Українська література — шкільні твори - 2021

Архетипи Шевченка у розвідці Юрія Андруховича «Shevchenko is OK»

Всі публікації щодо:
Андрухович Юрій

Цікаві спостереження про Тараса Шевченка зробив український письменник та літературознавець Юрій Андрухович у своїй розвідці «Shevchenko is OK». Автор висловлює своє бачення про життєвий і творчий шлях Великого Кобзаря, слугуючись уже відомими працями своїх попередників: «Про нього казали, що він підкинутий простим селянам нащадок великокнязівського роду. Що він здатен випити пів барила горілки і навіть не захмеліти. Що він живе зі своїм петербурзьким учителем Карлом Брюлловим як із коханцем. Що він готовий очолити українсько-польське повстання на Правобережній Україні. Що він водить за собою по найшанованіших прийняттях цілу юрбу волоцюг, утеклих каторжан і брудних завошивлених музик, які грають йому до танцю. Що кожен свій заробіток від малювання картин він тут-таки роздає мандрівним дідам. Що насправді він упир і тому так багато крові в його поемах» [1, с. 1—2].

У своєму дослідженні Ю. Андрухович пішов далі і виділив такі архетипи Шевченка.

«Шевченко комуністичний». Висувається теза про соціальне походження (пригноблені низи), якому він усе життя залишався вірний; ненависть до панів, панства і панськості; безпосередні заклики в поезіях до насильницького повалення панівного ладу (сокири, кров, народна революція); послідовний егалітаризм; схильність до комуністично-утопійної візії майбутнього («оновлена земля»). Особливо наголошено на близькості Шевченка до російських «революційних демократів», його залежності від їхніх упливів. Деякі радянські жерці саме цієї відміни його культу пішли ще далі, говорячи про Шевченків радянський профетизм (образ сім’ї великої, вольної, нової із «Заповіту» потрактовано як «передчуття сім’ї народів Радянського Союзу»).

«Шевченко націоналістичний».У творах поета домінує козацько-лицарський дух, Шевченко першим розбудив приспану українську національну свідомість, націю назвав нацією, окреслив її ідею та історичну перспективу. Ідеалом поета є Воля, що її, безперечно, слід розуміти як волю для України. У його творах знаходимо вияви ненависті чи принаймні погорди до інших, ворожих, націй (москалі, жиди, ляхи), часом дістається навіть німцям («куций німець узловатий»).

«Шевченко християнський». Саме життя Шевченка є взірцем християнського мучеництва. У його творах знаходимо безліч біблійних мотивів, образів і алюзій (Біблія взагалі була улюбленою книжкою, що до неї він вічно повертався). Шевченко є творцем певної послідовної й цілісної етичної системи, яка полягає в неухильному ствердженні правди, добра, любові до всіх і всього, а найперше — до слабких і пригноблених, отже засадничо є глибоко християнською. Своєрідність Шевченкового християнства — ніде правди діти — полягає в тому, що він був у конфлікті з офіційними церквами і церковниками, поступово у своїй вірі рухаючись у бік персоналістського протестантизму.

«Шевченко атеїстичний».Нелюбов і навіть різке неприйняття Шевченком усього, що пов’язане з церквою та церковниками, очевидні в його текстах. Ксьондзи, попи, ченці годовані, ритуальна атрибутика викликають у нього сталу ідіосинкразію. Про православно-візантійський обряд він записує у своєму «Щоденнику»: «…Цілком щось чуже й далеке, якийсь Тибет чи Японія» [1, с. 5—6]. Не варто робити з нього ікону, адже саме іконами він закликав піч топити, а з багряниць дерти онучі. Але річ не тільки в нетерпимості до обрядів і попівства як суспільного інституту. На рівні чистих ідей він теж виявляє протест, пишучи, що заради України він здатний проклясти й самого Бога.

«Шевченко дисидентський». Доля Шевченка — це приклад індивідуальної боротьби самотнього ідеаліста з тоталітарним режимом. Шевченків етос — це, власне, етос протистояння людини чомусь значно більшому, потужнішому, знеосібленому, якійсь гігантській машинерії пригнічення.

«Шевченко анархічний». Насамперед він був вільною людиною, справжнім богемним гулякою,душею товариств, не останнім пияком і відвідувачем борделів. Його нетерпимість до умовностей (станових, звичаєвих, ритуальних) не має меж. Іноді він просто шокує оточення своєю стихійністю та непередбачуваністю. Звідси — його часті бунти, але годі вбачати в них якусь політичну запрограмованість, він свідомо аполітичний.

На одному із Шевченківських вечорів Ю. Андрухович висловив своє бачення стосовно Т. Г. Шевченка говорячи про те, що ми звикли ідеалізувати цю постать, натомість стверджує, що «Шевченко — не ідеолог, а видатний поет і дуже харизматична постать, здатна притягувати людей і породжувати чутки навіть тепер. Цю постать треба олюднювати, позбавляючи ритуалізації» [3, с. 13]. Письменник намагається розвінчати міф про Шевченка як мученика і відзначає, що він є «рідкісним щасливцем», адже мало хто досягає так багато в земному житті, як він.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.