героя.

У творах богородичної тематики Б .- І . Антонич часто використовує традиційну апелятивну конструкцію: «Радуйся!», яка в юдейській релігійній традиції є формою вітання, адже у Євангелії від Луки читаємо, що коли ангел Гавриїл прийшов до Марії, щоб звістити їй про те, що вона стане матір’ю довгоочікуваного Месії, то привітав її словами: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками!» (Лк. 1, 28). Це привітання ангела стало структурним елементом молитов до Богородиці. Наприклад, у Акафісті до Богоматері читаємо: «Радуйся, Мати ягнятка і пастиря», «Радуйся, Мати зорі незаходимої», «Радуйся, Ключе до царства Христового», «Радуйся, Невісто неневісная» та ін. Типовими для Б.-І. Антонича стали такі звертання: «Salve Regina», «Ave Maria», «Радуйся, о радуйся, Маріє», також поет називає її Всенепороч-ною і Пречистою, як це прийнято у християнській традиції.

Душі поета, однак, часто притаманний стан неспокою, енгармонійності, коли «хата серця — курна і проклята». Саме тоді час звернутися до Богородиці, яка єдина може «принести цілющий лік в борні» і «заспокоїти скрегіт арфи серця». «Salve Regina!» — кличе поет і знає, що його почуто, що поміч прийде. Мабуть, саме у впевненості, що людина діжде зустрічі зі Священним, якщо заглядатиме у власне серце, найяскравіше виявляється гуманістичний пафос екзистенціально-християнського образного розмислу Б.-І. Антонича».

Однак у творчості Б.-І. Антонича Богородиця — це не лише Цариця, а й «Mater Dolorosa» («Страдальна Мати»). ХХ століття в Україні ознаменоване тяжкими випробуваннями як у долі конкретної особи, так і в долі нації. Тому стає зрозумілим і виправданим часте використання мотиву Голготи, розп’яття, страждаючої Богоматері. Чого варті лише такі твори, як «Скорбна мати» Павла Тичини, яку вважають вершиною переосмислення християнських символів та шедевром у художньому осмисленні Богородиці. Ярослав Поліщук наголошує: «З одного боку, можемо оцінювати твір як літературний апокриф на означену тему, у руслі традиції поеми «Марія» Тараса Шевченка; з другого — автор вочевидь тяжіє до філософського вираження трагізму буття,- розширюючи просторову площину від Юдеї та Галілеї до України, Павло Тичина приймає також біблійний час — час вічності, час порочного і трагічного колобігу подій, у якому незмінною лишається людська сутність.

Тенденцію до «націоналізації» образу Богородиці та Ісуса Христа спостерігаємо у вірші Юрія Клена «Божа Матір»:

Чи не стрівся вам десь по дорогах

синьоокий Христос?

Волосся у нього

золоте, як осінній покос

На усіх перехрестях його розіп’яли

і помер твій веселий Ісус..

Поети католицької групи «Логос», творчість яких позначена особливим пієтетом до Богородиці, окреслюють образ Діви Марії як типової української матері, яка втрачає своїх дітей у воєнне лихоліття. Для прикладу наведемо вірш о. Степана Семчука з поетичної збірки «Метеори»:

Мати горя! Мати болю!

У моїй душі

(окували в огні волю)

списи та мечі.

Захід томиться кроваво.

(початок кінця)

Мати горя! Мати болю!..

. Де моє дитя ?!.

Поезія «Mater Dolorosa» Б.-І. Антонича суголосна із творами згаданих вище поетів за тональністю і накладанням біблійних подій на українську історію. Крім того, твір наповнений розлогою символікою та образністю, наприклад, «чорна плахта ночі», «темряви година», «серце, пробите терном». Особливо вдалим є введення у поезію символіки кольору («чорна ніч», «срібні зорі», «зорі жовтим зерном») та числа («три самітні зорі, наче сльози три»). Символіка троїчності має надзвичайно широке художнє осмислення у всій поетичній творчості Б.-І. Антонича, адже в її основі — догмат про Пресвяту Трійцю. У поезії «Mater Dolorosa» під «трьома самітніми зорями» можемо розуміти словесне відтворення іконічної традиції, яка зображає Богородицю з трьома зірками — на чолі і раменах, які символізують її дівицтво перед, під час і після народження Ісуса Христа. Саме чистота і тілесна, і духовна зробила її здатною сприйняти Воплочене Слово і зрозуміти його відкупительну місію. Цим Богоматір була вивищена з-поміж усіх представників людського роду і засяяла на небозводі зорями багатьох чеснот.

До образу Богородиці Б.-І. Антонич звернувся також у поезіях «Різдво» і «Коляда» (збірка «Три перстені»). Розташовані поруч, вони становлять своєрідний диптих. У першій із них виокремлюється різдвяно-астральна символіка Богоматері, таїнство Христового Різдва осмислю-286 ється за допомогою лемківського колориту: Бог народжується «на санях в лемківськім містечку Дуклі», замість трьох царів зі сходу «прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий». О. Пономаренко так інтерпретує цей фрагмент твору: «Лемки тут знаменують собою зорі, після яких з’являється місяць. Крізь давньоязичницький неантропоморф-ний образ місяця-повні, який бере на себе болі і страждання смертних, сповнюється ними дощенту, після чого старіє, вмирає, щоб знов відродитися, проступає образ Христа, який узяв на себе всі гріхи людства».

У поезії «Коляда» перед читачем постає картина, відчитати яку можливо лише в поєднанні та взаємодоповненні язичницької і християнської традицій, так притаманних художньому світобаченню Б.-І. Антонича.

Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь.

На тих санях в синь незнану

Дитя Боже повезуть.

У давній Русі «сидіти на санях» означало готуватися до закінчення земного життя і переходу в інший світ. Б.-І. Антонич накладає це язичницьке вірування на біблійну історію про Ісуса Христа, який прийшов у світ, щоб померти на хресті, відкупивши в такий спосіб людей від гріха. Отже, кидається у вічі паралель «сани» — «хрест», тому й «тешуть теслі з срібла сани», адже за деякий час буде витесано для Спасителя хрест, на якому його розіпнуть і віддадуть у владу смерті. Б.-І. Антонич геніально художньо омислив цю подію: «На тих санях (на хресті — ІД.) в синь незнану (у владу смерті, шеолу — ІД.) Дитя Боже повезуть (розіпнуть -І.Д.)». Ясна Пані їде на санях разом зі своїм Сином, адже вона до кінця розділила його долю, стоячи біля хреста. У невеликому за обсягом диптиху відтворено весь життєвий шлях Спасителя: у вірші «Різдво» — народження, у творі «Коляда» — приготування до місії, поки ще «сняться веснянії сни» і поруч Мати, яка чуває над своїм Дитям, з очима лагідними, покірними, тихими, але пильними, «наче у сарни», і звершення відкуплення — хресний шлях, коли «їдуть сани, плаче Пані (алюзія до хресної дороги і розп’яття, коли Христос несе хрест, а серце Богородиці прошиває меч болю, провіщений старцем Симеоном — І.Д.), снігом стелиться життя». О.Пономаренко також зауважує, що образ слов’янського Дитяти становить алюзію до образу Христа й скрутної долі етнічної спільноти лемків.

Вражаючим є відгук Василя Терещука на аналізовану поезію: «Мене завжди інтригували ці рядки Антонича. У нього Бог народився на санях, у лемківському містечку Дуклі. А на тих санях — «Ясна Пані — очі наче 287

у сарни». І вітали Новонародженого та його Матір не тріє царів, а ті ж таки лемки у крисанях. Не зайве пригадати, що Богдан-Ігор Антонич був сином священика. Він чудово знав Євангеліє, шлях Ісуса Христа. Що спонукало його переписати канву знаного сотням мільйонів людей євангелія, та ще й так, що переписане починаєш сприймати як художню правду? Чому ця поетична «єресь» проймає наші душі так само глибоко і трепетно, як і «Заповіт » Тараса Шевченка? Народження Ісуса Христа у творчості гуцулів, лемків, бойків часто відбулося не десь там у Святій землі, а в Дуклі або ж неподалік Криворівні, взимку, на вбогому обійсті. І саме з цих країв , в народній уяві , розпочалася його трагічна дорога на Голгофу. Поетичне євангеліє від Антонича увібрало в себе фантастичні образи з пісень та колядок, що він міг їх слухати досхочу у дитинстві. І ця міфологізація не принижує правду. Вона створює відчуття особистої причетності до подій вселенського значення, допомагаючи нам осягнути їх справжню духовну значимість».

Отже, можемо сказати, що поетична творчість Б.-І.Антонича — це сокровенний досвід поетового богошукання і богопізнання, це молитовні звертання, в яких присутні як радісні тони від пережиття Божественного, так і неприховані мотиви духовної боротьби. Засобом доторкання до сакрального в Б.-І. Антонича часто виступає Пресвята Богородиця, до якої ліричний герой відчуває безмежну довіру, любов, тому добирає найніжніші звертання, щоб належно оспівати ту, яка є для нього Матір’ю і Заступницею. Для поета було притаманно «апокрифізувати» образ Богоматері, адже твори на богородичну тематику часто виходять за межі релігійно-догматичного канону.

Оскільки символ, особливо релігійний, володіє прекрасними рисами безконечності і невичерпності інтерпретації, то окреслюється подальша перспектива досліджень релігійної символіки та її рецепції у творчості Б.-І. Антонича.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.